ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 592/4475/23

провадження № 61-13401св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Рижовим Сергієм Євгеновичем, на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів у вихованні дитини, у якому просила:

зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити такі способи участі у вихованні дитини:

- побачення з дитиною кожну першу та третю неділю місяця з 11:00 год до 15:00 год без присутності батька, бабусі або інших осіб шляхом зустрічі матері з сином біля під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- спільно з сином проводити святкування дня народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року з 11:00 год до 15:00 год без присутності батька, бабусі або інших осіб, шляхом зустрічі матері з сином біля під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- проживати разом з матір`ю за адресою реєстрації: АДРЕСА_2 , один місяць щороку (кожного липня),

зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати побачення та спілкування (контакт) ОСОБА_1 із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної середи з 18:00 год до 20:00 год, шляхом відео зв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype», обов`язок забезпечувати побачення та спілкування (контакт) покласти на ОСОБА_2 .

У ході розгляду справи, 07 травня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, в якій просила зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати відвідування, а саме чотири зустрічі кожного четверга з 15:00 до 16:00 годин, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з психологами Оболонського районного центру соціальних служб.

Позивачка посилалася на те, що 11 серпня 2011 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого вони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 жовтня 2015 року шлюб між сторонами було розірвано.

Восени 2015 року відповідач забрав сина на прогулянку та не повернув.

Позивачка неодноразово намагалася мирно врегулювати спір, однак відповідач усіляко перешкоджав його зустрічам сина із матір`ю.

У зв`язку із цим, у липні 2015 року вона звернулась до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, визначення способу участі у вихованні дитини, стягнення аліментів (справа № 592/9865/15-ц).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2017 року у справі № 592/9865/15-ц визначено постійне місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 17 січня 2017 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2017 року в частині вирішення цих позовних вимог залишено без змін.

Однак, відповідач не виконує рішення суду про визначення місця проживання сина з нею, забороняє та перешкоджає побаченням з дитиною, не дозволяє спілкуватися засобами телефонного зв`язку.

У зв`язку із цим, на думку позивачки, єдиним вирішенням конфлікту є звернення до суду з позовом про усунення перешкод у вихованні дитини та зобов`язання відповідача вчиняти певні дії.

Позивачка вказує, що Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією за участю Служби у справах дітей та сім`ї було проведено два засідання комісії з питань захисту прав дитини, які запропонували ОСОБА_2 провести зустрічі сина ОСОБА_4 з психологом Оболонського районного центру соціальних служб. Психологом було запропоновано різні часи та дні для зустрічей, але жоден варіант відповідачу не підійшов.

Вважає, що відсутність стабільних контактів з матері із сином створюють загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту між ними, що в подальшому може ускладнити виконання рішення суду про усунення перешкод у вихованні дитини.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила задовольнити заяву про забезпечення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити присутність сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в приміщенні Оболонського районного в м. Києві центру соціальних служб за адресою: м. Київ, вул. Йорданська, буд. 7Г, кожного четверга з 15 год 00 хв. до 16 год 00 хв. для зустрічей з матір`ю ОСОБА_1 у присутності психолога центру.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів у вихованні дитини з метою сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітнього сина з матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від матері, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи та неможливість спілкуватися з нею.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

01 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник- адвокат Рижов С. Є., через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

05 грудня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів у вихованні дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.

Cудами встановлено, що спір між сторонами щодо виховання дитини триває з 2015 року та між ними склались стосунки, які на цей час позбавляють матір дитини ОСОБА_1 можливості спілкуватись з сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Установивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_1 можливості спілкуватися з сином, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову.

Оскільки заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з матір`ю з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.

Позбавлення ж матері будь-якої можливості контактувати з її дитиною виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та нею, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Разом з тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт з обома батьками відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Рижовим Сергієм Євгеновичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов