№ 569/5126/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 569/5126/19

провадження № 61-3815св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Музичко Руслани Василівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя в натурі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила поділити спільне майно подружжя колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

- залишити у власності ОСОБА_1 приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1612200156101, номер запису про право власності 27299259, вартістю 659 960 грн;

- виділити у власність ОСОБА_1 будівельні матеріали, за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д (плити бетонні 4 * 2,1 - 17 штук вартістю 33 150 грн; відсів 63 тони - 7 875,25 грн; щебінь 20-40 масою 182 тони - 31 755,36 грн; щебінь гранітний 40-70 масою 204 тони - 32 839,92 грн; пісок будівельний масою 61,5 тон - 7 402,14 грн; пісок кварцовий масою 15 тон - 12 000 грн) загальною вартістю 125 022,67 грн;

- залишити у власності ОСОБА_2 автомобіль марки «MAZDA» моделі 5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова - VIN- НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 175 500 грн; гараж, реєстраційний номер об`єкту нерухомості: НОМЕР_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_4 , вартістю 108 000 грн; будівельні матеріали за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д (відсів гранітний масою 34 тони - 4 623,86 грн; щебінь гранітний 5-20 масою 158 тон - 28 506,36 грн; щебінь гранітний 5-20 масою 124 тони - 22 372,08 грн; фанера ламінована 418 листів - 10 979,80 грн; синтетична трава XWR48-50 площею 784,0 кв. м; з`єднувальна стрічка 450 метрів погонних; клей поліуретановий 188,1 кг; СБР гранула (Польща) масою 7,6 тон; пісок кварцовий масою 18,0 тон - 411 554,08 грн; труби профільні 30*60*3 - 80 метрів; труби профільні 60*60*3 - 60 метрів; труби профільні 50*50*3 - 100 метрів; труби 600 - 80 метрів вартістю 24 348,24 грн) загальною вартістю 502 384,42 грн;

- припинити право спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 на спірне майно.

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року у справі № 569/15931/17 розірвано шлюб між нею та відповідачем.

За час подружнього життя ними було набуте спільне майно, а також майнові права, які підлягають поділу після розірвання шлюбу, а саме право власності на приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 126, видане ВК РМР 14 червня 2017 року; автомобіль марки «MAZDA» моделі 5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , типу легковий-в універсал, номер кузова - VIN- НОМЕР_2 , повною масою 2 100, масою без навантаження - 1 475, об`єм двигуна - 1999, колір сірий, 2007 року випуску; гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , гараж № НОМЕР_4 , реєстраційний номер майна: 33875674, свідоцтво про право власності НОМЕР_5 від 10 червня 2011 року , видане ВК РМР та будівельні матеріали, на які поширюється режим спільної власності подружжя, які поставлялись за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д .

Між нею та відповідачем склалася конфліктна ситуація, вирішення якої шляхом домовленості між сторонами є неможливо, реальний розподіл спільного сумісного майна подружжя (в натурі), а саме виділення кожному з колишнього подружжя конкретно визначеного майна, буде найбільше відповідати їхнім інтересам.

Визначаючи порядок поділу спільного майна необхідно врахувати обставини, що мають істотне значення. Приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, автомобіль та гараж є неподільними, оскільки не можуть бути поділені без втрати їх цільового призначення.

Вона зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності з 2001 року за основним видом діяльності «Надання послуг перукарнями та салонами краси» (Код КВЕД 96.02) і приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м набувалось та використовується саме для розміщення та ведення в ньому підприємницької діяльності.

Автомобіль та гараж оформлені на ім`я ОСОБА_2 та використовуються ним.

Будівельні матеріали придбані ОСОБА_2 та поставлені за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д , де знаходиться земельна ділянка, що перебуває в оренді ФОП ОСОБА_1 , є ідентифіковані по найменуванню, кількості та вартості, а відтак можуть бути реально розподілені між сторонами. Будівельні матеріали придбані ОСОБА_2 за відповідними договорами оформленими на його ім`я та передані йому за актом, видатковими накладними. Первинні документи на такі матеріали знаходяться у ОСОБА_2 .

Стягнення з неї на користь ОСОБА_2 будь-якої грошової компенсації в рахунок визнання за нею права власності на більшу частину майна становитиме для неї надмірний тягар у зв`язку з фінансовою неспроможністю нести такі витрати.

ОСОБА_2 у липні 2019 року звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом, в якому просив:

- поділити в натурі по 1/2 частці між сторонами приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 листопада 2001 року видане на підставі розпорядження міського голови № 2544-р від 31 жовтня 2001 року, вартістю 659 960 грн за варіантом визначеним судово-будівельно-технічною експертизою;

- виділити йому із спільного майна подружжя автомобіль марки «MAZDA» моделі 5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , типу легковий-Б універсал, номер кузова - VIN- НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 175 500 грн; гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_4 , реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 33875674, свідоцтво про право власності НОМЕР_5 від 10 червня 2011 року, вартістю 108 000 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 171 953,50 грн вартість 1/2 частки будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва « Спортивно-оздоровчого комплексу » за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д , розпочатого відповідно до декларації від липня 2011 року, зареєстрованої 20 липня 2011 року Інспекцією ДАБК у Рівненській області за № РВ08311018855 за вирахуванням вартості 1/2 частки спірного гаража та 1/2 частки вартості спірного автомобіля.

Зазначений зустрічний позов обґрунтований тим, що сторонами за час шлюбу було набуте у власність приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, вартістю 659 960 грн, автомобіль марки «MAZDA» моделі 5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , типу легковий-Б універсал, номер кузова - НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 175 500 грн, гараж № НОМЕР_4 вартістю 108 000 грн.

Разом з тим, відповідно до Розпорядження міського голови про дозвіл на будівництво № 492-р від 10 квітня 2009 року та Декларації про початок виконання будівельних робіт за липень 2011 року, зареєстрованої 20 липня 2011 року Інспекцією ДАБК у Рівненській області за № РВ08311018855, сторонами у період шлюбу було розпочато будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу», яке на час розгляду справи не завершено, тому він може лише ставити питання про стягнення вартості будівельних матеріалів та конструктивних елементів на підставі статті 331 ЦК України.

Вартість будівельних матеріалів, які були використані в будівництві «Спортивно-оздоровчого комплексу» складає 627 407,09 грн.

При цьому, не оспорюючи вартості приміщення перукарні, та виділення йому спірного автомобіля та вказаного гаража, а також враховуючи те, що іншого майна подружжя, яке б було співмірне для залишення його ОСОБА_1 та отримання ним іншого співмірного майна, у власності колишнього подружжя немає, а єдиним ефективних способом захисту права є поділ вказаного приміщення в натурі, враховуючи вимоги закону та правові позиції Верховного суду України та Верховного Суду, оскільки об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 , та з нею укладено договір оренди земельної ділянки від 14 червня 2008 року, який пролонгований додатковим договором від 14 травня 2019 року, на якому розпочате будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу», тому відповідно він підлягає залишенню за нею, а на його користь повинно бути стягнуто з ОСОБА_1 1/2 частку вартості будівельних матеріалів з вирахуванням вартості 1/2 частки автомобіля та 1/2 частки гаражу, що становить: (627 407,09 грн / 2) - (175 500 грн / 2) - (108 000 грн / 2) = 313 703,55 грн - 87 750 грн - 54 000 грн = 171 953,55 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 06 жовтня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Виділив у власність ОСОБА_1 приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1612200156101, номер запису про право власності 27299259, вартістю 659 960 грн.

Виділив у власність ОСОБА_1 гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_4 , вартістю 108 000 грн.

Виділив ОСОБА_2 будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництва « Спортивно-оздоровчого комплексу » за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д , вартістю 627 407,09 грн.

Виділив у власність ОСОБА_2 автомобіль марки «MAZDA -5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , типу легковий універсал, номер кузова - НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 175 500 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості проведеного поділу спільного майна подружжя в сумі 34 947,09 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 413 грн.

Виділяючи ОСОБА_1 приміщення перукарні суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення перукарні є спільною сумісною власністю подружжя, воно придбане за рахунок належних подружжю коштів, спірне приміщення є неподільним, а ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність, пов`язану з наданням послуг перукарнями та салонами краси.

Виділяючи ОСОБА_2 будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництва « Спортивно-оздоровчого комплексу » місцевий суд врахував принцип справедливості та виходив з того, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що здійснює іншу діяльністю у сфері послуг. Позивачу за первісним позовом суд виділив приміщення перукарні вартістю 659 960 грн, тому ОСОБА_2 підлягає виділенню будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» вартість яких становить 627 407,09 грн.

Виділяючи ОСОБА_2 спірний автомобіль, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не заперечують проти такого поділу.

Врахувавши засади справедливості суд також дійшов висновку про виділення ОСОБА_1 гаража № НОМЕР_4 вартістю 108 000 грн.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості проведеного поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що загальна вартість майна, яке виділяється у власність ОСОБА_2 становить 802 907,09 грн, а ОСОБА_1 - 767 960 грн.

Рівненський апеляційний суд постановою від 24 березня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бартощук А. В. залишив без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року в оскаржуваній частині залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторонами доведено правовий режим спірного майна як об?єкта права спільної сумісної власності подружжя, а також належним чином обґрунтовано необхідність його розділу в рівних частинах.

У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції дослідив та вказав вид, кількість будівельних матеріалів використаних під час будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу», що стверджується наявними в матеріалах справи доказами та додаткової конкретизації в резолютивній частині судового рішення не потребує.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України.

Рішення місцевого суду переглядалося апеляційний судом лише в частині виділення ОСОБА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва « Спортивно-оздоровчого комплексу ».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Музичко Р. В. у квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень в частині виділення ОСОБА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва « Спортивно-оздоровчого комплексу ».

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що фактично оскаржуваними судовими рішеннями визнано за ОСОБА_2 право власності на незавершене будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» вартістю 627 407,09 грн.

Судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 331 ЦК України, оскільки будь-яке будівництво здійснене не тією особою, якій відведена ділянка (без її доручення) та без проекту є самочинним, тому такі правовідносини регулюються положеннями статті 376 ЦК України. Самочинне будівництво не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364 367 ЦК України.

Судами не враховано правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1325цс15, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц.

Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що полягають у встановленні судом обставин, що мають суттєве значення для її вирішення на підставі недопустимого доказу - копії робочого проекту, яка не залучалася до матеріалів справи з документами по суті справи і його копія не направлялася іншій стороні.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 травня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Рівненського міського суду Рівненської області.

Справа № 569/5126/19 надійшла до Верховного Суду 24 травня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 16 липня 1993 році перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року.

За період перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно.

Приміщення перукарні загальною площею 33,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам від 05 листопада 2001 року (дублікат).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 січня 2019 року, складеним судовим експертом Омельчук С. А. 15 лютого 2019 року, судами встановлено, що дійсна ринкова вартість приміщення перукарні за адресою: АДРЕСА_1 , в цінах станом на час проведення експертизи, може становити 659 960 грн.

За ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстровано автомобіль марки «MAZDA», моделі 5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , типу легковий-в універсал, номер кузова - VIN- НОМЕР_2 , повною масою 2100, масою без навантаження - 1 475, об`єм двигуна 1 999, колір сірий, 2007 року випуску. Середня ринкова вартість вказаного транспортного засобу становить 175 500 грн.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів № 133303954 від 06 серпня 2018 року судами встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить гараж (реєстраційний номер майна 33875674) за адресою: АДРЕСА_5 , номер запису: 57-9581 в книзі: 26. Середня ринкова вартість гаражу становить 108 000 грн.

Між ОСОБА_1 (орендар) та Рівненською міською радою (орендодавець) 14 серпня 2008 року було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, яка знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д .

Згідно з пунктом 30 договору оренди орендар самостійно визначає напрям своєї господарської діяльності відповідно до її цільового призначення та умов договору.

Земельна ділянка за договором оренди належить до категорії земель житлової та громадської забудови. Сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду під будівництво спортивно-оздоровчого комплексу.

Пунктом 31 договору оренди передбачено використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення. Цільове використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (пункт 16 договору).

Згідно з розпорядженням міського голови від 10 квітня 2009 року № 492-р «Про дозвіл на будівництво підприємцю ОСОБА_1 » дозволено будівництво спортивно-оздоровчого комплексу, відповідно до погоджених проектних пропозицій, на земельній ділянці на вулиці Чорновола, 79-д у місті Рівному .

На орендованій земельній ділянці площею 0,1000 га за час перебування у шлюбі сторони розпочали будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д з використанням будівельних матеріалів, які є предметом спору.

На час розлучення будівництво є незакінченим, а об`єкт не здано в експлуатацію у визначеному законодавством порядку.

У процесі будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» були використані наступні будівельні матеріали: (плити бетонні 4 * 2,1 - 17 штук вартістю 33 150 грн; відсів 63 тони вартістю 7 875,25 грн; відсів гранітний 34 тони - 4 623,86 грн; щебінь гранітний 5-20 - 158 тон вартістю 28 506,36 грн; щебінь гранітний 5-20 - 124 тони вартістю 22 372,08 грн; щебінь 20-40 - 182 тони вартістю 31 755,36 грн; щебінь гранітний 40-70 - 204 тони вартістю 32 839,92 грн; пісок будівельний - 61,5 тона вартістю - 7 402,14 грн; фанера ламінована 418 листів - 10 979,80 грн; синтетична трава XWR48-507 - 84,0 кв. м; з`єднувальна стрічка 450 метрів погонних; клей поліуретановий 188,1 кг, СБР гранула (Польща), 7,6 тон; пісок кварцовий 18 тон - 411 554,08 грн; труби профільні 30*60*3 - 80 метрів; труби профільні 60*60*3 - 60 метрів; труби профільні 50*50*3 - 100 метрів; труби 600 - 80 метрів - 24 348,24 грн; пісок кварцовий 15 тон - 12 000 грн.

Загальна вартість будівельних матеріалів, використаних під час будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» становить 627 407,09 грн, яка сторонами не оспорюється.

Апеляційним судом також встановлено, що наявна копія робочого проекту на будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» в місті Рівному на вулиці Чорновола, 79-д .

Згідно з планом забудови земельної ділянки в місті Рівному на вулиці Чорновола, 79-д площею 0,10 га, забудовник ОСОБА_1 , план виконано на підставі договору оренди земельної ділянки, з експлікацією проектуючих: 1. Спортивний комплекс, 2. Штучне поле, 3. Автомобільна стоянка, 4. Альтанки, 5. Лавки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зробила висновок про те, що … [норми СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюб. Ця презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об1йєкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує].

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Порядок набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України, за приписами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Одночасно частиною третьою статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати особі на праві приватної власності.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц (провадження № 61-23200св18) зробив висновок про те, що … [системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними].

Встановивши, що будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» не завершено, отримано дозвіл на будівництво спірного комплексу, відповідно до погоджених проектних пропозицій, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що поділу на підставі положень статті 331 ЦК України підлягають лише будівельні матеріали та конструктивні елементи.

Доводи касаційної скарги про безпідставне застосування до спірних правовідносин положень статті 331 ЦК України, а не положень статті 376 ЦК України, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Об`єкт незавершеного будівництва за визначенням вищенаведеної частини третьої статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Таким чином, поняття «об`єкт незавершеного будівництва» (частина третя статті 331 ЦК України) та «самочинно збудований об`єкт» (частина перша статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Як зазначено вище, чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за рішенням суду.

У той же час об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва чи його поділ не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Як встановлено судом у цій справі, заявлені зустрічні позовні вимоги не обґрунтовані приписами статті 376 ЦК України, а виділення за судовим рішенням в порядку поділу спільного майна подружжя одній із сторін будівельних матеріалів та конструктивних елементів об`єкту незавершеного будівництва ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном (сукупністю будівельних матеріалів) статусу новоствореного нерухомого майна.

Отже, виділення одному з подружжя будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних подружжям в процесі будівництва незавершеного «Спортивно-оздоровчого комплексу», є цілком законним.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1325цс15, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вирішив спір на підставі недопустимого доказу - копії робочого проекту, яка не залучалася до матеріалів справи з документами по суті справи і його копія не направлялася іншій стороні, також не заслуговують на увагу, оскільки взятий до уваги апеляційним судом робочий проект на будівництво «Спортивно-оздоровчого комплексу» не є вирішальним для правильності вирішення спору. Апеляційний суд оцінив його у сукупності з іншими доказами, які були наявні на час розгляду справи місцевим судом.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про виділення ОСОБА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва «Спортивного-оздоровчого комплексу».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про виділення ОСОБА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва «Спортивного-оздоровчого комплексу» - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Рішення місцевого суду в частині виділення у власність ОСОБА_1 приміщення перукарні та гаража, в частині виділення ОСОБА_2 у власність автомобіля та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації різниці вартості проведеного поділу спільного майна подружжя в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Музичко Руслани Василівни залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року в частині виділення ОСОБА_2 будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва «Спортивно-оздоровчого комплексу» за адресою: місто Рівне, вулиця Чорновола, 79-д , вартістю 627 407 гривень 09 копійок, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров