ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

справа № 580/31/23

адміністративне провадження № К/990/16500/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азот» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року (суддя: Паламар П.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року (судді: Оксененко О.М., Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича про визнання неправомірною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

Приватне акціонерне товариство «Азот» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 01 грудня 2022 року ВП № 70448649.

Позов обґрунтовано тим, що оскільки на час винесення оскаржуваної постанови приватним виконавцем не стягнуто в примусовому порядку суму заборгованості, зазначену у виконавчому документі, відповідно, не можливо встановити розмір винагороди, який визначається у відсотковому співвідношенні до стягнутої суми.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

01 грудня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 70448649 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області №17-14-01/1494(925/127/21) від 02 листопада 2022 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Азот» на користь Приватного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» 87 216 592,44 грн. інфляційних витрат, 46 409 229,49 грн. - 3% річних та 794 500 грн. судового збору, а всього 134 420 321,93 грн.

01 грудня 2022 року приватним виконавцем Недоступом Д.М. у виконавчому провадженні ВП № 70448649 винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме - 1 344 2032,19 грн.

Позивач, вважаючи постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця від 01 грудня 2022 року протиправною звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року, залишеним без мін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Суд апеляційної інстанції, підтримуючи такий висновок зазначив, що база обрахунку виконавчого збору змінювалась, оскільки у період до 28 серпня 2018 року законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) саме за вчинення певних виконавчих дій протягом усього часу тривалості виконавчого провадження, яке призвело до реального стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Тоді як з 28 серпня 2018 року сума виконавчого збору (основної винагороди) у розмірі 10 відсотків визначається з можливістю подальшого стягнення, виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження.

Посилаючись на правову позицію викладену в постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а та від 08 лютого 2023 року у справі № 160/26568/21 суд апеляційної інстанції зауважив, що визначення розміру виконавчого збору чи основної винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання виконавчого документа. Отже, початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документу, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен прийняти постанову про стягнення виконавчого збору (основної винагороди). Початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню. Крім цього, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувана з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник вказує, що підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України є необхідність відступити від висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а та від 08 лютого 2023 року у справі № 160/26568/21, оскільки винесення постанови про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження у фіксованому конкретному розмірі 10 відсотків від суми, зазначеної у виконавчому документі, порушує майнові права позивача як боржника, адже виконавець під час відкриття виконавчого провадження ще не має правильної бази для обрахунку цих 10 відсотків, оскільки: по-перше, не може знати, яку саме суму він стягне з боржника у примусовому порядку, по-друге, не володіє достовірною інформацією, яка сума дійсно підлягає стягненню за виконавчим документом, адже вона вже може бути частково або повністю сплачена боржником, або стягувач може не вказати про таку сплату при пред`явленні виконавчого документа до виконання тощо. Зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця є виконавчим документом, а тому відповідач в будь-який час може пред`явити його до виконання та стягнути з позивача в примусовому порядку основну винагороду саме у такому розмірі, який визначений в цій постанові, без фактичного та реального виконання судового рішення.

Вказаний підхід до правозастосування, на переконання позивача, дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не обмежувати конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні правовідносини.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства «Азот» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року (суддя: Паламар П.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року призначено справу до розгляду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальними законами, що визначають умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону №1403-VIII, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 31 Закону №1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 31 Закону №1403-VIII, винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частина п`ята статті 31 Закону №1403-VIII передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII).

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок №643).

Відповідно до пункту 19 Порядку №643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (постанови Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а та від 08 лютого 2023 року у справі № 160/26568/21).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а та від 08 лютого 2023 року у справі № 160/26568/21 Суд, аналізуючи частини четверту та п`яту статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» зазначав, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі.

Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Верховний Суд у постановах від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а та від 08 лютого 2023 року у справі № 160/26568/21 дійшов висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

Відтак, для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у вигляді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума заборгованості за наказом Господарського суду Черкаської області №17-14-01/1494(925/127/21) від 02 листопада 2022 року станом на 01 грудня 2022 року становить 134 420 321,93 грн., тому сума винагороди приватного виконавця в даному випадку має становити 1 344 2032,19 грн., що відповідає сумі, яка зазначена в оскаржуваній постанові.

Враховуючи, що станом на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця відповідно до частини сьомої статті 31 «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на час вирішення спору відповідач не здійснює примусове виконання постанови про стягнення винагороди приватного виконавця від 01 грудня 2022 року, як самостійного виконавчого документа шляхом виділення в окреме виконавче провадження, та у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем наказу Господарського суду Черкаської області №17-14-01/1494(925/127/21) від 02 листопада 2022 року.

Тому колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, однак, підставою отримання приватним виконавцем основної винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа, а сума основної винагороди визначається у відсотках до стягнутої суми.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд уважає за доцільне зазначити, що статтями 8 129 147 Конституції України гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Необхідно зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Надаючи правову оцінку доводам скаржника, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу на те, що зміст скарги не дає підстав для висновку, що скаржник навів належне обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а та від 08 лютого 2023 року у справі № 160/26568/21 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Скаржник не наводить інших прикладів судових рішень, ухвалених після прийняття Верховним Судом вказаних постанов, у яких Верховний Суд по іншому застосовує норми права у подібних правовідносинах.

Тому Суд відхиляє доводи скаржника, щодо невизначеності законодавчого регулювання у цих правовідносинах, та обмеження прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні правовідносини.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а спірне судове рішення без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азот» залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов