Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 583/1942/17

провадження № 61-15670св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «САД»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Собини О. І., Левченко Т. А. у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «САД» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Приватне акціонерне товариство «САД» (далі - ПрАТ «САД») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.

Позовну заяву ПрАТ «САД» мотивувало тим, що 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 , який працював на посаді водія в ПрАТ «САД», допустив зіткнення з автомобілем «Cherry Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Посилаючись на стягнення з позивача за рішенням Богодухівського районного суду Харківської області у справі № 613/618/16-ц, провадження 2/613/351/16, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області, на користь водія автомобіля «Cherry Tiggo» ОСОБА_2 збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 134 913,74 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області у складі судді Ковальової О. О. від 04 жовтня 2017 року вимоги позивача задоволені та стягнуто на користь ПрАТ «САД» з ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі виплаченого відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки при виконанні працівником трудових обов`язків в сумі 134 913, 74 грн. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 грудня 2018 року у складі судді Ковальової О. О. заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2017 року у цивільній справі № 583/1942/17 за позовом ПрАТ «САД» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди скасовано та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Ковальової О. О. у задоволенні позовних вимог ПрАТ «САД» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивач не дотримався встановленого статтями 132 136 КЗпП України порядку притягнення відповідача до матеріальної відповідальності за заподіяну ним шкоду у межах середньомісячного заробітку. Крім цього, суд вказав, що відсутні підстави для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за заподіяну ним шкоду з огляду на те, що він не відноситься до категорії працівників, з якими може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому дійшов висновку про нікчемність укладеного між сторонами договору від 06 січня 2017 року. Також, установивши, що відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення у зв`язку з передачею на поруки трудовому колективу, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог за відсутністю підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП України.

Постановою Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «САД» задоволено частково. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 квітня 2019 року скасовано. Позовні вимоги ПрАТ «САД» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «САД» 114 913, 74 грн у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань по відшкодуванню заподіяної матеріальної шкоди та 20 000 грн у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сплативши 01 грудня 2016 року потерпілому ОСОБА_2 заподіяну матеріальну і моральну шкоду на загальну суму 144 913,74 грн, за обставин, що винуватець дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 відповідно до укладеного з позивачем договору про повернення вказаних коштів в добровільному порядку у передбачений договором строк їх не повернув, позивач ПрАТ «САД», тим самим, правомірно набув права повернення вказаних коштів за рахунок відповідача.

Апеляційний суд також вважав помилковими висновки суду першої інстанції про недотримання позивачем порядку покриття шкоди, заподіяної відповідачем, про відсутність підстав для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності та щодо характеру укладеного між сторонами договору, а також про його нікчемність, так як виходячи з фактичних обставин справи у цьому випадку відбулась новація обов`язку з відшкодування заподіяної відповідачем шкоди у договірне зобов`язання з відшкодування такої шкоди, тобто заміна боргу позиковим зобов`язанням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Собина П. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначився із змістом спірних правовідносин та застосував до них норми ЦК України, замість норм законодавства про працю.

Представник заявника вказував, що при зверненні з позовом, позивачем ставилося питання про стягнення з відповідача, який перебував у трудових відносинах з позивачем матеріальної шкоди на підставі ухвалення відповідного судового рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у жовтні 2019 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу директор ПрАТ «САД» Сугак В. О. просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року без змін.

Вказував, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що відповідно до укладеного 06 січня 2017 року між сторонами договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання відшкодувати ПрАТ «САД» виплачені ним ОСОБА_2 кошти у розмірі 144 913, 74 грн у вигляді спричиненої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 12 серпня 2015 року за участі ОСОБА_1 , який керував автомобілем «КрАЗ 6230С4» реєстраційний номер НОМЕР_2 та ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 відшкодував ПрАТ «САД» лише 10 000 грн від вказаної суми, проте решта суми відшкодована не була. Представник позивача вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначився із тим, що у зв`язку із укладенням між сторонами договору між ними виникли зобов`язальні правовідносини, внаслідок чого дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заявленої у позові суми.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

11 вересня 2019 року справа № 583/1942/17 надійшла до Верховного Суду.

12 вересня 2019 року справу передано судді-доповідачу Сімоненко В. М.

Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та наказу Голови Верховного Суду від 25 травня 2020 року № 1136-к, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що власником самоскида «КрАЗ 6230С4» державний номерний знак НОМЕР_2 є ПрАТ «Зоря», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

За договором оренди автомобіля від 02 квітня 2015 року ТОВ «Зоря-2014» передало в оренду ПрАТ «САД» автомобіль «КрАЗ 6230С4», реєстраційний номер НОМЕР_2 на строк до 31 грудня 2015 року.

З полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4207084, за період з 16 травня 2015 року по 15 травня 2016 року встановлено, що страхувальником цивільно-правової відповідальності у разі страхового випадку за участю автомобіля «КрАЗ 6230С4», реєстраційний номер НОМЕР_2 є ПрАТ «Зоря».

На підставі наказу ПрАТ «САД» від 07 травня 2015 року № С/К-0507-1 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів.

Цього ж дня наказом ПрАТ «САД» ЗН № 0507-1 А за ОСОБА_1 було закріплено автомобіль «КрАЗ 6230С4», реєстраційний номер НОМЕР_2 та призначено його відповідальним за технічний стан і експлуатацію вказаного транспортного засобу.

З протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, складеного 14 травня 2015 року ТОВ «Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху» за № 00044-00841-15, встановлено, що транспортний засіб - «КрАЗ 6230С4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після технічного контролю був визнаний технічно справним.

12 серпня 2015 року близько 13 години ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «КрАЗ 6230С4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись із с. Веселий Гай Охтирського району Сумської області в напрямку автодороги Харків-Охтирка, виїжджаючи з другорядної частини дороги на автодорогу Харків-Охтирка з метою проїзду на земельну ділянку № 6 , розташовану з іншого боку зазначеної автодороги, в порушення вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України - «на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху», не надав переваги в русі автомобілю «Cherry Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та допустив зіткнення з вказаним автомобілем, в результаті чого пасажир автомобіля «Cherry Tiggo» ОСОБА_3 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а водій ОСОБА_2 отримав легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров`я.

Вказані обставини встановлені ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки трудовому колективу, яка набрала законної сили.

Вказаною ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху як особи, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження та кваліфіковано його дії за частиною першою статті 286 КК України. На підставі статті 47 КК України його було звільнено від кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення у зв`язку з передачею на поруки колективу ПрАТ «САД» за умови, що він протягом року з дня передачі на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку, у зв`язку з чим суд закрив кримінальне провадження.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2016 року, стягнуто з ПрАТ «САД» на корить ОСОБА_2 124 913,74 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн моральної шкоди.

Відповідно до платіжного доручення від 01 грудня 2016 року № 4156 позивач відшкодував ОСОБА_2 завдану матеріальну і моральну шкоду на загальну суму 144 913,74 грн.

06 січня 2017 року між ПрАТ «САД» та ОСОБА_1 був укладений договір, відповідно до умов якого останній добровільно, без будь-якого примусу у строк до 01 листопада 2017 року прийняв на себе обов`язок на умовах, в порядку та в строки, передбачені цим договором відшкодувати кошти в сумі 144 913,74 грн, виплачені кредитором як відшкодування ОСОБА_2 за спричинену матеріальну і моральну шкоду на підставі рішення Богодухівського районного суду від 28 вересня 2016 року.

На виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 сплачено на користь ПрАТ «САД» кошти в сумі 10 000 грн, що підтверджується прибутковими касовими ордерами від 22 лютого 2017 року за № 738 на суму 5 000 грн та від 09 березня 2017 року за № 973 на суму 5 000 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Отже, відшкодування шкоди заподіяної працівником підприємству врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

Відповідно до статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПрАТ «САД» просило стягнути з ОСОБА_1 , який на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з позивачем, 134 913,74 грн матеріальної шкоди згідно з рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2016 року.

Ухвала Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху як особи, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження та кваліфіковано його дії за частиною першою статті 286 КК України. На підставі статті 47 КК України його було звільнено від кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення у зв`язку з передачею на поруки колективу ПрАТ «САД» за умови, що він протягом року з дня передачі на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку, у зв`язку з чим суд закрив кримінальне провадження.

Таким чином, ПрАТ «САД» фактично просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну підприємству злочином, що вчинений відповідачем.

01 грудня 2016 року за № 4156 позивач відшкодував ОСОБА_2 завдану матеріальну і моральну шкоду на загальну суму 144 913,74 грн.

Із позовом ПрАТ «САД» звернулось до місцевого суду 26 липня 2017 року, тобто в межах річного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та з огляду на правила, встановлені КЗпП України, оскільки на час вчинення ДТП, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем, а тому на нього покладається обов`язок з відшкодування завданої матеріальної шкоди позивачу за вчинення кримінального правопорушення, вина у вчинені якого встановлена ухвалою суду.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанцій правильно вирішив спір по суті, але неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, задовольнивши позовні вимоги застосував правила ЦК України, які не розповсюджуються на ці правовідносини.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18) де вказано, що відшкодування шкоди заподіяної працівником підприємству врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначився із змістом спірних правовідносин та застосував до них норми ЦК України, замість норм законодавства про працю є такими, що заслуговують на увагу.

Крім того колегія суддів зауважує, що підставами позову є не норми закону, які зазначає позивач, а обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених ним вимог.

Щодо висновків місцевого суду колегія суддів зазначає таке.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не дотримався встановленого статтями 132 136 КЗпП України порядку притягнення відповідача до матеріальної відповідальності за заподіяну ним шкоду у межах середньомісячного заробітку. Крім цього, суд вказав, що відсутні підстави для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за заподіяну ним шкоду з огляду на те, що він не відноситься до категорії працівників, з якими може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому дійшов висновку про нікчемність укладеного між сторонами договору від 06 січня 2017 року. Також, установивши, що відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення у зв`язку з передачею на поруки трудовому колективу, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог за відсутністю підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП України.

Як вже зазначалось вище, згідно з пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Вина ОСОБА_1 у ДТП, яке відбулося 12 серпня 2015 року, встановлена ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 квітня 2016 року.

Відповідно до вимог статті 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 КК України у зв`язку з передачею на поруки колективу ПрАТ «САД», а не через реабілітуючі обставини, тобто протиправність дій (вина) останнього встановлена ухвалою суду у справі про кримінальне правопорушення, колегія судів вважає висновок місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову помилковим.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 599/593/18, де зазначено, що реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження мають місце у випадку, коли особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і тягнуть за собою зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації. Якщо судом буде встановлено наявність у діях особи складу кримінального правопорушення, то підстави для її реабілітації відсутні.

За таких обставин рішення місцевого суду є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної вище статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги. При цьому Верховний Суд може вийти за межі касаційної скарги у випадку, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але місцевим судом допущено порушення норм матеріального права, а апеляційним судом допущено застосування закону, який не підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частині з мотивів зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Резолютивну частину постанови Сумського апеляційного суду від 09 липня 2019 року викласти в наступній редакції:

«Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «САД» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «САД» 134 913,74 грн матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «САД» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2 023,71 грн, а також судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у сумі 3 035, 57 грн.».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук

І. М. Фаловська