ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа №580/11349/21

провадження № К/990/23930/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Єресько Л. О., Радишевської О. Р.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказу та розпоряджень, провадження у якій відкрите

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року (судді: Парінов А. Б., Беспалов О. О., Ключкович В. Ю.), та

в с т а н о в и в:

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі - ГУ ДПС), у якому просила: (1) визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 15 грудня 2021 року № 349-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; (2) стягнути з ГУ ДПС середній заробіток з 15 грудня 2021 року до дня фактичного допуску до виконання обов`язків.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 12 квітня 2022 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2022 року скасував рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: (1) визнав протиправним і скасував наказ ГУ ДПС від 15 грудня 2021 року № 349-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; (2) стягнув з ГУ ДПС середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року на користь ОСОБА_1

2. ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою (від 30 січня 2023 року) про ухвалення додаткового рішення (щодо стягнення з ГУ ДПС суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року), у якій просила суд взяти до уваги довідку-розрахунок ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 (розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму 30842,80 грн); відтак просила суд видати виконавчий лист для примусового стягнення з ГУ ДПС середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року в сумі 30842,80 грн.

За наслідками розгляду цієї заяви Шостий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 20 червня 2023 року, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

З покликанням на частину першу статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний суд зазначив, що додаткове судове рішення є способом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Натомість, з погляду цього суду, заява позивачки про ухвалення додаткового рішення спрямована на те, щоб видати їй виконавчий лист на підставі довідки-розрахунку ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 про нараховану позивачці заробітну плату за час вимушеного прогулу.

На основі цього суд апеляційної інстанції виснував, що наведене позивачкою обґрунтування вимог заяви про ухвалення додаткового рішення не відповідає нормам статті 252 КАС України, тому немає підстав для ухвалення додаткового судового рішення. Додав також, що відповідач нарахував позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року в розмірі 30842,80 грн, а видання «нового» виконавчого листа, який фактично змінюватиме рішення суду, недопустимо. У цьому ж зв`язку продовжив, що довідка-розрахунок ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 не була предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, тому суд апеляційної інстанції не може оцінювати цей доказ після розгляду і вирішення справи по суті

3. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Позивачка аргументує свої вимоги тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання матеріального права у справі [№ 580/11349/21]. З покликанням на пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» позивачка наголосила на тому, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не витребував від ГУ ДПС довідки про середній заробіток за час вимушеного прогулу, не визначив розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, відповідно не зазначив у резолютивній частині постанови від 25 листопада 2022 року суму, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, що, за текстом касаційної скарги, позбавило її [позивачку] права на обов`язковість виконання судового рішення.

Спираючись на окремі положення законів України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників від 03 серпня 2011 року № 845 позивачка зауважила, що для стягнення (безспірного списання) з ГУ ДПС середнього заробітку за час вимушеного прогулу в резолютивній частині судового рішення має бути вказана сума стягнення.

З приводу зауваг суду апеляційної інстанції щодо неможливості дослідження довідки-розрахунку ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19 ОСОБА_1 зазначила, що цю довідку вона надала суду, позаяк не мала заперечень щодо нарахованої ГУ ДПС суми середнього заробітку за період з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, а також зважаючи на те, що [апеляційний] суд мав би самостійно навести в судовому рішенні розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як то передбачено у пунктах 6, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13

Наприкінці ОСОБА_1 зазначила про те, що питання, якого стосується її касаційна скарга, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. На її думку, існує необхідність формування практики застосування відповідних правових норм при розгляді судами справ щодо оплати праці внаслідок незаконного відсторонення від роботи. Пояснила, що наразі немає висновку Верховного Суду стосовно мінімального обсягу письмових доказів, які повинен досліджувати суд з метою забезпечення повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та ухвалення законного і обґрунтованого рішення при розгляді питання оплати праці під час незаконного відсторонення від роботи.

Видається, що ці аргументи написані у зв`язку з проханням (висловленим у касаційній скарзі) про направлення цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 .

Поміж іншого у відзиві мовиться про те, що після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року ГУ ДПС визначило (розрахувало) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, але водночас, як можна зрозуміти аргументацію відповідача, добровільно виконати зазначену постанову апеляційного суду (в частині стягнення середнього заробітку) не було можливості.

На звернення позивачки щодо нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року ГУ ДПС надіслало їй довідку-розрахунок від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19, якою, відтак, обґрунтована її заява про ухвалення додаткового рішення.

Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції не може оцінювати цього документа після завершення розгляду справи й встановлювати на цій підставі додаткові обставини, з чим, власне, позивачка пов`язує ухвалення додаткового судового рішення.

5. Колегія суддів під час ухвалення цієї постанови керувалася таким.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (частина друга статті 252 КАС України).

У вимірі обставин, за яких позивачка звернулася до суду про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів зазначає, що цей процесуальний механізм призначений для того, щоб усунути неповноту судового рішення; іншими словами, це процесуальний спосіб виправити недогляд (упущення) суду щодо вирішення тих питань, які обов`язково мали бути вирішені та, відповідно, зазначені у судовому рішенні. Це має означати також, що застосування (використання) цього процесуального механізму не може слугувати способом змінити (виправити) зміст судового рішення.

В обсязі з`ясованих обставин цієї справи відомо, що заява ОСОБА_1 від 30 січня 2023 року про ухвалення додаткового судового рішення стосувалася позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року, який був спричинений оспореним (у цій справі) наказом ГУ ДПС від 15 грудня 2021 року № 349-о «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Зокрема позивач, як можна зрозуміти її пояснення, просила, по суті, «доповнити» резолютивну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року в цій справі (в частині стягнення з ГУ ДПС середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року) конкретною сумою (30842,80 грн), яку потрібно стягнути з відповідача. Ця сума, як уже згадано вище, зазначена у довідці-розрахунку ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19, на основі якої позивачка й просила ухвалити додаткове судове рішення в окресленій частині, відтак видати їй виконавчий лист про стягнення цієї суми.

Колегія суддів передовсім звертає увагу на те, що зміст четвертого абзацу резолютивної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року відображає зміст мотивувальної частини цієї постанови щодо окресленого питання. Інакше кажучи, суд апеляційної інстанції не упустив вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й той спосіб виконання судового рішення, який визначений у постанові від 25 листопада 2022 року, є результатом вирішення судом спору по суті.

До такого висновку колегія суддів дійшла на основі того, що написано у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року з приводу позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу. Зокрема, суд апеляційної інстанції, серед іншого, зазначив, що середній заробіток повинен бути нарахований і виплачений позивачу за період [вимушеного прогулу] з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 рік; далі, з покликанням на висновок Верховного Суду щодо розрахунку суми, які суд стягує з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, висловлений у постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач перебувала на лікарняному у період з 05 січня 2022 року по 08 квітня 2022 року (включно); відтак апеляційний суд виснував, що оскільки позивач перебуває на лікарняному з 05 січня 2022 року, [то] саме відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток позивачу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року.

Принагідно варто підкреслити, що в межах цього касаційного провадження колегія суддів не переглядає і не може переглядати постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року, відповідно не висловлює суджень щодо висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, включно з тим, який спосіб захисту визначив цей суд. Тому покликання на зміст постанови суду апеляційної інстанції від 25 листопада 2022 року тут робиться виключно з метою пояснити позицію колегії суддів щодо порушеного в касаційній скарзі ОСОБА_1 питання, яке, нагадаємо, стосується ухвали Шостого апеляційного суду адміністративного суду від 20 червня 2023 року про відмову в ухваленні додаткового судового рішення (щодо суми середнього заробітку, який підлягає стягненню).

6. У цьому зв`язку продовжимо, що з уваги на аргументацію позивачки, її звернення до апеляційного суду про ухвалення додаткового судового рішення стосовно суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню з ГУ ДПС за період вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року (відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року), зумовлене тим, що стягнути (з ГУ ДПС) кошти орган державної казначейської служби (як орган, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, і на якого покладається виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган) може тоді, коли у виконавчому документі буде зазначена сума до стягнення. Позаяк в цій справі суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги, цієї суми не розрахував, відповідно не зазначив у резолютивній частині постанови, ОСОБА_1 вважала за можливе виправити цю ситуацію шляхом ухвалення додаткового судового рішення в окресленій частині на основі довідки-розрахунку ГУ ДПС від 25 січня 2023 року № 8/23-00-10-02-19, яка, звертаємо увагу, видана після того, як апеляційний суд ухвалив постанову по суті спору.

Зважаючи на описану ситуацію колегія суддів дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 від 30 січня 2023 року про ухвалення додаткового судового рішення спрямована на те, щоб змінити зміст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року, а не виправити недогляд (упущення) суду під час ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи. Колегія суддів, повторюючись, зазначає, що суд апеляційної інстанції не здійснював розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2021 року по 17 січня 2022 року, який підлягає стягненню з відповідача, позаяк вважав, що це має здійснити останній. Тому ухвалення додаткового судового рішення, як того просила позивачка у заяві від 30 січня 2023 року, означало б втручання у зміст судового рішення у спосіб, який не передбачений (не дозволений) процесуальним законом.

З наведених міркувань колегія суддів вважає, що мотиви, якими позивачка виразила свою незгоду з підходом апеляційного суду до вирішення справи, як, власне, і його результатом (в частині стягнення середнього заробітку) не дають підстав для ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

7. Стосовно доводів позивачки, якими вона обґрунтувала існування виключної правової проблеми, яка стосується обсягу письмових доказів, які повинен досліджувати суд для повного і всебічного з`ясування обставин у спорі, який стосується оплати праці за час вимушеного прогулу, і вирішення якої пропонувала передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції, з уваги на приписи статті 341 КАС України, не може висловлювати настанов щодо того, яким чином оцінювати докази у справі. З погляду колегії суддів, питання, яке позивачка трактує як виключну правову проблему, спричинене результатом розгляду справи за її позовом й тими супутніми перешкодами (труднощами), які виникли у зв`язку з його виконанням, але які, втім, не можуть вирішуватися шляхом ухвалення додаткового, а по суті - іншого (ще одного) судового рішення (в тій самій справі), а також у спосіб висловлення правової позиції щодо питань, які не охоплюються межами касаційного перегляду й повноваженнями суду на цій стадії.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На основі наведеного колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 30 січня 2023 року правильні і обґрунтовані, тому немає підстав для скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі № 580/11349/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Л. О. Єресько

О. Р. Радишевська