Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 569/18080/18

провадження № 61-1159св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є рідним братом позивачки.

Між сторонами була досягнута усна домовленість, що ОСОБА_1 надає грошові кошти ОСОБА_2 , а він будує будинок в м. Рівному (далі - будинок). Після завершення будівництва будинок має бути оформлений на праві спільної сумісної власності. Сторони погодили, що строк будівництва будинку становить п`ять років.

На виконання вказаної домовленості позивачка в період з травня 2014 року до вересня 2016 року здійснила грошові перекази на загальну суму 26 000,00 дол. США та 240,00 євро. Отримувачем грошових переказів був зазначений відповідач.

Взяті на себе зобов`язання за усною домовленістю позивачка виконала та надала відповідачу кошти на будівництво, проте він не виконав взяті на себе зобов`язання і не зареєстрував будинок як спільну сумісну власність сторін.

Вказані грошові кошти відповідач набув без достатньої правової підстави. Оскільки між нею та ОСОБА_2 не було укладено правочину в письмовій формі про сумісну діяльність щодо будівництва спільного будинку, то відповідно до статті 1212 та частини першої статті 526 ЦК України ці кошти відповідач набув безпідставно.

Просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 739 640,29 грн як безпідставно набуте майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2020 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 691 802,80 грн, що еквівалентно 26 000,00 дол. США та 7 229,45 грн, що еквівалентно 240,00 євро згідно з курсом Національного банку України станом на 24 червня 2020 року, як безпідставно набуте майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 свої зобов`язання згідно з домовленістю щодо надання коштів виконала.

Суд першої інстанції виходив з того, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, що є безпідставним або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Оскільки між сторонами не укладено правочин в письмовій формі про сумісну діяльність щодо будівництва спільного будинку, то, відповідно, грошові кошти відповідач набув безпідставно.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 . Відповідач своїх зобов`язань за домовленістю з позивачкою не виконав, а тому грошові кошти, які він отримав від неї, є такими, що отримані безпідставно та підлягають поверненню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2020 року скасовано, в позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач зазначила про наявне у неї з відповідачем договірне зобов`язання, яке він порушив. Доводи та мотиви позову ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем зобов`язань за усною домовленістю, яке фактично є договором про спільну діяльність. З іншими позовними вимогами ОСОБА_1 не зверталася.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання, а в конкретному випадку - виконання усної домовленості, не може вважатися безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14 стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунене з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтування позову підтверджує факт набуття відповідачем коштів за існування достатніх правових підстав, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України та задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в позові необхідно відмовити за безпідставністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач отримав від позивачки грошові кошти, які вона переказувала на будівництво спільного будинку.

Враховуючи, що ОСОБА_2 збудував та зареєстрував одноосібне право на будинок, грошові кошти набуті ним без належної правової підстави, а тому підлягають поверненню згідно зі статтею 1212 ЦК України.

Для визначення безпідставно набутого майна не обов`язкова наявність угоди чи домовленості між сторонами, таке майно у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргумотивований тим, що грошові кошти у сумі 25 000,00 дол. США позивачка переказувала як її борг ОСОБА_3 (батько позивачки і відповідача), який у зв`язку із хворобою не міг сам отримувати кошти в банку, тому їх отримував відповідач. Вказане також підтверджено розпискою ОСОБА_3 про отримання коштів.

Позивачка стверджує, що грошові кошти були направлені на будівництво будинку, що суперечить її позовній вимозі про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.

Грошові кошти у розмірі 250,00 євро, які позивачка переказала на ім`я відповідача, спрямовані на оплату судового збору від імені позивачки у справі № 569/5518/15-ц та не мають стосунку до правовідносин у справі, що переглядається.

Суди не взяли до уваги заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки перекази зроблені у 2014 -2015 роках, а позов подано у 2018 році.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 в період з 2014 року до 2016 року здійснювала грошові перекази на ім`я відповідача, а саме: 20 травня 2014 року в розмірі 3 000,00 доларів США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 22 травня 2014 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 03 червня 2014 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 10 червня 2014 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 19 червня 2014 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 29 серпня 2014 року в розмірі 2 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 06 листопада 2014 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 19 грудня 2014 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 12 серпня 2015 року в розмірі 3 000,00 дол. США згідно з дорученням на здійснення переказу грошових коштів WesternUnion; 30 вересня 2016 року в розмірі 240,00 євро відповідно до заяви на переказ грошових коштів «Золота корона».

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 в період з 2014 року до 2016 року здійснювала грошові перекази на ім`я ОСОБА_2 , разом на суму у розмірі 26 000,00 дол. США та 240,00 євро.

Між сторонами була усна домовленість, що ОСОБА_1 надає кошти на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 займається організацією будівництва будинку, який після завершення будівництва, буде належати сторонам на праві спільної сумісної власності.

Строк будівництва, яке розпочате в 2014 році, - п`ять років

Відповідач у березні 2018 році зареєстрував право власності на будинок лише за собою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 220 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Суди встановили, що між сторонами в усній формі укладено договір про спільну діяльність.

Відповідно до статей 1130 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Стаття 218 ЦК України встановлює правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, а саме: 1) недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків; 2) якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України наслідком недотримання простої письмової форми правочину є його недійсність лише у випадках, встановлених законом. У разі такого порушення закон встановлює лише заборону для суду обґрунтовувати своє рішення показаннями свідків.

Суд першої інстанції встановив, що факт переказу коштів у сумі 26 000,00 дол. США та 240,00 Євро на ім`я ОСОБА_2 та факт отримання ним коштів підтверджується наявними в матеріалах справи дорученнями на здійснення переказу грошових коштів. Крім того, відповідач не заперечував той факт, що позивачка дійсно здійснювала грошові перекази на його ім`я, і він їх отримував.

Суд першої інстанції критично оцінив пояснення відповідача про те, що між ним та позивачкою жодних домовленостей щодо спільного будівництва будинку не було, а отримані ним кошти призначались для їхнього батька ОСОБА_3 , і він їх йому передавав, оскільки відповідач їх жодними належними доказами не підтвердив.

Матеріалами справи підтверджено, що грошові кошти позивачка надавала відповідачу для зведення будинку, який після завершення будівництва мав бути оформлений у власність сторін на праві спільної сумісної власності.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач побудував будинок, який одноосібно зареєстрував у 2018 році, усупереч домовленості з позивачкою.

Системний аналіз положень статей 208 218 1130 1131 ЦК України, з урахуванням обставин справи, що переглядається, дає підстави для висновку, що недодержання сторонами письмової форми договору про спільну діяльність не свідчить про те, що він не є укладеним чи недійсним.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що між сторонами склалися правовідносини, які за своїм змістом є договірними, та, незважаючи на усну форму, така домовленість фактично є договором про спільну діяльність.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).

Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Верховний Суд зазначає, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не може вважатися безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, провадження № 61-1215св17, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, провадження № 61-4497ск18, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц, провадження № 61-1133св18, від 11 вересня 2019 року у справі № 303/8185/13, провадження № 61-19846св18.

Верховний Суд зауважує, що позивачка як на підставу позову посилалась на те, що між сторонами була домовленість, яка порушена відповідачем згідно з нормами ЦК України, що регулюють умови виконання зобов`язань. Доводи та мотиви позовної заяви обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно з усною домовленістю сторін, яка фактично є договором про спільну діяльність.

На підтвердження виконання частини зобов`язань позивачем, зокрема, надсилання відповідачу грошових коштів для будівництва будинку, та недотримання відповідачем зобов`язання з оформлення будинку у спільну власність матеріали справи містять докази.

ОСОБА_1 посилається на існування правових підстав для отримання відповідачем грошових коштів, проте фактично доводить відсутність правових підстав для одноосібного оформлення права власності на будинок за відповідачем всупереч договірному зобов`язанню, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України та задоволення позову шляхом повернення отриманих ОСОБА_2 грошових коштів з підстав та мотивів, які виклав суд апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що позивачка не уточнювала своїх позовних вимог, з іншими позовними вимогами не зверталася, суд апеляційної інстанції переглянув справу в межах позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 в суді першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19, дійшов висновку, що майно, а саме спірні грошові кошти, відповідач набув без правової підстави, оскільки сторони не пов`язані жодними договірними правовідносинами щодо такого майна, тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим. Фактичні обставини, що встановили суди, у справі, яка переглядається, не є подібними тим, що встановлені у справі, на яку посилається скаржник, водночас загальні висновки, що отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання, є застосовними у справі, що переглядається.

Враховуючи вказане, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частинипершої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко