Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 569/2742/16-ц

провадження № 61-12456св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю. Гулька Б. І., Усика Г. І.

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - слідчий відділ Рівненського міського відділу Головного Управління

Національної поліції в Рівненській області,

третя особа - Перша рівненська державна нотаріальна контора,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горюнова Ігоря Миколайовича на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Григоренка М. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до слідчого відділу Рівненського міського відділу Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - СВ Рівненського МВ ГУ НП в Рівненській області), третя особа - Перша рівненська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна.

Позов мотивований тим, що постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Наперковського Ю. А. від 21 вересня 2011 року в кримінальній справі № 1/911-11 накладений арешт на нерухоме майно - виробниче приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 559,1 кв. м. Станом на час накладення арешту він був власником спірного нерухомого майна, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2010 року, укладеним між ним та ОСОБА_3 , та рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року про визнання зазначеного договору купівлі-продажу дійсним. Слідчий наклав арешт на майно, яке не належить обвинуваченій ОСОБА_3 , а належить йому на праві власності і він за законом не несе матеріальної відповідальності за дії останньої, а тому просив звільнити майно з-під арешту.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2016 року позов задоволено. Знято арешт з нерухомого майна - виробничого приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 559,1 кв. м, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладений постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Наперковського Ю. А. від 21 вересня 2011 року у кримінальній справі № 1/911-11.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 червня 2011 року № 30277909, ОСОБА_1 на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року на праві приватної власності належить виробниче приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Наперковським Ю. А. накладено арешт на майно, яке не належить обвинуваченій ОСОБА_3 , а іншій особі, яка не несе відповідальності за дії останньої. Позивач не був учасником кримінального провадження, його вимоги ґрунтуються на праві власності, яке зареєстроване належним чином.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що немає правових підстав вважати, що позивач є законним власником спірного нерухомого майна, оскільки на дату визнання за ним права власності у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вже було зареєстроване обтяження такого майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горюнов І. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час винесення постанови про накладення арешту від 21 вересня 2011 року ОСОБА_1 був власником спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 , та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року про визнання зазначеного договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на майно за позивачем. Державна реєстрація права на спірне нерухоме майно проведена 14 червня 2011 року за № 30277909. Таким чином, слідчим Наперковським Ю. А. 21 вересня 2011 року в кримінальній справі № 1/911-11 безпідставно накладено арешт на майно, яке не належить ОСОБА_3 , а належить позивачу, який за законом не несе матеріальної відповідальності за дії обвинуваченої. Суд апеляційної інстанції порушив конституційне право позивача на володіння, користування та розпорядження його приватною власністю.

У червні 2018 року надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року, в якій суд дійшов висновку про те, що вирішення спорів у правовідносинах, подібних до тих, що мали місце у цій справі, здійснюється за правилами кримінального судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 11 квітня 2010 року СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області порушена кримінальна справу № 1/474-10 щодо ОСОБА_3 , за ознаками злочину, передбаченого частиною третьої статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

03 грудня 2010 року дії ОСОБА_3 перекваліфіковано з частини третьої статті 190 КК України на частину четверту статті 190 КК України. Постановою старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Михальчук Т. У. від 18 грудня 2010 року накладено арешт на цінності та інше майно обвинуваченої ОСОБА_3 , де б воно не знаходилося (т. 1, а. с. 177).

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 03 лютого 2011 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження, а саме: арешт всього нерухомого майна ОСОБА_3 на підставі постанови старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Михальчук Т. У. від 18 грудня 2010 року (т. 1, а. с. 184).

19 серпня 2011 року слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області винесено постанову про порушення кримінальної справи № 1/911-11 щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 388 КК України за фактом незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт (відчуження виробничого приміщення загальною площею 559,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , офісного приміщення з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 ).

Постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Наперковського Ю. А. від 21 вересня 2011 року накладено арешт на нерухоме майно, зокрема: виробниче приміщення, загальною площею 559,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , офісне приміщення з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 5).

Вищевказані кримінальні справи об`єднано в одне провадження та вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2013 року ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України та частково задоволено цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 892 723 грн та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди (т. 1, а. с. 12).

Крім того, суд встановив, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року у справі № 2-3385/11 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-проваджу виробничого приміщення дійсним та визнання права власності на це приміщення задоволено. Визнано договір купівлі-продажу виробничого приміщення, загальною площею 559,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 12 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) дійсним. Визнано право власності ОСОБА_1 на виробниче приміщення, загальною площею 559,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 7).

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 14 червня 2011 року № 30277909 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року у справі № 2-3385/11 (т. 1, а. с. 6).

Станом на дату ухвалення рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року у справі № 2-3385/11 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на виробниче приміщення за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно 03 лютого 2011 року накладено обтяження, а саме арешт на підставі постанови старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Михальчук Т. У. від 18 грудня 2010 року, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1, а. с. 184).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд скасувати арешт, накладений постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Наперковським Ю. А. від 21 вересня 2011 року у кримінальній справі № 1/911-11 на нерухоме майно - виробниче приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 559,1 кв. м.

Разом з цим, судами встановлено, що раніше постановою старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Михальчук Т. У. від 18 грудня 2010 року з метою забезпечення цивільного позову, виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, уже був накладений арешт на цінності та інше майно обвинуваченої ОСОБА_3 , де б воно не знаходилось.

Судом першої та апеляційної інстанцій справа розглянута без участі боржника ОСОБА_3 , особи, в інтересах якої накладений арешт - ОСОБА_2 , та відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України, не враховано, що вирішення питання про звільнення спірного майна з-під арешту може вплинути на права та обов`язки цих осіб.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 3, 27, 31 ЦПК України 2004 року, учасниками спірного матеріального правовідношення є сторони.

Статтею 119 ЦПК України 2004 року встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За змістом статей 33, 119 ЦПК України 2004 року позивач визначає відповідача у справі.

Під час розгляду справи суд має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем, а також відповідно до вимог цивільного процесуального закону вирішити питання заміни неналежного відповідача (залучення співвідповідачів).

У разі пред`явлення позову, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінити неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі як співвідповідачів.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 303/2845/15-ц (провадження № 61-17802св18) та від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/6793/15-ц (провадження № 61-15551св18).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності факту правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно, не звернув уваги, що до участі у справі не залучені особи, на чиї права та обов`язки впливає вирішення спору, а висновок про доведеність чи недоведеність позову можливий за участі у справі належних сторін.

Отже, оскаржуване рішення апеляційного суду як і рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.

Позивач не позбавлений права на звернення до суду першої інстанції з відповідними позовними вимогами до належних відповідачів.

Щодо доводів ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу про те, що розгляд цієї справи має здійснюватися за правилами кримінального судочинства, то вони не заслуговують на увагу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479 цс 19) дійшла висновку щодо юрисдикції суду у правовідносинах, подібних до тих, що мали місце у цій справі, та вказала, що вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У зв`язку з наведеним, зважаючи на зміст порушення судами норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення з наведених вище підстав.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до слідчого відділу Рівненського міського відділу Головного Управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа - Перша рівненська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. І. Усик

В. В. Яремко