№ 584/1166/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 584/1166/15-ц

провадження № 61-3736св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

третя особа Слобідська сільська рада Буринського району Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області на рішення Буринського районного суду Сумської області від 25 вересня 2018 року під головуванням судді Куцан В. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Кононенко О. Ю., Собина О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Путивльському районі Сумської області, третя особа Слобідська сільська рада Буринського району Сумської області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Путивльському районі, третя особа Слобідська сільська рада Буринського району Сумської області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Свої вимоги мотивували тим, що їх син ОСОБА_3 був військовослужбовцем і в червні 2010 року звільнився з військової служби, вийшов на пенсію за вислугою років, переїхав проживати до них в с. Слободу Буринського району Сумської області. В січні 2012 року він влаштувався на роботу до Спеціального авіаційного загону МНС України. 21 червня 2014 року під час здійснення польоту на виконання спеціального завдання, гелікоптер, в складі екіпажу якого був і їх син, в районі аеродрому «Чугуїв» розбився, весь екіпаж, в тому числі і ОСОБА_3 , загинув.

Позивачі вказували, що у травні 2015 року вони звернулися до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Путивльському районі з метою отримання страхових виплат. Фондом прийнято рішення про призначення страхових виплат, але у виплаті одноразової допомоги, передбаченої частиною 7 статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року їм відмовлено, так як їхній син був зареєстрованим за іншою адресою.

Зазначали, що вони фактично з липня 2010 року та по день загибелі сина перебували на його утриманні, вели спільне господарство та спільно проводили ремонт у будинку.

На підставі вищевказаного та з урахуванням уточнень до позовної заяви, остаточно просили встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом зі своїми батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та ведення спільного підсобного господарства до дня його смерті в період з 01 липня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , й факт їх перебування на утриманні сина ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Васищеве Харківського району Харківської області, в період з 01 липня 2010 року до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа судами розглядалась неодноразово.

Оскаржуваним рішенням Буринського районного суду Сумської області від 25 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01 липня 2010 року до дня смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав та вів спільне господарство разом із своїми батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено факт про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на утриманні свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01 липня 2010 року і до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно довідок Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області та характеристики на ОСОБА_3 він постійно проживав зі своїми батьками в будинку на АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються і актом обстеження місця проживання ОСОБА_3 , який складений відповідною комісією органу місцевого самоврядування, згідно з яким в будинку позивачів за зазначеною вище адресою була житлова кімната де фактично і проживав останній, безпосередньо в ній знаходяться належні йому особисті речі та документи.

Перелік речей, що знаходяться в кімнаті будинку, свідчить, що вони належали саме ОСОБА_3 і використовувались останнім для щоденної організації особистого життя та облаштування своїх побутових потреб. Факт проживання останнього на постійній основі разом із батьками доводиться і відомостями, наданими свідками: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які особисто неодноразово зустрічались з ним при різних обставинах в с. Слобода та підтвердили, що останній за свої кошти провів водопровід, каналізацію, гарячу воду в житловий будинок, де жив з батьками, обробляв належну їм присадибну земельну ділянку. Надана свідками інформація об`єктивно підтверджуються і товарними чеками на придбання побутової та сільськогосподарської техніки, запчастин для ремонту. У зв`язку з цим суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 з липня 2010 року до дня своєї смерті постійно проживав та вів спільне господарство разом із своїми батьками за місцем їхнього мешкання в АДРЕСА_1 .

Щодо доводів позивачів про їхнє перебування на утриманні їх сина ОСОБА_3 з 01 липня 2010 року до дня смерті останнього, суди виходили з того, що згідно довідок УПФ України в Буринському районі від 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримують пенсію за віком, яка станом на червень 2014 року становила: у ОСОБА_1 1074,20 грн, у ОСОБА_2 1092,74 грн. Між тим, хоча розмір пенсії позивачів не суттєво, але перевищував прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (949 грн), але з інформації щодо структури сукупних витрат, індексів споживчих цін на товари та послуги у 2014 році (до грудня попереднього року), розміщену на офіційному сайті Державної служби статистики України, сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у 2014 році складали 4 048,9 грн, з яких 51,9 % витрачалися на продукти харчування, 36,3 % на непродовольчі товари та послуги (одяг і взуття, воду, електроенергію, газ і інші види палива, охорону здоров`я, транспорт тощо), а вартість продуктів харчування та безалкогольних напоїв в червні 2014 року складала 113,3 %, житла, води, електроенергії, газу та інших видів палива 115,8 %, природного газу 162,6 %, охорони здоров`я 115,8 %, амбулаторних послуг 125,8%, транспортних послуг 112,5% (http://www.ukrstat.gov.ua).

Встановлено та не оспорюється відповідачем, що загиблий син позивачів ОСОБА_3 , працюючи в Спеціальному авіаційному загоні оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України (далі САЗ ОРСЦЗ ДСНС України) отримував заробітну плату, за останні шість місяців, що передували його загибелі, розмір якої становив, в середньому, 8383,53 грн, а до цього, з червня 2010 року, отримував пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тобто, фактично доходи ОСОБА_3 , який проживав однією сім`єю із своїми батьками, були майже у вісім разів більшими, ніж ті, що мали позивачі і є природнім, що він постійно надавав їм матеріальну допомогу на їх утримання, і ця допомога мала системний характер та була основним джерелом їх існування незважаючи на отримання ними пенсії.

Постановою Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області залишено без задоволення, рішення Буринського районного суду Сумської області від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що отримання позивачами пенсії не є підставою для відмови у встановленні факту перебування їх на утриманні сина. Хоча позивачі і отримували пенсію, але вона за розміром була не суттєво більша за мінімальну, а тому допомога їх сина ОСОБА_3 була постійним і основним джерелом їх засобів до існування. Про вказану обставину також свідчить те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області позивачам призначена пенсія в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Апеляційний суд не прийняв доводи апелянта про те, що позивачі мають ще двох повнолітніх дітей, які мають свої доходи і також допомагають батькам, так як розмір доходів інших дітей позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були значно меншими за доходи померлого ОСОБА_3 . Ці особи проживали окремо від батьків, спільного бюджету з батьками не мали. Крім того, на утриманні іншого сина позивачів ОСОБА_10 перебувають двоє неповнолітніх дітей. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що допомога надавалась ОСОБА_3 своїм батькам систематично, носила постійний характер та була їх основним джерелом до існування, що свідчить про перебування позивачів на його утриманні за час, коли він постійно з ними проживав до дня його смерті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що пенсія позивачів перевищувала прожитковий мінімум і вони могли самостійно, без допомоги сина ОСОБА_3 задовольняти свої життєві потреби.

Представник заявника вказував, що крім загиблого у позивачів є ще двоє повнолітніх працездатних дітей, які мають свій дохід та допомагають батькам.

Доводом касаційної скарги є також те, що ОСОБА_3 перебував на службі та залишався проживати за місцем роботи, що, на думку представника заявника, становило 60 % його часу, тому не можна стверджувати про його постійне проживання з батьками. Крім того на спростування цієї обставини вказує те, що ОСОБА_3 за життя був зареєстрований в АДРЕСА_2 .

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У поданому у липні 2019 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили касаційну скаргу Управління Фонду соціального страхування України у Сумській області залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на її необґрунтованість.

Вказували, що суди дійшли правильних висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову.

Додатково зазначали, що отримувані ними пенсії не забезпечували їх засобами до існування, розміри пенсій є більшими від прожиткового мінімуму на незначну суму в районі 125 грн. Вони потребували допомоги сина і були на його утриманні.

Позиція Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області

У відзиві на касаційну скаргу третя особа зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а наведені в ній доводи спростовуються матеріалами справи та правильними по суті спору висновками судів попередніх інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

25 червня 2019 року справа № 584/1166/15-ц надійшла до Верховного Суду.

27 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Штелик С. П.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Штелик С. П. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2020 року № 3104/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 584/1166/15-ц (провадження № 61-3736св19) 11 грудня 2020 року призначено судді-доповідачеві Литвиненко І. В. Судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з витягами із послужного списку, відповідних наказів та записів у військовому квитку НОМЕР_1 , ОСОБА_3 з 01 серпня 1992 року проходив військову службу в Збройних Силах України, в травні 2010 року звільнений в запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

З витягу із домової книги в/ч НОМЕР_2 , листа-відповіді САЗ ОРСЦЗ ДСНС України від 25 листопада 2015 року № 90/03-37/3589, копії облікової картки та копії паспорта встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою в/ч НОМЕР_2 м. Чугуїв Харківської області

З 25 червня 2010 року ОСОБА_3 отримував пенсію за вислугою років, а починаючи з 13 січня 2012 року працював у САЗ ОРСЦЗ ДСНС України на посаді бортового інженера, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_3 .

21 червня 2014 року під час здійснення польоту гелікоптера Мі-8Т, який виконував завдання з пошуково-рятувального забезпечення польотів повітряних суден та евакуації постраждалих в рамках проведення антитерористичної операції, в районі аеродрому «Чугуїв» сталась авіаційна подія, внаслідок якої члени екіпажу, в тому числі і ОСОБА_3 , які знаходились на борту гелікоптера, загинули в смт. Васищеве Харківського району Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 , довідкою САЗ ОРСЦЗ ДСНС України від 03 червня 2015 року № 175 та актами форми Н-1 і Н-5 від 24 квітня 2015 року.

У 2015 році позивачі звернулися до відповідача за отриманням страхових виплат у зв`язку зі смертю сина, надавши довідки Слобідської сільської ради Буринського району від 28 травня 2015 року про те, що вони постійно проживали разом з ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 та знаходились на утриманні сина до дня його смерті.

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Путивльському районі від 06 липня 2015 року позивачам призначено щомісячні страхові виплати як особам, які мають на неї право у разі смерті потерпілого. Проте право позивачів на отримання одноразової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 34 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідачем не визнається.

З довідок Управління Пенсійного фонду України в Буринському районі від 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримували пенсію за віком, яка станом на червень 2014 року складала: у ОСОБА_1 1 074,20 грн, у ОСОБА_2 1 092,27 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що Законом України «Про державний бюджет на 2014 рік» визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 949 грн.

ОСОБА_3 , працюючи у Спеціальному авіаційному загоні оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України за останні шість місяців, що передували його загибелі, отримував заробітну плату, середньомісячний розмір якої складав 8 383,53 грн.

ОСОБА_3 з 25 червня 2010 року перебував на обліку як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Розмір його пенсії складав 2 250,44 грн на місяць.

Зі змісту довідки Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області та характеристики на ОСОБА_3 встановлено, що він постійно проживав зі своїми батьками в будинку на АДРЕСА_1 з липня 2010 року та вів з ними спільне господарство.

Ця обставина підтверджується актом обстеження комісією сільської ради останнього місця проживання ОСОБА_3 , з якого встановлено, що наявність і розташування речей побуту, а пояснення щодо них батьків ОСОБА_3 підтверджують, що оглянута кімната в житловому будинку, за вказаною вище адресою була його постійним місцем проживання.

Вказані обставини підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які були допитані в суді першої інстанції.

Свідок ОСОБА_14 , який працював разом з ОСОБА_3 в САЗ ОРСЦЗ ДСНС України, повідомив, що померлий не мав житлового приміщення для проживання за місцем роботи. Графік його роботи був позмінний та після роботи він завжди повертався додому в с. Слободу Буринського району Сумської області.

Вказана обставина підтверджується також довідками Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області зі змісту яких вбачається, що позивачі дійсно перебували на утриманні їх сина ОСОБА_3 до дня його смерті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що страхові виплати, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

За змістом статті 33 цього ж Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є, зокрема, жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.

Згідно із частиною сьомою статті 34 Закону у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім`ї повинен бути не меншим за п`ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Отже, особа, яка перебувала на утриманні потерпілого, у разі його смерті, має право на виплату одноразової допомоги.

Розділом 6 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджених постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24 (далі Порядок) визначено порядок призначення виплати одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого.

Підпунктом 6.1.1. пункту 6.1. розділу 6 Порядку визначено, що для призначення одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат подаються такі документи, які видаються відповідними організаціями: 1) заяви осіб, які мають на це право (колективної чи індивідуальної), для призначення страхових виплат; 2) копій паспортів осіб, які мають на це право (завірених працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналів); 3) акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок), висновок за формою Т-1 (якщо такий складався); 4) акта (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5, якщо такий складався); 5) акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено); 6) рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (якщо було засідання суду з цього питання); 7) копії свідоцтва органу реєстрації актів громадянського стану про смерть потерпілого (завіреної працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 8) копії свідоцтва органу реєстрації актів громадянського стану про шлюб (завіреної працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 9) висновку МСЕК про причинний зв`язок смерті потерпілого з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання; 10) довідки про середню заробітну плату (доход); 11) копії свідоцтва про народження дитини (завіреної працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 12) довідки навчального закладу (щорічно) про те, що член сім`ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання; 13) довідки навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім`ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу; 14) довідки МСЕК про становлення інвалідності осіб-членів сім`ї, які перебували на утриманні померлого; 15) довідки про розмір пенсії потерпілого, у тому числі про розмір одержуваних надбавок (якщо він не працював на день смерті); 16) копій трудових книжок потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати (завірених працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналів або в іншому установленому законодавством порядку).

Факт перебування на утриманні потерпілого у разі відсутності відповідних документів і неможливості їх відновлення встановлюється в судовому порядку (підпункт 6.1.2 пункту 6.1 розділу 6 Порядку).

Підпунктом 6.1.4 пункту 6. 1 розділу 6 Порядку передбачено, що 6.1.4. право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають особи, визначені статтею 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц та від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 (провадження № 61-8512св20), підстави для відступу від якого відсутні.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, суди, правильно надавши оцінку поданим доказам, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки розмір пенсії позивачів (у ОСОБА_1 1074,20 грн, а у ОСОБА_2 1092,27 грн) не суттєво перевищував прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (949 грн), а ОСОБА_3 отримував заробітну плату у розмірі 8383,53 грн, пенсію за вислугу років у розмірі 2250,44 грн та постійно проживав із своїми батьками в будинку на АДРЕСА_1 з липня 2010 року, вів з ними спільне господарство.

Судами було правильно встановлено, що розмір щомісячних доходів ОСОБА_3 значно перевищував розмір доходів його батьків. Інших утриманців ОСОБА_3 не мав, членами його сім`ї були його батьки, з якими він разом проживав, вів спільне господарство та у зв`язку з тим, що його щомісячний дохід був в декілька разів більше, ніж у батьків, саме він забезпечував належний рівень їх життя, який вони мали, проживаючи разом з сином.

Зокрема встановлено, що ОСОБА_3 придбав для батьків побутову та сільськогосподарську техніку, запчастини для ремонту. Показаннями свідків підтверджено, що він за життя за свої кошти провів у будинку батьків водопровід, каналізацію, гарячу воду, обробляв належну батькам присадибну ділянку.

Судами встановлено, що допомога ОСОБА_3 була постійним і основним джерелом засобів до існування позивачів. Про вказану обставину також свідчить те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області позивачам призначена пенсія в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З акта проведеного спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 21 червня 2014 року, підписаного в тому числі представником Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який входив до складу комісії з розслідування цього випадку, судами було встановлено, що на утриманні ОСОБА_3 перебували його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_15 . Вказана обставина підтверджується також довідками Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області зі змісту яких вбачається, що позивачі дійсно перебували на утриманні їх сина ОСОБА_3 до дня його смерті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на утриманні свого сина ОСОБА_3 та відхиляє довід касаційної скарги про те, що позивачі не перебували на утриманні сина.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачі отримують пенсію, яка забезпечує їм прожитковий мінімум встановлений законом, не беруться Верховним Судом до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що сам по собі факт отримання ними пенсії, яка забезпечувала їм прожитковий мінімум, не має правового значення для вирішення спору.

Одночасно колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 перебував на службі та залишався проживати за місцем роботи, що, на думку представника заявника, становило 60 % його часу, тому не можна стверджувати про його постійне проживання з батьками з огляду на таке.

Статтею 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судами встановлено, що загиблий ОСОБА_3 є сином позивачів, що вбачається з матеріалів справи та не оспорюється відповідачем.

З довідки Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області та характеристики на ОСОБА_3 встановлено, що він постійно проживав зі своїми батьками в будинку на АДРЕСА_1 з липня 2010 року та вів з ними спільне господарство.

Ця обставина також підтверджується актом обстеження комісією сільської ради останнього місця проживання ОСОБА_3 , з якого встановлено, що наявність і розташування речей побуту, пояснення щодо них батьків ОСОБА_3 підтверджують, що оглянута кімната в житловому будинку, за вказаною вище адресою була його постійним місцем проживання.

Крім того, цей факт підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які були допитані в суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання та місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Судами встановлено, що померлий не мав житлового приміщення для проживання за місцем роботи. Графік його роботи був позмінний та після роботи він завжди повертався додому в с. Слободу Буринського району Сумської області.

Враховуючи ту обставину, що відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за місцем проживання його батьків не може бути доказом того, що він не проживав разом з ними, оскільки ця обставина підтверджується іншими доказами, які були оцінені судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважає, що висновок судів про те, що ОСОБА_3 з липня 2010 року по день своєї смерті проживав однією сім`єю разом зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_1 є правильним.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року зупинено дію рішення Буринського районного суду Сумської області від 25 вересня 2018 року та постанови Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного рішення суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 25 вересня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Буринського районного суду Сумської області від 25 вересня 2018 року та постанови Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А.І. Грушицький

І.В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук