ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 580/2499/19
адміністративне провадження № К/9901/2992/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В.,
Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 (головуючий суддя - С. О. Кульчицький)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 (головуючий суддя - О. М. Оксененко, судді - І. О. Лічевецький, В. П. Мельничук)
у справі № 580/2499/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заробітної плати,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року (правова оцінка надана судовим рішенням по справі № 2340/4585/18) при його звільненні 05.05.2018 за період з 05.05.2018 по 04.06.2019 в сумі 155 032 грн 12 коп без урахування обов`язкових податків та зборів.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі № 2340/4585/18 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8 977 грн 50 коп. Оскільки належні кошти по заробітній платі за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 отримано позивачем фактично 04.06.2019, останній вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України зобов`язане виплатити йому як працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року (правова оцінка надана судовим рішенням по справі № 2340/4585/18) при його звільненні 05.05.2018 за період з 05.05.2018 по 04.06.2019.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15.10.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки між сторонами склались правовідносини у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 № 2340/4585/18, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку після ухвалення судового рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за порушення трудових прав працівників при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку за статтею 117 та статтею 235 Кодексу законів про працю України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено такої норми, а навпаки Кодекс законів про працю України чітко встановлює обв`язки роботодавця у відповідних трудових правовідносинах та визначає види відповідальності за порушення таких прав.
7. Також скаржник просить:
- згідно вимог статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 8 частини першої Прикінцевих Положень Кодексу адміністративного судочинства України колегії суддів відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2912цс16 та у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 910/6968/16), передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
- після винесення рішення у справі Касаційному адміністративному суду звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшаков проти України» від 08.04.2010 у взаємозв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу, в порядку приписів статті 22 Конституції України та вимог статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України;
- постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними, та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України;
- керуючись вимогами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судом строк для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення;
- у відповідності до вимог статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства, та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України;- в порядку вимог пункту 8 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України постановити окрему ухвалу внаслідок допущення судами нижчих інстанцій неправильного застосування норм матеріального права (надсилання паперового судового рішення, засвідченого в неналежний спосіб) та порушення норм процесуального права (відмова у проведенні відеоконференції).
Позиція інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух касаційної скарги
9. Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
10. Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11. Наказом Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 16.08.2000 № 90/ос ОСОБА_1 призначено з 16.08.2000 на посаду начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України.
12. Наказом Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 24.05.2002 № 34/ос ОСОБА_1 з 24.05.2002 призначено на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, звільнивши з посади начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України.
13. Наказом Пенсійного фонду України від 29.03.2017 № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
14. Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся до суду.
15. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 у справі № 823/653/17, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017. Стягнуто зі Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90 630 грн 00 коп без урахування обов`язкових податків та зборів.
16. Наказом Пенсійного фонду України від 24.04.2018 № 183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » останнього поновлено на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017 на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17.
17. У подальшому, наказом Пенсійного фонду України від 04.05.2018 № 201-о «Про звільнення ОСОБА_1 » останнього звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
18. Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05.05.2018 № 213-о ОСОБА_1 оголошено наказ Пенсійного фонду України від 04.05.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 » №201-о.
19. Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
20. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04.05.2018 № 201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05.05.2018 № 213-о «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04.05.2018 № 201-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05.05.2018. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2018 по 02.04.2019 у розмірі 97 615 грн 50 коп.
21. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 у справі № 826/7878/18 Пенсійним фондом України був виданий наказ від 11.04.2019 № 142-О, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05.05.2018.
22. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі № 2340/4585/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2019, адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8 977 грн 50 коп.
23. Згідно з квитанцією ПАТ «Укрпошта» 04.06.2019 позивачем отримано вказані кошти.
24. Також рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 у справі № 580/1516/19 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у період з 03.04.2019 по 10.04.2019. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 03.04.2019 по 10.04.2019 у сумі 2 565 грн 00 коп. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 11.04.2019 по 30.04.2019. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період із 11.04.2019 по 30.04.2019 у сумі 5 130 грн 00 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.
25. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 у справі № 580/1518/19 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за травень 2019 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за травень 2019 року в розмірі 8977 грн 50 коп. (без урахування обов`язкових податків і зборів).
26. Позивач, зазначаючи, що відповідач не виплатив йому при звільненні заробітну плату за період з 01.03.2018 по 31.03.2018, а оскільки вказану він виплату отримав фактично 04.06.2019, звернувся до суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року при його звільненні 05.05.2018 за період з 05.05.2018 по 04.06.2019 в сумі 155 032 грн 12 коп без урахування обов`язкових податків та зборів.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
29. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
30. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
31. Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).
33. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
34. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги статті 117 Кодексу законів про працю України стосуються випадків, коли звільнена особа не отримала належних виплат у день звільнення та відбулась затримка у розрахунку з нею. Водночас позовні вимоги позивача стосуються не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначено статтею 117 Кодексу законів про працю України, оскільки позивач був поновлений на роботі з 05.05.2018, а пов`язана з затримкою виплати заробітної плати за березень 2018 року, яку він отримав лише у червні 2019 року. У зв`язку з чим суди дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за березень 2018 року при звільненні позивача 05.05.2018 за період з 05.05.2018 по 04.06.2019 не кореспондуються з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України.
35. Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим, враховуючи наступне.
36. Судами встановлено, що предметом судового розгляду у справі № 2340/4585/18 були вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пов`язаної з невиплатною заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.03.2018. За результатами розгляду вказаної справи суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді у період з 01.03.2018 по 31.03.2018 та зобов`язали Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8 977 грн 50 коп. Судами встановлено, що вказані кошти отримані позивачем лише 04.06.2019.
37. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
38. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
39. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
40. За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
41. Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
42. Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
43. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
44. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
45. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
46. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, Верховний Суд прийшов до висновку про право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.
47. Вимоги касаційної скарги щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки підстави для такої передачі, які встановлені статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
48. Щодо вимог позивача щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшаков проти України» від 08.04.2010 у взаємозв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу, в порядку приписів статті 22 Конституції України та вимог статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції зазначає наступне.
49. Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.
50. Рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду (пункт 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
51. Статтею 147 Основного Закону визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
52. За змістом статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; офіційне тлумачення Конституції України; вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.
53. Оскільки чинним законодавством України до повноважень Конституційного Суду України не віднесено вирішення питань про відповідність Конституції України рішень Європейського суду з прав людини в справі, клопотання позивача стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшаков проти України» від 08.04.2010 є необґрунтованим.
54. Щодо вимог касаційної скарги щодо постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними, та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України та окремої ухвали, якою зобов`язати Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства, та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
55. Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
56. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (частина друга статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України).
57. Верховний Суд зазначає, що стаття 249 Кодексу адміністративного судочинства України дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.
58. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
59. Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає.
60. Суд касаційної інстанції зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними.
61. Враховуючи результат розгляду касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали відносно Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
62. Також не може бути задоволено клопотання позивача про встановлення судом строку для подання відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення.
63. Так, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
64. Водночас встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення належить до компетенції суду, який ухвалив рішення за результатами розгляду справи по суті.
65. Оскільки суд касаційної інстанції не ухвалив нового рішення по справі, яким закінчується судовий розгляд, а дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстави для застосування статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України у даному випадку відсутні.
66. Щодо вимог касаційної скарги про постановлення окремої ухвали внаслідок допущення судами нижчих інстанцій неправильного застосування норм матеріального права (надсилання паперового судового рішення, засвідченого в неналежний спосіб) та порушення норм процесуального права (відмова у проведенні відеоконференції) колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає наступне.
67. Відповідно до частини восьмої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
68. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
69. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які адміністративний суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів.
70. Стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України визначає повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги, а статтею 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено підстави для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.
71. Оскільки суд касаційної інстанції, за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 дійшов висновку щодо скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, тобто вжив процесуальних заходів, передбачених статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, тому клопотання позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
72. Відповідно до частин другої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
73. Оскільки суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, не дослідили докази щодо визначення розміру середнього заробітку, не встановили час затримки розрахунку, а суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений такої можливості, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
74. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Висновки щодо розподілу судових витрат
75. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
76. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі № 580/2499/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Черкаського окружного адміністративного суду.
3. У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшаков проти України» від 08.04.2010 у взаємозв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу; про постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними, та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України; про встановлення строку для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення; про постановлення окремої ухвали, якою зобов`язати Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства, та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України; про постановлення окремої ухвали внаслідок допущення судами нижчих інстанцій неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А. В. Жук
Н. М. Мартинюк