Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 569/22592/18

провадження № 61-17080св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2020 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов`язання.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що влітку до нього, як фізичної особи, звернулася відповідач із проханням виготовити і встановити п`ять дверних блоків, проте надалі відмовилася прийняти та оплатити виконану ним роботу, чим завдала майнових збитків.

Позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 на його користь 32 352,00 грн відшкодування за невиконання зобов`язання за договором підряду від 24 липня 2018 року.

08 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому посилалася на те, що договір від 24 липня 2018 року, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_1 та нею, має бути визнаний судом недійсним, так як вчинений під впливом обману, оскільки ОСОБА_1 обманув її, уклавши договір як суб`єкт підприємницької діяльності, яким він не є.

ОСОБА_2 просила суд визнати договір від 24 липня 2018 року, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним, таким що вчинений під впливом обману; стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені збитки у подвійному розмірі 61 605,18 грн; стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 802,59 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано договір від 24 липня 2018 року, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені збитки у розмірі 61 605,18 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів, що після укладення договору ним виконувались зобов`язання, передбачені договором. Крім того, у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що позивач виконав замовлення згідно з договором, а відповідач його отримала.

Задовольняючи зустрічний позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що ОСОБА_1 не міг бути підрядником за договором побутового підряду, оскільки не мав державної реєстрації та статусу фізичної особи-підприємця, який засвідчує його право на заняття такою діяльністю, та відповідно не міг укладати такий договір, а тому оспорюваний договір підряду, укладений внаслідок обману замовника є недійсним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17, від 14 березня 2019 року у справі № 755/3903/17, згідно з якими обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, природи правочину, прав і обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. ЦК України не містить загальної норми, яка б регулювала питання щодо форми договору підряду, тому оспорюваний договір, укладений між ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем та ОСОБА_2 , відповідає змісту договору підряду, визначеному статтею 837 ЦК України, але не відповідає змісту договору побутового підряду, визначеному статтею 865 ЦК України, який укладається з підрядником, який здійснює підприємницьку діяльність.

У січні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому ОСОБА_2 просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та не підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норм процесуального права, застосовано закон, який поширюється на спірні правовідносини, висновки судів є законними та обґрунтованими, встановлені на основі фактичних обставин справи, рішення винесенні законним складом суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами обставини

24 липня 2018 року від імені приватного підприємця ОСОБА_1 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник) укладений договір, згідно з яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе виготовлення та встановлення дверних блоків у кількості п`яти штук. Термін здачі робіт - 18 вересня 2018 року (пункту 1.2). За виконану роботу, згідно з цим договором, замовник оплачує виконавцю 54 650,00 грн (пункт 2.1).

ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 аванс за вироби з деревини у розмірі 25 000,00 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером від 18 липня 2018 року № 12 та не заперечується сторонами.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до частини першої статті 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною першою статті 865 ЦК України встановлено, що за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

За змістом частини першої статті 869 ЦК України до реклами та інших пропозицій щодо роботи, яка виконується за договором побутового підряду, застосовуються положення статті 641 цього Кодексу, якою, в свою чергу встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Отже, законодавець розрізняє договір підряду, та договір побутового підряду, який є окремим видом договору підряду. Основною відмінністю договору побутового підряду є те, що договір побутового підряду є публічним договором.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо вимог первісного позову про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов`язання

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту виконання ним своїх зобов`язань за укладеним договором, у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що ОСОБА_1 виконав роботу згідно з умовами договору, а ОСОБА_2 їх отримала.

Верховний Суд погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій.

Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що ним належним чином виконано зобов`язання за укладеним договором, а саме виготовлено двері відповідної якості, то вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 24 липня 2018 року, укладеного між сторонами у справі, замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виготовлення та встановлення дверних блоків, у кількості п`яти штук, згідно з додатком до цього договору (замовлення).

Проте позивачем не надано підписаного додатку до договору від 24 липня 2018 року, а тому суди позбавлені можливості встановити, чи відповідає якість, розмір, колір та інші характерні ознаки виготовлених дверей умовам укладеного договору.

Крім того, відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору від 24 липня 2018 року при завершенні роботи виконавець представляє замовнику акт здачі-приймання робіт, передбачений умовами договору для подальшого розрахунку, а замовник повертає виконавцю підписаний акт здачі-приймання робіт або мотивовану відмову від прийняття робіт, котра передбачена умовами договору, протягом трьох днів після фактичного виконання робіт.

Позивач на підтвердження своїх вимог не надав до суду підписаний замовником акт здачі-прийняття виконаних ним робіт чи мотивовану відмову від прийняття робіт.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 , у зв`язку із недоведеністю останнім належними та допустимими доказами своїх вимог

Щодо вимог зустрічного позову про визнання договору недійсним, відшкодування збитків та моральної шкоди

Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи оспорюваний договір недійсним, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не міг бути підрядником за договором побутового підряду, оскільки не мав державної реєстрації та статусу фізичної особи-підприємця, який засвідчує його право на заняття такою діяльністю, та відповідно не міг укладати такий договір, а тому оспорюваний договір підряду внаслідок обману замовника, є недійсним.

Верховний Суд не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Договір побутового підряду є різновидом договору підряду. Характерною особливістю договору побутового підряду є те, що такий договір є публічним, підрядником завжди виступає особа, що здійснює підприємницьку діяльність, зокрема, фізична особа-підприємець.

Водночас, особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не обмежена у праві укладати договори підряду на загальних умовах.

Зі змісту оспорюваного договору від 24 липня 2018 року вбачається, що за його умовами ОСОБА_2 як замовник доручила, а ОСОБА_1 як виконавець прийняв на себе обов`язок виготовити та встановити дверні блоки у кількості п`яти штук.

Такі умови узгоджуються із положеннями частини першої статті 837 ЦК України, згідно з якою за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Встановлені судами обставини свідчать про те, що між сторонами укладений договір підряду, а не побутового підряду, за умовами якого позивач зобов`язувався виготовити та встановити за індивідуальним замовленням відповідача 5 дверних блоків.

Тому посилання судів на те, що ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору не був фізичною особою-підприємцем, не мають правового значення для вирішення спору щодо чинності договору підряду, оскільки законом не встановлено спеціального суб`єкта, який може бути підрядником за договором підряду.

Зазначення в оспорюваному договорі про те, що ОСОБА_1 діє як приватний підприємець, не є підставою для визнання такого правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом обману, оскільки такі обставини не мають істотного значення, зокрема, щодо взаємних прав та обов`язків сторін договору.

Наведене, дає підстави для висновку, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 865 ЦК України, застосуванню підлягали положення статті 837 ЦК України.

Щодо посилань ОСОБА_2 на неналежне виконання ОСОБА_1 умов оспорюваного договору, то Верховний Суд зазначає, що сам факт неналежного виконання стороною умов за укладеним правочином не може бути самостійною підставою для визнання недійсним такого правочину з підстав укладення договору внаслідок обману.

Із урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 не довела наявність обставин, щодо яких її введено в оману, які мають істотне значення, і знаючи про які, вона б такого договору не уклала, тому вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, а також стягнення понесених збитків та відшкодування моральної шкоди як похідні вимоги, не підлягають задоволенню.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, позивач посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішенняхне врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17, від 14 березня 2019 року у справі № 755/3903/17

Так, зі змісту вказаних судових рішень Верховного Суду вбачається, що суд касаційної інстанцій, переглядаючи судові рішення у справах із подібними правовідносинами, зазначав, що обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, природи правочину, прав і обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Разом з цим, у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій, визнаючи оспорюваний договір недійсним з підстав вчинення його під впливом обману, не надали належної оцінки істотності значенню обставинам, на які посилалася сторона договору, а саме щодо особи, яка може бути підрядником за договором підряду, що призвело до неправильного застосування положень статті 230 ЦК України.

Таким чином, наведені заявником підстави касаційного провадження підтвердилися.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині часткового задоволення зустрічного позову підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення зустрічного позову.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у розмірі 5 285,00 грн, сплачений ОСОБА_1 у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягає розподілу між учасниками справи пропорційнорозміру задоволених вимог, а саме із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 347,30 грн (2 819,20 грн - за подання касаційної скарги; 528,10 грн - за подання апеляційної скарги).

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у частині часткового задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити у цій нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійним та відшкодування шкоди відмовити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2020 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 768,40 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 2 400,00 грн скасувати.

В іншій частинірішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 347,30 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак СуддіІ. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко