Постанова

Іменем України

10 січня 2023 року

м. Київ

справа № 591/1978/22

провадження № 61-9644св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-фізична особа-підпрєимець ОСОБА_1 ,відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року в складі судді Северинової А. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року в складі колегії суддів Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів - штрафу, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь штраф в розмірі 21678,77 грн та 12992,40 грн - судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Сумського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у справі № 591/8111/19 частково задоволено його позовні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Зокрема, з відповідача на його користь стягнуто 13 587,52 грн. боргу за договором про надання юридичних послуг б/н від 22 лютого 2016 року; додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 03 червня 2021 року з відповідача на його користь стягнуто 2 408,75 грн штрафу за порушення строку оплати додаткової винагороди, що становить 10% від загальної суми нарахованого штрафу.

У зв`язку з цим він звернувся з позовом про стягнення з відповідача залишку штрафу - 90%, проте рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2021 року у справі № 591/6856/21 відмовлено в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Наразі він повторно звертається до суду з позовом про стягнення з відповідача 90% штрафу, проте з інших підстав, зокрема, позивач вважає, що строк позовної давності ним пропущено з поважних причин. Зокрема, в межах строку позовної давності ним було подано позов від 30 березня 2018 року про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 22 лютого 2016 року, в тому числі і штрафу, однак ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12 червня 2019 року цей позов залишено без розгляду через повторну неявку позивача. Суд мав розглянути цю справу, оскільки його особиста участь у розгляді справи не була обов`язковою. В подальшому він звернувся до третейського суду з позовом, в тому числі і про стягнення штрафу проте розгляд справи не відбувся через дії третейського суду. Позивачем постійно вживалися заходи стягнення з відповідача боргу, проте з незалежних від нього причин та протиправної поведінки відповідача, строк для подання позову про стягнення заборгованості було пропущено.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (штрафу).

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що наявне таке, що набрало законної сили рішення суду у справі № 591/6856/21 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки з матеріалів справи чітко вбачається тотожність позовних вимог. Водночас, заявлене позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності не змінює предмет та підстави поданого позову, а є процесуальним питанням, яке вирішувалося Зарічним районним судом м. Суми під час ухвалення рішення у справі № 591/6856/21.

Постановою Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року - без змін. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000 грн.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо вирішення питання про відмову у відкритті провадження у цій справі. Крім того, суд вважав за можливе стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею в апеляційному суді витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 вересня 2022 року ФОП ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, та витребувано справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у справі № 591/6856/21 процесуальне питання про поновлення строку позовної давності не вирішувалося, позивач наголошував на тому, що ним не було пропущено процесуального строку. В задоволенні позову йому було відмовлено по суті через сплив позовної давності. Вказує, що він звернувся до суду з позовом з інших підстав, зокрема, з підстав пропуску ним строку позовної давності з поважних причин. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути поновлена в разі її спливу, але позивач має право отримати судовий захист в разі визнання поважними причини її пропуску. Така позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17. Відмова в прийнятті позову є порушенням права позивача на доступ до суду. Також апеляційний суд безпідставно стягнув витрати на правничу допомогу за розгляд справи в апеляційному суді, оскільки у даній справі фактично відсутні позивач та відповідач.

Позиція інших учасників справ

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги є безпідставними. Також просила стягнути понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 1 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частинах першій, третій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд відкриває провадження у справі згідно зі статтею 187 ЦПК України.

За пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 вказано, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з указаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року в справі № 953/14727/20.

У цій справі суди встановили, що позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача - ОСОБА_2 про стягнення 90 % суми штрафу у розмірі 21 678,77 грн. При цьому, як вказав позивач у позові, 21 вересня 2021 року він вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , проте рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2021 року у справі № 591/6856/21 у задоволенні позову відмовлено з підстав спливу позовної давності. Як зазначено у позовній заяві, ФОП ОСОБА_1 повторно звертається до суду з позовом про стягнення з відповідача 90% суми штрафу, проте з інших підстав, зокрема, позивач вважає, що позовну давність ним пропущено з поважних причин.

Суди встановили, що в провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебувала цивільна справа № 591/6856/21 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу у розмірі 21 678,98 грн. Позовна заява у тій (іншій) справі була мотивована тим, що постановою Сумського апеляційного суду від 17 березня 2021 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 13 587,52 грн боргу за договором про надання юридичних послуг б/н від 22 лютого 2016 року. Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у цій же справі з відповідача на користь позивача стягнуто 2 408,75 грн штрафу за порушення строку оплати додаткової винагороди, що становить 10% суми нарахованого штрафу. При цьому, частина штрафу у розмірі 90% була предметом розгляду у третейському суді. Ухвалою Постійно діючого третейського суду при Сумській міжрегіональній товарній універсальній біржі від 11 серпня 2021 року у справі № 1/3-19 розгляд третейської справи припинено у зв`язку з її непідсудністю третейському суду. Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 90% суми нарахованого штрафу - 21 678,98 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у цивільній справі № 591/6856/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу у розмірі 21 678,98 грн у зв`язку із спливом позовної давності.

Таким чином, суди правильно встановили, що наявне рішення суду, яке набрало законної сили, у справі № 591/6856/21 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки з матеріалів справи чітко вбачається тотожність позовних вимог.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що заявлене позивачем клопотання про поновлення позовної давності не може бути підставою для повторного звернення до суду, оскільки по суті не змінює предмет та/або підстави пред`явленого позову, не є новою підставою цього позову. При цьому суди встановили, що питання про сплив (несплив) позовної давності розглядалося Зарічним районним судом м. Суми під час ухвалення рішення у справі № 591/6856/21 з наданням йому відповідної оцінки. Дане рішення суду набрало законної сили.

За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у відкритті провадження у справі, яка переглядається (за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - штрафу), оскільки наявне таке, що набрало законної сили рішення суду у цивільній справі № 591/6856/21 між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу в апеляційному суді, суд апеляційної інстанції врахував належні докази на підтвердження таких витрат (договір про правову допомогу від 17 серпня 2022 року між відповідачем та адвокатом Кондратенко С. Ю. з фіксованим розміром гонорару, ордер, квитанцію про оплату 3 000 грн за надані послуги), фактичне надання правничої допомоги - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, участь в судовому засіданні, відсутність заперечень позивача щодо неспівмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши належним чином обставини спірних правовідносин, ухвалили законні та обгрунтовані рішення у цій справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У наведених справах предметом перегляду не були рішення судів першої та/або апеляційної та/або касаційної інстанцій, яким було відмовлено у відкритті провадження або закрито провадження з підстав наявності такого, що набрало законної сили рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або судового наказу, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц суд касаційної інстанції залишив без змін рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2016 року (про задоволення позову), ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 17 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 18 жовтня 2017 року.

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 березня 2019 року (про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в частині визнання недійсним рішення, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та відмови у задоволенні позову в частині витребування з незаконного володіння земельної ділянки).

У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі № 911/3680/17 Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2019 року(про залишення без змін рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення про передачу у власність особі для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та відмови у задоволенні позову в частині витребування з незаконного володіння земельної ділянки).

У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі № 911/3677/17 Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 травня 2019 року (про залишення без змін рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення про передачу у власність особі для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та відмови у задоволенні позову в частині витребування з незаконного володіння земельної ділянки).

Аргументи касаційної скарги щодо безпідставного стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді також не заслуговують на увагу, оскільки в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 виступала в якості відповідача у справі, що також відповідає змісту позову, поданого позивачем ФОП ОСОБА_1 . Оскільки апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача, то відповідач мала право на відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді у заявленому розмірі.

Наведені у касаційній скарзі інші аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, в той час як в силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги позивача не підтвердилися.

Верховним Судом враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховним Судом не встановлено порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено відповідні обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Крім того, відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у Верховному Суді в сумі 1 000 грн, оскільки нею не надано належних та допустимих доказів фактичного понесення таких витрат.

Щодо клопотання про зупинення виконання рішення суду апеляційної інстанції

28 грудня 2022 року ФОП ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Клопотання мотивоване тим, що наразі наявне виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у даній справі. Незупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції може мати наслідком порушення майнових прав та інтересів заявника, передчасного стягнення коштів з відповідача, а в разі скасування цього рішення його поворот виконання може бути неможливим.

У частині першій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки Верховним Судом за наслідками розгляду касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 винесено постанову про відмову у її задоволенні та залишено постанову Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року без змін, тобто закінчено перегляд цього рішення суду в касаційному порядку, відсутні підстави для зупинення виконання зазначеного рішення суду.

У зв`язку із зазначеним слід відмовити у задоволенні клопотання ФОП ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук