№ 592/4126/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

місто Київ

справа № 592/4126/21

провадження № 61-5763св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , у якому просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0, 0842 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , належною на праві власності ОСОБА_1 , шляхом відновлення кутів повороту меж земельної ділянки згідно з кадастровим планом (технічна документація із землеустрою) на цю земельну ділянку, кадастровий номер 5910136600:18:011:0017, яка стала підставою для отримання державного акта на право власності на землю від 23 грудня 2008 року, серії ЯЗ № 399495, загальною площею 298, 00 кв. м, в лінійних розмірах 7, 81 м; 37, 43 м; 8, 18 м; 37, 06 м, із залученням фахівців із землеустрою з використанням відповідного обладнання та бази даних, та шляхом звільнення земельної ділянки, площею 298, 00 кв. м, та приведення її у придатний для використання стан (у попередній стан), в тому числі прибирання (знесення) всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на зазначеній земельній ділянці, в тому числі металеву споруду, частину дерев`яної будівлі та частину паркану, довжиною 7, 81 м.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що їй та ОСОБА_4 на праві власності належать по 1/2 частці у праві на земельну ділянку, площею 0, 0842 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Власником сусідньої (суміжної) земельної ділянки, площею 0, 0706 га, за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , який, отримавши будівельний паспорт на будівництво дерев`яної споруди - бані, встановив металеві паркан та споруду частково на її земельній ділянці, чим порушує її права власника землі. Співвласником зазначених об`єктів будівництва є дружина відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_1 зазначала, що неодноразові заходи адміністративного впливу відповідачі залишали поза увагою, продовжують грубо порушувати її право власності на земельну ділянку та встановлений державою порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об`єктів. У зв`язку з неможливістю усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві спільної часткової власності земельною ділянкою вона зверталася з позовом до суду. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 листопада 2018 року її позов до ОСОБА_2 було задоволено, проте постановою Сумського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року зазначене рішення суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено з підстав пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його передчасним, оскільки знесення самочинного будівництва є крайнім заходом.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 10 листопада 2021 року Ковпаківський районний суд м. Суми задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд усунув перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0, 0842 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом відновлення кутів повороту меж земельної ділянки згідно з кадастровим планом (технічна документація із землеустрою) на цю земельну ділянку, кадастровий номер 5910136600:18:011:0017, яка стала підставою для отримання державного акта на право власності на землю від 23 грудня 2008 року,

серії ЯЗ № 399495, загальною площею 298, 00 кв. м, в лінійних розмірах 7, 81 м; 37, 43 м; 8, 18 м; 37, 06 м, із залученням фахівців із землеустрою з використанням відповідного обладнання та бази даних, і шляхом звільнення земельної ділянки, площею 298, 00 кв. м, та приведення її у придатний для використання стан (у попередній стан), в тому числі прибирання (знесення) всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на зазначеній земельній ділянці, в тому числі металевої споруди, частини дерев`яної будівлі та частини паркану, довжиною 7, 81 м.

Суд здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що зведення відповідачами частини паркану, металевої споруди, частини дерев`яної будівлі, призвело до порушення прав позивача як власника земельної ділянки, а тому порушене право підлягає захисту в обраний ОСОБА_1 спосіб.

Постановою від 27 січня 2022 року Сумський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2021 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд здійснив розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження вжиття заходів адміністративного впливу до відповідачів та ігнорування, невиконання ними таких заходів. Також позивач не надала доказів неможливості перебудови об`єктів, зокрема, не заявляла клопотань про призначення будівельно-технічної експертизи та доказів відмови відповідачів від здійснення такої перебудови. Тобто не доведено відсутність інших варіантів усунення перешкод, окрім знесення всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на належній позивачу на праві спільної часткової власності земельній ділянці та того, що відповідачі відмовилися від можливих способів усунення перешкод. Апеляційний суд наголосив, що в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначила, які саме її права, як власника земельної ділянки порушені самочинним будівництвом і не обґрунтувала, що захистити її право можливо лише у такий спосіб, як знесення спірних будівель та споруд. Суд врахував, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, тому за відсутності використання інших передбачених законодавством України заходів усунення порушень, його застосування є передчасним та невиправданим.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2021 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц

(провадження № 61-14879св18), від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19), від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18), якими визначено, що правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). В такому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц

(провадження № 14-400цс19), відповідно до яких принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доводити так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний;

- суд апеляційної інстанції не врахував ті обставини, які мають значення для вирішення справи по суті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 11 серпня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 листопада 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 13 жовтня 2003 року на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці земельної ділянки кожній) належить земельна ділянка, площею 0, 0842 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 грудня 2008 року, серія ЯЗ № 399495.

Власником сусідньої (суміжної) земельної ділянки, площею 0, 0706 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 07 лютого 2006 року, серія ЯБ № 725209.

Відповідно до будівельного паспорта, виданого 20 червня 2012 року Управлінням архітектури та містобудування Сумської ради ОСОБА_2 на будівництво бані на належній йому земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , баня повинна бути розташована на відстані, зокрема 1, 00 м від межі А-Б (згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку по лінії А-Б земельна ділянка відповідача межує з земельною ділянкою, належною на праві власності позивачу та третій особі).

Відповідач, збудувавши баню (дерев`яна споруда), паркан, металеву споруду, вийшов за межі своєї земельної ділянки на суміжну земельну ділянку, власниками якої єОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Співвласником зазначених об`єктів будівництва є дружина ОСОБА_2 ОСОБА_3 , шлюб між якими зареєстровано 20 лютого 1998 року.

У 2018 році позивач вже зверталася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, який був задоволений рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 листопада 2018 року у справі № 592/4519/18. Проте зазначене судове рішення скасовано постановою Сумського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог з підстав пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 10 вересня 2018 року № 39 фактична межа у виді паркану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі даних плану знімання земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , станом на серпень 2018 року не відповідає межам, визначеним у технічній документації із землеустрою на цю ділянку (кадастровий номер 5910136600:18:011:0017), яка стала підставою для отримання державного акта на право власності на землю від 23 грудня 2008 року, серія ЯЗ № 399495.

Контури земельної ділянки на АДРЕСА_1 , фактичні межі (встановленої огорожі та місцезнаходження будівлі), на підставі даних плану знімання земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , за фактично встановленою огорожею накладаються на межі території сусідньої ділянки на АДРЕСА_1 , загальною площею 298, 00 кв. м, в лінійних розмірах 7, 81 м; 37, 43 м; 8, 18 м; 37, 06 м. На цій ділянці, площею 298, 00 кв. м, розташовані металева споруда, частина дерев`яної будівлі та частина паркану (металева сітка), довжиною 7, 81 м.

Право, застосоване судом

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів,дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У частині першій статі 375 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У частині четвертій статті 376 ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідач, збудувавши баню (дерев`яна споруда), паркан, металеву споруду, вийшов за межі своєї земельної ділянки на суміжну земельну ділянку, співвласниками якої єОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції дійшов переконання, що зведення відповідачами частини паркану, металевої споруди та частини дерев`яної будівлі, призвело до порушення прав позивача як власника земельної ділянки, а тому порушене право підлягає захисту в обраний ОСОБА_1 спосіб.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, тому за умови невикористання інших передбачених законодавством України заходів усунення порушень його застосування є передчасним та невиправданим.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який дослідив висновки експертизи, проведеної у справі, надав їй оцінку разом з іншими поданими сторонами доказами у сукупності та обґрунтовано зауважив, що усунути перешкоди у користуванні власністю позивачу за зустрічним позовом можливо лише шляхом знесення спірної будівлі, оскільки порушення протипожежних вимог несе в собі потенційну загрозу його життю, здоров`ю та майну. Верховний Суд вважав вірним посилання апеляційного суду на те, що усунення порушення прав позивача за зустрічним позовом можливе лише за умови перенесення стіни самочинно збудованої господарської будівлі на визначену нормами відстань 8 метрів, проте шляхом перебудови здійснити таке перенесення неможливо. Також апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, врахував, що позивач за первісним позовом будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору та варіантів усунення порушень без знесення будівлі не надав.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував наведені висновки Верховного Суду та обставини, які мають значення для вирішення справи по суті з таких підстав.

У справі, що переглядається, відповідачі не заперечували, що здійснили самочинне будівництво частково на земельній ділянці, належній на праві власності позивачу та третій особі. Загальна площа самовільно захопленої відповідачами ділянки становить 298, 00 кв. м, тобто приблизно 1/3 частина від її загальної площі.

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, а вимоги про проведення відповідної перебудови ОСОБА_1 не заявляла.

Проте поза увагою апеляційного суду залишилося те, що позивач у 2018 році вже зверталася до суду за захистом порушеного права з позовом до ОСОБА_2 , який суд першої інстанції задовольнив та видав виконавчий лист, в подальшому пред`явлений позивачем до виконання. Втім, зазначене судове рішення не було виконане, а згодом скасоване судом апеляційної інстанції за скаргою ОСОБА_3 як дружини відповідача, яка не брала участі у справі, з підстав пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів.

Істотним для розгляду касаційної скарги є те, що апеляційний суд не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0, 0842 га, шляхом звільнення земельної ділянки, площею 298, 00 кв. м, та приведення її у придатний для використання стан (у попередній стан), в тому числі прибирання (знесення) всіх споруд і будівель, які розташовані цілком або частково на зазначеній земельній ділянці, в тому числі металеву споруду, частину дерев`яної будівлі та частину паркану, довжиною 7, 81 м. Тобто позивач не просила виключно знести зазначені об`єкти, а просила звільнити належну їй земельну ділянку, зокрема прибравши самочинно збудовані на цій ділянці об`єкти. Отже, знесення майна є лише одним із способів усунення перешкод позивачу в користуванні належною їй земельною ділянкою.

Під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи, що переглядається, відповідачі пропозицій щодо врегулювання спору та варіантів усунення порушень без знесення споруд шляхом перепланування не надали, порушені права позивача не відновили.

Суд апеляційної інстанції не врахував зазначені обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, та безпідставно поклав на позивача тягар доказування щодо можливості здійснити перебудову частково збудованих та встановлених відповідачами споруд і будівель на земельній ділянці позивача при її категоричній незгоді на користування відповідачами частиною цієї ділянки. Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що немає потреби у перебудові металевих споруд, а також те, що дерев`яна споруда - баня, не є житловим приміщенням, тому задоволення позову ОСОБА_1 відповідатиме принципу пропорційності між законним і справедливим інтересом позивача як співвласника земельної ділянки, значна частина якої захоплена відповідачами та на ній зведено спірні об`єкти, та застосуванням навіть такого крайнього способу захисту її права власності, як знесення самочинного будівництва.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, який ґрунтується виключно на переоцінці доказів, що були належно оцінені судом першої інстанції, та який суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18), від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19), від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18), щодо можливості задоволення позову про знесення самочинного будівництва без попереднього звернення до суду з позовом про перебудову таких будівель та споруд, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), щодо принципу змагальності та здійснення судом оцінки доказів.

Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки порушене право позивача підлягає захисту в обраний нею спосіб, який за встановлених у цій справі обставин відповідатиме принципам пропорційності, законності та справедливості.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасував оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишив в силі рішення суду першої інстанції. З наведених підстав судові витрати, понесені заявником у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 816, 00 грн, підлягають пропорційному відшкодуванню відповідачами на користь позивача.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 27 січня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 листопада 2021 року.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі по 908, 00 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко