Постанова
Іменем України
01 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 591/7163/17
провадження № 61-108 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Сивенко Валерій Миколайович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Сумська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сивенка Валерія Миколайовича, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року у складі судді Кривцової Г. В. та постанову Апеляційного суду Сумської області
від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - Сумська районна державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право
на спадщину за заповітом та про визнання права власності на частину квартири.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина,
зокрема, на частину квартири
АДРЕСА_1 . Він є громадянином Російської Федерації, як і його брат - ОСОБА_4 . Вони є спадкоємцями
за законом після смерті батька.
Вказував, що він вчасно звернувся до Сумської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки мав право на обов`язкову частку у спадщині в силу положень статті 1241
ЦК України, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця.
З 29 листопада 2012 року він є непрацездатною особою у зв`язку із виходом на пенсію, яка призначена йому у Російській Федерації. При цьому
на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення
від 13 березня 1992 року Україна зобов`язана визнавати його пенсійний статус.Також посилався на положення Конвенції про правову допомогу
і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах
від 22 січня 1993 року, яка ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР і набула чинності з 14 квітня 1995 року, та норми Закону України «Про міжнародне приватне право».
Крім того, 11 січня 2011 року батьком складено заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 145, за яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_2 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 , на підставі якого
на її ім`я державним нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори 25 травня 2016 рокувидано свідоцтво про право на спадщину
на 1/2 частину квартири. Вважав, що вказаним порушено його право
на обов`язкову частку у спадщині.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 травня
2016 року, видане державним нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також
визнати за ним право власності на 1/8 частину вказаної квартири.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача не було порушено, оскільки відсутні підстави вважати його повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця, який у розумінні статті 1241
ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька.
Позивач на момент відкриття спадщини після смерті батька не досяг загального пенсійного віку, а отже, не був непрацездатним.
Районний суд застосував до спірних правовідносин норми ЦК України, Законів України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про міжнародне приватне право», врахував Рішення Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право
на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), у якому надано офіційне тлумачення положення
частини першої статті 1241 ЦК України щодо прав повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язку частку у спадщині.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батько - ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент смерті спадкодавця ОСОБА_1 було 52 роки і він
не досяг встановленого законодавством України загального пенсійного віку у 60 років,а тому він не є непрацездатною особою. Належних доказів
на підтвердження його непрацездатності позивачем не надано.
При цьому спірне нерухоме майно знаходиться на території України, а в силу положень статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації
в Україні, - правом України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Сивенко В. М., з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 15 січня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сивенка В. М., на рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 31 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області
від 05 грудня 2018 року залишено без руху для усунення її недоліків, а саме: запропоновано заявнику зазначити у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 15 січня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 591/7163/17 із Зарічного районного суду
м. Суми. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2020 року
№ 3104/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Штелик С. П., на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2020 року справу призначено
судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2021 року задоволено заяву судді Верховного Суду Коломієць Г. В. про самовідвід. Відведено суддю Коломієць Г. В. за її заявою від участі у розгляді вказаної справи, передано цивільну справу № 591/7163/17 для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 січня 2021 року справу призначено
судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Лідовець Р. А.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
не застосували до спірних правовідносин Закон України «Про прожитковий мінімум» та не врахували, що до осіб, які втратили працездатність, відносяться, зокрема, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право
на призначення пенсії на пільгових умовах.
Зазначає, що при визначенні поняття «повнолітні непрацездатні діти»,
які в розумінні статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку
у спадщині, необхідно керуватися також вимогами пенсійного законодавства та законами України, які регулюють відносини соціального страхування і визначають поняття «непрацездатний», про що зазначено
у Рішенні Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року
№ 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця). На момент смерті батька позивач був пенсіонером за віком на пільгових умовах, що підтверджується належними доказами, які знаходяться в матеріалах справи, а тому він
є непрацездатним і має право на обов`язкову частку у спадщині.
У касаційній скарзі містяться посилання на окрему думку судді Апеляційного суду Сумської області Криворотенка В. І. від 05 грудня
2018 року, яка, на думку заявника, викладена з правильним застосуванням норм матеріального права та відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи осіб, які подала відзиви на касаційну скаргу
У травні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Сумської районної державної нотаріальної контори, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності
цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності
цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сивенка В. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13
ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (батько позивача), після смерті якого відкрилася спадщина,
зокрема, на частину квартири
АДРЕСА_1 (а. с. 8).
Вказана квартира належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім`єю без укладення шлюбу, на праві спільної часткової власності
у рівних частках, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 15 листопада 2010 року(а. с.10-11).
11 січня 2011 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу посвідчено заповіт (зареєстровано в реєстрі за № 145), складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , за яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_2 1/2 частину квартири (а. с. 39).
Із копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що 19 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Сумської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за місцем відкриття спадщини (а. с. 27-28 ).
ОСОБА_4 , син померлого, 25 березня 2016 року звернувся із заявою, підпис на якій засвідчено нотаріусом нотаріального округу міста Нягань Ханти-Мансійського автономного округа - Югри Тюменської області Російської Федерації,у якій зазначив, що приймає все належне йому
по закону майно після смерті батька, направивши копію паспорта
та свідоцтва про народження (а. с. 30, 31).
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з аналогічною заявою 01 квітня
2016 року, до якої додав копії пенсійного посвідчення та паспорта
(а. с. 32-33).
Позивач є громадянином Російської Федерації, зареєстрований відділом
УФМС Росії по Ханти-Мансійському автономному округу - Югри в м. Нягань
(а. с. 37).
Відповідно до наданої позивачем копії довідки, виданої ГУ УПФ РФ
в м. Нягань Ханти-Мансійського автономного округу - Югри 18 серпня
2017 року № 326416/17, ОСОБА_1 , 1962 року народження, перебуває на обліку в УПФР в м. Нягань Ханти-Мансійського автономного округу-Югри та йому встановлена страхова пенсія по старості у відповідності до пункту 2 частини першої статті 30 Закону № 400-ФЗ, починаючи з 29 листопада
2012 року безстроково (а. с. 15).
Державним нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори 25 травня 2016 року видано свідоцтво про право на спадщину
на 1/2 частину спірної квартири на ім'я ОСОБА_2 (а. с. 47).
Позивач вважав, що він, як повнолітній непрацездатний син спадкодавця (пенсіонер за віком на пільгових умовах), відповідно до вимог
статті 1241 ЦК України має право на отримання обов`язкової частки
у спадщині, яка складає 1/8 частину квартири за адресою:
АДРЕСА_1 .
Статтями 1216 1218 ЦК Українипередбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється
за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття1233 ЦК України).
Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241
ЦКУкраїни, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки,
яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом
з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 75 СК Українинепрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця) непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 26 цього Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійний вік для чоловіків встановлений 60 років при стажі роботи не менше 25 років.
Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти»,
що використовується в частині першій статті 1241 ЦК Українищодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у Рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014(справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив із положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та IIIгрупи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування
і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»та абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК Українищодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
Висновків щодо наявності права на отримання обов`язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане Рішення Конституційного Суду України не містить.
Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій (схвалені органами Міністерства юстиції України 29 січня 2009 року; частина III, розділ 1, пункт 4) визначають, що у осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку (для жінок досягнення 55 років,
для чоловіків - 60 років), але які мають право на отримання пенсії
на пільгових підставах, право на обов`язкову частку у спадщині не виникає.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки на момент відкриття спадщини після смерті батька позивач не досяг загального пенсійного віку (60 років). Отже, позивач не може вважатися непрацездатним, а тому
у нього не виникло право на обов`язкову частку у спадщині.
Факт набуття позивачем права на пенсію на пільгових умовах не свідчить про те, що він є непрацездатною особою у розумінні статті 1241 ЦК України
і має право на обов`язкову частку у спадщині.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах:
від 16 січня 2019 року у справі № 208/9389/15-ц (провадження
№ 61-32940св18); від 26 вересня 2019 року у справі № 303/674/17 (провадження № 61-29481св18); від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 285/2298/16-ц (провадження № 61-28747св18); від 22 липня 2020 року
у справі № 285/3561/17 (провадження № 61-37429св18). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
При цьому матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження непрацездатності ОСОБА_1 , позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Крім того, суди попередніх інстанцій вірно застосували Закон України
«Про міжнародне приватне право», правильно зазначивши, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, тобто за правом України.
Викладене узгоджується з висновками щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), підстав для відступлення
від яких колегія суддів не вбачає. У зв`язку з цим, посилання касаційної скарги на окрему думку судді Апеляційного суду Сумської області Криворостенка В. І. від 05 грудня 2018 року є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сивенка Валерія Миколайовича, залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2018 року
та постанову Апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець