Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 572/3123/17

провадження № 61-41560св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Крата В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач-1 - комунальне підприємство «Житлосервіс» Сарненської міської ради,

представник відповідача-1 - Ковальчук Вадим Петрович,

відповідач-2 - ОСОБА_3 ,

представник відповідача-2 - ОСОБА_4 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області у складі судді Рижого О. А. від 14 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шеремет А. М. від 03 липня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Житлосервіс» Сарненської міської ради (далі - КП «Житлосервіс»), ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору найму житла.

Позов мотивований тим, що відповідно до рішення Сарненської міської ради № 466 від 25 грудня 2012 року сім`ю ОСОБА_3 було визнано наймачами кімнат №№ 4 та 5 жилого приміщення № 2 (кімнати №№ 21-а та 22-а) у гуртожитку на АДРЕСА_2 , і на виконання вказаного рішення 04 жовтня 2017 року з нею було укладено договір найму житла № 3943.

Позивач вказувала, що у 2001 році ОСОБА_3 без зняття з реєстрації разом з членами сім'ї виїхала із спірних кімнат, а сім`я позивача, на той час мешкаючи в кімнаті № 24-а зазначеного гуртожитку, потребувала покращення житлових умов, у зв`язку із чим 20 лютого 2012 року отримала ордер на право користування з двома неповнолітніми дітьми різної статі в кімнати № № 21-а , 22-а в гуртожитку будинку АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що укладення договору найму з ОСОБА_5 на частину неізольованої квартири, а саме кімнат №№ 4 та 5, якими користується сім`я позивача, суперечить житловому законодавству, порушує їх законні права та інтереси, ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та остаточно просила визнати недійсним та скасувати договір найму житла від 04 жовтня 2017 року, укладений між КП «Житлосервіс» та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що на час укладення оспорюваного договору найму рішення Сарненської міської ради № 466 від 25 грудня 2012 року було чинним, а рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 20 квітня 2012 року відмовлено у позові про визнання сім`ї ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом, у зв`язку із чим дійшов висновку, що права позивача не порушені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що 20 лютого 2002 року адміністрацією комбінату «Будіндустрія» їй було видано ордер на вселення сім`ї в кімнати № № 21-а, 22-а , 24-а у вказаному гуртожитку, в той час як ОСОБА_3 ордер на вселення у ці кімнати не видавався, а тому рішення Сарненської міської ради № 466 від 25 грудня 2012 року, на підставі якого з останньою укладено оспорюваний договір найму житла від 04 жовтня 2017 року, прийнято всупереч нормам ЖК Української РСР та вимог статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 572/3123/17 з Сарненського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що будинок АДРЕСА_2 , в якому знаходяться спірні приміщення, є комунальною власністю і перебуває на праві повного господарського відання КП «Житлосервіс».

22 жовтня 1998 року між власником на той час спірного житла - СП «Сарненський комбінат «Будіндустрія» та квартиронаймачем ОСОБА_3 було укладено договір найму житлового приміщення в сімейному гуртожитку СП «Сарненський комбінат «Будіндустрія», відповідно до якого на підставі ордера (рішення) на житлове приміщення № 1 серії ГУ від жовтня 1998 року, виданого комбінатом «Будіндустрія», останній та членам її сім`ї надано у тимчасове користування на час роботи на підприємстві житлову площу - кімнати №№ 21а, 22а, 23а загальною площею 82,37 кв. м.

20 лютого 2002 року між СП «Сарненський комбінат «Будіндустрія» та квартиронаймачем ОСОБА_1 було укладено угоду найму житлового приміщення в сімейному гуртожитку СП «Сарненський комбінат «Будіндустрія», відповідно до якої на підставі ордера на житлове приміщення № 36 від 20 лютого 2002 року, виданого комбінатом «Будіндустрія», позивачу та членам її сім`ї надано у тимчасове користування на час роботи на підприємстві житлову площу - кімнати №№ 21а, 22а, 24а загальною площею 112,63 кв. м.

Рішенням Сарненської міської ради за № 466 від 25 грудня 2012 року сім`ю ОСОБА_5 визнано наймачами кімнат №№ 4 та 5 жилого приміщення № 2 (кв. № 2 згідно технічного паспорту) у гуртожитку на АДРЕСА_2 , які на момент реєстрації у них сім`ї ОСОБА_6 нумерувалися як кімнати №№ 21-а та 22-а. Зобов`язано КП «Житлосервіс» переоформити ОСОБА_3 договір найму кімнат №№ 4, 5 жилого приміщення № 2 у вказаному гуртожитку.

На підставі вказаного рішення міської ради 04 жовтня 2017 року між КП «Житлосервіс» та ОСОБА_3 було укладено договір найму житла (квартири) в будинку державного і комунального житлового фонду № 3943.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради № 419 від 20 листопада 2013 року про переоформлення договору найму, ОСОБА_1 було визнано наймачем жилого приміщення № 6 , площею за внутрішнім обміром 14,9 кв. м, на АДРЕСА_2 ; зобов`язано КП «Житлосервіс» переоформити договір найму квартири.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 03 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Стаття 129 ЖК Української РСР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Таким чином, житлове законодавство України пов`язує виникнення права на користування жилим приміщенням в гуртожитках з отриманням ордеру.

Установлено, що рішеннями Сарненського районного суду від 17 грудня 2010 року у справі № 2-718/2010 та від 29 травня 2014 року у справі № 572/5626/13-ц, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_3 добровільно виселилася із спірного приміщення гуртожитку в 2001 році, ордер на вселення в гуртожиток ОСОБА_3 не видавався.

На час укладення договору найму з відповідачкою 04 жовтня 2017 року, спірне приміщення було зайняте, в ньому проживала сім`я позивачки, яка вселилась до нього на підставі ордеру, у той час як відповідач із сім`єю в приміщенні не проживала, а відтак за виниклих правовідносин укладення договору найму на зайняте жиле приміщення не може вважатися законним та таким, що не порушає права позивачки.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували положення статті 8 Конвенції з огляду на наявність у позивачки права на житло, приписи статті 61 ЖК України щодо підстав укладення договору найму, як і те, що за наявності прав позивачки на спірне жиле приміщення та проживання в ньому з моменту видачі ордеру з членами сім`ї, укладення договору найму на зайняте ними жиле приміщення з іншими особами не може бути виправданим.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 572/17/15-ц постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування скасовано, прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 , як правомірного користувача спірних приміщень. Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 такими, що втратили право користування кімнатами №№ 4, 5 (раніше кімнати № № 21-а , 22-а) жилого приміщення АДРЕСА_2 .

Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року в частині визнання незаконним та скасовування рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області № 466 від 25 грудня 2012 року про визнання сім`ї ОСОБА_3 наймачами кімнат № № 4, 5 жилого приміщення АДРЕСА_2 ; рішення виконавчого комітету № 381 від 19 листопада 2014 року, яким внесено зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 20 листопада 2013 року № 419 «Про переоформлення договору найму» та рішення виконавчого комітету від 20 листопада 2013 року № 419 про визнання ОСОБА_1 наймачем кімнати № 6 жилого приміщення АДРЕСА_2 , залишено без змін.

Тобто судовими рішеннями у справі № 572/17/15-ц було встановлено незаконність рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області за № 466 від 25 грудня 2012 року «Про розгляд звернення ОСОБА_3 щодо переоформлення договору найму», на підставі якого 04 жовтня 2017 року був укладений договір найму житла № 3943.

З урахуванням порушення прав ОСОБА_1 , яка тривалий час на підставі ордеру проживає у спірному житловому приміщенні, укладенням договору найму з відповідачкою, яка не проживає та не користується житлом з 2001 року, колегія суддів касаційного суду вважає, що є підстави для висновку про захист прав позивачки у обраний нею спосіб та наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму житла від 04 жовтня 2017 року № 3943, укладеного між КП «Житлосервіс» та ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 400 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 03 липня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлосервіс» Сарненської міської ради Рівненської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору найму житла на частину квартири задовольнити.

Визнати недійсним договір найму житла від 04 жовтня 2017 року № 3943, укладений між комунальним підприємством «Житлосервіс» та ОСОБА_3 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

В. М. Коротун

В. П. Курило