Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 591/542/19

провадження № 61-9870св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року у складі судді Клименко А. Я., постанову Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В. І.,Хвостика С. Г., касаційну скаргу товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) на додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - «ТРІЗ» ЛТД ТОВ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що з 02 листопада 2015 року працював на посаді завідувача верстатів з ЧПК в «ТРІЗ» ЛТД ТОВ. 07 грудня 2018 року він вирішив звільнитися за власним бажанням та подав відповідну заяву на ім`я керівника «ТРІЗ» ЛТД ТОВ. Наступного робочого дня, 10 грудня 2018 року, працівники відповідача та охорона підприємства чинили йому перешкоди у здійсненні його професійних обов`язків та у доступі до його робочого місця, яке він згодом покинув, викликавши поліцію та забравши свої особисті речі, оскільки вважав себе звільненим того ж дня за власним бажанням. Натомість, як стало відомо пізніше, він був звільнений за прогул 10 грудня 2018 року наказом від 28 грудня 2018 року № 234-к, копію якого він отримав 02 січня 2019 року поштою.

Позивач вважаючи своє звільнення незаконним, просив суд поновити його на посаді та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення по справі, а також понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь «ТРІЗ» ЛТД ТОВ 9 438,92 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Постановою Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 152,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року заяву «ТРІЗ» ЛТД ТОВ про прийняття додаткової постанови задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь «ТРІЗ» ЛТД ТОВ 1 000,00 грн компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, «ТРІЗ» ЛТД ТОВпосилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нову постанову про стягнення з позивача на користь відповідача 10 500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним розглядом справи.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її з Зарічного районного суду міста Суми.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою «ТРІЗ» ЛТД ТОВ.

06 серпня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 07 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 09 вересня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року № 589/2862/16-ц, від 13 червня 2018 року № 358/1570/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц.

ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції та апеляційний суд не перевірили та не спростували доводів позивача про те, що він був присутній на робочому місці 10 грудня 2018 року, в цей день його було повідомлено про звільнення за власним бажанням цією датою за раніше поданою заявою, а також на робочому місці роботодавець створив умови, що виключали можливість виконання позивачем його безпосередніх трудових обов`язків, та примусово видворено позивача за допомогою охорони за межі території підприємства. Суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В касаційній скарзі «ТРІЗ» ЛТД ТОВ посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року № 904/4507/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року № 922/445/19, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2019 року № 826/2689/15, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2018 року № 401/1466/15-ц.

Заявлений відповідачем розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи на суму 10 500 грн є порівняно незначним і відповідає вимогам реальності (дійсності), необхідності, пов`язаності з розглядом справи, принципам обґрунтованості, пропорційності та розумності.

Виплата адвокату додаткового гонорару у розмірі 5 000 грн у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги не суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу «ТРІЗ» ЛТД ТОВ у якому зазначає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а саме в частині скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У серпні 2020 року «ТРІЗ» ЛТД ТОВ надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому просить касаційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нову постанову про стягнення з позивача на користь відповідача 10 500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним розглядом справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 02 листопада 2015 року позивач за його заявою був прийнятий на роботу до «ТРІЗ» ЛТД ТОВ на посаду завідувача бюро верстатів з ЧПК. Відповідно до зазначеної заяви позивач був ознайомлений та погодився з колективним договором та діючим на підприємстві внутрішнім розпорядком (т. 1 а. с. 108).

Між сторонами 02 листопада 2015 року було укладено трудовий договір, відповідно до якого позивач був прийнятий на роботу за вказаною посадою та зобов`язався виконувати роботу відповідно до отриманих кваліфікаційних вимог, що пред`являються до посади, яку він обіймає, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, внутрішньо-об`єктового та пропускного режиму, а у випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених договором, нести відповідальність згідно чинного законодавства (т. 1 а. с. 7-9).

Згідно з пунктами 3.1, 3.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку «ТРІЗ» ЛТД ТОВ, що є додатком до колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом «ТРІЗ» ЛТД ТОВ, прийнятого на загальних зборах трудового колективу 01 лютого 2007 року, з якими позивач ознайомлений під час подання заяви про прийняття на роботу, для всіх категорій працівників, за винятком охорони, встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, підприємство працює в одну зміну за таким графіком роботи: початок роботи - 7:30 год, перерва на обід - 12:00 - 13:00 год, завершення роботи - 16:30 год, вихідні дні - субота і неділя; початком роботи вважається час, коли працівник безпосередньо приступає до виконання своєї роботи, а закінченням роботи вважається час, коли працівник фактично закінчив роботу (т. 1 а. с. 105-108).

07 грудня 2018 року позивач подав на ім`я директора «ТРІЗ» ЛТД ТОВ ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням (т. 1 а. с. 13).

10 грудня 2018 року було видано наказ № 219-К про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача бюро верстатів з ЧПК 21 грудня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (т. 1 а. с. 145).

10 грудня 2018 року комісією у складі працівників «ТРІЗ» ЛТД ТОВ: заступника директора Марцинковської Н. І., начальника цеху Дачка В. П., старшого юриста Шимка А. П., юриста Васькіної В. В. складено акт про те, що станом на 11:30 год 10 грудня 2018 року завідуючий бюро верстатів з ЧПК ОСОБА_1 відсутній на своєму робочому місці в структурному підрозділі з металообробки на верстатах ЧПК (Сумська область, Тростянецький район, с. Боромля, вул. Харківська, 5) (т. 1 а. с. 111).

10 грудня 2018 року комісією у складі працівників «ТРІЗ» ЛТД ТОВ: заступника директора Марцинковської Н. І., інспектора з кадрів Бровенко Н. В., старшого юриста Шимка А. П., юриста Васькіної В. В. складено акт про неможливість ознайомлення завідуючого бюро верстатів з ЧПК ОСОБА_1 з наказом про звільнення за власним бажанням у зв`язку з його відсутністю на робочому місці (т. 1 а. с. 146).

11 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 222-к «Про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі», за яким ОСОБА_1 наказано до 17 грудня 2018 року надати письмові пояснення про причини його відсутності на роботі з 10 по 11 грудня 2018 року та роз`яснено, що в разі неявки на робоче місце та ненадання пояснень поважності причин відсутності, його дії буде кваліфіковано як прогул без поважних причин і звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 132).

Зазначений наказ № 222-к цього ж дня направлений позивачу поштою з описом вкладення, а отримано ОСОБА_1 , відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 22 грудня 2018 року (т. 1 а. с. 133, 134).

21 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 226-к «Про скасування наказу від 10 грудня 2018 року № 219-к про звільнення з роботи ОСОБА_1 », яким був скасований наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, оскільки він самовільно покинув своє робоче місце 10 грудня 2018 року та не відпрацював встановлений законодавством строк (т. 1 а. с. 148).

28 грудня 2018 року, на підставі доповідної записки головного технолога Нежибецького В. М. , керівника IT-відділу Сударенка О. Г., актів про відсутність працівника на робочому місці з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, доповідної записки заступника директора Марцинковської Н. І., відповідачем видано наказ № 234-к про звільнення позивача 10 грудня 2018 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин (т. 1 а. с. 140).

10 та 11 січня 2019 року проведено інспекційне відвідування «ТРІЗ» ЛТД ТОВ інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області, під час якого перевірено, в числі інших, питання законності звільнення позивача та за результатами перевірки складено відповідний акт, згідно з яким порушень діючого законодавства не виявлено (т. 1 а. с. 150-156).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга «ТРІЗ» ЛТД ТОВ - частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно із статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України однією з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (звільнення працівника) є прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до усталеної судової практики, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Вказаний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 358/1570/16-ц, на яку посилається позивач у касаційній скарзі.

Як установили суди попередніх інстанцій, 07 грудня 2018 року позивач подав на ім`я директора «ТРІЗ» ЛТД ТОВ ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням (т. 1 а. с. 13), а 10 грудня 2018 року видано наказ № 219-К про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача бюро верстатів з ЧПК 21 грудня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (т. 1 а. с. 145).

Статтею 38 КЗпП України, якою передбачено право працівника на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, також врегульовано відносини, коли працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору. В такій ситуації власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

ОСОБА_1 вказує, що він був присутній на робочому місці 10 грудня 2018 року, в цей день його було повідомлено про звільнення за власним бажанням цією датою за раніше поданою заявою.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначали, що позивач був відсутній на робочому місці у період з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, проте не звернули уваги, що саме 10 грудня 2018 року роботодавець видав наказ про звільнення позивача за власним бажанням.

В матеріалах справи наявний висновок Тростянецького ВП ГУНП в Сумській області від 12 грудня 2018 року в якому зазначено про те, що позивач був виведений за межі території підприємства працівником охорони (т. 1 а. с. 199). Суд першої інстанції цьому висновку оцінку не надав та відповідно не встановив фактичних обставин справи щодо можливості доступу працівника до свого робочого місця.

Апеляційний суд, зазначаючи, що позивач перебував не на своєму робочому місці, а в іншому цеху підприємства не спростував суперечності у обставинах справи щодо того, чи позивач самовільно покинув своє робоче місце, чи за межі території підприємства його вивів працівник охорони, не вказав, де знаходиться робоче місце позивача та не зазначив підстав неможливості знаходження працівника на території цеху підприємства.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про залишення позивачем свого робочого місця та подальшу умисну відсутність позивача на роботі протягом двох тижнів.

Щодо оскарження додаткової постанови Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року Верховний Суд зазначає, що вказана додаткова постанова підлягає скасуванню, оскільки колегія суддів у вказаній справі дійшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а додаткова постанова є невід`ємною від постанови апеляційного суду.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження в частині оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

У вересні 2020 року «ТРІЗ» ЛТД ТОВ надіслало клопотання про закриття касаційного провадження у частині у якому зазначає, що наявні підстави для закриття провадження, які передбачені пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки після його відкриття виявилося, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу та прийняли оскаржувані рішення відповідно до висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Згідно із пунктами 1, 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Враховуючи, що заявник не зазначив обґрунтованих підстав, за наявності яких суд касаційної інстанції може закрити касаційне провадження, клопотання «ТРІЗ» ЛТД ТОВ про закриття касаційного провадження у справі задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення місцевого суду, постанова та додаткова постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При розгляді справи судам необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційну скаргу товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року, постанову Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук