Постанова

Іменем України

27 червня 2022 року

м. Київ

справа № 569/3001/21

провадження № 61-3817св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Левчука О. В. від 07 липня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С. від 22 березня 2022 року, і виходив із наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкової трансмісії та у порядку спадкування за законом.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_4 , якому на праві власності належала 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 були ОСОБА_5 (батько позивача) і ОСОБА_6 (відповідачка).

Позивач зазначав, що ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки був зареєстрований та проживав зі спадкодавцем за однією адресою, однак свідоцтво про право на спадщину не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , а також на успадковану після смерті ОСОБА_4 1/8 частину вказаної квартири на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Посилаючись на те, що він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримав відмову через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, на підставі статей 392 1261 1268 1276 ЦК України ОСОБА_1 просив:

- визнати за ним право власності на спадкове майно за законом в порядку спадкової трансмісії на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , як частини спадкового майна ОСОБА_4 ;

- визнати за ним право власності на спадкове майно за законом на

1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , як частини спадкового майна ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 07 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за законом в порядку спадкової трансмісії на 1/8 частину квартири

АДРЕСА_1 , як частини спадкового майна ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за законом на 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1 , як частини спадкового майна ОСОБА_5 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_1 , однак не може оформити спадщину у нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючих документів як на належну спадкодавцеві 1/4 частину зазначеної вище квартири, так і на успадковану спадкодавцем 1/8 частину квартири після смерті ОСОБА_4 . Ураховуючи, що ОСОБА_5 за життя не оформив свого права на частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , суд першої інстанцій дійшов висновку про перехід до позивача, права на прийняття належної ОСОБА_5 спадщини у порядку частини першої статті 1276 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкової трансмісії та в порядку спадкування за законом відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1276 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 прийняв спадщину в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, а тому безпідставним є застосування інституту спадкової трансмісії. При цьому судом враховано, що позивач є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_5 та не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на належну спадкодавцеві частину майна (3/8 (1/4 + 1/8) частини спірної квартири), а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на зазначене майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив із того, що він є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки не є спадкоємцем після смерті ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , а тому жодним чином не порушує та не оспорює права позивача на спірну частину майна.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 липня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 521/8178/16, від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що особа може звернутися до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно лише після отримання постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Оскільки в матеріалах справи немає такої постанови, вважає, що у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для задоволення позову.

Крім того вказує, що суди не звернули увагу на невідповідність позовної заяви вимогам статті 176 ЦПК України, зокрема позивачем не зазначено ціну позову, а також неправильно визначено суб`єктний склад сторін справи.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на 3/8 частини спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , замість 1/4 частини, вийшов за межі позовних вимог, а також не встановив місце фактичного проживання ОСОБА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/3001/21.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що відповідачка оспорює право позивача на належну йому частку у спадковому майні, звертаючись із заявами про прийняття спадщини як після смерті

ОСОБА_4 , так і ОСОБА_5 , а тому є належним відповідачем у даному спорі.

Зазначає, що доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину є безпідставними, з огляду на наявність відповіді нотаріуса про неможливість його видачі, з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на належну спадкодавцеві частку квартири.

Необґрунтованим вважає також посилання заявниці на не встановлення судами місця фактичного проживання ОСОБА_5 на час смерті

ОСОБА_4 , оскільки останній був інвалідом, мав проблеми з опорно-руховим апаратом та в основному перебував у лежачому стані, отримував постійне лікування, зі спірної квартири не виходив. Крім того, ОСОБА_2 звертаючись із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 зазначала, що іншим спадкоємцем, який є таким, що прийняв спадщину, є ОСОБА_5 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим 27 серпня

2009 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності: ОСОБА_8 - 1/4 частки, ОСОБА_3 - 1/4 частки, ОСОБА_4 - 1/4 частки та ОСОБА_5 - 1/4 частки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки від 20 січня 2017 року № 5610/14-110, виданої Рівненським міським відділом Управлінням державної міграційної служби України, ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою:

квартира АДРЕСА_1 , з 08 жовтня 1980 року по 18 травня 2011 року, знятий з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю.

Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управлінням державної міграційної служби України за адресою: квартира АДРЕСА_1 , станом на 18 травня 2011 року були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5

29 листопада 2019 року приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Бондаренком О. В. відкрито спадкову справу № 67/2019 після смерті ОСОБА_5 за заявою

ОСОБА_1

28 лютого 2020 року ОСОБА_2 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5

02 квітня 2020 року Перша Рівненська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу № 114/2020 після смерті ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_2

02 квітня 2020 року державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким вона успадкувала 1/8 частку квартири

АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки від 01 грудня 2020 року, виданої приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Бондаренком О. В., спадкова справа № 67/2019 щодо майна, належного ОСОБА_5 , знаходиться у провадженні нотаріуса, єдиним спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , є його син ОСОБА_1 , свідоцтво про право на спадщину у даній спадковій справі не видавалось.

Згідно з письмовими роз`ясненнями приватного нотаріуса Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Бондаренка О. В. від 07 грудня 2020 року, наданими ОСОБА_1 , немає можливості видати свідоцтво про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1 , оскільки у заявника відсутні оригінали правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцеві. Повідомлено, що право власності на указане спадкове майно може бути визнано за спадкоємцями у судовому порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_5 , який в установлений законом строк звернувся із заявою про прийняття спадщини.

У зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на майно спадкодавця ОСОБА_5 приватний нотаріус Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренко О. В. повідомив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із чим у позивача виникла необхідність визнання за ними права власності на відповідні частки спадкового майна у судовому порядку.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановив, що спадкодавцю ОСОБА_5 на праві власності належали 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, а також 1/8 частина зазначеної квартири у порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_4 .

Судами попередніх інстанцій досліджено копію спадкової справи № 114/2020, відкритої після смерті ОСОБА_4 , та з`ясовано, що на момент смерті спадкодавця з ним проживали та були зареєстровані два спадкоємці першої черги за законом - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Із заявою про прийняття спадщини звернулась лише ОСОБА_2 , зазначивши, що іншим спадкоємцем є ОСОБА_5 . Останній є таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , але не оформив своїх спадкових прав.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених

пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Ураховуючи підтверджений факт реєстрації та постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем ОСОБА_4 на час смерті останнього, законними та обґрунтованими слід визнати висновки судів попередніх інстанцій про фактичне прийняття ОСОБА_5 спадщини і набуття у порядку спадкування за законом права власності на 1/8 частини спірної квартири на підставі положень частини третьої статті 1268 ЦК України.

Отже правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1276 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , а тому відповідно до положень статті 1218 ЦК України успадковане ним майно увійшло до складу спадщини, відкритої після його смерті.

Ураховуючи відсутність у позивача, як єдиного спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , правовстановлюючих документів на належні спадкодавцю 3/8 (1/4+1/8) частини квартири

АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим нотаріусом повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/8 частини вказаної квартири у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Доводи касаційної скарги щодо виходу апеляційним судом при ухваленні судового рішення за межі заявлених позовних вимог є безпідставними, з огляду на те, що при зверненні до суду із цим позовом ОСОБА_1 просив визнати за ним у порядку спадкування право власності на 1/4 та

1/8 частини спірної квартири.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи свій процесуальний обов`язок щодо надання правової кваліфікації відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, правильно визначив правові норми, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, та захистив право позивача на отримання й оформлення у власність у порядку спадкування належного йому майна.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, не встановлення фактичного проживання ОСОБА_5 на момент смерті його батька ОСОБА_4 є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, суб`єктним складом справи, повно і всебічно встановив обставини справи та надав правову оцінку поданим сторонами доказам.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів, надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович