№ 591/678/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 591/678/16-ц

провадження № 61-16011св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк», банк), вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив стягнути з відповідача на свою користь суму залишку вкладу за депозитним договором у розмірі 3964,24 дол. США, пеню, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів», за 586 днів, з 26 квітня 2015 року до 01 грудня 2016 року, у розмірі 3 % за кожен день прострочення в сумі 59 056 дол. США, 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів у сумі 161,80 дол. США, витрати на правову допомогу в сумі 7716,80 грн та моральну шкоду в сумі 10 000 грн, а також судові витрати.

Позов мотивував тим, що 01 лютого 2013 року він уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого згодом змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) договір банківського вкладу № SAMDN80000732649741 (вклад «Універсальний») у Євпаторійському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в АР Крим на суму 2090,00 дол. США на строк 366 днів, до 01 лютого 2014 року включно.

Відповідно до умов договору 01 лютого 2013 року він передав грошові кошти в сумі 2090,00 дол. США, а банк зобов`язався сплатити 9,5 % річних з правом неодноразового поповнення.

04 жовтня 2013 року та 08 січня 2014 року він поповнив свій депозитний рахунок на 400,00 дол. США та 300 дол. США відповідно. Термін дії договору після спливу 366 днів було пролонговано ще на один строк. Сума коштів за період першого строку, з урахуванням процентів, склала 3002,92 дол. США, а за другий строк станом на 01 лютого 2015 року, враховуючи встановлену банком ставку у розмірі 10 %, сума вкладу складала 3 303,21 дол. США.

Кошти не були зняті та продовжували перебувати на депозитному рахунку у банку. Протягом строку дії договору станом на 01 серпня 2016 року, враховуючи встановлену банком ставку у розмірі 10,5 %, сума вкладу складала 3 964,24 дол. США.

10 березня 2016 року, дізнавшись про розблокування депозитного карткового рахунку, він зняв з цього рахунку 235,91 дол. США, що там знаходилися. Решту коштів йому не було повернуто, незважаючи на його неодноразові письмові звернення починаючи з 25 листопада 2015 року.

Такі дії відповідача суперечать чинному законодавству та умовам договору банківського вкладу, що є підставою для стягнення з нього суми залишку вкладу, пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також відшкодування моральної шкоди, розмір якої він визначив в сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав належних доказів, які б їх підтверджували.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-22658св18).

За результатами нового розгляду, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму залишку за договором банківського вкладу (депозиту) від 01 лютого 2013 року SAMDN80000732649741 (вклад «Універсальний») у розмірі 843,10 дол. США, пеню у розмірі 50,85 грн, суму 3 % річних у розмірі 20,83 дол. США.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з наданих позивачем копій роздруківок за картковим рахунком № НОМЕР_1 вбачається, що з 01 лютого 2013 року до 09 лютого 2016 року включно за цим рахунком проводилися операції з погашення кредиту одночасно з виплатою відсотків за двома договорами, видача готівки, зарахування відсотків за депозитом. З довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 березня 2016 року установлено, що ОСОБА_1 отримав 235,91 дол. США з карткового рахунку № НОМЕР_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами внесення готівки на рахунок банку в сумі 2 090,00 дол. США. Належними і допустимими доказами підтверджено позовні вимоги в частині стягнення тіла депозиту у розмірі 700,00 дол. США.

Вирішуючи вимоги про стягнення процентів, суд першої інстанції виходив з того, що договір банківського вкладу передбачає строк оформлення вкладу зі сплатою відсотків, однак не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії. Відповідно до наказу від 05 січня 2004 року № 07 за підписом голови правління банку, була встановлена відсоткова ставка за вкладами «на вимогу» у розмірі 1 % річних. Тобто, у разі неналежного виконання договору банківського вкладу та неповернення та/або затримки у поверненні, за період часу, коли договір вже є розірваним на вимогу вкладника, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу. Таким чином, відсотки за період після розірвання договору банківського вкладу мають розраховуватись за відсотковою ставкою за вкладом «на вимогу».

Оскільки суму вкладу банк не повернув, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі приписів частини другої статті 625 ЦК України з відповідача підлягає стягненню 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні її розміру у розрахунку слід за основу брати вартість послуги за договором банківського вкладу, якою у спірних правовідносинах є розмір процентів, що банк має сплатити за користування коштами вкладника.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання банківських послуг. Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Договірні відносини між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 не передбачають стягнення моральної шкоди. У зобов`язаннях за депозитним договором законодавством не передбачено стягнення відшкодування моральної шкоди.Отже, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на вимогах законодавства та є безпідставною.

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення моральної шкоди, розподілу судових витрат скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 200,00 грн на відшкодування фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення суми вкладу понад 700,00 дол. США, оскільки належними та допустимими доказами внесення коштів на депозит у більшому розмірі позивачем не доведено.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру відсотків, пені та 3 % річних і їх розрахунками, які проведено виходячи з доведеного розміру банківського вкладу у розмірі 700,00 дол. США. Після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовими вкладами, виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу».

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди та вважав їх помилковими.

Вирішуючи спір у частині цих вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Враховуючи характер правопорушення, вимоги розумності і справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1500,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням вкладу на першу вимогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2021 року, ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення спору судами попередніх інстанцій застосовані норми матеріального права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-153цс14, від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 3-192гс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18), від 28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц (провадження № 61-5415св18), від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц (провадження № 61-11183св18), від 08 травня 2018 року у справі № 607/10080/16-ц (провадження № 61-11818св18), від 18 липня 2018 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-4912св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц (провадження № 61-20558св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 752/15421/17 (провадження № 61-14823св18), від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц (провадження № 61-33064св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 369/8423/16-ц (провадження № 61-693св17).

Також висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають встановленим під час судового розгляду обставинам справи.

Судами не враховано, що 04 жовтня 2013 року позивач як вкладник додатково вніс на депозитний рахунок 400,00 дол. США, а 08 січня 2014 року ще 300,00 дол. США. Копії платіжних документів надані суду, проте не враховані. Протягом першого року дії договору було передано в управління банку кошти на загальну суму 2790,00 дол. США.

Таким чином, заявлена позивачем сума вкладу у розмірі 2790,00 дол. США за договором, є підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами, відповідно до яких банк нараховував на цю суму відсотки за періоди, заявлені у позовних вимогах.

Висновки судів попередніх інстанцій про нарахування процентів на вклад після його фактичного неповернення за ставкою «на вимогу» не відповідають вимогам пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України щодо принципів добросовісності, розумності та справедливості у зобов`язанні.

Також не враховано, що проценти за користування вкладом сплачуються за ставкою договору і після спливу договору вкладу, до дня фактичного повернення коштів, оскільки сплив строку договору не припиняє зобов`язань за цим договором, в тому числі й договірне зобов`язання зі сплати процентів за користування коштами вкладу, а всі зобов`язання за договором вкладу припиняються належним їх виконанням (стаття 599 ЦК України), або з інших визначених законом або договором підстав, до переліку яких сплив строку договору не входить.

Крім того, оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить законодавству, то у разі якщо основний борг виражений в іноземній валюті, суд може стягнути й пеню в іноземній валюті.

Суди не врахували, що відповідач не заперечував отримання коштів у розмірі, вказаному позивачем, та надав додаткові документи, які підтверджують їх внесення на рахунок і їх рух по рахункам банку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду не подало.

Проте у травні 2022 року звернулося до Верховного Суду з клопотанням, у якому просило зупинити провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).

Клопотання мотивовано тим, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), в якій розглядаються подібні правовідносини та аналогічні вимоги в частині стягнення з банку неустойки (пені), нарахованої позивачем на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на необхідність формування правозастосовної практики в частині правильного застосування судами норми частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у поєднанні з нормами ЦК України, які регулюють правовідносини між банками і вкладниками, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2021 року прийняла до розгляду справу № 199/3152/20.

Вказані обставини, за доводами банку, є підставою для зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).

Фактичні обставини, встановлені судами

На підтвердженняфакту існування між сторонами правовідносин банківського вкладу позивач надав суду копію договору банківського вкладу від 01 лютого 2013 року (вклад «Універсальний») № SAMDN80000732649741, укладеного у Євпаторійському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в АР Крим на суму 2090,00 дол. США, на строк 366 днів, до 01 лютого 2014 року включно, та копії квитанцій про внесення ОСОБА_1 на поповнення депозиту № SAMDN80000732649741 на особовий рахунок № НОМЕР_2 коштів: 04 жовтня 2013 року - 400,00 дол. США, 08 січня 2014 року - 300,00 дол. США (т. 1 а.с. 6-7).

За умовами договору строк дії зазначеного договору до 01 лютого 2014 року. Пунктами 5, 6 договору передбачено, що якщо по закінченню строку дії договору вкладник не заявив банку про бажання повернути вклад, депозит автоматично продовжується ще на один термін. Якщо вкладник вимагає повернення вкладу, права та обов`язки за договором припиняють свою дію, а вклад підлягає поверненню.

Умовами договору сторони передбачили право достроково розірвати договір на вимогу клієнта (повідомивши про це банк за два банківські дні до дати розірвання договору).

З письмових відповідей ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 квітня 2015 року, від 02 грудня 2015 року та від 30 листопада 2015 року вбачається, що відповідач надав позивачу роз`яснення щодо виплати коштів, розміщених на рахунках відокремлених підрозділів банку, які знаходилися на території АР Крим і міста Севастополя (т. 1 а.с. 8-9, 40).

У листі від 24 грудня 2014 року Національний банк України роз`яснив, що не надавав розпоряджень щодо обмежень вільного доступу клієнтів банків до коштів на материковій частині України (т. 1 а.с. 12-14).

Згідно з умовами договором від 01 лютого 2013 року № SAMDN80000732649741 банк видає ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку щомісяця нараховуються відсотки за вкладом (т. 1 а.с. 6).

Письмовою заявою від 25 листопада 2015 року (отримана банком 01 грудня 2015 року) ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою про повернення вкладу та нарахованих процентів.

Вказану вимогу банк не виконав.

З наданих позивачем копій роздруківок за картковим рахунком № НОМЕР_1 установлено, що з 01 лютого 2013 року до 09 лютого 2016 року включно за вказаним рахунком проводилися операції з погашення кредиту одночасно з виплатою відсотків за двома договорами, видача готівки, зарахування відсотків за депозитом

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав 235,91 дол. США з карткового рахунка № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 38-39).

Внесення позивачем коштів 04 жовтня 2013 року у розмірі 400,00 дол. США та 08 січня 2014 року у розмірі 300,00 дол. США підтверджується наданими суду квитанціями.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо стягнення з банку суми вкладу

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 1060 ЦК України банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення № 516, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року в справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 (провадження № 14-64цс19).

У справі, що переглядається, суди встановили, що за картковим рахунком № НОМЕР_1 з 01 лютого 2013 року до 09 лютого 2016 року проводилися операції з погашення кредиту одночасно з виплатою відсотків за двома договорами, видача готівки, зарахування відсотків за депозитом включно. З довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 березня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав 235,91 дол. США з карткового рахунку № НОМЕР_1 .

Позивачем доведено внесення ним коштів на депозитний рахунок 04 жовтня 2013 року - 400,00 дол. США, 08 січня 2014 року - 300,00 дол. США (т. 1 а.с. 6-7).

Вказані кошти на вимогу позивача банк не повернув, що є підставою для їх стягнення. Розмір вкладу на більшу суму належними і допустимими доказами не доведено.

Суди перевірили доводи позивача щодо внесення ним суми вкладу у розмірі 2 790,00 дол. США та виходили з того, що підтвердженою є сума у розмірі 700,00 дол. США. При цьому з довідок банку від 16 лютого 2016 року № OMM3-2UOV-NDMO-9AKI та № SOM2-TFPN-36NF-JLBP та від 12 березня 2016 року № DAPF-THO8-OP5F-AUE9 не вбачається внесення сум вкладу, у них лише відображено нарахування відсотків, а суму вкладу, на яку ці відсотки було нараховано, не встановлено.

Суди, встановивши, що сума депозиту станом на 02 грудня 2015 року склала 700,00 дол. США разом з відсотками у розмірі 126,26 дол. США, нарахованими на вказану суму в межах дії договору (до 02 грудня 2015 року, тобто до дня дострокового розірвання), яка не була повернута на вимогу позивача, суди зробили правильний висновок про стягнення з банку суми вкладу на користь позивача у розмірі 826,26 дол. США.

Щодо стягнення процентів за договором банківського вкладу

Між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договору банківського вкладу.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути проценти за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами.

Суди попередніх інстанцій, установивши факт дострокового розірвання депозитного договору, виходили з того, що відсотки після розірвання договору банківського вкладу мають розраховуватись за відсотковою ставкою за вкладом «на вимогу» («до запитання»), яка у ПАТ «КБ «Приватбанк» становить 1 % річних.

Ці умови поширюються лише на діючі договори.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договору вкладу та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються.

Після розірвання договору банківського вкладу проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.

У справі, яка переглядається, установлено, що договором банківського вкладу передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони за два банківські дні до розірвання договору.

Позивач скористався правом на дострокове розірвання депозитного договору, направивши банку 25 листопада 2015 року вимогу про повернення вкладу, яку відповідач отримав 01 грудня 2015 року, та за умовами договору він є розірваним з 03 грудня 2015 року.

За таких умов положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після дострокового розірвання, не застосовуються.

Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів за користування вкладом за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Доводи позивача про наявність підстав для стягнення процентів за вкладом колегія суддів не бере до уваги, оскільки після розірвання договору банківського вкладу договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються, тобто проценти не виплачуються.

Щодо вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»)передбачено, що уразі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «про захист прав споживачів», а отже, пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 зазначеного Закону не нараховується. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені.

У справі, яка переглядається, суди установили, що депозитний договір був достроково розірваний за ініціативою вкладника з 03 грудня 2015 року, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені з 03 грудня 2015 року, оскільки у зв`язку з розірванням вказаного договору банківського вкладу за заявою вкладника з 03 грудня 2015 року між сторонами припинено правовідносини за цим договором, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» належить відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення у частині стягнення суми депозитного вкладу з нарахованими відсотками (до 02 грудня 2015 року включно) змінити, зазначивши суму, що підлягає стягненню, у розмірі 826,26 дол. США. Оскаржені судові рішення у частині стягнення процентів після розірвання депозитного договору за період з 03 грудня 2015 року до 01 грудня 2016 року, а також у частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо розміру моральної шкоди, яка визначена судом з урахуванням характеру правопорушення, допущеного відповідачем, а також засад розумності і справедливості, у зв`язку з чим, колегія суддів, відповідно до статті 410 ЦПК України залишає постанову апеляційного суду у цій частині без змін.

Щодо клопотання АК КБ «ПриватБанк» про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20

Положеннями пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Ураховуючи, що питання щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» роз`яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) та щодо них зроблено правові висновки, що підтверджено і в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 199/3152/20 (пункт 35-38), тому немає правових підстав для задоволення клопотання банку.

Зазначена відповідачем справа № 199/3152/20, що знаходиться на розгляді Великої Палати Верховного Суду, стосується інших правовідносин, зокрема щодо визначення переліку та критеріїв інших обставин, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України.

За установлених у цій справі обставин, зокрема дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, не вбачається підстав для нарахування пені відповідно до норм частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, і вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання щодо критеріїв, які підлягають врахуванню при зменшенні неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, правового значення у даному випадку не мають.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зупинення провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми депозитного вкладу з нарахованими відсотками (до 02 грудня 2015 року) змінити, зазначивши суму, що підлягає стягненню, у розмірі 826,26 дол. США.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів після розірвання депозитного договору за період з 03 грудня 2015 року до 01 грудня 2016 року, а також у частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк