Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 569/19885/19
провадження № 61-10643св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В.,
Майданіка В. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовну заяву мотивовано тим, що 02 серпня 2000 року між нею та
ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Зазначала, що під час шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства вони набули таке майно, яке вона вважає їхньою спільною сумісною власністю:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- однокімнатну квартира АДРЕСА_2 ;
- гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек»
на АДРЕСА_3 ;
- нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу
на АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску;
- земельну ділянку, площею 0,2000 га, в с. Омеляна, Рівненського району Рівненської області.
Ураховуючи зазначене та збільшені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд поділити таке майно:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;
- гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» на
АДРЕСА_3 ;
- нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу у
АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску;
- земельну ділянку, площею 0,2000 га у с. Омеляна, Рівненського району Рівненської області.
Визнати за нею право власності на 1/2 частку:
- трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
- однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ;
- гаража, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» на
АДРЕСА_3 ;
- нежитлового приміщення - будівлі виробничого корпусу у
АДРЕСА_4 ;
- автомобіля марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску;
- автомобіля марки Renault Kangoo, 2008 року випуску;
- земельної ділянки, площею 0,2000 га, у с. Омеляна, Рівненського району Рівненської області.
У січні 2020 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що дійсно під час перебування
у шлюбі із ОСОБА_1 вони набули у власність таке майно:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;
- нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу літ. «П-1» на
АДРЕСА_4 ;
- земельну ділянку, площею 0,2000 га, у с. Омеляна, Рівненського району Рівненської області;
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску.
Зазначав, що гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» на АДРЕСА_3, він придбав за особисті кошти, тому просив суд визнати його особистою приватною власністю.
Вказував, що автомобіль марки Nissan Tiida, 2007 року випуску, набутий ними за час шлюбу, проте відчужений ОСОБА_1 без його згоди.
Також просив включити до спільної маси майна подружжя боргові зобов`язання подружжя в розмірі 200 000,00 дол. США перед ОСОБА_3 , що підлягають поділу.
Ураховуючи зазначене та збільшені позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:
- визнати його особистою приватною власністю гараж № НОМЕР_1 загальною площею 18,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя сторін автотранспортний засіб Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску;
- визнати спільним сумісним зобов`язанням подружжя борг у розмірі
200 000,00 дол. США, що еквівалентно 4 918 000,00 грн, перед ОСОБА_3 за борговою розпискою від 03 квітня 2007 року.
Щодо спірного майна і зобов`язань подружжя просив їх поділити в натурі таким чином:
виділити ОСОБА_1 у власність:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , ринкова вартість 1 924 650,00 грн;
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , ринкова вартість 1 501 500,00 грн;
- автомобіль марки Nissan Tiida, 2007 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_3 , вартістю 167 648,00 грн;
виділити йому у власність:
- боргові зобов`язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розмірі
200 000,00 дол. США перед ОСОБА_3 , що еквівалентні 4 918 000,00 грн;
- нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу в
АДРЕСА_4 , ринкова вартість 8 084 318,00 грн;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_4 , вартістю 83 824,00 грн.
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_5 , вартістю 338 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на його користь 5 656,00 грн як різницю вартості часток майна та боргового зобов`язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 травня
2022 року у складі судді Тимощука О. Я. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , ринкова вартість 1 924 650,00 грн, реєстраційний номер майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30588078;
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , ринкова вартість 1 501 500,00 грн, реєстраційний номер майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30600235;
- нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу в АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 28563399, ринкова вартість 8 084 318,00 грн;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_4 , вартістю 83 824,00 грн;
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_5 , вартістю 338 000,00 грн;
- гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 18,7 кв.м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 28563399, вартістю
168 705,00 грн.
Визнано спільним сумісним зобов`язанням подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 борг у розмірі 200 000,00 дол. США, що еквівалентно
4 918 000,00 грн, перед ОСОБА_3 за борговою розпискою від 03 квітня 2007 року.
Спільне сумісне майно та зобов`язання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділено в натурі таким чином:
виділено ОСОБА_1 на праві власності:
- трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 , ринкова вартість 1 924 650,00 грн, реєстраційний номер майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30588078;
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , ринкова вартість 1 501 500,00 грн, реєстраційний номер майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30600235;
- гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 18,7 кв. м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 28563399, вартістю
168 705,00 грн.
Виділено ОСОБА_2 на праві власності:
- боргові зобов`язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розмірі
200 000,00 дол. США перед ОСОБА_3 , що еквівалентно
4 918 000,00 грн;
- нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу в АДРЕСА_4 , ринкова вартість 8 084 318,00 грн, реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 28563399;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_4 , вартістю 83 824,00 грн;
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_5 , вартістю 338 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 713,00 грн як різницю вартості часток майна та боргового зобов`язання.
В решті первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подружжя ОСОБА_4 за час шлюбу набуло таке майно: квартири АДРЕСА_5 та
АДРЕСА_1 , вартістю 1 501 500,00 грнта 1 924 650,00 грн відповідно; гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» на АДРЕСА_3 , вартістю 168 705,00 грн; автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, вартістю 83 824,00 грн; автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, вартістю 338 000,00 грн; боргові зобов`язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розмірі
200 000,00 дол. США перед ОСОБА_3 , що еквівалентно
4 918 000,00 грн; нежитлове приміщення - будівлю виробничого корпусу на АДРЕСА_4 , вартістю, 8 084 318,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд вважав, що справедливим і співмірним поділом спірного майна та зобов`язань між сторонами з урахуванням неподільності окремих об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є їх поділ шляхом виділу на користь ОСОБА_1 : трикімнатної квартири
АДРЕСА_1 , однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , та гаража № НОМЕР_1 , що розташований в автогаражному кооперативі «Атек»
у АДРЕСА_3 , а на користь ОСОБА_2 -
200 000,00 дол. США боргових зобов`язань, що існують перед
ОСОБА_3 , нежитлове приміщення - будівлю виробничого копусу
у АДРЕСА_4 та спірні автомобілі марки Renault Kangoo і Mitsubishi Pagero WG.
При цьому з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2
6 713,00 грн різниці вартості часток майна та боргового зобов`язання.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині поділу між подружжям земельної ділянки, розміром 0,2000 га, в с. Омеляна Рівненського району Рівненської області, то суд відмовив у задоволенні таких позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні державний акт на землю чи інший правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності когось
із подружжя. Також матеріали справи не містять ідентифікаційних ознак цієї земельної ділянки, конкретної адреси, кадастрового номера, тому суд не може встановити перебування у власності земельної ділянки, набуття її під час шлюбу.
Також суд встановив, що в період шлюбу згідно з розпорядженням Рівненського міського голови від 15 жовтня 2009 року № 1269-р
ОСОБА_2 набув у власність гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Атек» на АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 належними
і допустимими доказами не довів, що майно придбано ним за особисті кошти, а отже, вказаний гараж у розумінні статті 60 СК України, є спільною власністю подружжя.
Спірний автомобіль Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску, був спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, що не заперечується сторонами, є цінним майном та неподільною річчю. Проте позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач здійснила його продаж іншій особі без його згоди як другого з подружжя. Спірний автомобіль був проданий ОСОБА_1 в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , а отже презюмується, що вона діяла за згодою другого з подружжя. Окрім того,
як повідомила остання, вона використала кошти від продажу транспортного засобу в інтересах сім`ї, що не було спростовано ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову в цій частині.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гвяздовського А. Є. задоволено частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Поділено спільне сумісне майно подружжя таким чином:
виділено ОСОБА_1 :
- 1/2 частку трикімнатної квартири
АДРЕСА_1 , ринкова вартість 1 924 650,00 грн;
- 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , ринкова вартість 1 501 500,00 грн;
- 1/2 частку гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 18,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 168 705,00 грн;
- 1/2 частку нежитлового приміщення - будівлі виробничого корпусу
в АДРЕСА_4 , ринкова вартість 8 084 318,00 грн;
- 1/2 частку атомобіля марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_4 , вартістю 83 824,00 грн;
- 1/2 частку автомобіля марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_5 , вартістю 338 000,00 грн.
Виділено ОСОБА_2 :
- 1/2 частку трикімнатної квартири
АДРЕСА_1 , ринкова вартість 1 924 650,00 грн;
- 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , ринкова вартість 1 501 500,00 грн;
- 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 загальною площею 18,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 168 705 грн;
- 1/2 частку нежитлового приміщення - будівлі виробничого корпусу в АДРЕСА_4 , ринкова вартість 8 084 318,00 грн;
- 1/2 частку атомобіля марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_4 , вартістю 83 824,00 грн;
- 1/2 частку автомобіля марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_5 , вартістю 338 000,00 грн.
У решті позову ОСОБА_1 відмовлено.
Залишено без задоволення зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності, поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки жодна зі сторін
у справі не виявила наміру на отримання грошової компенсації за частку
у спірному майні, яке є неподільним відповідно до частини другої статті 183 ЦК України, і на попереднє внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду, тому квартири АДРЕСА_5 та
АДРЕСА_1 , гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» на АДРЕСА_8, нежитлове приміщення - будівля виробничого корпусу на АДРЕСА_4 , автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, та автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, слід поділити між сторонами у рівних ідеальних частках, тобто по 1/2 частці кожному.
Щодо спірного автомобіля Nissan Tiida, номерний знак НОМЕР_2 ,
2007 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_3 , суд апеляційної інстанції погодився із висновком судду першої інстанції, що він придбаний сторонами під час шлюбу, 31 січня 2014 року, і відчужений ОСОБА_1
також у шлюбі, 04 квітня 2019 року, тобто презюмується, що при відчуженні спірного транспортного засобу позивач діяла зі згоди другого
співвласника - відповідача у справі. ОСОБА_2 не оспорював правомірність відчуження позивачем автомобіля Nissan Tiida, вказуючи про відсутність своєї згоди на укладення договору купівлі-продажу автомобіля, а просив у зустрічному позові лише визнати його об`єктом права спільної сумісної власності. В апеляційному порядку рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2022 року в цій частині ОСОБА_2 не оскаржував.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив
у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки, площею 0,2000 га, у с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області, оскільки доказів про її придбання ОСОБА_2 у шлюбі матеріали справи не містять. Також відсутні державний акт на право власності на землю чи інший правовстановлювальний документ, ідентифікуючі ознаки спірної ділянки, поштова адреса спірного майна і кадастровий номер земельної ділянки, тому ця земельна ділянка не підлягає поділу як об`єкт спільного сумісного майна подружжя.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про передачу зобов`язань за борговою розпискою від 03 квітня 2007 року
в рахунок поділу спірного майна подружжя виключно ОСОБА_2 ,
з огляду на таке. Договір позики на суму 100 000,00 дол. США не є дрібним побутовим правочином, однак усупереч вимогам закону його нотаріально посвідчено не було. Позичальником є близький родич відповідача - його рідний брат ОСОБА_3 . Також 13 січня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за договором позики, після пред`явлення цього позову у жовтні 2019 року
і перед пред`явленням зустрічного позову 28 січня 2020 року. Відсутність
у розписці згоди ОСОБА_1 на одержання позики в інтересах сім`ї
та невизнання нею обставин укладення договору позики вказують про те,
що розписка від 03 квітня 2007 року про одержання ОСОБА_2 позики у розмірі 100 000,00 дол. США не може бути належним і достовірним доказом у розумінні вимог статей 77 79 ЦПК України. Апеляційний суд вважав, що доводи ОСОБА_2 про наявність солідарних боргових зобов`язань сторін, що виникли в інтересах сім`ї, у розмірі
200 000,00 дол. США (100 000,00 дол. США заборгованості за позикою +
100 000,00 дол. США відсотків річних) є необґрунтованими, тому відмовив
у цій частині у задоволенні зустрічного позову.
Решта вимог ОСОБА_2 також не підлягають задоволенню, оскільки вирішені апеляційним судом під час розгляду первісного позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд належним чином не встановив обставини справи та обмежитися лише визнанням майна спільною сумісною власністю подружжя, що і не оспорюється жодною зі сторін. Вказує, що метою його звернення із зустрічною позовною заявою
є поділ спільно нажитого подружжям майна та боргу в натурі.
Зазначав, що він з ОСОБА_1 перебувають в тривалому конфлікті,
не можуть мирним шляхом поділити майно та користуватися ним спільно.
Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відмову
в задоволенні його позовних вимог в частині визнання спільним сумісним зобов`язанням подружжя борг у розмірі 200 000,00 дол. США,
що еквівалентно 4 918 000,00 грн, перед ОСОБА_3 за борговою розпискою від 03 квітня 2007 року, посилаючись лише на те, що цей доказ
є недостовірним.
Вказує, що цей борг був взятий з метою купівлі житла - двох квартир
в новобудові та проведення їх повного облаштування і ремонту. До суду було надано докази сплати внесків на пайову участь у будівництві житла, купівлю меблів та обладнання, проведення ремонту. Однак апеляційний суд вказаного не врахував.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 , посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16,
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 477/1891/14-ц (провадження
№ 61-5759св 18), від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц (провадження № 61-10886св 18). А саме, що при поділі майна враховуються також борги подружжя із правовідносин за зобов`язаннями, що виникли
в інтересах сім`ї.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 серпня 2000 року відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції
у Рівненській області, актовий запис № 685, укладено шлюб між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно з договорами купівлі-продажу від 20 травня 2003 року ВАК № 720109, від 11 липня 2003 року ВАМ № 025117, від 12 серпня 2003 року
ВАО № 021923 та від 01 вересня 2004 року ВВМ № 261301 ОСОБА_2 набув право власності на нежитлове приміщення - будівлю виробничого корпусу на АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 947283
06 січня 2006 року ОСОБА_2 в інтересах сім`ї уклав з ТОВ «Аванті-Буд» (виконавець) договір № 82-3/2006 та договір № 83-3/2006 пайової участі
у будівництві житлового дев`ятиповерхового цегляного будинку на
АДРЕСА_3 .
Відповідно до пункту 1.2 цих договорів виконавець зобов`язується побудувати житловий дев`ятиповерховий цегляний будинок за будівельною адресою: АДРЕСА_3 , а після підписання акта державної комісії про введення будинку в експлуатацію передати учаснику його частку об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_6 та квартира АДРЕСА_7 , за актом приймання-передачі.
Пунктом 2.3 договору № 82-3/2006 передбачено, що перша частина пайового внеску становить 80 800,00 грн та має бути перерахована учасником на р/р виконавця до 03 квітня 2007 року.
А пунктом 2.3 договору № 83-3/2006 встановлено, що перша частина пайового внеску становить 101 000,00 грн та має бути перерахована учасником на р/р виконавця до 03 квітня 2007 року.
03 квітня 2007 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 100 000,00 дол. США для купівлі квартир АДРЕСА_5 та
АДРЕСА_1 , проведення в них ремонтних робіт та облаштування. На підтвердження цього було складено розписку (оригінал розписки в порядку забезпечення доказів витребовувася
з цивільної справи № 569/717/20).
Згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 03 квітня 2007 року 100 дол. США коштували 505,00 грн. Як зазначено ОСОБА_2 , отримані в позику кошти було конвертовано в гривні, що становило
505 000,00 грн.
За користування наданими грошовими коштами ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти в розмірі 10 % річних від суми боргу.
04 квітня 2007 року подружжям було сплачено внески на пайову участь
у будівництві, що підтверджується платіжними дорученнями від 04 квітня 2007 року № 102900 та копією платіжного доручення від 04 квітня 2007 року № 102903.
Відповідно до розпорядження Рівненського міського голови від 15 жовтня 2009 року № 1269-р ОСОБА_2 набув у власність гараж № НОМЕР_1
в автогаражному кооперативі «Атек» на АДРЕСА_8.
31 січня 2014 року придбано автомобіль марки Nissan Tiida, 2007 року випуску, дата реєстрації 31 січня 2014 року, номер кузова (VIN) НОМЕР_3 , який ОСОБА_1 04 квітня 2019 року відчужила.
Станом на 03 квітня 2017 року (дата повернення позики) загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 складає
200 000,00 дол. США з яких: розмір заборгованості за договором позики - 100 000,00 дол. США та розмір процентів за договором позики -
100 000,00 дол. США.
Відповідно до інформаційної довідки від 16 жовтня 2019 року № 184875368 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у власності ОСОБА_2 відсутні земельні ділянки.
Згідно з висновком експерта № 201124/1_З.О.В. про результати судової оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі № 569/19885/19, складеним 11 березня 2021 року судовим експертом Зібером О. В., ринкова вартість нежитлового приміщення - будівлі виробничого корпусу, літ. «П-1», що знаходиться на АДРЕСА_4 , загальною площею
2 714,9 кв. м, становить 8 084 318,00 грн.
Також під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули
у спільну сумісну власність:
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, дата реєстрації 03 жовтня 2008 року, номер кузова (VIN) НОМЕР_7 ;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, дата реєстрації
26 травня 2018 року, номер кузова (VIN) НОМЕР_8 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263
ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав
з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що
є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71
СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться
у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного
з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним
з подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження
№ 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 29 січня 2020 року у справі
№ 463/5183/17-ц (провадження № 61-19271св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється
у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно
із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості
його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише
за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364
ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у спільну сумісну власність таке майно:
- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;
- гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» на
АДРЕСА_3 ;
- нежитлове приміщення - будівлю виробничого корпусу на
АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, дата реєстраці: 03 жовтня 2008 року, номер кузова (VIN) НОМЕР_7 ;
- автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, дата реєстрації
26 травня 2018 року, номер кузова (VIN) НОМЕР_8 .
Оскільки жодна зі сторін у справі не виявила наміру на отримання грошової компенсації за частку у спірному майні, яке є неподільним відповідно до правил частини другої статті 183 ЦК України, і на попереднє внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , однокімнатну квартиру
АДРЕСА_8 , гараж, що розташований в автогаражному кооперативі «Атек» по АДРЕСА_8, нежитлове приміщення - будівлю виробничого корпусу у АДРЕСА_4 , автомобіль марки Mitsubishi Pajero WG, 2008 року випуску, та автомобіль марки Renault Kangoo, 2008 року випуску, підлягають поділу між сторонами у рівних ідеальних частках, тобто по 1/2 частці кожному.
Встановивши, що спірний автомобіль Nissan Tiida, реєстраційний номер
НОМЕР_2 , 2007 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_3 , придбаний сторонами під час шлюбу, 31 січня 2014 року, і відчужений
ОСОБА_1 також у шлюбі, 04 квітня 2019 року, апеляційний суд правильно зазначив, що при відчуженні спірного транспортного засобу позивач діяла зі згоди другого співвласника відповідача у справі. При цьому ОСОБА_2 не оспорював правомірність відчуження позивачем автомобіля Nissan Tiida, вказуючи про відсутність своєї згоди на укладення договору купівлі-продажу автомобіля, а просив у зустрічному позові лише визнати його об`єктом права спільної сумісної власності. В апеляційному порядку рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2022 року в цій частині ОСОБА_2 не оскаржував.
Також апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги
ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки, площею 0,2000 га, у с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області, оскільки доказів про її придбання ОСОБА_2 у шлюбі матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до інформаційної довідки від 16 жовтня 2019 року № 184875368 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у власності ОСОБА_2 відсутні земельні ділянки.
У зустрічному позові ОСОБА_2 просив суд визнати спільним сумісним зобов`язанням подружжя борг у розмірі 200 000,00 дол. США,
що еквівалентно 4 918 000,00 грн, перед ОСОБА_3 за борговою розпискою від 03 квітня 2007 року та виділити його йому у власність.
У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого
з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне
у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї,
то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Наведений правовий висновок викладений Верховний Судом України
у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, в контексті встановлених судами обставин справи, для визначення солідарного характеру обов`язків ОСОБА_1 щодо повернення боргу за договором позики з`ясуванню підлягало питання, чи укладено такий договір її чоловіком в інтересах сім`ї.
Апеляційний суд на підставі належної оцінки наданих сторонами доказів встановив, що зазначений договір позики виходить за межі дрібного побутового та згоди на його укладення ОСОБА_1 не надавала,
у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження його укладення
в інтересах сім`ї, а також, що отримані кошти за позикою витрачені на її потреби, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення солідарного характеру обов`язків ОСОБА_1 щодо повернення боргу за цим договором позики.
Запропонований ОСОБА_2 спосіб поділу спільного майна подружжя
в натурі передбачав поділ боргів за борговою розпискою від 03 квітня
2007 року, проте, оскільки судом встановлено відсутність підстав для врахування цих боргів при поділі, то виділення у власність ОСОБА_2 нежитлового приміщення (будівля виробничого корпусу) вартістю 8 084 318,00 грн, а у власність ОСОБА_1 двох квартир, загальною власністю 3 426 150,00 грн, не відповідатиме розмірам ідеальних часток кожного з подружжя у спільному майні, а частка ОСОБА_2 значно перевищуватиме вартість майна виділеного ОСОБА_1 .
За таких обставин та з урахуванням того, що ОСОБА_1 просила поділити спірне майно шляхом виділення їй у власність 1/2 частки спірного майна, ОСОБА_2 не запропонував іншого порядку поділу спільного майна подружжя, вимог про компенсацію сторони не заявляли, суд апеляційної інстанції обґрунтовано здійснив поділ спільного майна в ідеальних частках, тобто по 1/2 частці кожному із сторін. Такий поділ не перешкоджає сторонам в подальшому поділити відповідне майно за згодою, або звернутись з відповідним позовом про виділ частки в натурі або із застосуванням правил щодо припинення частки у спільному майні
з виплатою компенсації.
Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд належним чином не встановив обставини справи та обмежитися лише визнанням майна спільною сумісною власністю подружжя є безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої (у незміненій під час апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а спрямовані виключно на переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції
від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій,
то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися
в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною
в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк