№ 584/875/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 584/875/21

провадження № 61-17504св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторія Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Сергій Миколайович, на ухвалу Путивльського районного суду Сумської області від 04 серпня 2021 року у складі судді Токарєва С. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Матрікс Юкрейн» (далі - ТОВ «Матрікс Юкрейн») від 22 березня 2019 року та акта приймання-передачі частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Матрікс Юкрейн» від 22 березня 2019 року.

Позов мотивувала укладенням спірного договору та складання акту приймання - передачі під час зареєстрованого шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 без її згоди.

Вважала, що при укладенні зазначеного договору порушено вимоги СК України, що є підставою для визнання цього договору недійсним, тому спірні правовідносини щодо відчуження часток в статутному капіталі ТОВ «Матрікс Юкрейн» пов`язані з сімейними правами та обов`язками учасників справи.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Путивльський районний суд Сумської області ухвалою від 04 серпня 2021 року у відкритті провадження в даній справі відмовив.

Роз`яснив позивачу її право на звернення з зазначеними вимогами до господарського суду в порядку, визначеному ГПК України.

Суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на невідповідність зазначеного договору нормам статей 60 61 63 65 СК України не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 ЦК України. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо.

Спірним договором не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

Враховуючи викладене, справа в спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Сумський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Ухвалу Путивльського районного Сумської області від 04 серпня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову обґрунтованістю висновку місцевого суду про належність розгляду справи про визнання недійсним укладеного одним з подружжя, без згоди іншого з подружжя, договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи у господарському судочинстві (відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України).

Вважав, що такі висновки суду відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої в постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк С. М.,посилаючись неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувала тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20, Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 759/8676/19, від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19.

Вважає, що частка в статутному капіталі ТОВ «Матрікс Юкрейн» є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 , тому відповідно норми статей 63 65 СК України регулюють сімейні майнові права та обов`язки подружжя ОСОБА_2 щодо даної частки в статутному капіталі.

З огляду на те, що правочин щодо відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «Матрікс Юкрейн» вчинений без згоди позивача безпосередньо свідчить про порушення сімейних майнових прав та обов`язків подружжя ОСОБА_2 . Отже, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд, з висновками якого погодився суд, апеляційної інстанції, виходив з того, що посилання позивача на невідповідність зазначеного договору нормам статей 60 61 63 65 СК України не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах.

Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 ЦК України.

Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо.

Враховуючи викладене, справа щодо визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга статті 12 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIIІ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»; далі - Закон № 2275-VIIІ).

Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини першої статті 14 та частини першої статті 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.

Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.

Спірними правочинами не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому ці правочини не є правочином у сімейних правовідносинах.

Враховуючи викладене, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що спір про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Посилання касаційної скарги на постанови Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 759/8676/19, від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19 є безпідставними, оскільки у зазначених справах, на відміну від справи, що є предметом касаційного перегляду, зокрема в справі № 759/8676/19 заявлені вимоги зокрема щодо поділу майна подружжя. У справі № 909/52/19 заявлені вимоги, зокрема щодо відновлення корпоративних прав особи як співвласника частки статутного капіталу підприємства.

Проте, у справі, яка переглядається, позивач не стверджувала про існування спору між подружжям щодо поділу майна (корпоративних прав), а звернулась з позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі ТОВ «Матрікс Юкрейн»та акта приймання-передачі частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Матрікс Юкрейн».

Подібні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).

Разом з тим, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20, тому доводи касаційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Сергій Миколайович, залишити без задоволення.

Ухвалу Путивльського районного суду Сумської області від 04 серпня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська