Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м.Київ

справа № 583/3467/18

провадження № 61-17722св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач Головне управління Національної гвардії України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі його законного представника ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області, у складі судді Ільченко В. М., від 16 квітня 2019 року, додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області, у складі судді Ільченко В. М., від 14 травня 2019 року, постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: ОрловаІ.В., КононенкоО.Ю.,ТкачукС.С., від 15 серпня 2019 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: ОрловаІ.В., КононенкоО.Ю.,ТкачукС.С., від 23 серпня 2019 року.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Головне управління Національної гвардії України (далі ГУ Національної гвардії України) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі його законного представника ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та примусове виселення без надання іншого житла.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з Протоколом № 7 рішення житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України (далі ГУ внутрішніх військ МВС України) від 15 липня 2005 року і Протоколом № 6 рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2005 року командиру військової частини НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_1 було надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Квартира надавалася виключно на час проходження військової служби з метою наближення до місця несення служби.

Водночас у Протоколі № 7 рішення житлово-побутової комісії ГУ внутрішніх військ МВС України від 15 липня 2005 року було зазначено про скасування рішення житлово-побутової комісії ГУ внутрішніх військ МВС України від 28 січня 2005 року, оформленого у Протоколі № 1, щодо надання двокімнатної квартири за вказаною адресою полковнику ОСОБА_1 у постійне користування.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 92 від 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв`язку з досягненням граничного строку перебування на військовій службі (за віком).

Таким чином, потреба у користуванні службовою квартирою у ОСОБА_1 відпала, а тому з огляду на положення статті 124 ЖК України ОСОБА_1 разом з іншими відповідачами особами підлягає виселенню із квартири без надання іншого житлового приміщення.

Позивач також акцентував увагу на тому, що ОСОБА_2 забезпечений житлом, так як у його користуванні знаходиться житловий будинок по АДРЕСА_2 , який обліковується за померлим батьком ОСОБА_6 , та квартира, яка належить дружині ОСОБА_1 ОСОБА_7 .

Позивач вказав, що ОСОБА_1 у порушення передбаченого порядку, без повідомлення власника, зареєстрував у наданій йому службовій квартирі свого сина ОСОБА_2 , 1980 року народження, дочку ОСОБА_3 , 1974 року народження та її малолітнього сина ОСОБА_8 , 2012 року народження. Зазначені особи забезпечені та користуються іншим житлом, а тому теж підлягають виселенню із службової квартири.

Посилаючись на зазначені обставини, ГУ Національної гвардії України просило суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 та виселити їх з вищевказаної квартири без надання іншого житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року ГУ Національної гвардії України відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог. Вирішено питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї входять до категорії осіб, яким при вирішенні питання про їх виселення надані гарантії, передбачені статтею 125 ЖК УРСР, тобто вони не можуть бути виселені зі службового житла без надання іншого жилого приміщення. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_4 вселені у службове житло зі згоди наймача та правомірно користуються спірною квартирою.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи зроблено обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ГУ Національної гвардії України з огляду на те, що ОСОБА_1 має сорокарічну вислугу років, а тому з урахуванням вимог статті 125 ЖК УРСР та пункту 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 (далі Положення № 37), він та члени його сім`ї не можуть бути виселені зі спірної квартири без надання їм іншого жилого приміщення.

Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат та про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ГУ Національної гвардії України подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року, додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року, постанову Сумського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Судом не було враховано правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17.

Місцевим судом також не враховано положення статті 124 ЖК УРСР, положення Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі Порядок № 1081), вимоги Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом МВС України від 28 липня 2007 року № 278 (далі Інструкція № 278).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду поновлено ГУ Національної гвардії України строк на касаційне оскарження рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року, додаткового рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року, постанови Сумського апеляційного суду від 15 серпня

2019 року, додаткової постанови Сумського апеляційного суду від 23 серпня

2019 року та відкрито касаційне провадження у справі.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 17 травня 1993 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що дислокується в місті Охтирка Сумської області.

Наказом командувача внутрішніх військ МВС України № 34о/с від 11 квітня 2014 року полковника ОСОБА_1 , відповідно до пункту 6 «в» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за віком з правом носіння військової форми одягу.

Наказом № 92 від 29 квітня 2014 року тво командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У календарному обчисленні вислуга років ОСОБА_1 на 29 квітня 2014 року склала 40 років 08 місяців 08 днів (т.1, а.с. 15).

З 01 червня 2016 року ОСОБА_1 працює директором Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт» міста Охтирка (т. 1, а.с. 111).

Згідно з даними сформованого 25 травня 2018 року Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власником квартири, житловою площею 28,11 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , є Держава в особі Міністерства внутрішніх справ Головне Управління національної гвардії (т.1., а.с. 14).

Відповідно до виданих Приватним підприємством «Жилкомсервіс» довідок від 20 вересня 2017 року та 08 жовтня 2018 року у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: наймач ОСОБА_1 , 1955 року народження (реєстрація з 09 лютого 2006 року); його син ОСОБА_2 , 1980 року народження (реєстрація з 28 квітня 2011 року), донька ОСОБА_9 , 1974 року народження та онук ОСОБА_10 , 2012 року народження (реєстрація з 06 листопада 2017 року) (а.с. 38,125).

11 липня 2005 року Протоколом № 6 засідання Житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 було затверджено Рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 щодо надання службової житлової площі двокімнатної квартири АДРЕСА_4 полковнику ОСОБА_1 , 1955 року народження, який служить у Збройних силах з 1974 року, займає посаду командира частини, є ветераном Збройних сил. Родина складом 2 особи, у тому числі: ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_11 , 1954 року народження. Квартиру надано ОСОБА_1 для своєчасного виконання службових обов`язків та підтримання високої боєготовності частини.

15 липня 2005 року Протоколом № 7 засідання Житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України задоволено клопотання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 щодо включення до службової двокімнатної квартири АДРЕСА_4 та надання її полковнику ОСОБА_1 на родину складом 2 особи, у тому числі: він та дружина ОСОБА_11 на час проходження служби та з метою приближення до місця служби.

29 вересня 2005 року ОСОБА_1 на родину у складі двох осіб, у тому числі і його дружині ОСОБА_11 , виконавчим комітетом Охтирської міської ради надано ордер на жиле приміщення № НОМЕР_2 , а саме на службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 28,11 кв. м. На підставі зазначеного ОСОБА_1 разом із дружиною вселився у квартиру.

Рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради від 28 вересня 2005 року про видачу ордеру, сам ордер на вселення до службового приміщення недійсними не визнавалися (т.1, а.с. 124).

З висновку Органу опіки і піклування (виконавчий комітет) Охтирської міської ради слідує, що під час комісійного обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 у присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 встановлено наявність у вказаній квартирі спального місця дитини, його одягу та взуття, дитячих книг та іграшок, продуктів харчування. Зі слів матері дитини ОСОБА_3 вони разом із сином проживають за вказаною адресою, але в окремі дні проживають за місцем мешкання батька дитини та інколи у вихідні дні від`їжджають до с. Хухра Охтирського району (т.2, а.с. 5).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради № 125 від 20 березня 2002 року про надання ОСОБА_1 у постійне користування квартири, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 26 березня 2002 року отримали Свідоцтво про право власності на житло, а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 62,1 кв. м, яку вони відчужили на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебєдєвою Л. М. (т. 1 а.с. 36-37).

За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2017 року у приватній власності ОСОБА_3 знаходяться земельні ділянки, житловий будинок, загальною площею 61,8 кв. м та 1/3 частина нежитлової будівлі, загальною площею 373,2 кв. м (т.1, а.с. 41-44).

29 січня 2018 року голова житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 направив ОСОБА_1 лист № 76-134, у якому повідомив останнього про те, що комісія одержала інформацію про отримання ОСОБА_1 житла, а саме квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_6 , за попереднім місцем служби. Двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_7 надавалася ОСОБА_1 на час проходження служби з метою приближення до місця служби. Тому житлово-побутова комісія військової частини НОМЕР_1 була вимушена розглянути питання про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку з подальшим вирішенням питання щодо звільнення ОСОБА_1 службового житла та передачі його у розпорядження військової частини (т.1 а.с.45).

29 січня 2018 року ОСОБА_1 було знято з квартирної черги військової частини НОМЕР_1 (т. 1 а.с.46).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Конституції України ЖК УРСР, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням № 37, Порядком № 1081 та Інструкцією № 278.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Відповідно до статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщенняпризначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Статтею 122 ЖК УРСР визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Статтею 124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 577 від 06жовтня 2006 року, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби.

Згідно пункту 2.19 вказаної Інструкції підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї, які з нею проживають, особа яка не має двадцяти років вислуги, у разі її звільнення з військової служби в запас або у відставку крім випадків, передбачених чинним законодавством.

За пунктом 2.14. Інструкції № 278, особа, яка звільнена з військової служби в запас або у відставку і має вислугу менше ніж 20 років, підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Підлягає також виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї без надання іншого службового житлового приміщення особа, звільнена з військової служби в запас або у відставку: через службову невідповідність; у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; за власним бажанням; у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади; уразі, якщо особа не перебуває на обліку осіб, які потребуютьполіпшення житлових умов у Національній гвардії України.

Підлягають виселенню зі службового житлового приміщення без надання іншого службового житлового приміщення колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний термін з дня розірвання шлюбу.

Виселення провадиться в судовому порядку за позовом командування військової частини, на обліку якої перебуває службове житлове приміщення.

Відповідно до пунктів 2.15, 2.16 Інструкції № 278 наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені без надання іншого службового житлового приміщення також у разі, якщо вони систематично руйнують або пошкоджують службове житлове приміщення, або використовують його не за призначенням (у тому числі шляхом передачі в оренду іншим громадянам або організаціям), або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб в одній квартирі або будинку. Особи, які самочинно зайняли службове житлове приміщення, виселяються за рішенням суду без надання їм іншого службового житлового приміщення.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім`ї військовослужбовців, які перебували на військовій службіне менш як десять років(стаття 125 ЖК Української РСР).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від13листопада 2013 року у справі № 6-115цс13, у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №127/11474/17 (провадження № 61-10088св18).

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№8863/06) 02 грудня2010року, установив порушення статті 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення, місцевий суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України протягом з 1974 року по 2014 рік, відповідачу у складі сім`ї із двох осіб 29 вересня 2005 року на підставі ордеру надано дозвіл на зайняття спірної службової квартири, а тому звільнення у 2014році ОСОБА_1 із військової служби у силу положень статей 124 125 ЖК УРСР не є підставою для виселення квартиронаймача із його сім`єю без надання іншого житлового приміщення, враховуючи термін проходження військової служби (більше 40 років).

За загальним правилом доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних доказів наявності у власності ОСОБА_1 або в його дружини іншого житлового приміщення.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з позицією якого погодився апеляційний суд, оскільки суд першої інстанції правильно застосував до даних правовідносин норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачем.

При вирішенні даного спору судами враховано інтереси сторін, а також інтереси малолітньої дитини онука квартиронаймача, оскільки внаслідок виселення їх із спірного житлового приміщення без надання іншого, у зв`язку із звільненням із військової служби квартиронаймача, будуть порушені права і квартиронаймача, і членів його сім`ї на житло.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що місцевим та апеляційним судом не було враховано правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 рокуу справі № 6-2962цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 рокуу справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17, колегія судді до уваги не бере з огляду на різні фактичні обставини у цих справах щодо справи, яка є предметом перегляду.

Так, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16 спір стосувався заміни сторони у виконавчому провадженні щодо виконання кредитних зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18) предметом спору було визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку, однак цей спір не стосувався військовослужбовця. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій та зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17 спір стосувався про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення без надання іншого житла. У цій справі суд касаційної інстанції погодився з можливістю виселення матері військовослужбовця із службової квартири з огляду на те, що цей військовослужбовець отримав іншу службову квартиру, а його матір забезпечена іншим житлом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Національної гвардії України залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року, додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року, постанову Сумського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська