№ 569/7584/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 569/7584/18

провадження № 61-3961св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Рівнеазот», подану представником Поляк Інною Василівною, на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів:

Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював у ПрАТ «Рівнеазот» з 22 липня 2010 року по 30 червня 2017 року. На час звільнення, 30 червня 2017 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, відповідач з ним розрахунок не провів і судовим наказом від 24 липня

2017 року з відповідача на його користь було стягнуто: нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 36 714,83 грн, вихідну допомогу при звільненні в розмірі 34 839,37 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 15 722,62 грн, а всього разом - 88 287,10 грн виплату за яким проведено 13 вересня 2017 року без нарахування середнього заробітку за час затримки виплати коштів та компенсації втрати частини заробітку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2017 року, залишеним в силі постановою апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2018 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з

01 липня 2017 року по 12 вересня 2017 року в сумі 35 897,88 грн та заборгованість із виплати компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплати в сумі 1 184,83 грн.

Заборговані відповідачем компенсаційні втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за вказаним судовим рішенням були виплачені 03 квітня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1

ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» на його користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 13 вересня 2017 року по 03 квітня 2018 року у розмірі 97 839,32 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що предметом доказування у даній справі є дата здійснення фактичного розрахунку відповідача з позивачем, і при цьому в матеріалах справи відсутні докази фактичної виплати

ОСОБА_1 коштів, у зв`язку з чим у суду немає можливості встановити дату фактичного розрахунку з позивачем, суму виплачених коштів компенсації втрати частини заробітку та вирішити справу із застосуванням принципів справедливості та пропорційності.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня

2018 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 97 839,32 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 987,39 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 97 839,32 грн підлягає стягненню з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 в порядку, встановленим правилами статті 117 КЗпП України та Законом України «Про оплату праці».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 лютого 2019 року ПрАТ «Рівнеазот» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 29 жовтня 2018 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми статті 117 КЗпП України, оскільки в силі положень закону та компенсаторного характеру компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, невиплата такої компенсації при звільненні працівника з роботи не породжує передбаченого статтею 117 КЗпП України обов`язку виплати йому середнього заробітку за час такої затримки.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен розраховуватися до дати фактичного розрахунку - 13 вересня 2017 року, а не до дати виплати компенсації втрати частини доходів.

Судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме не застосовано пункт 1 частини першої статті 5 Закону України про судовий збір, пункт 8 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому не звільнений від сплати судового збору.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.

Зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

10 квітня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

12 квітня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ПрАТ «Рівнеазот» - Поляк І. В. на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Проте повністю з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот» з

22 липня 2010 року по 30 червня 2017 року.

Наказом від 29 червня 2017 року № 1677-ВК позивач був звільнений з

30 червня 2017 року за частиною третьою статтею 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю.

У день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області

від 24 липня 2017 року стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь

ОСОБА_1 87 276,82 грн. Судовий наказ не оскаржувався відповідачем. За ним ПрАТ «Рівнеазот» виплатило позивачу кошти

13 вересня 2017 року.

Під час примусового виконання вказаного рішення суду Рівненським міським відділом державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Рівненській області перераховано грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 03 квітня 2018 року.

Таким чином, сума заборгованості з виплати компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням відповідачем строків її виплати була виплачена позивачу лише 03 квітня 2018 року.

За викладених вище обставин, висновок апеляційного суду про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України є правильним.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 13 вересня 2017 року по

03 квітня 2018 року.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з такого.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2017 року, залишеним в силі постановою апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2018 року, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість із виплати компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплати в сумі 1 184,83 грн.

Вказана сума є більш ніж у тридцять разів меншою, ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних сум при звільненні (97 839,32 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості із виплати компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплати, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатимеобставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому у відповідній частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 3 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року підлягає зміні в резолютивній частині з підстав, зазначених у цій постанові.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 30,27 грн (розмір заявлених

вимог - 97 839,32 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню -

3 000,00 грн (3,07 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 987,39 грн (987,39 грн х 3 000,00 грн : 97 839,32 грн = 30,27 грн).

Касаційна скарга ПрАТ «Рівнеазот» підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений ним судовий збір у розмірі 1 914,24 грн за подання касаційної скарги - підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Рівнеазот».

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ПрАТ «Рівнеазот»підлягає частковому задоволенню, постанова Рівненського апеляційного суду від 22 січня

2019 року - зміні, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Рівнеазот», подану представником Поляк Інною Василівною, задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року змінити:

«Стягнути з приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (місцезнаходження: місто Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 08 жовтня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса:

АДРЕСА_1 ) заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень).

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (місцезнаходження: місто Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824) на користь ОСОБА_1 (паспорт

НОМЕР_1 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області

08 жовтня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі

30,27 (тридцять гривень) гривень 27 копійок».

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного суду від 22 січня

2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт

НОМЕР_1 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області

08 жовтня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (місцезнаходження: місто Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824) 1 914,24 грн (одна тисяча дев?ятсот чотирнадцять гривень) 24 копійки судових витрат, понесених відповідачем за подання касаційної скарги.

Поновити виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило