№ 588/1106/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 588/1106/19

провадження № 61-3933св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Тростянецької міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів:Левченко Т. А.,Собини О. І., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Тростянецької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування зазначила, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстровано її місце проживання та ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 17 серпня 2005 року ОСОБА_2 визнано недієздатним, а ОСОБА_1 призначено його опікуном.

З 18 липня 2016 року ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні в Комунальному закладі Сумської обласної ради «Обласна спеціалізована психіатрична лікарня № 2».

ОСОБА_1 вказала, що рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 8 червня 2017 року її звільнено від обов`язків опікуна ОСОБА_2 та призначено нового опікуна ОСОБА_3 .

Позивач стверджувала, що місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна, тому ОСОБА_2 має бути зареєстрованим на АДРЕСА_2 , тобто за місцем реєстрації свого опікуна ОСОБА_3 .

За таких обставин вважала, що оскільки ОСОБА_2 з липня 2016 року не проживає за місцем своєї реєстрації і перебуває на стаціонарному лікуванні, він є таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Тому ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 14 листопада 2019 року, ухваленим у складі судді Линник О. С., позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, Тростянецький районний суд Сумської області виходив з того, що ОСОБА_1 не є опікуном недієздатного ОСОБА_2 та обов`язку щодо надання необхідних побутових та житлових умов вона не несе, тому її право на вільне розпорядження своєю власністю підлягає захисту на підставі статті 391 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Постановою Сумського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє як законний представник ОСОБА_2 , задоволено, рішення Тростянецького районного суду Сумської області

від 14 листопада 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Сумський апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються положеннями

статті 405 ЦК України.

Вказав, що підставою для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, не може слугувати факт зміни його опікуна.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 та зареєстрований у спірній квартирі як член її сім`ї.

Апеляційний суд зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі без поважних причин понад один рік та втратив інтерес до неї.

При цьому суд вказав, що, починаючи з 2002 року ОСОБА_2 , перебуває на стаціонарному примусовому лікуванні за рекомендаціями лікарів, що, на думку суду, є поважною причиною відсутності члена сім`ї за місцем реєстрації. Факт перебування ОСОБА_2 на лікуванні не є підставою для втрати ним права на проживання у квартирі його матері ОСОБА_1 .

Сумський апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не дотримано правило легітимної мети, проголошене пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), тому підстави для задоволення позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, відсутні.

Також, спростовуючи доводи ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вказав, що визначальним для захисту права власності на підставі статті 391 ЦК України є, зокрема, встановлення судом наявності перешкод у користуванні своєю власністю, проте позивачем не доведено, як саме відповідач перешкоджає користуватися її приватною власністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду

від 28 січня 2020 рокуі залишити в силі рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 14 листопада 2019 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 28 січня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання недієздатної особи такою, що втратила право на користування житлом, у разі відсутності її без поважних причин понад один рік, що пов`язано з невиконанням її законним представником обов`язків опікуна.

ОСОБА_1 зазначає, що у матеріалах справи наявні докази того, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад один рік, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування квартирою.

Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач є членом її сім`ї, оскільки на дату реєстрації його місця проживання у квартирі він був повнолітньою особою.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 9 грудня 2005 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру

АДРЕСА_1 .

З 13 грудня 2005 року у вказаній квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2 .

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 1993 року ОСОБА_2 визнано недієздатним.

Рішеннями Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2017 року, від 10 липня 2017 року та від 28 грудня 2017 року продовжено госпіталізацію ОСОБА_2 до Комунального закладу Сумської обласної ради «Обласна спеціалізована психіатрична лікарня № 2» для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку без його згоди.

На підставі актів від 10 жовтня 2017 року та від 23 квітня 2019 року судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає.

Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 231 від 8 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від обов`язків опікуна ОСОБА_2 та призначено нового опікуна - ОСОБА_3

ОСОБА_2 безперервно перебуває на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» з 2002 року.

ОСОБА_3 є власником житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_2 , де зареєстровані він та його дружина ОСОБА_4 .

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку з 26 вересня 1988 року та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_2 є інвалідом другої групи безтерміново, потребує стаціонарного та підтримуючого лікування.

ОСОБА_2 іншого житла, крім квартири АДРЕСА_1 , не має.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу (далі - ЖК) України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований у спірному житловому приміщенні на законних підставах як член сім`ї власника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що недієздатний ОСОБА_2 перебуває на примусовому стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі Сумської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» з 2002 року, тому факт його непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих та беззаперечних доказів того, що відповідач без поважних причин понад один рік не проживає у спірній квартирі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також слід зазначити, що апеляційний правильно вказав, що спірні правовідносини регулюються статтею 405 ЦК України, яка визначає право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом.

При цьому суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має право як власник відповідно до статей 321 386 391 ЦК України на усунення перешкод у користуванні належним їй майном, проте за умови доведеності відповідних позовних вимог та з урахуванням пропорційності свого приватного інтересу з приватним інтересом осіб, до яких такий захист спрямовано.

Касаційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що у матеріалах справи наявні докази непроживання відповідача у спірній квартирі понад один рік без поважних причин, оскільки зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам та повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не є членом її сім`ї, оскільки на дату реєстрації його місця проживання у квартирі він був повнолітньою особою, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

Частиною другою статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .

За таких обставин ОСОБА_2 є членом сім`ї власника квартири.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд не вбачає підстав для викладення висновку щодо визнання недієздатної особи такою, що втратила право на користування житлом, у разі відсутності її без поважних причин понад один рік, що пов`язано з невиконанням її законним представником обов`язків опікуна, про що просив заявник в касаційній скарзі, оскільки:

- по-перше, у касаційній скарзі не визначено, щодо якої норми права відсутній висновок;

- по-друге, суд апеляційної інстанції вважав недоведеними обставини непроживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин.

Колегія суддів також зазначає, що за встановлених апеляційним судом обставин належність виконання законним представником обов`язків опікуна не має правового значення для правильного вирішення цієї справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук