№ 578/62/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 578/62/18

провадження № 61-11563св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Краснопільський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенко В. І., Хвостик С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до Краснопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - Краснопільський РВ УМВС України в Сумській області) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 22 серпня 2002 року вона прийнята на роботу до Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області на посаду паспортиста та надалі переведена на посаду паспортиста групи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. 01 грудня 2003 року її переведено на посаду завідуючої канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області. З 2009 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Довідкою від 09 вересня 2015 року комунального закладу «Краснопільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» підтверджено, що її малолітня дитина потребує догляду матері вдома до 13 вересня 2016 року і тому на підставі зазначеної довідки наказом відповідача відпустка їй була продовжена до 13 вересня 2016 року. Наказом від 06 листопада 2015 року її звільнено із займаної посади завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області у зв`язку з ліквідацією підрозділу відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважаючи звільнення незаконним і необґрунтованим, вона звернулася з позовом про поновлення на роботі. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2016 року скасовано рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 04 квітня 2016 року, яким позивачу було відмовлено у задоволенні позову, та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано наказ Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області від 06 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 , завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області, незаконним та поновлено її на посаді завідувача канцелярією у Краснопільському РВ УМВС України в Сумській області з 06 листопада 2015 року.

Відповідач ухилявся від виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі і лише наказом УМВС України в Сумській області від 26 грудня 2017 року № 9о/с позивача поновлено на посаді завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області з 07 листопада 2015 року.

Краснопільський РВ УМВС України в Сумській області знаходиться у стані припинення. Вважала, що її не мали права звільняти, оскільки вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а зазначена категорія працівників не може бути звільнена з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Просила визнати незаконним її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 27 грудня 2017 року № 10 о/с та поновити її на роботі у Краснопільському РВ УМВС України в Сумській області на посаді завідувача канцелярією та стягнути з Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 11 травня 2016 року до 26 грудня 2017 року у розмірі 63 360 грн.

Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 30 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано наказ Управління МВС України в Сумській області від 27 грудня 2017 року №10 о/с про звільнення ОСОБА_1 , завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області, незаконним та поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача канцелярією у Краснопільському РВ УМВС України в Сумській області з 08 листопада 2015 року. Стягнуто з Краснопільського районного відділу УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 11 травня 2016 року до 26 грудня 2017 року у розмірі 38 069,46 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач працювала за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, а тому на неї розповсюджувались гарантії, встановлені частиною третьою статті 184 КЗпП України. Звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось з порушенням гарантії щодо її обов`язкового працевлаштування. Краснопільський РВ УМВС України в Сумській області на час розгляду справи не ліквідований і знаходиться в стані припинення, тому позивач підлягає поновленню на роботі. Крім того, підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Постановою Сумського апеляційного суду від 02 травня 2019 року рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 30 січня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Управління МВС України в Сумській області від 27 грудня 2017 року № 10 о/с про звільнення ОСОБА_1 , завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області у частині дати звільнення, змінено дату звільнення з 08 листопада 2015 року на 14 вересня 2016 року. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 13 вересня 2016 року. УМВС України в Сумській області, у порушення вимог, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України, видало наказ про звільнення позивача з 08 листопада 2015 року в той період коли позивач ще перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Тому правильною датою звільнення позивача з роботи необхідно вважати 14 вересня 2016 року. Після закінчення перебування позивача у відпустці відповідач мав право на її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України без обов`язкового працевлаштування, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про зміну дати звільнення, неправильно застосував положення частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Рішення Апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2016 року відповідач добровільно не виконував до 26 грудня 2017 року, проте суд апеляційної інстанції не застосував положення статті 236 КЗпП України та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Крім того, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 40 КЗпП України, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості для відповідача звільнити позивача у грудні 2017 року з листопада 2015 року (як визначив відповідач) чи з вересня 2016 року (як визначив суд).

У вересні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Суди встановили, що позивач з 22 серпня 2002 року працювала паспортистом у Краснопільському РВ УМВС України в Сумській області. 02 червня 2003 року вона переведена на посаду паспортиста групи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а 01 грудня 2003 року її переведено на посаду завідуючої канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області. 19 грудня 2007 року займану нею посаду перейменували на завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області.

У зв`язку із народженням дитини наказом по Краснопільському РВ УМВС України в Сумській області від 04 листопада 2012 року № 67 о/с ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з хворобою дитини на підставі медичної довідки від 09 вересня 2015 року було рекомендовано продовжити догляд за дитиною на один рік - до 13 вересня 2016 року. На підставі зазначеної довідки наказом № 65 о/с позивачу продовжена відпустка до 13 вересня 2016 року. Зазначені обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2016 року у справі № 578/1137/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області про поновлення на роботі (т.1, а. с. 24-28).

Наказом від 06 листопада 2015 року № 79 о/с ОСОБА_1 звільнена з посади завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС в Сумській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку ліквідацією підрозділу та виплатою вихідної допомоги при ліквідації з 06 листопада 2015 року (т.1, а. с. 32-33).

Позивач оскаржила до суду наказ роботодавця про її звільнення. Рішенням Апеляційного суду Сумської області у справі від 11 травня 2016 року скасовано рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 04 квітня 2016 року, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволено. Визнано наказ Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області від 06 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 , завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області, незаконним та поновлено останню на посаді завідувача канцелярією у Краснопільському РВ УМВС України в Сумській області з 06 листопада 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2015 року залишено без змін (т. 1, а. с. 29-31).

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2016 року про поновлення позивача на роботі відповідач добровільно не виконав, тому 30 травня 2016 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - державний виконавець) ВП № 51266627 відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду (т. 1, а. с. 19-20).

Постановою державного виконавця від 14 вересня 2016 року ВП № 51266627 закінчено виконавче провадження на виконання зазначеного рішення суду апеляційної інстанції, оскільки незважаючи на виконання державним виконавцем усіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання рішення суду, останнє боржником виконано не було (т. 1, а. с. 17-18).

Надалі наказом від 26 грудня 2017 року № 9о/с позивача поновлено на посаді завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області з 07 листопада 2015 року.

Наказом УМВС України в Сумській області від 27 грудня 2017 року № 10о/с позивача звільнено з посади завідувача канцелярією Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області з 08 листопада 2015 року згідно з пунктом 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників (т.1, а. с. 14-15).

Закон України «Про Національну поліцію», який опублікований 06 серпня 2015 року та набрав чинності 07 листопада 2015 року, визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. У разі, якщо вивільнення є масовим, то відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Обов`язок роботодавця запропонувати працівнику, який попереджається про наступне вивільнення, іншу роботу передбачено в частині третій статті 49-2 КЗпП України. Вказані положення зобов`язують роботодавця надати працівнику іншу роботу лише в разі її наявності. Отже, обов`язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення пропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, передбачений частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, у випадку відсутності можливості запропонувати працівнику іншу роботу, не позбавляє роботодавця права звільнити його.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач мав право на звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України без обов`язкового працевлаштування.

У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права в частині вирішення вимог позивача про поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція) затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Отже, працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 307/3549/16-ц.

Перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 27 грудня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи із 08 листопада 2015 року, та змінюючи дату звільнення на 14 вересня 2016 року, суд апеляційної інстанції не врахував, що за змістом статті 47 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця видати працівнику трудову книжку у день звільнення, та статті 116 КЗпП України, яка встановлює обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником у день звільнення, останнім робочим днем є день звільнення.

Тому рішення суду апеляційної інстанції в частині зміни дати звільнення позивача підлягає зміні шляхом зазначення правильної дати звільнення - 27 грудня 2017 року.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Обов`язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у необхідності видання наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від його подальшого оскарження.

Виконання рішення вважається закінченим з дати видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 11 травня 2016 року набрало законної сили з моменту його проголошення, а фактично було виконане роботодавцем лише 26 грудня 2017 року.

Отже, період невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі (з 12 травня 2016 року до 26 грудня 2017 року) становить 407 робочих днів.

Розмір середньоденного заробітку позивача становить 64,09 грн.

Таким чином, загальний розмір компенсації за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 становить (407 х 64,09) 26 084 грн.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач допустив порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, проте здійснив неправильний розрахунок такого стягнення, оскільки при обчисленні середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно рахувати робочі, а не календарні дні.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу в частині стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення, неправильно застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку із чим неправильно вирішили спір у цій частині, а тому рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні шляхом зменшення відповідного стягнення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині зміни дати звільнення підлягає зміні шляхом зазначення правильної дати звільнення - 27 грудня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції у цій частині - зміні шляхом зменшення розміру стягнутого із відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку виконання рішення із 38 069,46 грн до 26 084 грн.

У решті постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 за подання касаційної скарги у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення сплатила 1 409,60 грн судового збору.

Позов у цій частині вимог задоволено на 68,51 відсотки .

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 965,81 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2019 року в частині визначення дати звільнення ОСОБА_1 , проведеного за наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 27 грудня 2017 року № 10 о/с, змінити. Вважати ОСОБА_1 звільненою з 27 грудня 2017 року.

Постанову Сумського апеляційного від 02 травня 2019 року суду у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Краснопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення скасувати.

Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 30 січня 2019 року у частині вирішення цих вимог змінити, зменшивши розмір стягнутого із Краснопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення із 38 069, 46 грн до 26 084 грн (двадцять шість тисяч вісімдесят чотири гривні).

У іншій частині постанову Сумського апеляційного суду від 02 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Краснопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 965,81 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко