ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 580/4340/24

адміністративне провадження № К/990/28837/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Вовка Андрія Ігоровича, в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (суддя: Гаврилюк В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Кобаль М.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач, ГУНП в Черкаській області), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 19 березня 2024 року № 581 про притягнення заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Черкаській області підполковника поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути її недоліки шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку з обґрунтованими доказами на її підтвердження.

Залишаючи без руху позов, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 120/7567/22 та в постанові від 31 травня 2023 року у справі №160/9356/22, зазначив, що згідно з частиною четвертою статті 31 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII спеціальний строк оскарження поліцейським дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби, застосованих в умовах запровадженого воєнного стану, складає 15 днів із дня ознайомлення із відповідним наказом.

Суд першої інстанції встановив, що із наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 19 березня 2024 року № 581 позивач ознайомився 29 березня 2024 року. Відтак, строк звернення позивача до суду з цим позовом сплив 15 квітня 2024 року, натомість цей позов позивач подав до суду 29 квітня 2024 року.

Обставина отримання представником позивача матеріалів службового розслідування 11 квітня 2024 року, на думку суду першої інстанції, не впливає на перебіг строку звернення до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції відхилив аргументи представника позивача, що позивачу лише з 11 квітня 2024 року стали зрозумілі підстави притягнення його до дисциплінованої відповідальності, вказуючи, що зміст спірного наказу містить виклад обставин, що зумовили притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

13 травня 2024 року до суду першої інстанції від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, на обґрунтування якої зазначив, що позивач ознайомився з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності 29 березня 2024 року, проте всі обставини службового розслідування, які підлягали до вивчення залишалися невідомими до моменту отримання висновку та копій матеріалів службового розслідування. Представник позивача підкреслив, що позивач не був запрошений для ознайомлення із висновком та матеріалами службового розслідування до винесення наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У зв`язку із цим він подав адвокатський запит для отримання копій матеріалів та висновку службового розслідування. Представник позивача вважав, що ці обставини є об`єктивними причинами, які унеможливили своєчасне звернення позивача до суду за захистом своїх права і оскарження спірного наказу у встановлений 15-денний строк. Тому представник позивача стверджував, що строк на оскарження наказу від 19 березня 2024 року № 581 слід рахувати саме з 11 квітня 2024 року - дати отримання представником позивача матеріалів службового розслідування від ГУ НП у Черкаській області.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позовну заяву повернуто.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції наголосив, що спірний наказ містить виклад обставин, що зумовили притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що вказує на те, що позивач був достатньо обізнаний з підставами його притягнення до дисциплінарної відповідальності з 29 березня 2024 року - дати ознайомлення із наказом. У зв`язку з цим, суд першої інстанції повторив, що отримання представником позивача матеріалів службового розслідування 11 квітня 2024 року не впливає на перебіг строку звернення з цим позовом.

Суд першої інстанції зазначив, що поновленню підлягають лише ті процесуальні строки, встановлені законом, які порушені з поважних причин. При цьому вказав, що належних доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість своєчасного звернення до суду із цим позовом, позивач не надав. Тому заяву про поновлення строку звернення до суду суд першої інстанції визнав необґрунтованою.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строку на оскарження дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною четвертою статті 31 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII. Суд апеляційної інстанції застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 лютого 2023 року у справі № 120/7567/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 400/5692/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23, 28 березня 2024 року у справі №420/22052/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 520/28543/23 та 16 травня 2024 року у справі № 420/28753/23.

Суд апеляційної інстанції також вважав правильним висновок суду першої інстанції, що строк звернення позивача до суду з цим позовом сплив 15 квітня 2024 року, і подання позивачем цього позову 25 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку свідчить про пропуск строку звернення до суду.

Відхиляючи доводи представника позивача, що позивачу лише з 11 квітня 2024 року стали зрозумілими підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав наявності у спірному наказі викладу обставин, які зумовили притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, суд апеляційної інстанції підтвердив, що належного обґрунтування поважності причин пропуску строку для звернення до суду з цим позовом позивач не надав.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі адвокат Вовк А.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення цих судів та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги пояснення позивача щодо того, що він ознайомився з матеріалами службового розслідування лише після отримання всього пакета матеріалів по службовому розслідуванню, оскільки під час проведення такого розслідування його не ознайомлювали з висновками та іншими документами службового розслідування.

На думку скаржника, для належного подання позовної заяви необхідно було обґрунтувати підстави позову та надати відповідні докази, що було неможливо зробити без попереднього ознайомлення з матеріалами службового розслідування. Скаржник вважає, що сам наказ про накладення дисциплінарного стягнення без вивчення додаткових матеріалів не може бути достатньою підставою для звернення до суду.

Скаржник підкреслює, що при визначенні строків судам слід уникати надмірного формалізму, оскільки це може призвести до порушення процесуальних вимог та обмеження права на доступ до суду, що є елементом права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суддів попередніх інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г, Білак М.В., Губська О.А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Вовка Андрія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У частині п`ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, встановлено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Верховний Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут Національної поліції України.

При цьому при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії", № 7888/03 тощо).

У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.

Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, "молодша норма" припиняє суперечливу до неї "старшу": цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

Тобто у контексті цього судового спору застосуванню підлягає Дисциплінарний статут Національної поліції України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2023 року у справі №120/7567/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №400/5692/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі №500/1224/23, 28 березня 2024 року у справі №420/22052/23, від 25 квітня 2024 року у справі №520/28543/23.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених висновків ЄСПЛ, Верховний Суд констатує, що встановлені законом строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права) та метою звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 19 березня 2024 року № 581 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани.

З наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 19 березня 2024 року № 581 ОСОБА_2 ознайомився 29 березня 2024 року, що підтверджується відміткою, проставленою позивачем та скріпленою його підписом у відомості про ознайомлення з наказом.

Позовну заяву представник позивача направив до суду засобами поштового зв`язку 29 квітня 2024 року, тобто поза межами передбаченого Законом строку.

Представник позивача обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення до суду тим, що хоча позивач ознайомився з наказом про дисциплінарну відповідальність 29 березня 2024 року, всі обставини службового розслідування стали відомі йому лише після отримання висновку та копій матеріалів службового розслідування. Представник позивача зазначив, що позивач не був запрошений для ознайомлення з матеріалами службового розслідування до винесення спірного наказу, для цього ним був поданий адвокатський запит. Представник позивача вважав ці обставини об`єктивними причинами, що унеможливили своєчасне звернення до суду в установлений Законом строк.

Суд першої інстанції визнав наведені обставини неповажними причинами пропуску строку звернення до суду та ухвалою від 02 травня 2024 року залишив позовну заяву без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліку позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку з обґрунтованими доказами на її підтвердження.

На виконання вимог цієї ухвали представник позивача подав суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, обґрунтувавши її тими ж доводами, що й у позовній заяві.

Оцінюючи зазначені представником позивача доводи, суд першої інстанції вказав, що отримання позивачем матеріалів службового розслідування 11 квітня 2024 року не впливає на перебіг строку звернення до суду з цим позовом.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість своєчасного звернення позивача до суду із цим позовом та на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву повернув позивачу.

Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги представника позивача, що суди попередніх інстанцій не врахували пояснення позивача щодо того, що він ознайомився з матеріалами службового розслідування лише після отримання всіх копій матеріалів службового розслідування.

Суд також не вбачає порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій, які відхилили посилання представника позивача щодо отримання ним копій матеріалів службового розслідування лише 11 квітня 2024 року, оскільки це не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду з цим позовом.

Позивач був обізнаний про порушених його прав ще починаючи з 29 березня 2024 року, що ним не заперечується, а навіть підтверджується в касаційній скарзі.

Доводи скаржника щодо неможливості своєчасного звернення до суду через необхідність належного обґрунтування позовної заяви, що неможливо зробити без попереднього ознайомлення з матеріалами службового розслідування, не спростовують факту обізнаності позивача про порушення своїх прав, а також не позбавляли останнього, звернувшись до суду за захистом своїх прав, подати клопотання про витребування доказів відповідно до статті 80 КАС України.

Отримавши відповідні докази вже після подання позовної заяви, позивач не позбавлений можливості скористатися правом на зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог тощо.

Тому наведені причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом є суб`єктивними і не позбавляли позивача можливості звернутися до суду з цим позовом в установлений Законом строк.

Інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом позивач не навів, про наявність перепон у реалізації права на судовий захист не зазначив, а суди попередніх інстанцій таких не встановили.

Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Вовка Андрія Ігоровича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак О.А. Губська