ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2020 року

Київ

справа №572/1921/17

адміністративне провадження №К/9901/30053/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 572/1921/17

за позовом ОСОБА_1

до Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Рівненської області

про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку

за касаційною скаргою Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Рівненської області

на постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року (у складі судді Рижого О.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Бучик А.Ю., Мацького Є.М., Шевчук С.М.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сарненського районного суду Рівненської області з позовом до Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі також відповідач, Управління), в якому просив:

- визнати протиправною відмову Сарненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку;

- зобов`язати Сарненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), починаючи з 07 жовтня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) і станом на 01 січня 1993 року проживав в зоні посиленого радіоекологічного контролю понад 4 роки. Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, залежно від категорії осіб, які постраждали.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач у встановленому порядку звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії із зниженням пенсійного віку, та надав на підтвердження такого права відповідні документи, а саме: посвідчення, що доводить про те, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, та довідку місцевої ради, якою підтверджено періоди проживання на територіях зони посиленого радіологічного контролю понад 4 роки. Таким чином, суди дійшли висновку, що відмова Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України Рівненської області у призначенні позивачу пенсії не ґрунтується на законі, і є протиправною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року та ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Сарненське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Рівненської області звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 572/1921/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 29 вересня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 572/1921/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (4 категорія), що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 .

22 вересня 2016 року позивачу виповнилося 55 років, що підтверджується оглянутим в судовому засіданні паспортом серії НОМЕР_2 .

07 жовтня 2016 року у встановленому законом порядку позивач звернувся до Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України Рівненської області з приводу призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ зі зниженням пенсійного віку. Відповідачем відмовлено в призначенні пенсії з тих підстав, що права на зниження пенсійного віку, позивач не набув.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , згідно з довідкою Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області № 281 від 09 серпня 2016 року зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 02 серпня 1983 року по 15 березня 1989 року по АДРЕСА_2 , з 15 березня 1989 року по 25 вересня 1992 року та по АДРЕСА_3 , з 09 жовтня 1992 року по даний час.

З трудової книжки НОМЕР_3 , долученої до матеріалів справи встановлено, що з 01 квітня 1986 року по 01 січня 1990 року позивач працював водієм Рівненського уч. СПМК 515 Тресту "Укрсільенергомонтаж", з 02 січня 1990 по 03 квітня 2000 року водієм в СПМК-514.

З долученої до матеріалів справи довідки ТзОВ "Волинська електротехнічна компанія С" № 31 від 18 листопада 2015 року встановлено, що позивач працював в СПМК-515 тресту "Укрсільенергомонтаж" з 01 квітня 1986 року по 01 січня 1990 року на Сарненській дільниці Рівненської області, з 20 квітня 1994 року СПМК-515 тресту "Укрсільенергомонтаж", що перейменовано в ТзОВ "Волинська СПМК-515"; з 02 січня 2002 року ТзОВ "Волинська СПМК-515" реорганізована шляхом приєднання до ТзОВ "Волинська електротехнічна компанія-С"; ТзОВ «Волинська електротехнічна компанія С" є правонаступником ТзОВ "Волинська СПМК-515".

З копії свідоцтва про народження дитини позивача ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що дане свідоцтво було видане Сарненським райвідділом ЗАГС Рівненської області 23 березня 1984 року, що свідчить про те, що її батьки в цей момент проживали в м. Сарни Рівненської області.

З копії свідоцтва про народження дитини позивача ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що дане свідоцтво було видане Сарненським райвідділом ЗАГС Рівненської області 29 лютого 1988 року, що свідчить про те, що її батьки в цей момент проживали в м. Сарни Рівненської області.

З копії картки амбулаторного хворого ОСОБА_1 , епікризів, долучених до неї та результатів аналізів, встановлено, що він протягом 1986-1993 років проходив обстеження в Сарненській ЦРП та у вказаній картці адреса хворого зазначена АДРЕСА_3 , що свідчить про те, що він в ці роки проживав в м. Сарни.

Проте, відповідачем було відмовлено у призначенні такої пенсії, у зв`язку з тим, що записи трудової книжки позивача та інші надані ним документи, не підтверджують того, що в цей період, а саме з 01 квітня 1986 року по 1993 рік позивач постійно працював в зоні посиленого радіоекологічного контролю, яку відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23 липня 1991 року віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, за висновком відповідача ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як особа, яка потерпіла внаслідок аварії на ЧАЕС.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Сарненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області зазначено про неврахування судами того, що відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ відповідач не набув права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сарненського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно зі статтею19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Відповідно до частини першої статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".

У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом №796-XII.

Відповідно до статті 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 11 Закону № 796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

Згідно пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII категорія 4 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII громадянам, які постійно проживали або працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Водночас законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу пенсійного фонду для призначення пенсії особі, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи

Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, встановлено, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований в м. Сарни Рівненської області вул. П. Орлика, 25 з 02 серпня 1983 року по 15 березня 1989 року по вул. Гоголя, 3, з 15 березня 1989 року по 25 вересня 1992 року та по вул. Технічна,16/6, з 09 жовтня 1992 року по даний час.

На підставі цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року N 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» місто Сарни віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII).

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.

Судами у даній справі встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (4 категорії), що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 . Крім того, судами встановлено, що відомості про період роботи і проживання ОСОБА_1 в м. Сарни Рівненської області включено у довідку Сарненської міської ради № 281 від 09 серпня 2016 року на підставі книг первинного обліку та відповідних підприємств, на яких працював позивач. Згідно з вказаною довідкою позивач зареєстрований в АДРЕСА_1 з 02 серпня 1983 року по 15 березня 1989 року по АДРЕСА_2 , з 15 березня 1989 року по 25 вересня 1992 року та по АДРЕСА_3 , з 09 жовтня 1992 року по даний час.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем було надано відповідачу усі необхідні документи для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, відтак відмова Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України Рівненської області у призначенні позивачу пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є необґрунтованою.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній аргументи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки обставин у справі та повторному дослідженню наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України Про судоустрій і статус суддів (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany, № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain, № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі Перес проти Франції (Perez v. France, № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (Artico v. Italy, № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно заслухані, тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (Van de Hurk v. Netherlands № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі Пелекі проти Греції (Peleki v. Greece, № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як довільне з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до заперечення справедливості (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сарненського об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідачЯ.О. Берназюк

Судді:І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко