Постанова

Іменем України

27 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 569/23252/18

провадження № 61-14737 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ;

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2019 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненської області зроблено актовий запис № 28.

З моменту реєстрації шлюбу ОСОБА_3 жодного дня не проживав спільно з ОСОБА_4 , подружні стосунки вони не підтримували, спільного господарства не вели, дітей від шлюбу не мають.

ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 без наміру створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя, а лише для того, щоб в подальшому укладення такого шлюбу стало підставою для отримання ним громадянства України, тому вказаний шлюб, на її думку, є недійсним (фіктивним).

Також, зазначала, що з вересня 1982 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який було розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 1997 року. Після розірвання шлюбу, а саме з серпня 1997 року вона почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , що належала їй на праві власності. Під час спільного проживання, до грудня 2008 року, вони з відповідачем вели спільне господарство, побут та бюджет з наявністю між ними взаємних прав та обов`язків, також мали спільних друзів, спільний відпочинок, її дочка від першого шлюбу та син відповідача теж проживали разом з ними у її квартирі.

Вважала, що при укладенні між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фіктивного шлюбу було порушено її законні права та інтереси, а саме порушено її право щодо визнання майна спільною сумісною власністю, що було набуте за період її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненської області 19 квітня 1996 року за актовим записом № 28; анулювати актовий запис від 03 березня 2008 року № 136 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була проведена з дотриманням вимог законодавства та не порушує прав, свобод та інтересів позивача, а тому підстави для визнання вказаного шлюбу недійсним відсутні. Також, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині анулювання актового запису про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є похідними від позовних вимог про визнання цього шлюбу недійсним, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існував більше дванадцяти років, вони за взаємною згодою перебували у шлюбних відносинах, а позивач звернулася до суду через 22 роки після його укладення, у зв`язку з виникненням спірних майнових питань та, при цьому, на час звернення позивачки з даним позовом шлюб був вже розірваним ще в 2008 році за взаємною згодою подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 569/23252/18 з Рівненського міського суду Рівненської області.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при реєстрації фіктивного шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 огли діяли свідомо і жодна із сторін шлюбу не мала наміру створити сім`ю, метою укладення шлюбу стало набуття певних соціально економічних та юридичних прав для обох сторін, яких без реєстрації даного шлюбу неможливо було б набути, так як у зв`язку з такими діями ОСОБА_3 отримав громадянство України, оскільки на день укладення шлюбу мав громадянство іншої країни - Азербайджану. Відразу після отримання громадянства даний шлюб було розірвано за спільною заявою сторін шлюбу, що не заперечувалося та визнавалося у судовому засіданні представником ОСОБА_3 . ОСОБА_4 позов визнала.

Зі змісту статті 45 КпШС України, чинного на час укладення шлюбу, випливає, що шлюб може бути визнаний недійсним в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім`ю (фіктивний шлюб). Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.

Вказувала, що ОСОБА_3 не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що сторони фіктивного шлюбу разом проживали, вели спільне господарство, дбали про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Також ним не було спростовано те, що він проживав з ОСОБА_1 протягом багатьох років і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю.

Посилалась на те, що судами не взято до уваги положення статті 9 КпШС України, згідно з якою на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважав висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи. Зазначав, що на час укладення шлюбу із ОСОБА_4 у 1996 році позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі і вони на той час не були знайомі, а, відтак, укладенням спірного шлюбу її права не могли бути порушені.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 квітня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції у Рівненській області за № 28.

03 березня 2008 року вказаний шлюб було розірвано за спільною заявою подружжя, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції у Рівненській області зроблено актовий № 136.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 КпШС України, чинного на час реєстрації спірного шлюбу, для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

Згідно зі статтею 45 КпШС України, шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15-17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім`ю (фіктивний шлюб). Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.

Статтею 47 КпШС України встановлено, що позов про визнання шлюбу недійсним може бути пред`явлений одним з подружжя, прокурором і особами, права яких порушені.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною другою статті 24 СК України реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до статті 38 СК України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частини другої статті 41 СК України).

У пункті 13 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

Статтею 42 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.

Відповідно до статті 44 СК України у випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела порушення її прав укладенням шлюбу у квітні 1996 року між відповідачами.

Позивачем не доведено що відповідач ОСОБА_3 огли не мав волевиявлення на укладення оспореного позивачем шлюбу. Окрім того, позивач звернулася до суду із цим позовом через 22 роки з моменту реєстрації відповідачами оспореного шлюбу.

Доводи касаційної скарги про те, що метою укладення шлюбу для ОСОБА_3 гли було отримання громадянства України не дає підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до статті 40 СК України.

Відтак, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара