ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 569/2405/24
провадження № 61-16148св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року у складі судді Левчука О.В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Сенс Банк»(далі - АТ «Сенс Банк») про визнання нарахування відсотків, комісії, штрафів та пені незаконним, зобов`язання провести розрахунок кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ним укладено кредитний договір № 1703/0808/55-030, за умовами якого він отримав кредит
у розмірі 35 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом
у розмірі 12,5 % річних, строком до 01 серпня 2018 року.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Сведбанк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2008 року
№ 1703/0808/55-030, укладеним з ним.
15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого
ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030, укладеним з ним.
Скориставшись правом, наданим Законом України від 13 квітня 2021 року
№ 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», у липні 2021 року ним подано заяву банку про реструктуризацію зобов`язання за вказаним кредитним договором.
Листом банку від 03 серпня 2021 року № 67819-34-6/б його було повідомлено про здійснення реструктуризації, а саме прощено (анульовано) загальну суму кредитної заборгованості - 1 511 594,85 грн за власним рішенням до закінчення строку позовної давності, у тому числі: основна сума боргу - 401 761,48 грн; відсотки - 185 792,54 грн; комісії/штрафи/пеня - 924 040,83 грн. Реструктуризація здійснена на таких умовах: заборгованість зі сплати кредиту встановлена
у розмірі 395 056,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 129 164,42 грн, заборгованість за відсотками - 265 892,52 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 569/21092/21 його касаційну скаргу залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у частині його вимог до АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», про зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін (провадження № 61-12732св22).
Верховним Судом при розгляді справи № 569/21092/21 встановлено, що між ними існує спір щодо порядку нарахування відсотків, комісії, неустойки, а не щодо відмови провести реструктуризацію, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки банк виконав свій обов`язок щодо проведення реструктуризації його зобов`язань за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030.
Отже, судом встановлено факт існування спору щодо порядку нарахування відсотків, комісії, неустойки, які відображені банком.
Банком неправомірно нараховані прощені (анульовані): відсотки у розмірі 185 792,54 грн та комісію/штрафи/пеню у розмірі 924 040,83 грн.
Відповідно до вимоги про дострокове повернення кредиту від 11 листопада
2014 року №102213-102 б/б банк вимагав від нього повернути станом на 29 жовтня 2014 року кредит, нараховані проценти за користування кредитом і нарахованих штрафних санкцій у загальному розмірі 19 616,27 доларів США, що еквівалентно 254 079,39 грн, протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги. Кредитна заборгованість складалась з: кредиту - 19 432,46 доларів США, відсотків - 134,68 доларів США, пені - 49,13 доларів США.
Зазначена вимога ним виконана не була, у зв`язку з чим банк 27 листопада
2014 року звернувся з позовом до суду про стягнення з нього кредитної заборгованості (справа № 569/19216/14-ц). Тобто, на момент подання банком вказаного позову минув 30 денний строк для добровільного виконання вимоги про дострокове повернення кредиту.
Отже, на його думку, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також неустойку припинилося після пред`явлення вищевказаної вимоги про дострокове повернення кредиту
від 11 листопада 2014 року.
Разом з тим, у позовній заяві у справі № 569/2258/23 банком заявлено вимоги про стягнення кредитної заборгованість у розмірі 411 925,22 грн, з яких заборгованість за кредитом - 129 164,42 грн, по відсотках - 282 760,80 грн, що значно перевищує попередньо визначений банком розмір кредитної заборгованості у зазначеній вимозі.
Розмір його грошових зобов`язань перед АТ «Сенс Банк» визначено вимогою про дострокове повернення кредиту від 11 листопада 2014 року № 102213-102 б/б, оскільки банком відповідно до положень частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 9.1. кредитного договору змінено строк виконання основного
зобов`язання.
Тобто, АТ «Сенс Банк» скористалося своїм правом визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, правом вимагати дострокового повернення всієї суми отриманого кредиту, нарахованих процентів та інших нарахованих за договором платежів.
Таким чином, після закінчення тридцятиденного строку повернення кредиту встановленого зазначеною вимогою, АТ «Сенс Банк» втратив право нараховувати проценти і штрафні санкції передбачені кредитним договором.
Отже, обчислення для проведення реструктуризації необхідно здійснювати виходячи з розміру його грошових зобов`язань за кредитним договором згідно з вищевказаною вимогою про дострокове повернення кредиту № 102213-102 б/б, оскільки у АТ «Сенс Банк» відсутні правові підстави для нарахування процентів та неустойки, які передбачені умовами кредитного договору, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту і до дня проведення
реструктуризації.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним нарахування відсотків, комісії, штрафів та пені, після припинення дії кредитного договору від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030; зобов`язати АТ «Сенс Банк» здійснити розрахунок його заборгованості, що підлягає реструктуризації за зобов`язанням в іноземній валюті, яке виникло на підставі кредитного договору
від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030, без врахування відсотків, комісії, штрафів та пені, нарахованих після припинення дії цього кредитного договору.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним нарахування АТ «Сенс Банк» відсотків, комісії, штрафів та пені, нарахованих після припинення дії кредитного договору від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030. Зобов`язано АТ «Сенс Банк» провести розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , що підлягає реструктуризації за зобов`язанням в іноземній валюті, що виникло на підставі кредитного договору
від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030, без врахування відсотків, комісії, штрафів та пені, нарахованих після припинення дії кредитного договору
від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» у дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після закінчення тридцятиденного строку повернення кредиту, визначеного вимогою
від 11 листопада 2014 року № 102213-102 б/б, банк втратив право нараховувати позивачу проценти і штрафні санкції передбачені кредитним договором. Разом з тим, відповідно до позовної заяви у справі № 569/2258/23 банком заявлено вимогу про стягнення заборгованість у розмірі 411 925,22 грн, з яких заборгованість
за кредитом - 129 164,42 грн та заборгованість по відсотках - 282 760,80 грн, що значно перевищує попередньо визначений банком розмір заборгованості.
Отже, суд зазначив, що обчислення для проведення реструктуризації необхідно здійснювати виходячи з розміру грошових зобов`язань позивача за кредитним договором, який визначений вимогою про дострокове повернення кредиту
№ 102213-102 б/б, оскільки у АТ «Сенс Банк» відсутні правові підстави для нарахування процентів та неустойки, які передбачені умовами кредитного договору, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та до дня проведення реструктуризації.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання незаконним нарахування відсотків, комісії, штрафів та пені, зобов`язання здійснити розрахунок.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що банку при реструктуризації зобов`язання необхідно було враховувати розмір боргу, який визначений вимогою про дострокове повернення кредиту від 11 листопада 2014 року № 102213-102 б/б, оскільки у АТ «Сенс Банк» відсутні правові підстави для нарахування процентів і штрафних санкції, які передбачені умовами кредитного договору, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та до дня проведення реструктуризації.
Апеляційний суд вказав, що про існування між сторонами спору щодо порядку нарахування відсотків, комісії, неустойки вказано у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 14 вересня 2023 року у справі № 569/21092/21 (провадження № 61-12732св22), тому цей спір вірно вирішено судом першої інстанції і саме такий спосіб захисту є ефективним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити беззадоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 569/2405/24
з Рівненського міського суду Рівненської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач скористався своїм правом на проведення обов`язкової реструктуризації та звернувся до банку з відповідною заявою. Банком було здійснено реструктуризацію, а саме прощено (анульовано) загальну суму кредитної заборгованості - 1 511 594,85 грн за власним рішенням до закінчення строку позовної давності, у тому числі: основна сума боргу - 401 761,48 грн; відсотки - 185 792,54 грн; комісії/штрафи/пеня - 924 040,83 грн. Реструктуризація здійснена на таких умовах: заборгованість зі сплати кредиту встановлена у розмірі 395 056,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 129 164,42 грн, заборгованість за відсотками - 265 892,52 грн.
Разом з тим судами у порушення закону встановлено одночасно обов`язок банку здійснити розрахунок кредитної заборгованості для проведення реструктуризації за кредитним договором та встановлено припинення дії такого кредитного договору. Проте суди не врахували, що положення Закону України «Про споживче кредитування» не поширюються на чинні договори, проте у разі якщо суд дійшов висновку про припинення дії кредитного договору, тобто не зазначено, яким чином можливо здійснити реструктуризацію договору.
Банк звернув увагу на те, що направлення вимоги перед пред`явленням позову не може бути правовою підставою для припинення дії кредитного договору, також ця вимога не може бути предметом позову про проведення реструктуризації за кредитним договором.
Крім того, позивач, звертаючись з позовом до суду, не зазначив та не визначив самостійно суму для проведення реструктуризації і не надав обґрунтованого доказу, що сума, яка була анульована банком, є іншою, ніж та, яка мала б бути реструктуризована на підставі рішення суду.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що банком було порушено його права, оскільки банком було розглянуто заяву позивача про реструктуризацію та здійснено відповідну реструктуризацію.
Доводи особи, яка подала відзив
У січні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення його позову, оскільки банком здійснено реструктуризацію зобов`язань позичальника з порушенням положень закону.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1703/0808/55-030, за умовами якого позичальник отримав кредит
у розмірі 35 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом
у розмірі 12,5 % річних, строком до 01 серпня 2018 року.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Сведбанк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 1703/0808/55-030, укладеним з ОСОБА_1
15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2008 року
№ 1703/0808/55-030, укладеним з ОСОБА_1
У липні 2021 року, скориставшись правом наданим Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» ним подано заяву банку про реструктуризацію зобов`язання за вказаним кредитним договором.
Листом ПАТ «Альфа-Банк» від 03 серпня 2021 року № 67819-34-6/б було повідомлено ОСОБА_1 . про здійснення реструктуризації на наступних умовах: сума заборгованості зі сплати кредиту за кредитним договором становить 395 056,94 грн, з яких: реструктуризована сума заборгованості за тілом
кредиту - 129 164,42 грн, реструктуризована сума заборгованості за процентами - 265 892,52 грн.
Визначено, що розмір процентів за користування кредитом встановлюється у розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні та станом на дату проведення реструктуризації збільшеному на один процентний пункт та становить 9,23 процентів річних.
При цьому відповідачем зазначалося, що у результаті виконання умов реструктуризації буде прощено (анульовано) загальну суму кредитної заборгованості у розмірі 1 511 594,85 грн до закінчення позовної давності, у тому числі: основна сума боргу - 401 761, 48 грн; відсотки - 185 792,54 грн; комісії/штрафи/пені - 924 040,83 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 липня 2022 року
у справі №569/21092/21 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано АТ «Альфа-Банк» провести реструктуризацію зобов`язань
ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 серпня 2008 року №1703/0808/55-030. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 569/21092/21 апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 липня 2022 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд при розгляді справи № 569/21092/21 зазначив, що між сторонами існує спір щодо порядку нарахування відсотків, комісії, штрафів та пені,
а не відмови провести реструктуризацію, тому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відповідач виконав свій обов`язок щодо проведення реструктуризації.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 569/21092/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у частині його вимог до АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», про зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін (провадження № 61-12732св22).
Верховним Судом при розгляді справи № 569/21092/21 встановлено, що
11 листопада 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» направило позивачу вимогу про дострокове повернення кредиту № 102213-102 б/б, в якій банк вимагав повернути протягом 30-ти днів з дня її отримання кредит, нараховані проценти за користування кредитом і штрафні санкції у розмірі 19 616,27 доларів США, що еквівалентно 254 079,39 грн. Оскільки зазначена вимога позивачем виконана не була, банк 27 листопада 2014 року звернувся із відповідним позовом до Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення заборгованості
за кредитом. Згідно з позовною заявою банку про стягнення заборгованості
від 27 листопада 2014 року станом на 29 жовтня 2014 року заборгованість за кредитним договором становила: за кредитом - 19 432,46 доларів США, за відсотками - 134,68 доларів США, пеня - 49,13 доларів США.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 серпня 2021 року
у справі № 569/19216/14-ц позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування» метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий
кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року.
Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування»,
а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-IX.
Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:
- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;
- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;
- виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.
Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
Судом установлено та сторонами не заперечується щодо наявності підстав для проведення реструктуризації зобов`язання, передбаченого укладеним між сторонами кредитним договором від 01 серпня 2008 року.
За результатами проведення реструктуризації на позичальника (особу, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) покладається такий вичерпний перелік зобов`язань перед кредитором:
- сплачувати суму заборгованості із сплати кредиту, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації, рівними частинами щомісяця (починаючи з 30 дня після дня проведення реструктуризації і надалі через кожний місяць) протягом 10 років з дня проведення реструктуризації, а якщо договором, відповідно до якого надано кредит, встановлено пізніший строк повного погашення суми кредиту, - протягом такого строку;
- сплатити суму заборгованості із сплати процентів за користування кредитом за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації;
- сплачувати проценти за користування кредитом за період з дня проведення реструктуризації, що нараховуються на непогашений залишок суми кредиту в розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні (застосовується останнє значення індексу, встановлене на початок календарного дня, в який проводиться реструктуризація), збільшеного на один процентний пункт (підпункт 6 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).
Якщо реструктуризацію відповідно до цього пункту проведено, це є підставою для відновлення грошових зобов`язань позичальника, які існували станом на день, що передував дню проведення такої реструктуризації, із зменшенням таких грошових зобов`язань на суми сплачених з дня проведення реструктуризації платежів
(абзац 10 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, позиція Великої Палати Верховного Суду беззаперечно свідчить про неможливість нарахування та стягнення додаткових процентів та штрафних санкцій у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Судом установлено, що відповідно до вимоги про дострокове повернення кредиту від 11 листопада 2014 року №102213-102 б/б банк вимагав від позивача протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги повернути станом на 29 жовтня 2014 року кредит у загальному розмірі 19 616,27 доларів США, що еквівалентно
254 079,39 грн, з яких заборгованість за кредитом - 19 432,46 доларів США, відсотки - 134,68 доларів США, пеня - 49,13 доларів США.
Тобто цими діями банк на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання - строки повернення кредиту.
Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що на день, який передував дню проведення реструктуризації за кредитним договором
від 01 серпня 2008 року, у позичальника вже існували грошові зобов`язання, визначені вищевказаною вимогою про дострокове повернення кредиту
від 11 листопада 2014 року №102213-102 б/б.
Отже, обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, слід було здійснювати, виходячи з розміру грошових зобов`язань позивача за кредитним договором, який визначений зазначеною вимогою про дострокове повернення кредиту, оскільки у банка відсутні правові підстави для нарахування процентів та неустойки, які передбачені умовами кредитного договору, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та до дня проведення реструктуризації.
Таким чином, банк здійснюючи реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором від 01 серпня 2008 року, укладеним з ОСОБА_1 , помилково нараховано загальну суму кредитної заборгованості, у тому числі відсотки та комісії/штрафи/пені, після зміни кредитором строку дії договору.
Оскільки положення Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті є нормою імперативною, а банк здійснюючи реструктуризацію неправильно нарахував суму заборгованості, зокрема без врахування вимоги про дострокове повернення кредиту, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог про визнання незаконним нарахування АТ «Сенс Банк» відсотків, комісії, штрафів та пені, нарахованих після припинення дії кредитного договору від 01 серпня 2008 року
№ 1703/0808/55-030, зобов`язання банку провести розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , що підлягає реструктуризації за спірним зобов`язанням, що відповідає підпункту 6 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, суди правильно виходили із того, що вимогою про дострокове повернення кредиту від 11 листопада 2014 року №102213-102 б/б визначено розмір боргового зобов`язання позивача, а тому цей вищевказаний розмір кредитної заборгованості є визначальним при розрахунку необхідного для проведення реструктуризації. Тому доводи касаційної скарги про те, що банк здійснив реструктуризацію із дотриманням вимог закону є помилковими.
Посилання касаційної скарги на те, що позивач не довів порушення його прав діями банку щодо реструктуризації є необґрунтованими, з огляду на помилковість нарахування банком процентів після зміни строку дії кредитного договору, а отже, визначена банком у листі від 03 серпня 2021 року № 67819-34-6/б заборгованість порушує права позивача, оскільки обов`язок з її повернення лежить саме на останньому.
Доводи касаційної скарги про те, що такого способу захисту як зобов`язання здійснити реструктуризацію положеннями закону не передбачено, є помилковими, оскільки перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої цієї статті). У спірних правовідносинах законодавець прямо визначив в законі обов`язковість та порядок укладення договору реструктуризації й умови, за яких він може бути укладений, а тому у разі ухилення від такого обов`язку кредитора або проведення реструктуризації із порушенням закону, позичальник вправі звернутися із позовом про зобов`язання провести реструктуризацію і такий спосіб захисту є належним та ефективним.
Крім того, висновок про належний спосіб захисту цивільних прав шляхом зобов`язання кредитора здійснити реструктуризацію на підставі пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» викладено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року
у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22), від 06 квітня 2023 року
у справі № 569/21261/21 (провадження № 61-2555св23), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада
2024 року у справі № 465/4230/22 (провадження № 61-16265сво23).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року
та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець