Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 591/7612/19

провадження № 61-17св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Сумської області Закорко Вадим Вікторович, Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,

третя особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка Вадима Вікторовичана рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 квітня 2020 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Левченко Т. А., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка В. В. (далі - приватний виконавець Закорко В. В.), державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу електронних торгів та акту проведення електронних торгів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 25 березня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», укладено кредитний договір № 1801/0308/71-050, відповідно до умов якого їй надано кредит у розмірі 35 000,00 доларів США. Мета кредитування - здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Для забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором між нею та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір № 1801/0308/71-050-Z-1, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку вищевказану квартиру.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 11 червня 2015 року у справі № 588/1722/14-ц з неї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 352 493,86 грн та судові витрати в сумі 3 524,93 грн.

Приватним виконавцем Закорком В. В. з метою виконання вказаного рішення суду було відкрито виконавче провадження № 56839532. Після оцінки нерухомого майна приватний виконавець звернувся до ДП «СЕТАМ» із заявкою про реалізацію арештованого майна, а саме -квартири АДРЕСА_1 . 11 січня 2019 року за результатами проведення електронних торгів переможцем став ОСОБА_2 28 січня 2019 року приватний виконавець Закорко В. В. склав акт про реалізацію нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Вважала дії приватного виконавця Закорка В. В. та ДП «СЕТАМ» щодо примусового вилучення квартири шляхом реалізації на прилюдних торгах незаконними, оскільки на час реалізації майна діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а вказана квартира є предметом іпотеки, її площа не перевищує 140,00 кв. м, слугує місцем її постійного проживання, вона не має іншого нерухомого житлового майна та не надавала жодної згоди на вилучення квартири.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила:

- визнати електронні торги за лотом № 321168 з реалізації квартири АДРЕСА_1 загальною площею 55,7 кв. м, які були оформлені протоколом № 381729 про проведення електронних торгів, недійсними;

- скасувати протокол електронних торгів від 11 січня 2019 року № 381729, виданий ДП «СЕТАМ» за результатами цих торгів;

- скасувати акт приватного виконавця Закорка В. В. від 28 січня 2019 року про реалізацію на електронних торгах нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 17 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано електронні торги за лотом № 321168 з реалізації квартири АДРЕСА_1 загальною площею 55,7 кв. м, які були оформлені протоколом № 381729 про проведення електронних торгів, недійсними.

Скасовано протокол електронних торгів від 11 січня 2019 року № 381729, виданий ДП «СЕТАМ», за результатами цих торгів.

Скасовано акт приватного виконавця Закорка В. В. від 28 січня 2019 року про реалізацію на електронних торгах нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що площа квартири, яка була реалізована на електронних торгах, не перевищує площу, визначену в одній з умов Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Докази реєстрації іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні. Дана квартира є постійним і єдиним місцем проживання позивачки, оскільки остання там зареєстрована, що підтверджується відміткою у паспорті та показаннями свідків. Ця нерухомість підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому реалізація відбулась з порушенням встановленого мораторію і укладені за результатами торгів угоди не відповідають вимогам закону. У зв`язку з цим квартира не могла бути примусово відчужена. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У зв`язку з цим приватному виконавцю виконавчого округу Сумської області Закорку В. В. необхідно було перевірити наявність обставин, які в силу закону виключають можливість примусового виконання рішення суду, що є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, як це передбачено статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження». Установлений Законом України «Про мораторійна стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, проводити стягнення на майно окремої категорії боржників, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності (постанова Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі

№ 6-969цс16).

Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про яку заявило ДП «СЕТАМ». Враховуючи обставини справи, а саме: перебування процедури та результатів електронних торгів (на момент звернення до суду) на стадії судового оскарження, яке почалося в межах позовної давності; незначний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку; значення для позивачки питання, яке вирішується судом, а саме - реалізація її квартири, яка є єдиним місцем проживання, суд зробив висновок про поновлення позовної давності за заявою ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка В. В. залишено без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що необхідною умовою застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є, зокрема, те, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. У доводах апеляційної скарги приватний виконавець Закорко В. В. зазначив, що у власності позивачки перебуває ј частка в праві спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а тому квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , не можна вважати єдиним житлом ОСОБА_1 , на підтвердження чого надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, який було сформовано ним 24 липня 2018 року. Проте представником ОСОБА_1 - адвокатом Верем`юком Д. О. на спростування вказаних доводів апеляційному суду була надана копія договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 07 жовтня 2015 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що діє від свого імені особисто та від імені ОСОБА_1 , передали у власність ОСОБА_5 ѕ частки в праві спільної часткової власності на будинок з відповідною частиною господарських, побутових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 , договір посвідчено 07 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Гребіник З. Д., та витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким 07 жовтня 2015 року була проведена державна реєстрація права власності вказаних ѕ частки в праві спільної часткової власності на будинок за ОСОБА_5 . Отже, 07 жовтня 2015 року належна позивачці частка в праві спільної часткової власності на будинокбула відчужена нею ОСОБА_5 , однак у Реєстрі прав власності на нерухоме майно не було внесено запис про відчуження ОСОБА_1 на ј частки в праві спільної часткової власності на будинок, у зв`язку з чим інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 в частині належності їй на праві власності ј частки в праві спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , є помилковою і не відповідає дійсності. Тобто після продажу 07 жовтня 2015 року своєї частини житлового будинку у власності позивачки залишилась лише спірна квартира. Після придбання квартири 04 червня 2008 року позивачка зареєструвала в ній місце свого проживання, що підтверджується копією її паспорта. Докази наявності у неї на праві власності іншого нерухомого житлового майна або іншого постійного місця проживання в матеріалах справи відсутні. Тому з врахуванням наведених обставин, під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» спірна квартира без згоди ОСОБА_1 не підлягала примусовій реалізації. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, остання такої згоди не давала. Реалізація вказаної квартири відбулася з порушенням установленого статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого яке забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторію, тому наявні підстави для визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу електронних торгів та акту державного виконавця про реалізацію нерухомого майна, оскільки укладена за результатами торгів угода не відповідає вимогам закону.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року приватний виконавець Закорко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду міста Сум від 17 квітня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції приватний виконавець Закорко В. В. зазначає, що суд першої інстанції не здійснював оцінку обставин, за яких відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд апеляційної інстанції не оцінив докази, що підтверджують перебування у власності позивачки ј частки в праві спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а тому квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , не можна вважати єдиним житлом ОСОБА_1 . Позивачка, яка була обізнана про здійснення виконавчого провадження, не оскаржила дій приватного виконавця та не повідомила приватного виконавця про те, що майно, яке підлягало реалізації, підпадає під дію мораторію. У справі № 591/1291/19 судами встановлено, що проведення електронних торгів по реалізації квартири АДРЕСА_1 , відбулося з дотриманням процедури їх проведення та без порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».

У травні 2021 року ДП «СЕТАМ» через представника Якимчук Н. М. надало письмові пояснення, в яких зазначає, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Оскаржувані електронні торги відбулись відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. Судами не було враховано, що позивачка, яка була обізнана про здійснення виконавчого провадження, не оскаржила дій приватного виконавця та не повідомила виконавця про те, що майно, яке підлягало реалізації, підпадає під дію мораторію.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/536/19, від 15 липня 2020 року у справі № 523/7110/18, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 25 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1801/0308/71-050, за умовами якого остання отримала 35 000,00 доларів США для здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу між нею та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з метою придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Цим договором передбачено, що забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором виступає іпотека об`єкта нерухомості, що придбавається позичальником за договором купівлі-продажу.

25 березня 2008 року позивачка за договором купівлі-продажу придбала вказану квартиру.

25 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 1801/0308/71-050-Z-1, відповідно до умов якого остання на забезпечення основного зобов`язання передала в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. У подальшому, 15 червня 2012 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Відповідно до цих угод (договорів) відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 1801/0308/71-050, який було укладено між ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк».

У зв`язку з неналежним виконанням позивачкою зобов`язань за кредитним договором Тростянецький районний суд Сумської області рішенням від 11 червня 2015 року у справі № 588/1722/14-ц задовольнив позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» і стягнув із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 352 493,86 грн та судові витрати в розмірі 3 524,93 грн.

24 липня 2018 року приватним виконавцем Закорком В. В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 56839532 по виконанню виконавчого листа № 588/1722/14-ц, виданого 29 вересня 2015 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 352 493,86 грн та судові витрати в розмірі 3 524,93 грн.

27 серпня 2018 року приватним виконавцем винесена постанова про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56839532, а саме трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , а 30 серпня 2018 року - постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 56839532, та відповідно до висновку про вартість майна, складеного СПД ФОП ОСОБА_10 , ринкова вартість вказаної квартири складала 418 130,00 грн.

25 вересня 2018 року приватний виконавець Закорко В. В. звернувся до ДП «СЕТАМ» із заявкою на реалізацію арештованого приватним виконавцем майна.

Згідно з протоколом № 365339 проведення електронних торгів від 29 жовтня 2018 року по лоту № 305344 торги з реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_3 , не відбулися через відсутність допущених учасників торгів.

Відповідно до протоколу № 372863 проведення електронних торгів від 29 листопада 2018 року по лоту № 312239 торги з реалізації вказаної квартири не відбулися через ненадходження від жодного учасника цінової пропозиції.

Згідно з протоколом від 11 січня 2019 року № 381729 проведення електронних торгів по лоту № 321168 торги з реалізації даної квартири відбулися. Переміг учасник № 4 з ціновою пропозицією 292 691,00 грн.

28 січня 2019 року приватним виконавцем Закорком В. В. складено акт про реалізацію на електронних торгах нерухомого майна, що є предметом іпотеки, відповідно до якого переможцем електронних торгів є ОСОБА_2 ; акт видано на підставі протоколу проведення електронних прилюдних торгів від 11 січня 2019 року № 381729.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця Закорко В. В., ДП «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа - АТ «Альфа-Банк», про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу електронних торгів та акту проведення електронних торгів із підстав недотримання процедури проведення електронних торгів, установленої Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року за № 2831/5, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку».

Зарічний районний суд міста Суми рішенням від 22 листопада 2019 року у справі № 591/1291/19 у задоволенні позову відмовив у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Сумський апеляційний суд постановою від 28 січня 2020 року рішення Зарічного районного суду міста Суми від 22 листопада 2019 року у справі № 591/1291/19 залишив без змін. У справі № 591/1291/19 апеляційний суд установив, що проведення електронних торгів по реалізації квартири АДРЕСА_1 відбулося з дотриманням процедури їх проведення та без порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначає порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, який було сформовано приватним виконавцем Закорко В. В. 24 липня 2018 року у власності ОСОБА_1 перебуває ј частка в праві спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , (т. 2, а. с. 8-11).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 листопада 2020 року у власності ОСОБА_1 перебуває ј частка в праві спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 125-129).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10 листопада 2020 року у власності ОСОБА_1 перебуває ј частка в праві спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Т. 2, а. с. 130-132).

Позивачка зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 07 жовтня 2015 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що діє від свого імені особисто та від імені ОСОБА_1 , передали у власність ОСОБА_5 ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною господарських, побутових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Цей договір посвідчено 07 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Гребіник З. Д. Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 07 жовтня 2015 року була проведена державна реєстрація права власності зазначених ѕ частки в праві спільної часткової власності на будинок за ОСОБА_5 . Таким чином, 07 жовтня 2015 року належна позивачці частка в праві спільної часткової власності на будинок була відчужена нею ОСОБА_5 , але в Реєстрі прав власності на нерухоме майно не було внесено відповідний запис про відчуження ОСОБА_1 ј частки в праві спільної часткової власності на будинок, у зв`язку з чим інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 в частині належності їй на праві власності јчастки в праві спільної часткової власності на будинок, розташованийза адресою: АДРЕСА_2 , є помилковою і не відповідає дійсності (т. 2, а. с. 49-60).

27 грудня 2019 року ДП «Сетам» звернулося із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності (Т. 1, а. с. 121, 122), посилаючись на те, що оспорювані електронні торги відбулися 11 січня 2019 року, проте із цим позовом ОСОБА_1 звернулася 29 листопада 2019 року.

ОСОБА_1 подала заяву про поновлення позовної давності (Т. 1, 180), посилаючись на те, що їй стало відомо про наявність виконавчого провадження № 56839532 про стягнення з неї на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 352 493,86 грн за рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 11 червня 2015 року лише в лютому 2019 року. Водночас вона дізналася і про те, що її квартира була реалізована на електронних торгах, після чого вона одразу звернулася до суду з позовом про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акту реалізації квартири. Розгляд справи № 591/1291/19 тривав до 22 листопада 2019 року у суді першої інстанції та до 28 січня 2020 року в суді апеляційної інстанції. Окремо 29 листопада 2019 року вона подала позов у справі, що переглядається. Вважала, що процес оскарження торгів у судовому порядку розпочався з лютого 2019 року та триває досі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина четверта, п`ята статті 267 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) вказано, що «для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 161/21094/19 (провадження № 61-3427св21) вказано, що «правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Згідно з Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент проведення електронних торгів) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон не дозволяв органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18 (провадження № 61-15073св19) зазначено: «загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). У законі для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність. До вимог про оскарження прилюдних торгів з реалізації іпотечного майна застосовується спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 48 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Отже, у справах про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку». Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-1375цс16. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п`ята статті 267 ЦК України). Встановивши, що прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 були проведені 05 квітня 2012 року, а ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними та скасування прилюдних торгів і протоколу їх проведення 08 червня 2018 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності, передбаченої статтею 48 Закону України «Про іпотеку», про застосування якої заявив представник відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з цих підстав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

- спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 55,7 кв. м виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, її загальна площа не перевищує 140,00 кв. м та використовується як місце постійного проживання позичальника, а тому підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

- суди встановили, що оспорювані електронні торги відбулися 11 січня 2019 року. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася із про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу електронних торгів та акту проведення електронних торгів із підстав недотримання процедури проведення електронних торгів (справа № 591/1291/19). Судовими рішеннями у справі № 591/1291/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася 29 листопада 2019 року, посилаючись на порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

- суди встановили, що 27 грудня 2019 року ДП «Сетам» звернулося із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 121, 122), посилаючись на те, що оспорювані електронні торги відбулися 11 січня 2019 року, проте із цим позовом ОСОБА_1 звернулася 29 листопада 2019 року;

- у свою чергу позивачка подала заяву про поновлення позовної давності (т. 1, 180), посилаючись на те, що їй стало відомо про наявність виконавчого провадження про стягнення з неї на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості в розмірі 352 493,86 грн лише в лютому 2019 року. Тоді ж вона дізналася і про те, що її квартира була реалізована на електронних торгах, після чого вона одразу звернулася до суду з позовом про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акту реалізації квартири. Розгляд справи № 591/1291/19 тривав до 22 листопада 2019 року у суді першої інстанції та до 28 січня 2020 року в суді апеляційної інстанції. Окремо 29 листопада 2019 року вона подала позов у справі, що переглядається. Вважала, що процес оскарження торгів у судовому порядку розпочався з лютого 2019 року та триває до цього часу;

- суд першої інстанції при розгляді заяви про застосування наслідків спливу позовної давності зазначив, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності. При цьому суд послався на обставини справи, а саме: перебування процедури та результатів електронних торгів (на момент звернення до суду) на стадії судового оскарження, яке почалося в межах позовної давності; незначний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку; значення для позивачки питання, яке вирішується судом, а саме - реалізація її квартири, яка є єдиним місцем проживання. Тому суд першої інстанції зробив висновок про поновлення позовної давності за заявою ОСОБА_1 ;

- суди не звернули уваги на те, що у розумінні частини п`ятої статті 267 ЦК України під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову;

- оспорювані електронні торги відбулися 11 січня 2019 року, із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася 29 листопада 2019 року, тобто, з пропуском спеціальної позовної давності, передбаченої статтею 48 Закону України «Про іпотеку», про застосування якої заявило ДП «Сетам»;

- суди не встановили і позивачем не доведено будь-яких обставин, які свідчать про існування об`єктивних, незалежних від позивача перешкод, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

За таких обставин, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з наведеним оскаржені рішення необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 161/21094/19 (провадження № 61-3427св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18 (провадження № 61-15073св19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи результат розгляду касаційної скарги, із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка В. В. належить стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457,80 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 8 634,72 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка Вадима Вікторовичазадовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 квітня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко Вадима Вікторовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу електронних торгів та акту проведення електронних торгів, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка Вадима Вікторовича судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 457,80 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 8 634,72 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 квітня 2020 року та постанова Сумського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук