Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 570/2228/14-ц

провадження № 61-45536св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області у складі судді Красовського О. О.

від 13 червня 2014 рокута постанову Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Шеремет А. М., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

від 11 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 135 000 доларів США зі сплатою процентів Libor + 6, 60%, але не менше 12% річних з кінцевим строком повернення кредиту 01 листопада 2032 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, цього ж дня між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого є належна відповідачу трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Позивач вказував, щоу зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, заступник прокурора Рівненської області в інтересах з банку звертався до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у розмірі 156 335,14 доларів США, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2011 року, з урахуванням рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2011 року, задоволено. Вказаний предмет іпотеки був реалізований у розмірі 59 341,03 доларів, з яких у погашення основного боргу 35 963,96 доларів США та процентів -23 377,07 доларів США, що є недостатнім для погашення всієї заборгованості. Крім того, рішенням Рівненського міського суду

від 22 травня 2012 року з відповідача на користь банку стягнуто проценти за користування кредитом за період з 16 квітня 2011 року по 06 березня

2012 року у розмірі 13 594,20 доларів США та 171 905,32 грн пені.

Позивач вказував, що станом на 12 травня 2014 року за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором у розмірі

121 928,47 доларів США та 513 663,49 грн, з яких: 89 136,04 доларів США - тіло кредиту; 32 792,43 доларів США - проценти за період з 07 березня

2012 року по 12 травня 2014 року; 61 855,75 грн - пеня за період

з 16 вересня 2009 року по 15 квітня 2011 року; 451 807,74 грн - пеня за період з 07 березня 2012 року по 12 травня 2014 року, яку просив стягнути з відповідача у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 року позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 121 928,47 доларів США, з яких: 89 136,04 доларів США - тіло кредиту; 32 792,43 доларів США - проценти за період з 07 березня 2012 року по 12 травня 2014 року, та 513 663,49 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у нього перед банком виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 02 листопада

2007 року. При цьому суд відхилив твердження ОСОБА_1 про пропуск банком позовної давності з посиланням на переривання цього строку зверненням 20 травня 2011 року до суду із позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернувшись до суду із цим позовом 14 травня 2014 року, банк дотримався позовної давності позовом, встановленої статтею 257 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, без належного повідомлення про судові засідання, на що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, уваги не звернув. Вказує, що банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Вважає посилання суду апеляційної інстанції про переривання позовної давності помилковим, оскільки позовна давність переривається пред`явленням особою позову, однак 20 травня 2011 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`являв прокурор в інтересах держави в особі ПАТ «Укрексімбанк», а не сам банк. Вимогу про дострокове повернення суми кредиту банк пред`явив 14 січня 2011 року, право на стягнення всієї суми кредиту у позивача виникло 31 січня 2011 року - після спливу 10 банківських днів з дня отримання вимоги, однак позов був пред`явлено лише 14 травня 2014 року, тобто поза межами позовної давності (трьох років). Крім того, суди помилково стягнули проценти та пеню поза межами строку дії кредитного договору, який, у зв`язку із пред`явленням банком вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості, було змінено з 01 листопада 2032 року на 31 січня

2011 року.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року від ПАТ «Укрексімбанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 135 000 доларів США зі сплатою процентів Libor + 6, 60%, але не менше 12% річних з кінцевим строком повернення кредиту 01 листопада 2032 року.

На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, цього ж дня між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого є належна відповідачу трикімнатна квартира

АДРЕСА_1 .

14 січня 2011 року банк надіслав відповідачу вимогу про повернення протягом десяти днів усієї суми кредитної заборгованості.

20 травня 2011 року заступник прокурора в інтересах держави в особі

ПАТ «Укрексімбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 156 335,14 доларів США, який задоволено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2011 року (справа № 2-4192/11), з урахуванням рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2011 року. Вказаний предмет іпотеки був реалізований з прилюдних торгів 19 лютого 2014 року за ціною 780 000 грн.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, заборгованість відповідача перед позивачем погашена частково, а саме: основний борг - 35 963,96 доларів США; проценти - 23 377,07 доларів США, а всього погашено на суму 59 341,03 доларів США.

Крім того, 17 лютого 2012 року заступник прокурора в інтересах держави в особі ПАТ «Укрексімбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом за період з 16 квітня

2011 року по 06 березня 2012 року у розмірі 13 594,20 доларів США та 171 905,32 грн пені, що задоволено рішенням Рівненського міського суду від 22 травня 2012 року (справа № 1715/2798/12), яке набрало законної сили.

Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ «Укрексімбанк» посилалося на те, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, станом на 12 травня 2014 року за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором у розмірі 121 928,47 доларів США та 513 663,49 грн, з яких: 89 136,04 доларів США - тіло кредиту; 32 792,43 доларів США - проценти за період з 07 березня 2012 року по 12 травня 2014 року;

61 855,75 грн - пеня за період з 16 вересня 2009 року по 15 квітня 2011 року; 451 807,74 грн - пеня за період з 07 березня 2012 року по 12 травня

2014 року, яку просив стягнути з відповідача у судовому порядку.

Ухвалюючи рішення, суди передніх інстанцій погодилися із заявленим позивачем розміром заборгованості та вважали за можливе стягнути її з відповідача у повному обсязі.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши мету правочину, відносини між сторонами, їх поведінку та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, факт наявності між сторонами кредитних правовідносин шляхом укладення у письмовій формі відповідного договору, та наявності у зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору заборгованості, дійшли правильного висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 89 136,04 доларів США. При цьому суди правильно врахували, що внаслідок продажу предмета іпотеки за ціною, що еквівалентна

59 341,03 доларів США, не в повній мірі задоволені вимоги кредитора у сумі 156 335,14 доларів США, визначеної рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для стягнення непогашеної суми заборгованості за тілом кредиту.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Щодо доводів про пропуск позовної давності

Доводи касаційної скарги про пропуск банком позовної давності щодо стягнення кредитної заборгованості є помилковим з огляду на таке.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки узгоджений сторонами строк виконання зобов`язань за кредитним договором був змінений банком на підставі частини другої статті 1050 ЦК України з 01 листопада 2032 року на 24 січня 2011 року, шляхом надсилання 14 січня 2011 року відповідачу вимоги про дострокове повернення протягом десяти днів усієї суми кредитної заборгованості, тому саме з 24 січня

2011 року починається для банку перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Оскільки позовна давність перервалася зверненням 17 лютого 2012 року прокурора в інтересах банку до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами (справа № 1715/2798/12), тому, звернувшись до суду із цим позовом 14 травня 2014 року, банк дотримався трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що позов було пред`явлено прокурором, а не самим банком, тому для позивача позовна давність не переривалася, є необґрунтованими, оскільки прокурор здійснював представницькі функції інтересів держави в особі ПАТ «Укрексімбанк», а не виступав як самостійна особа у процесі. Вказане свідчить про переривання позовної давності для звернення позивача до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 листопада

2007 року.

Щодо доводів про порушення права на участь у судовому засіданні у суді першої інстанції

Аргументи касаційної скарги щодо неповідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судових рішень в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи судом апеляційної інстанції (а. с. 154), не був обмежений у реалізації своїх прав, передбачених цивільним процесуальним законодавством, у апеляційній скарзі виклав доводи щодо незгоди з позицією банку, на які суд апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту надав належну правову оцінку.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів вважає, що порушення процесуального права, допущені судом першої інстанції, не призвели до порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд, гарантоване

статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Зазначений вище висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18).

Щодо стягнення заборгованості за пенею за період з 16 вересня 2009 року по 15 квітня 2011 року

У позовній заяви ПАТ «Укрексімбанк» просив стягнути пеню за вказаний період у розмірі 61 855,75 грн.

Відповідач просив суд апеляційної інстанції застосувати наслідки спливу позовної давності щодо пені (а. с. 147-148).

Слід зазначити, що у разі, якщо відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, таке підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Матеріали справи не містять належного повідомлення відповідача про судові засіданні, призначені судом першої інстанції на 22 травня та

13 червня 2014 року, а тому відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Отже аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Оскільки заборгованість за пенею виникла за період з 16 вересня 2009 року по 15 квітня 2011 року, а із позовом до суду банк звернувся лише 14 травня 2014 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності, встановленої частиною другою статті 259 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаний період у розмірі

61 855,75 грн. При цьому суд апеляційної інстанції жодних мотивів відхилення доводів апеляційної скарги з приводу пропуску банком позовної давності до пені не навів.

Таким чином, оскаржувані судові рішення в частині стягнення пені за період з 16 вересня 2009 року по 15 квітня 2011 року у розмірі 61 855,75 грн підлягають скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском банком позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Щодо стягнення заборгованості за процентами та пенею за період

з 07 березня 2012 року по 12 травня 2014 року

У справі, яка переглядається, строк кредитного договору встановлений сторонами до 01 листопада 2032 року, однак 14 січня 2011 року банк надіслав відповідачу вимогу про повернення протягом десяти днів усієї суми кредитної заборгованості, що свідчить про зміну банком строку виконання зобов`язання з 01 листопада 2032 року на 24 січня 2011 року.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів та пені після 24 січня 2011 року (пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, що не були враховані судами під час вирішення спору, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів у розмірі

32 792,43 доларів США та пені у розмірі 451 807,74 грн, нарахованих банком за період з 07 березня 2012 року по 12 травня 2014 року є необґрунтованими, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення цих коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті

263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню в частині стягнення заборгованості за процентами та пенею відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги ПАТ «Укрексімбанк» підлягають задоволенню частково, то розмір понесених при зверненні до суду з цим позовом витрат підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1 966,94 грн (розмір заявлених вимог -

121 928,47 доларів США, що еквівалентно на день подання позову 1 433 878,80 грн, та 513 663,49 грн пені (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 89 136,04 доларів США, що еквівалентно на день подачі позову (53,83%), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 3 654 грн (3 654 грн х 53,83 % : 100 % = 1 966,94).

Разом з тим, відповідач сплатив до суду апеляційної інстанції 5 481 грн, а до суду касаційної інстанції - 7 308 грн, а тому, з огляду на зміну розміру стягнутої з нього заборгованості за кредитним договором, з банку на його користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 904,68 грн

(5 481 + 7 308 х 46,17 % : 100%).

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин, розмір стягнених з ПАТ «Укрексімбанк» на користь

ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5 904,68 грн підлягає зменшенню до

3 937,74 грн (5 904,68 грн - 1 966,94 грн).

Керуючись статтями 400 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області

від 13 червня 2014 рокута постанову Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» заборгованості за процентами та пенею скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 32 792,43 доларів США та пенею у розмірі 513 663,49 грн (61 855,75 + 451 807,74) відмовити.

Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області

від 13 червня 2014 рокута постанову Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 89 136,04 доларів США залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 937,74 грн.

Поновити виконання заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 року у незміненій судом касаційної інстанції частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

В. В. Шипович