№ 580/251/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 580/251/21

адміністративне провадження № К/990/5138/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року, прийняте у складі судді Рідзеля О.А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Пилипенко О.Є. (головуючий), Глущенко Я.Б., Собківа Я.М.,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 року №25 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 року №701 к про звільнення позивача з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 року;

1.3. поновити позивача на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області або на рівнозначній посаді, яку вона займала станом на 23.12.2020 року;

1.4. стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2020 року до часу винесення рішення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки одинокій матері у розмірі 37885,20 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ від 23.12.2020 №701к і рішення кадрової комісії від 23.11.2020 №25 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки не зазначено конкретну підставу звільнення позивача, а ліквідація чи реорганізація прокуратури Черкаської області, або скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури не відбулись. Позивач вважає недопустимим розширення кола нормативних актів, що можуть визначати особливості організації та діяльності органів прокуратури без внесення змін до Конституції України - а отже при вирішенні спору не підлягають застосуванню положення ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру», в редакції Закону від 19.09.2019 № 113-IX та положення пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 19.09.2019 № 113-IX за відсутності у спеціальному законі іншої особливої процедури (ст. ст. 21 19 Конституції України), також при вирішенні спору не підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру», тому застосований порядок його звільнення порушує засади незалежності прокурорів. Також спірне рішення про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту підлягає скасуванню, оскільки тестові питання з метою виявлення рівня знань не враховують специфіки прокурорів, а результати їх здачі не підтверджують професійну компетентність. Крім того, позивач зазначає, що її звільнено всупереч вимогам ст. 184 КЗпП України, оскільки вона є одинокою матір`ю, яка виховує дитину сама, а також безпідставно не виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку, як одинокій матері.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково:

3.1. визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 року №25 про неуспішне проходження прокурором Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

3.2. визнано протиправним та скасовано наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 року №701к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 30.12.2020 р. на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

3.3. поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020 року;

3.4. стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2020 до 30.07.2021 в сумі 136386,72 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

4. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об`єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури, у зв`язку з чим рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 року №25 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора є протиправним та підлягає скасуванню, крім того, станом на час звільнення позивача з посади, відсутня реорганізація органу прокуратури, в якому позивач обіймала посаду, так само, як і відсутнє скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, з огляду на що, нормативне обґрунтування спірного наказу, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" застосовано безпідставно.

4.1. Разом з тим судом враховано, що у період з 2017 року по грудень 2020 року позивач, окрім рішення суду про розірвання шлюбу, до Черкаської обласної прокуратури будь які інші документи, які б могли підтвердити відсутність участі батька у вихованні дитини не надавала, а відтак були відсутні підстави вважати ОСОБА_1 одинокою матір`ю, із заявами про надання додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, не зверталася таким чином, станом на час звільнення у відповідача були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 соціальних гарантій передбачених для одинокої матері, яка виховує дитину сама, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

5. 30 листопада 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

5.1. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 року №701к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 30.12.2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

5.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020 року.

5.3. Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2020 року до 30.07.2021 року в сумі 136386,72 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

5.4. Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки одинокій матері у розмірі 37 885,20 грн.

5.5. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020 року.

5.6. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

5.7. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 року №25 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» прийнято відповідачем на підставі та в межах норм чинного законодавства, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Також зазначено, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. При цьому, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивач є одинокою матір`ю, Черкаською обласною прокуратурою при винесенні наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», було порушено імперативні норми КЗпП України в частині заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, оскільки у зв`язку з чим спірний наказ підлягає скасуванню. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції також поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області з 31.12.2020 року та стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 136386 грн 72 коп. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки позивач є одинокою матір`ю, а тому має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів. Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.02.2017 року у справі № 711/10753/16-ц про розірвання шлюбу, шлюб розірвано у 2017 році, отже право на додаткову відпустку виникло у ОСОБА_1 з 2017 року, отже всього у період з 2017 по 2020 рік, позивач мала право на 40 днів додаткової відпустки, які в силу приписів норм чинного законодавства повинні бути виплачені позивачці як грошова компенсація у зв`язку із невикористанням останніх. При виборі способу поновлення прав позивача суд апеляційної інстанції керувався Кодексом законів про працю України.

ІІІ. Касаційне оскарження

7. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Черкаська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

8. Касаційні скарги подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

8.1. При цьому скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував ч.3 ст.184 КЗпП без урахування висновків Верховного Суду щодо поняття «одинока мати», викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №818/1350/16, від 22.11.2019 у справі №820/3692/16, в результаті чого прийшов до помилкового висновку, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, а тому в силу вищевказаної норми закону вона не підлягає звільненню на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII. При цьому апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2021 у справі № 818/1350/16, де зазначено, що одинока мати - це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, що підтверджується випискою з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька малюка відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України; документом про народження дитини, виданим компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (для дітей, народжених за межами України), вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама, що підтверджується рішенням суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішенням органів опіки та піклування або суду щодо участі батька (матері) у вихованні дитини. Також, Шостим апеляційним адміністративним судом не враховано висновки Верховного Суду викладені в п. 44 постанови від 22.11.2019 у справі № 820/3692/16, де заначено, що сам лише факт розірвання шлюбу не є підтвердженням статусу одинокої матері. Позивачем будь-яких належних і допустимих доказів щодо наявності у неї статусу одинокої матері не надано, що залишилося поза увагою суду. Отже, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов до помилкового висновку, що наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 року №701к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ з 30.12,2020 підлягає скасуванню, оскільки позивач має статус «одинока матір».

8.2. Скаржник також зазначає, що лише у зв`язку з неуспішним проходження прокурором Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_1 атестації та звільнення її із займаної посади, у грудні поточного року нею було надано до кадрового підрозділу Черкаської обласної прокуратури довідку із закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Колосок» с. Червона Слобода Червонослобідської сільської ради від 18.12.2020 за № 834 про те, що батько ОСОБА_2 до садочку дитину не приводив і не забирав, не телефонував та життям дівчинки у дошкільному закладі не цікавився, ні вихователі, ні директор з ним не знайомі. З огляду на зазначені обставини, з наданої ОСОБА_1 довідки закладу дошкільної освіти об`єктивно не вбачається з достатньою достовірністю підтвердження факту виховання нею дитини самостійно, без участі батька, а відповідно і гарантії передбачені ст. 184 КЗпП України, та права на додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері. Крім цього, рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29.03.2016 у справі № 711/2105/16-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі 500 грн на місяць, починаючи з 25.02.2016 і до повноліття дитини. Вказаним рішенням також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини з якою проживає дитина, в твердій грошовій сумі 450 грн на місяць, починаючи з 25.02.2016 до досягнення ОСОБА_2 трирічного віку. Також рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.04.2018 у справі № 711/1116/18 збільшено розмір аліментів, який було встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 з 500 гривень на місяць до 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку починаючи стягнення з 13.02.2018. Також установлено, що ОСОБА_1 надала до суду акт обстеження житлово-побутових умов заявника, яке було проведено 18.01.2021, тобто після фактичного звільнення позивачки із займаної посади (30.12.2020), отже в силу вимог ст.ст. 77 79 80 КАС України не доводить наявність статусу одинокої матері у позивача. Скаржник зазначає, що неможливо погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності у працівника обов`язку повідомляти про статус одинокої матері. У разі, якщо жінка має намір скористатися правами та гарантіями одинокої матері, вона має надати роботодавцю підтверджуючі документи, які б не викликали будь-якого сумніву у тому, що вона самостійно виховує та утримує дитину.

8.1.2. Відповідач також звертає увагу, що задовольняючи позов у частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до абз. 1 п. 2 розділу II Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 помилково зазначена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері у сумі 37885,20 грн, яка розрахована всупереч абз. 1 п. 2 розділу II Порядку № 100, оскільки для їх розрахунку застосовано середньоденний заробіток у сумі 947,13 грн, зазначений у довідці про доходи Черкаської обласної прокуратури від 14.01.2021 № 21-13вих21, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100 за останні два місяці роботи, що передували місяцю, в якому вона була звільнена, а саме 30.12.2020. Водночас, середній заробіток для розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері становить 660,66 грн.

8.2. Крім того, скаржник вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував п. 19 розд. II Закону № 113-ІХ, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ, Порядки №№ 221,233 без урахування висновків Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах щодо питання проведення атестації прокурорів, викладених у постановах від 08.10.2019 у справі № 804/211/16, від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а, від 24.09.2021 у справі № 280/4313/20 та від 24.09.2021 у справі № 160/6596/20, де зазначено, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

8.3. При цьому зазначає, що подаючи заяву про переведення на посаду прокурора в окружну прокуратуру та про намір пройти атестацію ОСОБА_1 цілком і повністю була ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації та погодилася на їх застосування. Тобто вона розуміла наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення із підстав, передбачених Законом № 113-ІХ. В іншому випадку, вона мала повне право відмовитись від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати Порядок проходження прокурорами атестації, чого останньою зроблено не було. Погодившись з умовами проведення атестації, позивачка 29.10.2020 проходила анонімне тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за наслідками якого набрала 60 балів, що є менше (70 балів) встановленого п. 4 розділу II Порядку №221. Закон № 113-ІХ пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УП не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації, як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-ІХ з дня набрання ним чинності. Оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ, є рішення Комісії про його неуспішне проходження атестації, наказ керівника Черкаської обласної прокуратури в№ 701к виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

8.4. У зв`язку з чим Черкаська обласна прокуратура просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправними І скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері відмовити повністю.

8.5. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №580/251/21.

8.6. В подальшому, Офісом Генерального прокурора подано заяву про приєднання до касаційної скарги Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №580/251/21.

8.7. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року вказану заяву Офісу Генерального прокурора прийняти до касаційного розгляду.

9. Позивач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

10. ОСОБА_1 з 22.06.2017 року обіймала посаду прокурора Черкаської місцевої прокуратури та 11.10.2019 року подала Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

11. 29.10.2020 року позивач проходила анонімне тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за наслідками якого набрала 60 бали, що є менше (70 балів) встановленого п. 4 розділу ІІ Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2020 р. №221.

12. Другою кадровою комісією з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення від 23.11.2020 р. №25 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

13. Наказом Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 року №701к позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 року, підставою для прийняття наказу зазначено рішення кадрової комісії від 23.11.2020 року №25.

14. Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення протиправними, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

15. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

19. За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.

20. Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

21. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

22. Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі також -Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

23. Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

24. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - Закон №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

25. Статтею 14 Закону №1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

26. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-ІХ.

27. У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

28. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

29. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

30. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

31. Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

32. Відповідно до пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

33. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

34. За пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

35. На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

36. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

37. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

38. За приписами пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.

38.1. Заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

39. Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.

Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.

Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

40. Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

41. Відповідно до ч.3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

42. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) унормовано види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

43. Пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

44. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

45. Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

46. За приписами частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

47. Водночас, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

48. Частиною першою статті 83 КЗпП України, чітко визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

49. Розрахунок середнього заробітку для оплати компенсації відпускних, яку потрібно виплатити працівникові (компенсації за невикористану відпустку) здійснюють за правилами, передбаченими у Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року (далі - Постанова № 100).

VI. Позиція Верховного Суду

50. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

51. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

52. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав непроходження позивачем анонімного тестування та звільнення її з посади в органах прокуратури на підставі рішення атестаційної комісії про затвердження результатів тестування.

54. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

55. З огляду на зміст включеної до Конституції України Законом № 1401-VIII статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

56. При цьому Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

57. Дослідження змісту Закону № 1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроекту, вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноважено виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

58. Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон № 1697-VII. Водночас стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

59. Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону № 113-ІХ.

60. Цим Законом внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

61. Реалізація "кадрового перезавантаження" органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів у відповідність до вимог статті 14 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.

62. Тож проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

63. Верховний Суд також ураховує, що така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.

64. Так, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає в себе три етапи, у тому числі, складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації). Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, тобто у даному випадку менше встановленої наказом Генерального прокурора від 21 лютого 2020 року № 105 мінімально допустимої кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування не допускається до наступного етапу атестації, припиняє участь в ній, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

65. В свою чергу, зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:

66. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що:

по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;

по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

67. Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

68. Пунктом 8 Розділу І Порядку встановлено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

69. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно з пунктом 6 Розділу V Порядку є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

70. Відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подання заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

71. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX ОСОБА_1 11 жовтня 2019 року подала Генеральному прокурору заяву за встановленою формою про переведення її на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

72. У цій заяві позивач підтвердила своє бажання пройти атестацію, вказала на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, її буде звільнено з посади прокурора.

73. Отже, позивач фактично погодилася зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в обласній прокуратурі та проведення атестації.

74. За наслідками проведення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) ОСОБА_1 набрала 60 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (70 балів) і її не допущено до проходження наступного етапу атестації.

74.1. Вказані результати зафіксовані у відомості про результати тестування, в якій ОСОБА_1 власноручно поставила підпис.

74.2. У примітках до цієї відомості дані щодо надходження будь-яких зауважень від позивача щодо процедури чи несправності техніки, порядку складання іспиту на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора відсутні, результати іспиту вона не оскаржувала.

75. Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 221 прокурор, який за результатами складання іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

76. У зв`язку із цим кадрова комісія №2 прийняла рішення від 23 листопада 2020 року № 25 про неуспішне проходження позивачем атестації.

77. В оскаржуваному рішенні кадрової комісії № 2 відповідно до вимог пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій зазначено мотиви та обставини, що вплинули на його прийняття, а саме - у зв`язку з набранням позивачем менше прохідного балу для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (60 балів, при прохідному балі 70).

78. З урахуванням викладеного оскаржуване рішення кадрової комісії є мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти та обґрунтування щодо набрання позивачем балів за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

79. Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення кадрової комісії відсутні.

80. Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади, Верховний Суд відхиляє вказані доводи як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, однак зазначене звільнення відбулось за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 Закону № 113-IX - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.

82. Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

82. Водночас Верховний Суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про державну службу». Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й «Про прокуратуру».

83. Тобто запровадження Законом № 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які мають намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо до позивача.

84. Фактично всі доводи позивача щодо протиправності дій відповідача що проведення атестації ґрунтуються на її незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на її думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.

85. Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

86. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

87. Закон №1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ, який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

88. Оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказом про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

89. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

90. Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

91. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі 160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі № 640/25705/19).

92. Таким чином доводи позивача про те, що у зв`язку з відсутністю ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому вона обіймала посаду, відсутні і підстави для звільнення її відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є помилковим.

93. Верховний Суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221, цілком і повністю була ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації та погодилася на їх застосування. Тобто позивач розуміла наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мала повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого вона не зробила.

94. Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

94.1. Відповідно набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час першого етапу атестації 60 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для її недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав.

95. Водночас відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

96. Відтак, за наявності відповідного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, Верховний Суд вважає, що Черкаською обласною прокуратурою 23.12.2020 правомірно прийнято спірний наказ № 701к про звільнення позивача з займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.12.2020.

97. Верховний Суд наголошує, що в суді апеляційної інстанції правильно встановлені наведені вище обставини, разом з тим підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на посаді прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області стала та обставина, що позивач є одинокою матір`ю.

98. Так, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин ч. 3 ст. 184 КЗпП України, згідно з якою звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

99. Апеляційний суд вказав, що оскільки звільнення такої категорії осіб нормами спеціального закону не врегульоване, а тому при звільнені з органів прокуратури до особи, яка має статус одинокої матері, підлягають застосування положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

100. На підставі вказаного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність наказу Черкаської обласної прокуратури від 23.12.2020 року №701 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Черкаської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 року, оскільки відповідачем було порушено імперативні норми КЗпП України в частині заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, у зв`язку з чим спірний наказ підлягає скасуванню.

101. Разом з тим, Верховний Суд вже звертав увагу на те, що спеціальним законом для цієї категорії спірних правовідносин (які виникають у зв`язку з (не)проходженням прокурорами атестації в рамках реформування органів прокуратури), є Закон №113-IX, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах. Положення трудового законодавства, які містить КЗпП України, є загальними для правовідносин, пов`язаних з проходженням публічної служби і, як слушно зазначила позивач, їх можна і потрібно застосовувати у тому випадку, коли спеціальні норми не регулюють певних аспектів правовідносин, які є об`єктом спеціального регулювання. Втім, у вимірі обставин цієї справи потрібно зауважити, що спеціальні норми достатньо чітко й однозначно регулюють питання, пов`язані з припиненням публічної служби (в органах прокуратури) і умовами/правилами переведенням прокурорів на посади в Офісі Генерального прокурора, обласних і регіональних прокуратурах в рамках реформування органів прокуратури, але це регулювання відрізняється від правил загального трудового законодавства. Відсутність у спеціальному законі норм, які передбачають гарантії/пільги при звільненні певним категоріям осіб на кшталт тих, які містить КЗпП України, у цьому випадку не можна вважати прогалиною, яку можна «заповнити» шляхом застосування загальних норм трудового законодавства. Так само помилково буде вважати, що загальні норми трудового законодавства (у контексті цієї справи мовиться про гарантії/пільги при звільненні) можуть превалювати над нормами спеціального закону (Закону №113-ІХ), які передбачають інакший підхід до прийняття рішень щодо проходження/припинення публічної служби. У цьому зв`язку можна додати, що положення КЗпП України щодо гарантій при прийнятті на роботу і заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (стаття 184) не впливають на висловлену Верховним Судом позицію щодо застосування до правовідносин, пов`язаних з реформою органів прокуратури, впровадженої Законом №113-ІХ, положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону (у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII).

102. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №240/17743/20, від 27.05.2022 у справі №520/6591/2020 та від 27.06.2022 у справі №420/2859/21, від 21.07.2022 у справі №420/4754/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.

103. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача як одинокої матері суперечить положенням статті 184 КЗпП України, є помилковим.

104. Зазначене свідчить про те, що вказаний наказ виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

105. З огляду на наведене, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

106. З приводу позовних вимог про стягнення з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки одинокій матері у розмірі 37885,20 грн., Суд зазначає наступне.

107. Черкаська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора в касаційній скарзі вказують, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував ч.3 ст.184 КЗпП без урахування висновків Верховного Суду щодо поняття «одинока мати», викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №818/1350/16 та від 22.11.2019 у справі №820/3692/16, в результаті чого він прийшов до помилкового висновку, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю,

108. Як вбачається з матеріалів справи, до висновків про те, що позивач є одинокою матір`ю суд апеляційної інстанції прийшов на підставі того, що на момент проходження атестації та звільнення, ОСОБА_1 сама виховує свою неповнолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження від 22.12.2015 серія НОМЕР_1 ), відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.02.2017 року у справі №711/10753/16-ц про розірвання шлюбу, про що достеменно було відомо Черкаській обласній прокуратурі. Також відповідно до довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Колосок» с. Червона Слобода Червонослобідської сільської ради № 834 від 18.12.2020 р. донька позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує цей заклад с. Червона Слобода Червонослобідської сільської ради з 2017 року і по теперішній час, батько дитини, ОСОБА_4 , за весь час відвідування дитиною дошкільного закладу, дитину до садочка не приводив, не забирав, ні вихователі, ні директор з ним не знайомі, жодного разу він не телефонував, життям дівчинки у закиді дошкільної освіти не цікавився. Крім того, згідно з актом обстеження житлово-побутових умов заявника ( ОСОБА_1 ) від 18.01.2021 року, складеним депутатом сільської ради ОСОБА_5 , а також ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , позивач проживає в будинку по АДРЕСА_1 разом зі своєю неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виховує дитину сама без чоловіка, батько дитини - ОСОБА_4 у вихованні дитини участь не бере, сусіди ніколи його не бачили, копія акту міститься у матеріалах справи.

109. Скаржник в свою чергу зазначає, що з наданої ОСОБА_1 довідки закладу дошкільної освіти об`єктивно не вбачається з достатньою достовірністю підтвердження факту виховання нею дитини самостійно, без участі батька, а відповідно і гарантії передбачені ст. 184 КЗпП України, та права на додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері. Крім цього, рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29.03.2016 у справі № 711/2105/16-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі 500 грн на місяць, починаючи з 25.02.2016 і до повноліття дитини. Вказаним рішенням також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини з якою проживає дитина, в твердій грошовій сумі 450 грн на місяць, починаючи з 25.02.2016 до досягнення ОСОБА_2 трирічного віку. Також рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.04.2018 у справі №711/1116/18 збільшено розмір аліментів, який було встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 з 500 гривень на місяць до 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку починаючи стягнення з 13.02.2018. Також установлено, що ОСОБА_1 надала до суду акт обстеження житлово-побутових умов заявника, яке було проведено 18.01.2021, тобто після фактичного звільнення позивачки із займаної посади (30.12.2020), отже в силу вимог ст.ст. 77 79 80 КАС України не доводить наявність статусу одинокої матері у позивача.

110. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06 листопада 1992 року поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

111. За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сам її утримує.

112. Дане роз`яснення було зроблено у зв`язку із змінами, внесеними до законодавства про працю, станом на 1992 рік та з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів, що має враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов`язковим працевлаштуванням.

113. Разом з тим, 15 листопада 1996 року набрав чинності Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР. Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 указаного Закону щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

114. Також, відповідно до статей 181-183 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

115. Таким чином, оскільки пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання сплати (аліментів) значення не має.

116. Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

117. Поряд з цим, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої, оскільки умова утримання (аліменти) для отримання додаткової соціальної відпустки не передбачена Законом №504/96-ВР, передбачено лише виховання дитини без батька.

118. Додатково, необхідно наголосити, що виховання дитини це обов`язок обох батьків. Соціальна відпустка щодо компенсації за яку заявлено позов направлена на забезпечення можливості батьком (матір 'ю) дитини виконати свій обов`язок по належному вихованню дитини, забезпечити від того з батьків, який займається вихованням дитини мінімальний достатній рівень уваги, який необхідний такій дитині для її гармонійного розвитку.

119. Обставина утримання дитини іншим з батьків, який не приймає участі у вихованні дитини жодним чином не компенсує дитині той необхідний рівень батьківської уваги та піклування, який необхідний такій дитині і який хоча б частково можливо реалізувати шляхом використання вказаної соціальної відпустки.

120. Відтак обставина сплати аліментів тим з батьків, який не займається вихованням дитини, жодним чином не компенсує можливості, які даються соціальною відпусткою, щодо компенсації за яку заявлено позов.

121. Участь батька або інших осіб в утриманні дитини, яка полягає лише у сплаті аліментів не позбавляє права на отримання додаткової соціальної відпустки.

122. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі №320/11614/20.

123. За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів вважає правильним висновки суду апеляційної інстанцій про те, що у позивачки наявне право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір».

124. Підсумовуючи викладене Верховний Суд вважає, що оскільки відповідачем не надавалася позивачу додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, то враховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону №504/96-ВР вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період.

125. Тому, у зв`язку зі звільненням позивачки компенсація за невикористані дні додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті, а позовні вимоги про стягнення компенсації є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

126. Доводи відповідача про те, що позивачка не зверталася із проханням надати їй соціальну відпустку як одинокій матері не впливає на вирішення даної справи по суті позовних вимог, оскільки чинне законодавство України передбачає право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, яке не залежить від бажання позивача скористатися і отримати таку соціальну відпустку.

127. Крім того, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

128. Матеріали особової справи позивача, копія якої міститься в матеріалах справи, містять наступні документи, а саме:

- копія свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.12.2015 серія НОМЕР_1 ;

- копія рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.02.2017 року у справі №711/10753/16-ц про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 (батьком дитини);

- довідка закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Колосок» с. Червона Слобода Червонослобідської сільської ради № 834 від 18.12.2020 р. про те, що донька позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує цей заклад с. Червона Слобода Червонослобідської сільської ради з 2017 року і по теперішній час, батько дитини, ОСОБА_4 , за весь час відвідування дитиною дошкільного закладу, дитину до садочка не приводив, не забирав, ні вихователі, ні директор з ним не знайомі, жодного разу він не телефонував, життям дівчинки у закиді дошкільної освіти не цікавився. Крім того

129. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за 2017- 2020 робочі роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

130. Щодо посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо поняття «одинока мати», викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №818/1350/16, від 22.11.2019 у справі №820/3692/16, колегія суддів зазначає наступне.

131. При вирішенні питання щодо можливості застосування правових позицій Верховного Суду необхідно враховувати, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених фактичних обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

132. Так, у справі №820/3692/16 Верховним Судом було встановлено, що суди залишили поза увагою доводи позивачки про те, що її статус одинокої матері підтверджується матеріалами її особової справи, з яких у відповідача була можливість встановити наявність у неї такого статусу, в зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення компенсації за затримку виплати належних сум при звільненні, компенсації за невикористану відпустку як одинокій матері, компенсації за затримку видачі трудової книжки.

133. Не є подібними до цієї справи правовідносини у справі №818/1350/16, на яку послався скаржник, адже правовідносини у цій справі стосуються компенсації додаткової соціальної відпустки, а справа №818/1350/16 - визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та зобов`язати поновити позивача на посаді.

134. Спірні правовідносини хоч і є трудовими, проте до них по різному застосовуються правові норми.

135. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

136. Крім того, Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

137. При цьому, Суд зазначає, що правила розрахунку суми компенсації за невикористані дні відпустки при звільнені працівника визначено Порядком № 100.

138. Відповідно до абз. 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

139. Таким чином, Порядком № 100 чітко визначено період, за яким обчислюється середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки (12 календарних місяців, що передують виплаті компенсації).

140. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, розраховуючи суму компенсації за невикористані відпустки, безпідставно застосував розмір середньоденного заробітку позивача, визначений відповідно до абз.3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 з урахуванням середньомісячної заробітної плати, обчисленої виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували звільненню позивача, тобто у спосіб і в порядку, встановлених для визначення розміру середнього заробітку для оплати вимушеного прогулу.

141. Поза увагою суду залишилось те, що для обчислення компенсації за невикористані відпустки законодавчо визначено інший спосіб розрахунку середнього заробітку, відмінний від того, який застосовується при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки компенсація за невикористані дні відпустки не є заробітною платою.

144. Порядком № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, а у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

145. Таким чином, Порядок № 100 розмежовує обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки ті усі інші випадки обчислення середньої заробітної плати.

146. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

147. Як обумовлено частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

148. Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції при розрахунку розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки одинокій матері, безпідставно застосував розмір середньоденного заробітку позивача, визначений відповідно до абз.3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 з урахуванням середньомісячної заробітної плати, обчисленої виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували звільненню позивача, тобто у спосіб і в порядку, встановлених для визначення розміру середнього заробітку для оплати вимушеного прогулу, що призвело до неправильного розрахунку такої компенсації та не врахував приписи абз. 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, колегія суддів уважає, що вказані порушення мають бути усунені саме цим судом під час нового розгляду справи.

149. Оскаржене скаржниками рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року є таким, що обґрунтовано скасоване судом апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду та в даному випадку касаційному перегляду не підлягає.

VII. Судові витрати

150. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №580/251/21 скасувати.

3. Ухвалити в справі №580/251/21 нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

4. Справу №580/251/21 у частині позовних вимог про стягнення з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки одинокій матері направити до Шостого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова