Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 572/2718/19

провадження № 61-10218св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Міністерство охорони здоров`я України, Управління охорони здоров`я Рівненської обласної державної адміністрації, комунальне некомерційне підприємство «Сарненська центральна районна лікарня» Сарненської районної ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області, у складі судді Довгого І. І., від 01 лютого 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Хилевич С. В., Шимків С. С., Боймиструк С. В., від 18 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України), Управління охорони здоров`я Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Управління охорони здоров`я), комунального некомерційного підприємства «Сарненська центральна районна лікарня» Сарненської районної ради

(далі - Сарненська ЦРЛ) про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що в момент народження ІНФОРМАЦІЯ_1 її сина ОСОБА_2 була виявлена незвична для новонароджених дітей моторика, на що вона звернула увагу лікарів, які зауваженнями знехтували. В подальшому позивач помітила у здоров`ї сина певні розлади, а після звернення до Рівненської обласної дитячої консультативної поліклініки йому було діагностовано захворювання - міотонія.

06 березня 1991 року Львівським міжобласним медико-генетичним центром, на підставі аналізу крові, у дитини діагностовано фенілкетонурію, а 29 травня 1991 року лікарською консультаційною комісією Рівненської обласної дитячої поліклініки ОСОБА_3 видано медичний висновок

№ 40 як інваліду дитинства із захворюванням фенілкетонурія.

Протягом часу із 1998 по 2008 роки дитина знаходилася на навчанні та вихованні у Чудельській загальноосвітній спецшколі-інтернаті № 2 Сарненського району Рівненської області.

19 лютого 2008 року ОСОБА_3 визнано інвалідом 1 групи з дитинства довічно, з діагнозом: «помірна розумова відсталість у ступені імбецильності, складний тип олігофренічного дефекту внаслідок фенілкетонурії. Потреба у постійному сторонньому нагляді, догляді та допомозі».

На даний час ОСОБА_3 визнано недієздатним, а її опікуном сина.

ОСОБА_1 вважає, що Сарненською ЦРЛ не було проведено ранньої діагностики фенілкетонурії, а саме на 3-5 день після народження дитини не проведено скринінгу (відбору зразків крові) на наявність фенілаланіну та використання відповідної дієти (молочні суміші, які не містять фенілаланіну), що запобігає розвитку розумової відсталості. Наполягала, що при своєчасному призначенні терапії можна було попередити розвиток захворювання та інвалідизацію хворого. Зволікання з діагностуванням хвороби призвело до прогресування дефектів центральної нервової системи, а також незворотного процесу щодо лікування фенілкетонурії.

Наведені обставини вплинули на її моральний стан, вона зазнала тяжких душевних страждань, вимушена весь час доглядати за сином з метою своєчасного прийняття ліків та суворого дотримання дієтотерапії, чоловік залишив сім`ю, змінилися стосунки з близьким оточенням, друзями та знайомими, а також повністю зруйновано звичний уклад життя. У зв`язку з нервовими потрясіннями, що були пов`язані з переживаннями за сина, неодноразово проходила курс лікування в Сарненській ЦРЛ та Рівненській обласній лікарні.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 220 000 грн.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем спричинення їй моральної шкоди діяннями відповідачів.

При цьому районний суд, дійшов до висновку, що дії лікарів, які передували встановленню ОСОБА_3 діагнозу «фенілкетонурія», були направлені на проведення всебічного обстеження дитини з метою визначення правильного діагнозу, надання медичної допомоги.

Доказів, які в розумінні вимог ЦПК України можуть підтвердити обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, ОСОБА_1 не надано, правом клопотати про призначення у справі експертизи позивач не скористалась.

Апеляційний суд додатково звернув увагу, що скринінг для новонароджених з метою раннього виявлення фенілкетонурії був впроваджений в пологовому відділенні Сарненської ЦРЛ із грудня 1990 року, тобто станом на 29 січня 1990 року можливість такого скринінгу у лікарні об`єктивно виключалася.

Вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди до МОЗ України та Управління охорони здоров`я є необґрунтованими і не передбачають наявності правовідносин між цими відповідачами і ОСОБА_1 , оскільки Сарненська ЦРЛ є окремою юридичною особою.

Решта аргументів позивача не свідчать про винуватість відповідачів у захворюванні ОСОБА_3 на фенілкетонурію і завдання їй моральної шкоди, розмір якої визначено без відповідного обґрунтування у сумі 5 220 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у червні 2021 року касаційній скарзі на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сарненського районного суду Рівненської області

від 01 лютого 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 18 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У вересні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 04 вересня 2019 року у справі № 520/16987/15-ц, від 15 листопада

2018 року у справі № 761/24076/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права, вважаючи, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що судами враховано лист Сарненської ЦРЛ № 493/01-09/18 від 16 травня 2018 року щодо запровадження скринінгу для новонароджених у пологовому відділені лікарні з грудня 1990 року, однак зміст цього листа не підтверджено належними доказами.

Наголошує, що законодавчо в Україні із 1986 року було запроваджено масовий скринінг новонароджених (відбір зразків крові) на фенілкетонурію.

Тобто станом на 29 січня 1990 року працівники Сарненської ЦРЛ були зобов`язані провести скринінг щодо ОСОБА_3 . При цьому судами не враховано, що в амбулаторно-медичній картці ОСОБА_3 вказано, що ОСОБА_2 народився з гіпотрофією ІІ ступеня, що є симптомом захворювання на фенілкетонурію.

Стверджує, що відсутність своєчасного скринінгу та не встановлення діагнозу фенілкетонурія призвело до інвалідності дитини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року МОЗ України подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у пологовому відділенні Сарненської центральної районної лікарні ОСОБА_1 народила ОСОБА_3 .

Згідно медичних документів наданих позивачем та відповіді головного лікаря Сарненської ЦРЛ Іванюка В. П. за дитиною позивача -

ОСОБА_3 велося спостереження у вказаній лікарні з дня його народження.

Листом від 16 травня 2018 року № 493/01-09/18 головного лікаря Сарненської ЦРЛ на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що скринінг для новонароджених з метою раннього виявлення фенілкетонурії був впроваджений в пологовому відділенні Сарненської ЦРЛ із грудня

1990 року.

Згідно довідки № 450/01-09/18 від 10 травня 2018 року ОСОБА_3 діагноз фенілкетонурія поставлений 17 квітня 1991 році (у віці один рік два місяці і дев`ятнадцять днів), після чого дитині було призначено лікування з приводу цього захворювання.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2008 року ОСОБА_3 визнано недієздатним.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області

від 05 листопада 2008 року ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатного ОСОБА_3 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 та довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 є інвалідом 1 групи з дитинства довічно.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У розглядуваній справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до МОЗ України, Управління охорони здоров`я та Сарненської ЦРЛ про відшкодування моральної шкоди, вважаючи, що захворювання її сина можна було усунути через скринінг аналізу крові відразу після пологів і своєчасне діагностування наявності хвороби та відповідне лікування унеможливило би настання існуючих наслідків.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода може полягати, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів,

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Станом на січень 1990 року в Українській РСР діяли нормативно-правові акти у сфері медико-генетичної допомоги населенню, зокрема, наказ Міністерства охорони здоров`я СРСР «Про заходи з подальшого розвитку медико-генетичної допомоги населенню» від 12 червня 1985 року № 787, наказ Міністерства охорони здоров`я УРСР «Про заходи поліпшення медико-генетичної допомоги в Українській РСР» від 18 жовтня 1988 року № 203 (далі - наказ МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203).

В наказі МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203 констатовано, що визначення фенілкетонурії по тесту Гатрі у пологових будинках УРСР здійснюється (на час прийняття наказу) лише у містах Кривому Розі, Сімферополі, Харкові, Львові та передбачено необхідність забезпечити упродовж 1989-1990 років масовий скринінг новонароджених на фенілкетонурію за допомогою тесту Гатрі в регіонах, а також навчання у той же період лікарів з актуальних питань медичної генетики (пункт 2 наказу МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203).

Додатком № 1 до наказу МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203 «Структура медико-генетичної служби УРСР» визначено, що в задачі міжобласного медико-генетичного центру входить, зокрема, організація і проведення масових скринінгових програм по виявленню вродженої патології у новонароджених в пологових будинках (фенілкетонурія та інші); інформування районних/міжрайонних і обласних консультативних кабінетів по медичній генетиці про результати скринінгу спадкових захворювань в пологових будинках (пункт 3.7 додатку № 1).

Додатком № 2 до наказу МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203 «Мережа міжобласних медико-генетичних центрів в УРСР» встановлено, що Рівненську область обслуговує Львівський міжобласний медико-генетичний центр.

Наказом МОЗ України «Про стан та заходи подальшого розвитку медико-генетичної допомоги в Україні» від 14 квітня 1993 року № 77 констатовано, що на виконання наказу МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203 здійснено ряд заходів щодо розвитку медико-генетичної служби. Зокрема, в Україні склалася цілісна система медико-генетичних закладів (53 міжрайонних,

1 міський, 18 обласних медико-генетичних кабінетів, 7 міжобласних медико-генетичних центрів, Львівський науково-дослідний інститут педіатрії, акушерства і спадкової патології, Український науковий центр медичної генетики). Разом із тим скринінг новонароджених на фенілкетонурію за тестом Гатрі здійснюється тільки у 13 областях і 12 містах, Республіці Крим.

Отже інформація у листі від 16 травня 2018 року № 493/01-09/18 головного лікаря Сарненської ЦРЛ про те, що скринінг для новонароджених з метою раннього виявлення фенілкетонурії був впроваджений в пологовому відділенні цієї лікарні із грудня 1990 року не суперечить наказу МОЗ УРСР від 18 жовтня 1988 року № 203, яким передбачено запровадження такого скринінгу упродовж 1989-1990 років.

Крім того, відомості Сарненської ЦРЛ узгоджуються із доказами наданими позивачем, зокрема листом Національної академії медичних наук України від 02 травня 2018 року № 100, відповідно до якого (на момент народження

ОСОБА_3 у січні 1990 року) не всі області західного регіону були охоплені масовим обстеженням (на фенілкетонурію), оскільки розгортання цієї програми відбувалось поступово протягом року.

Оскільки ОСОБА_3 народився у січні 1990 року, тобто в період коли в пологовому відділенні Сарненської ЦРЛ скринінг новонароджених на фенілкетонурію не був запроваджений, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність правових підстав для покладення на лікарню відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

Не можна вважати протиправним непроведення медичним персоналом пологового відділення Сарненської ЦРЛ скринінгу (відбору зразків крові) на фенілкетонурію ОСОБА_3 у січні 1990 року за умов, коли такий скринінг було запроваджено в цій лікарні із грудня 1990 року.

Доказів щодо неправильності (дефектів) надання ОСОБА_3 медичної допомоги працівниками Сарненської ЦРЛ в межах предмету та підстав позову не надано. Клопотань про призначення у справі судово-медичної експертизи з метою вирішення цих питань позивач, не дивлячись на відповідні роз`яснення суду, не заявляла.

Також колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди із МОЗ України та Управління охорони здоров`я Рівненської обласної державної адміністрації, оскільки у розглядуваній справі в межах предмету та підстав позову не доведено протиправних дій чи бездіяльності вказаних органів державної влади, які б перебували у причинному зв`язку із обставинами, з якими ОСОБА_1 пов`язувала завдання їй моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням встановлених у розглядуваній справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі

№ 520/16987/15-ц, від 15 листопада 2018 року у справі № 761/24076/15-ц, на які заявник посилається як на підставу касаційного оскарження.

Так, у справі № 761/24076/15 суди встановили, що зараження в лікувальному закладі дитини позивачки невиліковною хворобою сталося через неналежну організацію обстеження медичним персоналом крові донора.

У справі № 520/16987/15-ц суди, стягуючи на користь позивачки, яка діяла в інтересах свого малолітнього сина, грошові кошти на відшкодування моральної шкоди, встановили, що через три дні після народження дитини у пологовому будинку було взято кров для проведення скринінгу на фенілкетонурію та відправлено до медико-генетичного центру, де всупереч чинним на той час (2011 рік) нормативним документам не було проведено відповідного дослідження.

Очевидно, що обставини розглядуваної справи та справ № 761/24076/15,

№ 520/16987/15-ц не є подібними, оскільки у вказаних справах було доведено протиправність діянь відповідачів, які діяли всупереч чинним нормативним документам, та причинний зв`язок між такими діяннями і негативними наслідками, які потягнули завдання моральної шкоди.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованим та містять висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович