ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2025 року
м. Київ
справа № 580/12022/23
адміністративне провадження № К/990/23002/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року (головуючий суддя - Гаращенко В.В.,)
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (головуючий суддя - Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Мєзєнцев Є.І.)
у справі № 580/12022/23
за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот»
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасувати постанови.
I. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Азот» (далі - ПАТ «Азот», позивач, боржник) звернулось до суду з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС, відповідач), в якій просило визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 грудня 2023 року № 56458460 про стягнення виконавчого збору (далі - постанова № 56458460, спірна постанова).
2. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у державного виконавця підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки відповідачем не вчинено жодних заходів з примусового стягнення боргу з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій в розмірі 2774137,32 грн, тоді як борг був самостійно сплачений позивачем.
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, позовні вимоги задоволено повністю.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою Мін`юсту.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. На примусовому виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 56458460 із виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року № 823/1539/17 про стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ) коштів в сумі 2774137,32 грн.
7. 06 грудня 2023 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 56458460 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.
8. Також 06 грудня 2023 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. прийняв постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 237948,57 грн.
9. Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо протиправності спірної постанови, оскільки державний виконавець, при визначенні розміру виконавчого збору, застосував частину другу статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, що діяла не на час відкриття виконавчого провадження, а на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, що значно погіршило становище боржника.
11. Касаційне провадження за скаргою відповідача відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
12. У касаційній скарзі представник відповідача зазначає про застосування частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ, з урахуванням внесених змін від 03 липня 2018 року №2475- VІІІ, та частину третю статті 40 Закону № 1404-VІІІ без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22 та від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21 стосовно стягнення виконавчого збору.
13. На думку відповідача при визначенні суми виконавчого збору у даній справі застосуванню підлягають положення частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції від 03 липня 2018 року), які передбачають стягнення виконавчого збору в розмірі 10% суми, що підлягала стягненню.
14. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Зазначив, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22 та від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21, про які йдеться у касаційній скарзі, не підлягають застосуванню до даної справи, оскільки правовідносини, що в них склались, не є подібними до спірних.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
16. Спір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям державним виконавцем 06 грудня 2023 року у виконавчому провадженні № 56458460 постанови про стягнення виконавчого збору, розмір якого визначено відповідно до вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції від 03 липня 2018 року).
17. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо протиправності Спірної постанови та наявності підстав для її скасування. Верховний Суд погоджується із цим висновком з огляду на наступне.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Статтею 1 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне виконавче провадження № 56458460 відкрито 23 травня 2018 року.
21. За статтею 10 Закону № 1404-VIII (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
22. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
24. Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
25. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття спірного виконавчого провадження від 23 травня 2018 року), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
26. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
27. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
28. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
29. Водночас Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року (далі - Закон № 2475-VIII), внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, за змістом яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
30. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення згідно із виконавчим документом. Також судами встановлено, що перерахування боржником коштів здійснено саме на рахунок стягувача (Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області), а не на відповідний рахунок Відділу примусового виконання рішень.
32. Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом неодноразово викладалися висновки у подібних правовідносинах щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII, в редакції діючій до 28 серпня 2018 року (постанови від 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/32814/20 та від 14 березня 2024 року у справі № 280/7418/23), які підлягають застосуванню у цій справі.
33. Практика Верховного Суду у цій категорії спорів є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.
34. З урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
35. З установлених судами обставин цієї справи слідує, що державний виконавець під час прийняття Спірної постанови від 06 грудня 2023 року за ВП № 56458460 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 10 % від суми зазначеної у виконавчому документі, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.
36. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
37. У постановах від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20 Верховний Суд констатував, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
38. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 2774137,32 грн.
39. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
40. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22 та від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21 є помилковими, оскільки у вказаних справах виконавчі провадження були відкриті за правилами Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», в редакції, які діяли на той час. Проаналізувавши положення Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчих проваджень) у зіставленні з положеннями Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII, чинній на момент прийняття постанов про стягнення виконавчого збору) в частині бази обрахунку виконавчого збору, яка підлягає стягненню за виконавчим документом на користь державного виконавця, Верховний Суд констатував, що вони не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.
41. З огляду на це Верховний Суд уважав помилковим висновок про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, та про те, що розмір виконавчого збору має обраховуватися з фактично стягнутої суми. Однак, правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до правовідносин, що виникли у вищенаведених справах (№ 500/3394/22, № 640/23271/21).
42. Таким чином, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.
43. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
44. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 580/12022/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду