ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 580/871/24
адміністративне провадження № К/990/49232/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, ухвалене суддею Руденко А. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Аліменка В. О., Бєлової Л. В., Кучми А. Ю., у справі № 580/871/24 за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління ДПС у Черкаській області (далі - позивач, контролюючий орган, податковий орган) з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, скаржник), в якій позивач просив стягнути з відповідача податковий борг у сумі 442987,68 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, контролюючий орган зазначає, що станом на дату звернення до суду за відповідачем обліковується узгоджений та несплачений податковий борг з штрафних санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у загальній сумі 442987,68 грн. Вказаний борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2021 року № 6131/23000901, від 15 травня 2023 року № 4271/23-00-09-01-11, № 4270/23-00-09-01-11, які надсилалися на адресу відповідача рекомендованим листом та були вручені особисто або повернуті у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, доданих до позовної заяви; в судовому або адміністративному порядку не оскаржувались.
Позивач зазначив також, що на виконання вимог пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України на адресу відповідача направлено податкову вимогу від 15 вересня 2021 року № 0030934-1307-2308, яка станом на час звернення до суду з цим позовом є дійсною, не скасована та не відкликана.
Ураховуючи несплату відповідачем у встановлений законодавством строк суми податкового боргу, керуючись пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення такого боргу за рішенням суду.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 18 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, задовольнив повністю позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з їх обґрунтованості та наявності у відповідача податкового боргу, який виник у зв`язку з несплатою у добровільному порядку узгоджених грошових зобов`язань, що були визначені контролюючим органом у відповідних податкових повідомленнях-рішеннях, які уважаються належним чином врученими відповідача та ним в адміністративному або судовому порядку не оскаржувалися.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 31 травня 2000 року, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Черкаській області як платник податків і зборів та має непогашений податковий борг на загальну суму 442 987,68 грн, що виник у зв`язку з несплатою штрафних санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за податковим повідомленням-рішенням від 04 серпня 2021 року № 6131/23000901 зі строком сплати 06 вересня 2021 року у сумі 5 100,00 грн; податковим повідомленням-рішенням від 15 травня 2023 року № 4271/23-00-09-01-11 зі строком сплати 04 липня 2023 року у сумі 427 887,68 грн; податковим повідомленням-рішенням від 15 травня 2023 року № 4270/23-00-09-01-11 зі строком сплати 04 липня 2023 року у сумі 10 000,00 грн.
Головне управління ДПС у Черкаській області 15 вересня 2021 року сформувало податкову вимогу форми «Ф» № 0030934-1307-2308 на суму 5 100,00 грн.
Згідно з інтегрованою картки платника податків та розрахунку податкового боргу загальна сума заборгованості відповідача складає 442 987,68 грн.
У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення.
Скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосовували у спірних правовідносинах положення пунктів 42.2, 42.5 статті 42, пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладених у постановах від 16 квітня 2024 року у справі № 640/17763/21, від 04 квітня 2024 року у справі № 2240/2912/18, від 22 березня 2024 року у справі № 380/13865/22, від 08 лютого 2024 року у справі № 600/5156/21.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що податковий орган не надав до позовної заяви належних та допустимих доказів направлення податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги на податкову адресу платника податків. З наданих до матеріалів справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень з розпискою про отримання неможливо встановити, який саме документ направлявся у відповідному поштовому відправленні. Також до матеріалів справи надано повернуте поштове відправлення із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання», що також не є належним доказом, оскільки відсутня відмітка поштового оператора щодо причин неможливості вручення.
Відповідач також посилається на те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії незначних та, відповідно, з порушенням норм процесуального права призначив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. На думку відповідача, при вирішенні такого питання суд повинен був урахувати, що справа має для відповідача важливе значення, оскільки сума податкового боргу, заявлена до стягнення, є значною.
Позивач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визначається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України передбачено, що, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Положеннями підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України встановлено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Судами попередніх інстанцій установлено, що заявлена контролюючим органом до стягнення сума несплаченого податкового боргу у розмірі 442987,68 грн виникла у зв`язку з несплатою штрафних санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за податковим повідомленням-рішенням від 04 серпня 2021 року № 6131/23000901 зі строком сплати 06 вересня 2021 року сумі 5 100,00 грн; податковим повідомленням-рішенням від 15 травня 2023 року № 4271/23-00-09-01-11 зі строком сплати 04 липня 2023 року у сумі 427 887,68 грн; податковим повідомленням-рішенням від 15 травня 2023 року № 4270/23-00-09-01-11 зі строком сплати 04 липня 2023 року у сумі 10 000,00 грн.
За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Положеннями пункту 58.3 статті 58 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України, передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України (в редакції вищезазначеного закону) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд також наголосив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючий орган сформував та направив відповідачу податкову вимогу від 15 вересня 2021 року № 0030934-1307-2308 на суму 5100,00 грн, яка згідно зі зворотним повідомленням вручена належним чином.
Також на адресу відповідача контролюючий орган надсилав податкові повідомлення-рішення:
- від 04 серпня 2021 року № 6131/23000901, яке відповідно до зворотного повідомлення вручено 20 серпня 2021 року;
- від 15 травня 2023 року № 4271/23-00-09-01-11 та № 4270/23-00-09-01-11, які були повернуті адресату за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується довідкою оператора поштового зв`язку форми 20, що міститься на конверті зі штрих-кодовим ідентифікатором № 1800109859672.
З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі у взаємозв`язку з наведеними нормами права, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази вручення податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги. При цьому, при направленні на адресу відповідача вищевказаних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги контролюючий орган дотримався правил, встановлених пунктом 42.2 статті 42 ПК України. Не встановлено також наявності помилок при зазначенні адреси відповідача, яка відповідає на поштових документах адресі відповідача, яка зазначена у документах по суті справи.
З огляду на обставини, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник податковий борг, не оскаржувались відповідачем ні в адміністративному, ні в судовому порядку; у встановлений законодавством строк визначені за ними суми грошового зобов`язання платником податків залишилися не сплаченими, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податкові зобов`язання за ними набули статусу узгоджених.
Крім того, як констатовано судами та не заперечувалося відповідачем, сума податкового боргу не сплачена останнім ні на дату звернення до суду з цим позовом, ні на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
В силу приписів підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України не сплачені платником податків у встановлений ПК України строк суми узгоджених грошових зобов`язань (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) визнаються податковим боргом.
За приписами підпункту 19-1.1.22 пункту 19-1 статті 19-1 ПК України погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів здійснюють контролюючі органи.
Контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів покладено на органи державної фіскальної служби (підпункт 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України).
Право контролюючих органів на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини закріплено також в підпункті 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України.
На виконання вимог пунктів 95.1 та 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно з підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника на суму податкового боргу або його частини.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено наявність у відповідача несплаченого податкового боргу у розмірі 442987,68 грн, що підтверджується копією відповідної інтегрованої картки платника податку та самим відповідачем не спростовано, то колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Окрім того, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого, зокрема, за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.
Щодо доводів касаційної скарги про помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини другої статті 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача колегія суддів дійшла таких висновків:
у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України);
якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України);
за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження;
скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження, за умов коли це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що за предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження і Верховний Суд не вбачає у цій справі порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин; в них повно та всебічно відображені обставини, що мають значення для справи; висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 580/871/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко