Постанова

Іменем України

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 569/4170/21

провадження № 61-8037св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 рокуу складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 1990 року по ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім?єю без офіційної реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, були пов?язані спільним побутом та мали взаємні права та обов?язки, разом відпочивали в Україні та в Іспанії, утримували один одного у разі хвороби, спільно витрачали кошти: придбали квартиру, інші речі, необхідні в побуті.

Позивачка вказувала, що вони спочатку проживали за адресою:

АДРЕСА_1 , разом з її батьками, а з початку 2012 року за адресою: АДРЕСА_2 , у квартирі яку вони придбали за спільні кошти.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно, а саме: однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Похованням ОСОБА_3 займалась позивачка самостійно за власні кошти.

ОСОБА_1 просила:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з березня 1990 року;

- квартиру та інше майно, яке було придбане ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час їхнього спільного проживання однією сім?єю за адресою:

АДРЕСА_2 , визнати спільною сумісною власністю;

- Ѕ частину спільної сумісної власності виключити із спадкового майна;

- визнати за ОСОБА_1 , як за другим з цивільного подружжя, право власності на Ѕ частину майна;

- змінити черговість одержання права на спадкування на майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 12 липня

2022 року, позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,00 грн сплаченого судового збору.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. КпШС України, не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2003 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на майно як на частку у спільній сумісній власності, суди зробили висновок про те, що спірне майно придбано 24 лютого 1998 року під час дії КпШС України, який не містив норм щодо можливості визнання майна спільним сумісним при відсутності шлюбу, квартира придбана за власні кошти ОСОБА_3 , доказів того, що спірна квартира придбана внаслідок спільної праці позивачкою не надано, тобто спірна квартира не є об?єктом права спільної сумісної власності і її Ѕ частина не може бути власністю позивачки.

Щодо відмови у задоволенні вимог про визнання спільною сумісною власністю іншого майна, то суди дійшли висновку про те, що воно позивачем не конкретизоване, не визначене індивідуальними і родовими ознаками та не зазначено дату і вартість його придбання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зміну черговості, суди зробили висновок про те, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів про наявність сукупності обставин, з якими закон пов`язує право зміни черговості на спадкування, а саме здійснення опіки над спадкодавцем, матеріальне забезпечення його та надання будь-якої іншої допомоги, що має матеріалізоване вираження, тривалий час здійснення цих дій, а також безпорадний стан спадкодавця.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 серпня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив факт спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу, але всупереч вимогам чинного законодавства та зазначеним позовним вимогам не визнав майно спадкодавця та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю подружжя. Заявник вказує, що апеляцінйим судом помилково зроблено висновок щодо необхідності конкретизації іншого спірного майна позивачем та визначення індивідуальних і родових ознак, дати і вартість його придбання для встановлення розміру частки співвласника у спільному сумісному майні. Заявник також зазначає проте, що стороною відповідача не надано жодного доказу про те, що спірна квартира була придбана лише за власні кошти спадкодавця. Щодо зміни черговості, ОСОБА_1 вказує, що її опіка виражалась у простій постійній допомозі (прибирання квартири, готування їжі, прання речей, організації спільного відпочинку і т. д.). Вказувала, що вона фактично матеріально забезпечувала сім?ю, сплачувала комунальні послуги, купувала особисті речі та одяг чоловіку, купувала продукти харчування та ліки. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що її чоловік не був у безпорадному стані тривалий час, він перебував у такому стані лише три дні до смерті після його побиття.

Доводи інших учасників справи

23 вересня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.

15 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року та постановою Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року та постановою Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відтак згідно правил частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст фактичних обставин справи

24 лютого 1998 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 - купив однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею

30,0 кв.м, житловою - 16,9 кв.м, про що тоді ж між ними укладено відповідний договір, який посвідчений державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 2-588.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

10 березня 2020 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Діановій О. Л. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Згідно довідки № 13839 від 10 березня 2020 року, виданої Центром надання адміністративних послуг у м. Рівне, ОСОБА_3 був зареєстрований у АДРЕСА_2 , з 01 квітня 1998 року по 10 березня 2020 року, як підставу для зняття з реєстрації наведено його смерть.

За змістом декларації № 0001-Е02Т-7700 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від ІНФОРМАЦІЯ_1, адресою фактичного проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , а довіреною особою для повідомлення в разі настання екстреного випадку з пацієнтом зазначено

ОСОБА_3

ОСОБА_3 з 15 червня 2016 року перебував на пенсії за віком.

З показань свідків судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 певний час проживали разом, вели спільне господарство і побут, мали спільний бюджет, разом відпочивали і відвідували гостей.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від

17 лютого 2022 рок, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, у цій справі, встановлено факт проживання

ОСОБА_1 однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з

01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судові рішення у названій частині сторонами не оскаржувалися та набрали законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак доведеним та встановленим є факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по

ІНФОРМАЦІЯ_1

Надаючи оцінку виниклим між сторонами правовідносинам у межах аргументів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на майно та виключення такого майна із спадкової маси

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

З матеріалів справи відомо, що спірна квартир, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_3 24 лютого

1998 року, за таких обставин до спірних правовідносин в цій частині не підлягає застосування СК України, який набув чинності з 01 січня 2004 року.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що дані у пункті 12 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім?єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК України, який був чинний станом на час придбання спірної квартири, та з урахуванням прутку 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин, роз`яснено, що розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність") тощо.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Таким чином, сам по собі факт спільного проживання позивача і ОСОБА_3 не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожним із учасників. Частка ж у такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного з них, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з них, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) цього майна. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з учасників, то частка у майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Установивши, що матеріали справи не містять, а ОСОБА_1 не надано об`єктивних і переконливих доказів про те, що квартира АДРЕСА_3 придбана нею та ОСОБА_3 внаслідок спільної праці, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Сама по собі та обставина, що постійне працевлаштування і наявність високої заробітної платні, на яку посилається позивач, не є доказом про участь ОСОБА_1 у придбанні майна та розміру такої участі, а показання свідків по спільну участь позивача і ОСОБА_3 у ремонті квартири, купівлі будівельних матеріалів, меблів, облаштуванні її не підтверджують доводів ОСОБА_1 про це.

Щодо іншого спірного майна, то воно позивачем не конкретизоване, не визначене індивідуальними і родовими ознаками та не зазначено дату і вартість його придбання, а, отже, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині також.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку і про відмову ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про виключення Ѕ частки спільної сумісної власності із спадкового майна, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання майна спільною сумісною власності.

Щодо позовних вимог про зміну черговості спадкування

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

Згідно положень частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для правильного застосування у даній справі положення частини другої статті 1259 ЦК України суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № № 522/10915/17-ц (провадження № 61-20239св21).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Оскільки ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів про наявність сукупності обставин, з якими закон пов`язує право зміни черговості на спадкування, а саме здійснення опіки над спадкодавцем, матеріальне забезпечення його та надання будь-якої іншої допомоги, що має матеріалізоване вираження, тривалий час здійснення цих дій, а також безпорадний стан спадкодавця, тому суд першої інстанції, з висновком кого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні вимоги про зміну черговості одержання права на спадщину за законом.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення і оскаржуваних частинах - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в оскаржуваних частинах відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 липня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності.залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська