№ 591/6357/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 591/6357/19

провадження № 61-176св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - департамент соціального захисту населення Сумської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року департамент соціального захисту населення Сумської міської ради (далі - Департамент) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення тимчасової державної допомоги.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до пункту 2 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання (перебування) їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189 (далі - Порядок), тимчасова допомога призначається у разі, коли рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв`язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення.

Згідно з пунктом 3 Порядку тимчасова допомога призначається дитині віком до 18 років.

Позивач вказував, що відповідно до виконавчого листа від 21 грудня 2007 року № 2-4262 та довідок відділу державної виконавчої служби від 24 червня 2010 року, 30 червня 2011 року, 06 грудня 2011 року, 25 червня 2012 року, 03 грудня 2012 року, 03 червня 2013 року, 02 грудня 2013 року, 23 червня 2014 року, 01 грудня 2014 року, 15 червня 2015 року, 01 грудня 2015 року, 02 липня 2016 року, 05 грудня 2016 року, 19 червня 2017 року рішення суду про стягнення аліментів з ОСОБА_1 не виконувалося у зв`язку з ухиленням останнього від сплати аліментів.

На підставі вказаного та заяв колишньої дружини відповідача ОСОБА_2 від 24 червня 2010 року, 21 грудня 2010 року, 30 червня 2011 року, 08 грудня 2011 року, 26 червня 2012 року, 06 грудня 2012 року, 03 червня 2013 року, 03 грудня 2013 року, 17 червня 2014 року, 05 грудня 2014 року, 05 червня 2015 року, 02 грудня 2015 року, 30 червня 2016 року, 05 грудня 2016 року, 20 червня 2017 року і відповідних документів, поданих до департаменту, останній була призначена тимчасова державна допомога на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісяця з 01 червня 2010 року по 30 листопада 2017 року.

Протягом вказаного періоду виплачена допомога на загальну суму 69 056,77 грн.

Зазначав, що у квітні 2019 року з`ясовано, що ОСОБА_1 почав сплачувати аліменти з грудня 2018 року.

Відповідно до частини десятої статті 181 СК України сума наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягає стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Враховуючи наведене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь департаменту виплачену суму державної тимчасової допомоги дітям у розмірі 69 056,77 грн.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2020 року позов департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради суму тимчасової державної допомоги у розмірі 69 056,77 грн та судові витрати.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2019 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23 листопада 2020 року цивільну справу № 591/6357/19, провадження № 2/591/2877/20 за позовною заявою департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення тимчасової державної допомоги передано до Кролевецького районного суду Сумської області для розгляду за підсудністю.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2021 року у складі судді Придатка В. М. позов департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради суму тимчасової державної допомоги в розмірі 14 148,00 грн та судовий збір у сумі 393,58 грн. У решті позовних вимог відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 4 309,76 грн судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що з ОСОБА_1 на користь департаменту підлягає стягненню сума сплаченої тимчасової допомоги в межах строку позовної давності, про застосування якої в суді першої інстанції заявив відповідач, так як позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску звернення до суду з вказаним позовом.

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради задоволено частково.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимоги департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення державної тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, у зв`язку із погашенням ОСОБА_1 грошового зобов`язання перед державою у повному обсязі.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що строк позовної давності у вказаній справі має обраховуватися з часу, коли департамент міг і повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу, коли стало відомо про виконання відповідачем свого обов`язку щодо сплати аліментів. Суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом в межах строку позовної давності, тому відсутні підстави для відмови у позові за вказаних обставин.

При цьому апеляційний суд зазначив, що на час ухвалення рішення місцевим судом відповідачем у повному обсязі була сплачена сума державної допомоги у розмірі 69 056,77 грн та понесені витрати на оплату судового збору за подання позову, які державним виконавцем було перераховано департаменту.

Таким чином, оскільки виконання грошового зобов`язання відповідачем відбулось після скасування заочного рішення та до ухвалення рішення, оскарженого до апеляційного суду, місцевий суд, стягуючи з відповідача зменшену суму державної допомоги, допустив подвійне притягнення відповідача до цивільної відповідальності, передбаченої частиною десятою статті 181 СК України, а повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог через повне погашення відповідачем грошового зобов`язання перед державою до ухвалення судом рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 639/1384/17, провадження № 61-30330св18, від 29 серпня 2019 року у справі № 130/1881/16-ц, провадження № 61-24262св18(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 червня 2020 року позов департаменту задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 суму державної допомоги у розмірі 69 056,77 грн.

Проте, про розгляд справи він не повідомлявся і дізнався про ухвалене судове рішення лише на початку жовтня 2020 року з постанови про відкриття виконавчого провадження від 28 вересня 2020 року.

05 жовтня 2020 року, тобто до скасування вищевказаного заочного рішення, а не після, як вказав апеляційний суд, не погоджуючись із рішенням, він сплатив стягнуті з нього кошти, проте лише через встановлені обмеження щодо перетину кордону в рамкам примусового виконання судового рішення, оскільки під загрозою зриву був довгоочікуваний контракт у Республіці Чехія.

Вказує, що під час розгляду справи у місцевому суді було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності й суд першої інстанції обґрунтовано його врахував під час ухвалення судового рішення.

Заявник також зазначає, що апеляційний суд, вказуючи, що позивачем не пропущено строк позовної давності, не навів належного правового обґрунтування такого висновку.

При цьому заявник не згодний із висновками апеляційного суду про те, що підставою для відмови у позові є погашення грошового зобов`язання перед державою до ухвалення судового рішення судом першої інстанції, оскільки суд ототожнив виконання судового рішення із визнанням позовних вимог. Крім того, апеляційний суд не врахував того, що він може скористатися інститутом повороту виконання рішення.

Дії заявника під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій свідчать про незгоду із вимогами позивача за період з 01 червня 2010 року по 08 жовтня 2016 року.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2007 року у справі № 2-4262 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Хрустальне, Луганської області, аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 400 грн щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 22 жовтня 2007 року. На виконання рішення видано виконавчий лист та звернуто рішення до примусового виконання.

Як вбачається з довідок, виданих ВДВС від 24 червня 2010 року, 30 червня 2011 року, 06 грудня 2011 року, 25 червня 2012 року, 03 грудня 2012 року, 03 червня 2013 року, 02 грудня 2013 року, 23 червня 2014 року, 01 грудня 2014 року, 15 червня 2015 року, 01 грудня 2015 року, 02 липня 2016 року, 05 грудня 2016 року, 19 червня 2017 року рішення суду про стягнення аліментів не виконувалось у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати аліментів.

Рішенням департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради ОСОБА_2 було призначено та виплачено тимчасову державну допомогу на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько яких ухиляється від сплати аліментів, щомісячно з 01 червня 2010 року по 30 листопада 2017 року.

Оскільки у квітні 2019 року позивачем встановлено, що ОСОБА_1 почав сплачувати аліменти з грудня 2018 року, розпорядженням департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради здійснено розрахунок призначеної та виплаченої тимчасової державної допомоги ОСОБА_2 з 01 червня 2010 року по 30 листопада 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною восьмою статті 181 СК України якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною десятою статті 181 СК України передбачено, що суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Механізм надання вказаної тимчасової допомоги визначений Порядком. Відповідно до пункту 12 Порядку, якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв`язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги. Стягнуті кошти зараховуються до державного бюджету.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, департамент соціального захисту населення Сумської області просив суд стягнути з ОСОБА_1 виплачену тимчасову державну допомогу ОСОБА_2 за період з 01 червня 2010 року по 30 листопада 2017 року на загальну суму 69 056,77 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив із того, що на користь позивача підлягає стягненню виплачена тимчасова державна допомога в межах строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення відповідачем добровільно погашено існуючу заборгованість, тому задоволення позову призведе до подвійного стягнення.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

На виконання вказаного рішення 07 серпня 2020 року видано виконавчий лист (т. 2, а. с. 114).

З матеріалів справи вбачається, що 05 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку із тим, що боржником сума боргу, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачені в повному обсязі (т. 2, а. с. 113).

У подальшому вищевказане заочне рішення було скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради суму тимчасової державної допомоги в розмірі 14 148,00 грн.

З наведеного вбачається, що на час ухвалення скасованого апеляційним судом рішення місцевого суду право позивача не було порушено, оскільки сума боргу була добровільно сплачена відповідачем. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовних вимог через повне погашення відповідачем грошового зобов`язання.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом не враховано, що він може скористатися інститутом повороту виконання рішення, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 3-рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.

Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Разом із тим, у вказаній справі відсутні підстави для застосування інституту повороту виконання рішення, оскільки відповідач добровільно сплатив заборгованість з тимчасової державної допомоги, тобто відсутнє судове рішення, яким було стягнуто заборгованість, що виконане але у подальшому скасоване вищестоящим судом.

При цьому колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду про те, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку із спливом строку позовної давності, оскільки правовідносини, які виникли у вказаній справі, мають інший характер, тому норми права мають застосовуватися по іншому, є помилковими.

Так, відповідно до статті 20 СК України саме до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. Разом з тим, даний спір виник між суб`єктом владних повноважень та фізичною особою щодо стягнення призначеної тимчасової допомоги, що не відноситься до сімейних правовідносин.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 639/1384/17 (провадження № 61-30330св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 130/1881/16-ц (провадження № 61-24262св18).

Разом із тим, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Таким чином, враховуючи те, що апеляційним судом правомірно встановлено, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог через добровільне погашення відповідачем заборгованості, тому й, відповідно, відсутні підстави для застосування строків позовної давності.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович