№ 585/2958/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 585/2958/17

провадження № 61-5523св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року у складі судді Машини І. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Левченко Т. А., Собини О. І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір DNG0G100002227, згідно якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 50 290 доларів США терміном до 03 липня 2037 року. Згідно заяви ОСОБА_1 від 11 грудня 2008 року вказаний кредитний договір переведено з валюти долар США у валюту Євро, розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 38600,08 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,90 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. У забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Станом на 20 липня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 32 940,46 Євро, яка складається з заборгованості за кредитом - 22 195,35 Євро, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 5,17 Євро, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 10 739,94 Євро.

Таким чином, банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 195,35 Євро.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року ОСОБА_3 виключено із кола відповідачів у вказаній справі.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 30 січня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором від 03 липня 2007 року № DNG0G100002227 в розмірі 22 195,35 Євро, що за курсом 29,92 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 20 липня 2017 року складає 664 084,87 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором від 03 липня 2007 року № DNG0G100002227, тому з нього слід стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 195,35 Євро. Суди виходили з того, що презумпцію правомірності зазначеного правочину не спростовано. До 03 липня 2037 року відповідач повинен був повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Однак, починаючи з січня 2016 року, відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки банк пред`явив йому вимогу згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України про повернення кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафних санкцій. Банк просив стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 22 195,35 Євро, вимоги про стягнення процентів та пені банк не заявляв, тому суди не досліджували правомірності нарахування вказаних складових заборгованості.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано того, що позивач направляючи вимогу про дострокове погашення заборгованості змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, тому відсутні правові підстави для нарахування відсотків та пені.

Оскільки між банком і позичальником у добровільному порядку досягнуто згоди щодо реалізації предмета іпотеки в рахунок виконання кредитних зобов`язань, проведено таку реалізацію та банком отримано кошти від продажу квартири, тому після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними.

Вважає, що додаткова угода укладена між сторонами є нікчемною, адже вона відноситься до кредитного зобов`язання, яке вже виконане.

Також касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 03 липня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено кредитний договір № DNG0G100002227, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 50 290,00 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 03 липня 2037 року. Кредитні кошти у розмірі 37 600,00 доларів США надавалися на придбання нерухомості та 12 690,00 доларів США на сплату страхових платежів.

03 липня 2007 року у забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали договір поруки № DNG0G100002227.

03 липня 2007 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за ціною 237 350,00 грн.

11 грудня 2008 року АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 03 липня 2007 року № DNG0G100002227, у пункті 7.1 якої сторони погодили, що кредитор надав позичальникові кредитні кошти на строк з 11 грудня 2008 року по 03 липня 2037 включно у розмірі 38 600,08 Євро зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,99 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитні кошти у розмірі 28 852,04 Євро надавалися на придбання нерухомості та 9 748,04 Євро на сплату страхових платежів. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця шляхом сплати відсотків, розрахованих відповідно до пунктів 3.1, 3.3. Погашення кредиту у сумі не менше 357,49 Євро провадиться щомісяця з 03 по 10 число кожного місяця. Залишок за кредитом станом на 11 грудня 2008 року складав 37 559,58 доларів США.

У матеріалах справи міститься повідомлення банку про те, що станом на 23 лютого 2012 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 липня 2007 року складає 35 313,63 Євро. У вказаному повідомленні банк виклав наміри укласти договір купівлі продажу належної відповідачеві квартири, яка є предметом іпотеки. Відомостей про направлення такого повідомлення позичальнику матеріали справи не містять.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 , за згодою банку, продав квартиру АДРЕСА_1 . Виручені від продажу квартири грошові кошти в сумі 15 728,91 Євро, зараховані банком на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2007 року.

26 вересня 2014 року АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 03 липня 2007 року № DNG0G100002227. Згідно з цією угодою суму заборгованості за кредитом зменшено на 171,20 Євро, а саме: відсотки 171,20 Євро, комісія 0 євро, пеня 0 євро. Дату остаточного погашення заборгованості сторони визначили - 03 липня 2037 року. Проценти за користування кредитними коштами за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань по сплаті платежів, зазначених у графіку, встановлені на рівні 0,12 % річних, а також викладено в новій редакції Графік погашення кредиту та сплати процентів. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 171, 20 Євро.

18 січня 2016 року банк направив ОСОБА_1 повідомлення від 11 січня 2016 року № 30.1.0.0/2-358, в якому зазначив про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 768,71 Євро, яку банк вимагав сплатити у термін п`яти календарних днів з дати одержання повідомлення, а також сплатити нараховані проценти та штрафні санкції.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту за вказаним кредитним договором від 03 липня 2007 року станом на 20 липня 2017 року становила 22 195,35 Євро, що за курсом 29,92 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 20 липня 2017 року дорівнювало 664 084,87 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У справі, яка переглядається суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором від 03 липня 2007 року № DNG0G100002227 тому стягнули з позичальника заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 195,35 Євро.

Суди виходили з того, що презумпцію правомірності зазначеного правочину не спростовано. У межах визначеного договором строку кредитування до 03 липня 2037 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Разом з тим, установлено, що починаючи з січня 2016 року (після направлення банком вимоги про дострокове повернення коштів та про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 768,71 Євро) відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки банк пред`явив йому вимогу згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України про повернення кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафних санкцій.

Указані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та апеляційний суд визнав такі доводи необґрунтованими оскільки у справі, що переглядається банк просив стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 22 195,35 Євро, вимоги про стягнення процентів та пені банк не заявляв.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що оскільки між банком і позичальником у добровільному порядку досягнуто згоди щодо реалізації предмета іпотеки в рахунок виконання кредитних зобов`язань, проведено таку реалізацію та банком отримано кошти від продажу квартири, тому після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними.

Указані доводи були досліджені судами попередніх інстанцій та установлено, що з розрахунку заборгованості вбачається, що основне зобов`язання сторін не припинилося, оскільки станом на 20 липня 2017 року за тілом кредиту існує заборгованість у заявленому позивачем розмірі 22 195,35 Євро, а сума коштів, яку сплачував відповідач на погашення кредитної заборгованості, у тому числі від реалізації предмету іпотеки, виявилася недостатньою для сплати кредитної заборгованості, яка виникла за договором від 03 липня 2007 року.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на нікчемність додаткового договору від 26 вересня 2014 року не звільняють відповідача від виконання кредитних зобов`язань щодо повернення несплаченої суми по тілу кредиту, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов`язання та 03 липня 2007 року надав позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник порушив умови договору щодо своєчасного повернення суми кредитних коштів, що і стало підставою для звернення банку з даним позовом.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивоване тим, що у судах різних інстанцій перебуває багато кредитних справ із забезпеченням у вигляді іпотеки. Значна кількість таких справ стосується і права кредитора звернути стягнення на іпотеку у разі наявного рішення про стягнення боргу, тобто подвійного стягнення. Зазначає, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо вимог іпотекодержателя у разі реалізації предмета іпотеки, що є виключною правовою проблемою.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Посилання заявника на присутність подвійного стягнення не підтверджуються матеріалами справи. Відповідачем не надано доказів, що судами ухвалювалося рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором, за яким банк просить стягнути заборгованість. З матеріалів справи вбачається, що квартиру, якою забезпечено кредитне зобов`язання було продано відповідачем за погодження з банком, а не в рамках процедури виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди установили, що сума коштів, яку сплачував відповідач на погашення кредитної заборгованості, у тому числі від реалізації предмету іпотеки, виявилася недостатньою для сплати кредитної заборгованості, тому обгрунтовано виходили з того, що основне зобов`язання сторін за кредитним договором не припинилося.

За таких обставин касаційний суд відмовляє у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачає у вказаній справі виключної правової проблеми.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У касаційній скарзі також заявлено клопотання про участь ОСОБА_1 у судовому засідання.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, в частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Європейський суд з прав людини зазначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а лише тлумачили відповідні юридичні норми (рішення в справі «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.

Колегія суддів не вбачає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень в даній справі, і така необхідність відсутня, а відтак, заявлене клопотання щодо розгляду справи за участю відповідача задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про розгляд справи за його участю.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року від 14 лютого 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 січня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов