ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа №569/3955/16-а

касаційне провадження №К/9901/56916/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Желєзного І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 (головуючий суддя: Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.) у справі №569/3955/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру», чинній на момент призначення пенсії; далі - Закон №1789-ХІІ) у розмірі 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, яка згідно довідки прокуратури Рівненської області від 14.01.2016 №18-20-вих-16 складає 19 584,50 грн;

зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у розмірі 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати за відповідною посадою, яка згідно довідки прокуратури Рівненської області від 14.01.2016 №18-20-вих-16 складає 19 584,50 грн, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.01.2016 та провести виплату з урахуванням раніше отриманих сум;

допустити постанову суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підставою для перерахунку пенсії, призначеної працівникам прокуратури на за приписами статті 50-1 Закону №1789-XII є підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Таким чином, з прийняттям Урядом постанови від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова Уряду №1013) позивач набув право на перерахунок раніше призначеної пенсії. Також позивач зазначає, що перерахунок його пенсії повинен бути здійснений на підставі законодавства, яке діяло на момент призначення пенсії. Неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який би визначав умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для відмови у такому перерахунку. Позивач стверджує, що право на перерахунок пенсії виникло з моменту призначення пенсії на підставі чинного на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване з прийняттям нових законів чи нормативно-правових актів, оскільки це суперечить вимогам статті 22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 04.08.2017 позов задоволено частково:

визнано протиправними дії пенсійного органу щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії в розмірі 90 відсотків від заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії;

зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.04.2016 в розмірі 90 відсотків від заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії, згідно довідки прокуратури Рівненської області про заробіток для обчислення пенсії від 14.01.2016 №18-20-вих-16, відповідно до статті 50-1 Закону №1789-XII (у редакції, чинній на момент її призначення).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, оскільки внесені зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Суд першої інстанції констатував, що процедура призначення та перерахунку пенсії різна за змістом та механізмом її проведення. Також, вирішуючи питання про застосування Закону №1789-ХІІ у часі, суд першої інстанції вказав на те, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 04.08.2017 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством скасовано право на перерахунок призначених пенсій прокурорів з підстав підвищення оплати працюючих працівників, а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку. Суд апеляційної інстанції відзначив, що нездійснення перерахунку позивачу пенсії не призвело до зменшення розміру пенсії працівника прокуратури, яку особа отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а постанову суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скаржник стверджує, що внесені Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VII) зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ не відповідають вимогам Основного Закону та порядку нормотворчості, визначеному Законом України «Про Регламент Верховної Ради». Також на переконання скаржника, Пенсійний фонд незаконно обмежує його право на перерахунок пенсії, набуте з моменту призначення пенсії.

Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 16.07.2019 визначений новий склад суду.

На адресу суду касаційної інстанції від відповідача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Позивач засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду клопотання (зареєстроване судом 13.01.2020 за №К/9901/56916/18-Д5), у якому просив здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Також у цьому клопотанні позивач просив суд врахувати те, що Конституційний Суд України Рішенням від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 повернув працівникам прокуратури право на перерахунок пенсій.

Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2020 справу прийнято до провадження, здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з березня 2008 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно вимог до статті 50-1 Закону №1789-XII.

24.03.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до Закону №1789-XII в розмірі 90% на підставі постанови Уряду №1013 та довідки №18-20-вих-16 від 14.01.2016, виданої прокуратурою Рівненської області, без обмеження максимального розміру пенсії.

Листом №187/10 від 29.03.2016 пенсійний орган повідомив позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії, пославшись на відсутність на те законодавчих підстав. Відповідач зазначив, що згідно із положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються зокрема відповідно до закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 50-1 Закону №1789-XII, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом №76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону №213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону №1789-ХІІ.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону №1697-VII, відповідно до частини двадцятої якої (у редакції Закону №76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Уряду №1013 підвищено розміри заробітку працюючих працівників прокуратури.

Отже, на час прийняття Урядом постанови №1013, з прийняттям якої позивач пов`язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії (24.03.2016), положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Як було зазначено вище, відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 положення цієї норми визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення).

Постанова Кабінету Міністрів України №1013, якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону №76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону №1789-XII та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, на момент виникнення спірних правовідносин не були визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Враховуючи наведені положення, з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України №1013 та у зв`язку з набранням у подальшому чинності Законом №1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 (скасовані обмеження встановлені частиною двадцятою статті 86 Закону №1697-VІІ) та повернуто працівникам прокуратури право на перерахунок пенсій за Законом №1697-VІІ.

Проте, положення частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VІІ були чинними до ухвалення Рішення Конституційного Суду України, тобто на момент виникнення спірних правовідносин. Водночас позивач просив здійснити перерахунок пенсії не за цим Законом, а за Законом №1789-XII.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №522/838/17, від 30.04.2020 у справі №569/6069/16-а, від 10.06.2020 у справі №569/3120/16-а та від 23.06.2020 у справі №263/13109/16-а.

Верховний Суд також враховує, що в період з 01.01.2015 до 13.12.2019 в Україні не було жодного Закону чи іншого нормативно-правового акту, що визначав би умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру». Водночас особи, яким пенсія цього виду була вже призначена, продовжували її отримувати в призначеному розмірі (сума виплати не була зменшена), а також мали право змінити вид пенсійного забезпечення (наприклад, звернутися про призначення їм пенсії за віком на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Усталена практика Верховного Суду свідчить про безпідставність вимог заявників до органів ПФУ про перерахунок їм після 01.01.2015 пенсії на умовах та в порядку, що був визначений частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у редакції до 01.01.2015) та редакції частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII, яка фактично набрала чинності лише 13.12.2019.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що звуження змісту та обсягу прав на пенсійне забезпечення шляхом прийняття нових законів або шляхом внесення змін до чинних законів, відповідно до вимог статті 22 Конституції України, не допускається суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Основного Закону Держави Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

Так, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

У рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

За висновком Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях чинного закону, відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи і наявними у ній доказами, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб`єкта владних повноважень).

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для здійснення, на підставі звернення позивача, такого перерахунку, у зв`язку із чим пенсійний орган, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, запереченнях на апеляційну скаргу та з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі №569/3955/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

І. В. Желєзний