Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 589/3994/16-ц

провадження № 61-14670св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Дизайн»,

за зустрічним позовом:

позивачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Дизайн», Шосткинська міська рада,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати її такою, що втратила право користування кватирою АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що у 1969 році його сім`ї, яка складалась з нього та його батьків, була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . На даний час вказана квартира не приватизована і знаходиться в комунальній власності.

Після укладення ним у 1990 році шлюбу з ОСОБА_2 , остання стала проживати у спірній квартирі, де в подальшому була зареєстрована. Крім того, в цій квартирі також були зареєстровані спільні діти сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У 2012 році після погіршення стосунків між подружжям ОСОБА_2 з власної ініціативи разом з дітьми почала проживати окремо, до спірної квартири не приходила, комунальні послуги не сплачувала.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2014 року задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про вселення до спірної квартири. На підставі цього рішення у 2015 році ОСОБА_2 була вселена до квартири АДРЕСА_1 , отримала від нього екземпляр ключів від дверей та того ж дня покинула житло та більше там не з`являлась, її речі в квартирі відсутні, при цьому діти сторін до цього житла ані добровільно, ані в примусовому порядку не вселялись, а 23 серпня 2014 року дочка ОСОБА_4 взагалі знялась з реєстраційного обліку у вказаній квартирі на час навчання.

Оскільки ОСОБА_2 більше 6 місяців не проживає у спірному житлі, не сплачує за комунальні послуги, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просили усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання можливості здійснити перебудову відповідно до розробленого проекту, зобов`язавши позивача не чинити в цьому перешкод.

В обґрунтування зустрічного позову зазначали, що змушені були покинути спірне житло у зв`язку з тим, що позивач постійно вчиняв сварки та бійки. В подальшому на час вселення ОСОБА_2 до спірної квартири в порядку примусового виконання судового рішення про вселення, у квартирі позивач став проживати разом з новою дружиною, у зв`язку з чим виникла необхідність у розділенні особових рахунків та встановленні порядку користування квартирою. Спірна квартира складалась з двох ізольованих кімнат, однак позивач в ході розгляду справи навмисно демонтував перегородку в одній з кімнат, сполучивши її таким чином з коридором, що унеможливило виділення кімнати в користування та потягло за собою відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Шосткинської міської ради із заявою щодо заборони видачі ОСОБА_2 дозволу на перепланування квартири, внаслідок чого вони позбавлені можливості здійснити перепланування з ізоляцією кімнат для забезпечення їм подальшого безперешкодного користування цим житлом.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи актами від 27 вересня 2016 року та від 05 липня 2018 року, а також показаннями свідків підтверджується, що після примусового вселення 29 січня 2015 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживала та не довела існування причин, які перешкоджали її вселенню. Недоведеним є факт неправомірної поведінки ОСОБА_1 на час примусового вселення відповідача ОСОБА_2 до квартири.

Відтак, ОСОБА_2 не проживала більше шести місяців після вселення у спірній квартирі без поважних на те причин.

Постановою Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не втратила інтерес до спірного житла. У зв`язку з відсутністю згоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо порядку користування спірною квартирою ОСОБА_2 у 2015 році зверталася до суду з позовом про встановлення порядку користування нею. Крім того, ОСОБА_2 зверталася до виконавчого комітету Шосткинської міської ради із заявою про надання їй дозволу на перепланування спірної квартири, проте у зв`язку з запереченнями ОСОБА_1 у вирішенні такого питання було відмовлено. ОСОБА_1 заперечує проти облаштування перегородки у житловій кімнаті, в якій проживає також його дружина, що унеможливлює проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі.

Вказані обставини не дають підстав для висновку про наявність правових підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою в апеляційному порядку не оскаржувалося та Сумським апеляційним судом не переглядалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, про відсутність висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 не навела поважні причини того, чому вона не переїхала проживати та користуватися спірним житловим приміщенням після вселення її на підставі рішення суду, не довела протиправність його поведінки, яка б завадила їй проживати у спірній квартирі.

На час ухвалення судом рішення про вселення ОСОБА_2 до квартири дві житлові кімнати були ізольовані, що підтверджується копією технічного паспорту на квартиру, відтак були відсутні перешкоди для її проживання у ній.

Апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у ній доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шосткинського міськрайонного суду Сумської області.

30 листопада 2020 року справа № 589/3994/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 квітня 1990 року по 02 грудня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбу, в якому народилися син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Дизайн» у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані квартиронаймач ОСОБА_1 , його колишня дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 .

Станом на 17 вересня 2015 року квартира АДРЕСА_1 не приватизована.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2014 року вселено ОСОБА_2 з її неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 комплект ключів від вказаної квартири.

Згідно акта державного виконавця від 29 січня 2015 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 589/2269/13-ц від 06 січня 2015 року ОСОБА_2 було вселено в квартиру АДРЕСА_1 , а боржник ОСОБА_1 надав стягувачу ОСОБА_2 один екземпляр ключів від квартири.

Пунктом 5 рішення виконавчого комітету Шосткинської міської ради від 27 серпня 2015 року №232 «Про планування, забудову та інше використання території міста» було надано ОСОБА_2 дозвіл на перепланування квартири АДРЕСА_1 , проте рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради від 22 жовтня 2015 року № 295 «Про планування, забудову та інше використання територій міста» вказаний пункт рішення визнано таким, що втратив чинність у зв`язку надходженням заяви від квартиронаймача ОСОБА_1 .

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 лютого 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про встановлення порядку користування спірною квартирою.

27 вересня 2016 року та 05 липня 2018 року складені акти про те, що в квартирі АДРЕСА_1 з 27 січня 2012 року зареєстрована колишня дружина квартиронаймача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка за вказаною адресою не проживає, послугами не користується, місце її проживання невідоме.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

При вирішенні питання про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР передбачає загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно з цією нормою при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Результат аналізу статей 71 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зокрема, посилалася на те, що у зв`язку з недосягненням згоди щодо порядку користування спірним житловим приміщенням вона у вересні 2015 року звернулася до суду з позовом про встановлення порядку користування квартирою. Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд першої інстанції виходив з того, що виділення ОСОБА_2 кімнати, потрапити до якої можливо лише через неізольовану кімнату, яку остання просила передати у користування ОСОБА_1 та їх сина ОСОБА_3 , є неприпустимим, так як порушуватиме права останніх. Також зазначала, що ОСОБА_1 звертався до Шосткинської міської ради Сумської області із заявою щодо заборони надання їй дозволу на перепланування спірної квартири, в якій він проживає разом з дружиною, що унеможливлює її проживання у вказаному житлі.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що між учасниками справи, які є колишнім подружжям, існують конфліктні відносини щодо користування квартирою, у зв`язку з чим ОСОБА_2 позбавлена можливості проживати за місцем реєстрації, однак вона не втрачала інтерес до цього житла, що підтверджується судовим рішенням про її вселення та зверненням до виконавчого комітету Шосткинської міської ради з метою отримання дозволу на проведення перепланування спірної квартири.

Крім того в оцінці спірних правовідносин Верховний Суд враховує і те, що ОСОБА_2 у квартирі була зареєстрована з 1990 року, а тому визнання її такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням всупереч вимогам закону є порушенням права відповідачки на повагу до її житла, передбаченого статтею 8 Конвенції.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження , не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 рокузалишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко