ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 569/1781/23

провадження № 61-16400св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Бучко Т. М., та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 2000 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 у квартирі на АДРЕСА_1 .

У березні 2006 року він та відповідачка придбали земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_2 та у цьому ж році почали будувати будинок.

Вказував на те, що за час спільного проживання однією сім`єю на вказаній земельній ділянці вони побудували будинок та проживали у ньому разом орієнтовно до червня 2022 року.

Зазначав, що спільне майно, а саме: земельна ділянка та будинок, були придбані та побудовані здебільшого за його кошти, однак нерухоме майно зареєстровано на відповідачку.

Оскільки він спільно з відповідачкою придбав земельну ділянку, згодом спільними зусиллями вони побудували будинок та фактично проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу більше 20 років, то вважав, що він має законне право на половину спірного нерухомого майна.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд:

-встановити факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року до червня 2022 року без реєстрації шлюбу;

- визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:059:0077, площею 0,1 га, за вказаною адресою спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частки вказаних житлового будинку та земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 протягом вказаного ним періоду (з січня 2004 року до червня 2022 року), а також придбання спірного майна за спільні кошти. Подані позивачем докази не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просивскасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2022 року у справі № 569/8893/22 про притягнення його до адміністративної відповідальності щодо домашнього насильства встановлені преюдиційні обставини, а саме встановлено факт наявності між ним та відповідачкою сімейних відносин.

Суди, відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, не встановили, на якій підставі він майже 20 років проживав у житловому будинку АДРЕСА_2 .

На підтвердження своїх вимог щодо проживання сторін однією сім`єю він надав достатньо доказів за різні періоди проживання з відповідачкою, які суди попередніх інстанцій не врахували, зокрема: нотаріальну заяву від 18 листопада 2022 року ОСОБА_3 , який є чоловіком продавця земельної ділянки ОСОБА_4 , в якій ОСОБА_3 вказував, що знає його та відповідачку, які у 2006 році неодноразово оглядали земельну ділянку у АДРЕСА_2 та згодом її придбали; докази наявність у нього (позивача) коштів на будівництво спільного будинку; спільні фотокартки; диск з відеозаписами за період проживання;докази переписки з відповідачкою та її дочкою; копії чеків на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , за 2022 рік, чеки на покупки у спільний будинок за період з 2011 року до 2018 року. Також суди не врахували покази свідків.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) та у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17 (провадження № 61-15766св19), від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18 (провадження № 61-12879св20), від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15-ц (провадження № 61-7378св20).

Доводи інших учасників справи

У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гладчук З. Я. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який розірвано 10 жовтня 2002 року.

ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірвано 18 серпня 2005 року.

18 березня 2006 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки придбала у власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 .

17 жовтня 2006 року ОСОБА_2 видано дозвіл № НОМЕР_1 на виконання будівельних робіт з будівництва нового житлового будинку на АДРЕСА_2 , який міститься в матеріалах інвентаризаційної справи № 77025, на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на АДРЕСА_2 .

Згідно з договорами купівлі-продажу від 25 квітня 2007 року ОСОБА_2 продала належний їй житловий будинок АДРЕСА_3 , за 1 749 690,00 грн та земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться на АДРЕСА_3 , за 119 610,00 грн.

Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 30 листопада 2011 року ОСОБА_2 продала земельні ділянки площею 0,0800 га та площею 0,1000 га,що розташовані на АДРЕСА_4 , за 20 632,00 грн та за 43 586 грн відповідно.

Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією ДАБК у Рівненській області 21 серпня 2013 року № РВ 142132330044, будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 закінчено та введено об`єкт у експлуатацію у серпні 2013 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 05 вересня 2013 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8971693 від 05 вересня 2013 року право власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 31 серпня 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачкою, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.

За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки суди встановили обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець