Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 576/2742/18

провадження № 61-10712св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Глухівського районного нотаріального округу Міхно Дар`я Валеріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2019 року у складі судді Сапона О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 06 травня 2019 року в складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , про тлумачення заповіту.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він як брат та відповідачі як онуки є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадщини входить житловий будинок з надвірними спорудами, який він заповів своїм онукам (відповідачам), та земельний пай, який окремо заповів позивачу. Приватний нотаріус Глухівського районного нотаріального округу Міхно Д. В. відмовив йому (позивачу)в оформленні спадкових прав у зв`язку з допущеною у заповіті помилкою у формулюванні змісту розпорядження, а саме: предметом спадкування вказано земельний пай, тоді як фактично предметом спадкування є земельні ділянки. На думку позивача, ОСОБА_6 , заповідаючи земельний пай, мав на меті передати позивачу у спадщину земельну частку (пай), отриману ним під час членства в КСП «Червоний партизан», у розмірі 3,69 га, надалі виділену в натурі та переоформлену в приватну власність на дві окремі земельні ділянки площею 2,36 га та 0,56 га, однак через свій похилий вік та юридичну неосвіченість при складанні заповіту вважав, що немає різниці між земельним паєм та земельною ділянкою, тому предметом спадкування при складанні заповіту замість земельної ділянки зазначив земельний пай.

Позивач просив суд витлумачити зміст заповіту, складеного 02 серпня 2013 року ОСОБА_6 , посвідченого секретарем виконкому Студеноцької сільської ради Литвинчук Г.М., реєстр номер 24, у якому ОСОБА_6 заповів йому як своєму братові належний йому пай, як такий, що дає йому право на спадкування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,36 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 700399, та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,56 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 700040, розташованих на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 06 травня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213 1256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зі змісту заповіту ОСОБА_6 від 02 серпня 2013 року, посвідченого секретарем виконкому Студеноцької сільської ради, вбачається, що поняття «земельний пай» у заповіті вживається лише один раз, що позбавляє можливості розтлумачити це поняття шляхом порівняння окремих частин заповіту зі змістом інших його частин. Також посилання в заповіті на земельний пай не містить жодних індивідуальних ознак, що давало б можливість ідентифікувати його з тими земельними ділянками, на які вказує позивач, як на волю заповідача, ураховуючи й ті обставини, що одна земельна ділянка, що належала спадкодавцю на праві власності, призначалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а інша - для ведення особистого селянського господарства.

Позивач, ставлячи питання про тлумачення заповіту шляхом вказівки про те, що воля заповідача була спрямована на передача йому (позивачу) земельного паю у вигляді вказаних земельних ділянок, фактично просить змінити зміст заповіту, що є неприпустимим, оскільки це може спотворити волю заповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2019 рокупредставник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повною мірою дослідили та з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, ідійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Суди не врахували, що земельна частка (пай) отримана ОСОБА_6 під час членства в КСП «Червоний партизан» у розмірі 3,69 га, надалі була виділена в натурі та оформлена у приватну власність шляхом видачі державних актів на право власності на дві окремі земельні ділянки площею 2,36 га та 0,56 га, що підтверджується документально.

Заявник також стверджує про неправильне застосування статей 213 1256 ЦК України, які регулюють випадки тлумачення заповіту як різновиду правочину.

Поза увагою судів залишився факт загальноприйнятого вжитку поняття «земельний пай» не тільки в розумінні земельної ділянки, яка не виділена в натурі, а і як земельної ділянки, що була утворена в результаті розпаювання.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що згідно із заповітом, посвідченим 02 серпня 2013 року секретарем виконкому Студеноцької сільської ради Глухівського району Литвинчук Г. М., реєстр номер 24, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та інше онукам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та братові ОСОБА_1 ; земельний пай заповів ОСОБА_1 (а. с. 8).

Відповідно до листа відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року за життя ОСОБА_6 отримав сертифікат серії СМ № 0143477 на право на земельну частку (пай), який розташований на території Студеноцької сільської ради, в розмірі 3,69 га, зареєстрований за № 201 від 13 лютого 1997 року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). Надалі цей сертифікат був замінений на два державні акти на право приватної власності на землю, а саме: державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 700399, який виданий ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року № 235, на земельну ділянку площею 2,36 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, та державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 700040, виданий ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року № 235, на земельну ділянку площею 0,56 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області (а. с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а. с. 9).

Із довідки Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області від 14 липня 2014 року № 157 відомо, що за померлим ОСОБА_6 значиться житловий будинок, земельна ділянка, земельний пай, які розташовані в селі Студенок Глухівського району Сумської області (а. с. 92).

Апеляційний суд зазначив, що позивач прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його брата ОСОБА_6 , подавши 17 червня 2014 року відповідну заяву до нотаріальної контори, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що заповіт від імені ОСОБА_6 складений таким чином, що дозволяє його неоднозначне тлумачення. Зокрема, в заповіті зазначено, що ОСОБА_6 заповідає позивачу ОСОБА_1 свій земельний пай, однак із наданих спадкоємцем документів випливає, що на праві власності спадкодавцю на момент смерті належав не земельний пай, а дві земельні ділянки. При цьому текст заповіту не містить неточностей, складений зі слів заповідача, а тому не підлягає тлумаченню, при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту, однак позивач фактично просив внести зміни до заповіту, що є недопустимим.

Суди дійшли висновку, що у цій справі неточності щодо майна, яке передається у спадщину, не можуть бути усунені шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213 1256 ЦК України.

З таким висновком Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі статтею 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

У складеному заповіті ОСОБА_6 зазначено, що він заповідає земельний пай ОСОБА_1 .

Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай).

Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі).

Суди правильно встановили, що за життя ОСОБА_6 отримав лише один сертифікат на земельний пай в розмірі 3,69 га, цей сертифікат був замінений на два державні акти на земельні ділянки: один - на 2,36 га з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, інший - на 0,5 га - для ведення особистого селянського господарства. Вказана обставина підтверджується листом відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року (а. с. 13).

На нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_6 зазначив у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які він отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані внаслідок розпаювання землі.

Тому висновки і апеляційного суду, і суду першої інстанції про те, що спадкодавець отримав сертифікат на один земельний пай, а позивач зазначає дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи.

При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з різним цільовим призначенням.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, які встановлені судами, проте не враховані при ухваленні рішень, що ОСОБА_6 , заповідаючи своєму братові ОСОБА_1 земельний май, мав на увазі саме дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області.

Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай.

Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину.

Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначили суди попередніх інстанцій.

Так, заповідач визначив окремо, що земельні ділянки, отримані ним в результаті розпаювання, яким він дав найменування «земельний пай», переходять тільки його брату - ОСОБА_1 , а все інше майно, в тому числі житловий будинок - переходять трьом спадкоємцям: позивачу і відповідачам.

Отже, у справі встановлено, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізував свій намір заповісти дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, саме позивачу ОСОБА_1 .

Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про тлумачення заповіту.

Водночас суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213 1256 ЦК України, а вжитий у заповіті термін «земельний пай» не дає можливості ототожнити його з належними спадкодавцю земельними ділянками, які він отримав у власність внаслідок реалізації права на земельну частку (пай).

У спірному випадку тлумачення заповіту шляхом вказівки на те, що воля заповідача була спрямована на передання позивачу земельного паю у вигляді відповідних земельних ділянок, не є спотворення волі заповідача, як про це зазначили суди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, проте неправильно застосували норми матеріального права, то наявні підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору на загальну суму 3 171,60 грн (по 1585,80 грн з кожного), у тому числі витрат зі сплати судового збору за подання: позовної заяви у розмірі 704,80 грн, апеляційної скарги - 1 057,20 грн, касаційної скарги - 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 травня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Глухівського районного нотаріального округу Міхно Дар`я Валеріївна, про тлумачення заповіту задовольнити.

Зміст заповіту, що складений 02 серпня 2013 року ОСОБА_6 , посвідчений секретарем виконкому Студеноцької сільської ради Литвинчуком Г. М., реєстр номер 24, відповідно до якого ОСОБА_6 заповів як своєму братові належний йому земельний пай, необхідно розуміти так, що вказаний спадкодавець заповів ОСОБА_1 дві земельні ділянки на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,36 га, що належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 700399, виданого на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року № 235, та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,56 га, що належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 700040, виданого на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року № 235.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 1 585,80 грн з кожного - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко