ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

Київ

справа №570/3462/16-а

адміністративне провадження №К/9901/12470/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року (суддя Коробов С. О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року (судді: Мацький Є. М., Євпак В. В., Шидловський В. Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання дій протиправними та стягнення заробітної плати,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправним дії щодо припинення виплати середнього заробітку, як мобілізованому; змінити дату звільнення з роботи з посади ОСОБА_2 сільського голови з 20 листопада 2015 року на 13 липня 2016 року; стягнути з Олександрійської сільської ради Рівненського району на його користь середній заробіток, як мобілізованому за період з 20 листопада 2015 року по день демобілізації 13 липня 2016 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивача звільнено з посади голови Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області на підставі пункту 1 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у зв`язку із закінченням строку повноважень під час проходження ним військової служби, однак, на переконання позивача його можна було звільнити лише після демобілізації, тобто з 13 липня 2016 року. У зв`язку із вказаними порушеннями, позивач просить визнати дії відповідача щодо звільнення його з роботи 20 листопада 2015 року та припинення виплати середнього заробітку, як мобілізованому з 21 листопада 2015 року протиправиними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано дії Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи 20 листопада 2015 року та припинення виплат йому середньомісячного заробітку як мобілізованому з 21 листопада 2015 року неправомірними; змінено дату звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади Олександрійського сільського голови Рівненського району Рівненської області 20 листопада 2015 року на 13 липня 2016 року; стягнуто з Олександрійської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток як мобілізованому за період з 21 листопада 2015 року по день демобілізації 13 липня 2016 року в сумі 46543,49 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 звільнений з посади сільського голови на час проходження військової служби у зв`язку із мобілізацією на особливий період і повноваження сільського голови не виконував, однак згідно чинного законодавства за ним до дня демобілізації повинний зберігатися середній заробіток і лише на наступний день після демобілізації він повинен бути звільнений із посади сільського голови. Тому суди дійшли висновку, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 20 листопада 2016 року є неправомірними, оскільки день фактичної демобілізації позивача 12 липня 2016 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовні вимоги повністю.

Скаржник вказує на те, що ОСОБА_1 працював на виборній посаді, а тому гарантії зі збереження місця роботи працівнику виконуються тільки в межах строку дії такого договору. На дату відкриття першої сесії новообраної ради повноваження сільського голови ОСОБА_1 припинилися і його звільнено відповідно до чинного законодавства.

Скаржник зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду відповідно до статті 99 КАС України.

Позиція інших учасників справи.

Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання дій протиправними та стягнення заробітної плати.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційні провадження №К/9901/12470/18 (адміністративна справа №570/3462/16-а) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача Білоуса О. В., суддів: Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року № 560/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 січня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Скаржник 10 лютого 2020 року подав клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі. У судове засідання скаржник не з`явився

Позивач 11 лютого 2020 року подав клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі. У судове засідання позивач не з`явився.

Згідно приписів частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) перегляду ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; 4) перегляду рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи клопотання сторін про розгляд справи без їх участі суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Рішенням Олександрійської сільської ради від 27 травня 2015 року №966 позивач увільнений від виконання обов`язків Олександрійського сільського голови на час проходження військової служби у зв`язку із мобілізацією на особливий період. З часу призову у зв`язку із проходження військової служби відповідачем ОСОБА_1 виплачувалася заробітна плата за посадою відповідно до гарантій, встановлених чинним законодавством України.

20 листопада 2015 року відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Позивач, вважаючи наказ про звільнення протиправним, звернувся з цим позовом до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються, зокрема, гарантіями, передбаченими частинами 3,4 статті119 КЗпП України.

Статтею 119 КЗпП України (на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради України і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України Про місцеве самоврядування в Україні, Про статус депутатів місцевих рад, Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Перелік посад в органах місцевого самоврядування міститься у статті 3 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування та передбачає: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

В силу пункту 1 частини першої статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання обрання голови ради, відповідно заступника голови районної ради та першого заступника, заступника голови обласної ради, звільнення їх з посади.

За змістом статті 55 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається відповідною радою шляхом таємного голосування з числа її депутатів на строк повноважень ради.

Голова ради здійснює свої повноваження до припинення ним повноважень депутата ради відповідного скликання, крім випадків, передбачених частинами четвертою та п`ятою цієї статті. Голова ради вважається звільненим з посади з дня припинення ним депутатських повноважень або повноважень голови.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

У цій справі встановлено, що позивача 20 листопада 2015 року звільнено з посади Олександрійського сільського голови у зв`язку із закінченням строку повноважень, в той час, коли він проходив військову службу.

Позивач у липні 2016 року звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправним дії щодо припинення виплати середнього заробітку, як мобілізованому; змінити дату звільнення з роботи з посади Олександрійського сільського голови з 20 листопада 2015 року на 13 липня 2016 року; стягнути з Олександрійської сільської ради Рівненського району на його користь середній заробіток, як мобілізованому за період з 20 листопада 2015 року по день демобілізації 13 липня 2016 року.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду й ухвалення оскаржуваного судового рішення) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частин першої та третьої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом зазначеної норми, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов`язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати своє право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку, визначеного статтею 100 КАС України.

Визначення початку або встановлення такого строку випливає з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При чому в одному випадку це день об`єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов`язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.

Суд зазначає, що норми пов`язують початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб`єктивно з`ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об`єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» заначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Отже, вмотивованим та обґрунтованим є рішенням суду правовий висновок, якого ґрунтується на аналізі взаємозв`язку між наведеною правовою нормою та належно дослідженими доказами наданими сторонами у справі.

У справі, що розглядається, позивач зазначив, що трудову книжку отримав після демобілізації під час розгляду справи в суді, в кінці вересня 2016 року, а позов подав 11 липня 2016 року, однак, в матеріалах справи міститься копія книги обліку руху трудових книжок і вкладів до них, згідно якою за № 13 ОСОБА_1 отримав трудову книжку 20 листопада 2015 року та міститься його підпис.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту апеляційної скарги Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області слідує, що вимога про зміну дати звільнення позивача з посади заявлена поза межами строку звернення до адміністративного суду. Так, апелянт на обґрунтування скарги посилається на обставини, щодо відсутності поважних причин пропущеного строку позивачем для звернення до суду. Проте, апеляційним судом оцінку зазначеним обставинам у оскаржуваному судовому рішенні, надано не було.

Отже, судом апеляційної інстанції не виконано обов`язку, визначеного статтею 195 КАС України (чинного на момент виникнення спірних відносин), оскільки не переглянуто рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги щодо порушення позивачем строку звернення до суду та не досліджено доказів, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.

Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов