ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 592/5020/24
провадження № 61-13199св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Зарічного відділу державної виконавчої служби в м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України
в Сумській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2024 року у складі судді Котенко О. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 22 серпня
2024 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О.,
Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Зарічного відділу державної виконавчої служби в м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Зарічний ВДВС), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області, в якому просив:
зобов?язати Зарічний ВДВС стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, що відповідає рішенню Зарічного районного суду
м. Суми від 18 листопада 2021 року у справі № 591/587/21, починаючи
з наступного місяця за місяцем, у якому рішення суду за цим позовом набере законної сили;
зобов?язати Зарічний ВДВС відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну невиконанням рішення Зарічного районного суду м. Суми від
18 листопада 2021 року у справі № 591/587/21, шляхом проведення перерахунку щомісячних сум аліментів у розмірі, який відповідає цьому рішенню, а саме в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 21 грудня 2021 року до місяця, в якому рішення суду за цим позовом набере законної сили (у разі задоволення позову), із зарахуванням надмірно стягненої суми в наступні періоди сплати аліментів;
зобов?язати Зарічний ВДВС зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 ;
стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Позов мотивований тим, що з 21 грудня 2021 року державний виконавець
Табула Ю. О. стягувала з позивача щомісячні аліменти, розмір яких значно перевищував розмір, встановлений рішенням Зарічного районного суду
м. Суми від 18 листопада 2021 року. Внаслідок цього постійно накопичувалася заборгованість, і на позивача накладалися обмеження та заподіяно матеріальної і моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2024 року
у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічного ВДВС в частині вимог про зобов`язання вчинити дії на виконання рішення суду щодо визначення розміру щомісячних сум аліментів, проведення перерахунку щомісячних сум аліментів відповідно до рішення суду та зняття арешту
з майна відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині вимог про зобов`язання вчинити дії на виконання рішення суду щодо визначення розміру щомісячних сум аліментів, проведення перерахунку щомісячних сум аліментів відповідно до рішення суду та зняття арешту з майна, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд справи в цій частині повинен відбуватися
у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, який визначений розділом VІІ ЦПК України, шляхом подання скарги на дії державного виконавця.
Постановою Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Ковпаківського районного суду
м. Суми від 02 квітня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що основною позовною вимогою у цій справі є зобов?язати відповідача стягувати аліменти відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року у справі
№ 591/587/21. Тобто фактично основною вимогою позову є зобов?язання відповідача виконати рішення суду. Інші вимоги, а саме відшкодування майнової шкоди шляхом зарахування надмірно стягненої суми в наступні періоди сплати аліментів; зняття арешту з усього майна позивача; стягнення моральної шкоди, є похідними вимогами. Суд безпідставно розділив заявлені вимоги, оскільки без вирішення основної вимоги - зобов?язання відповідача виконати рішення суду - похідні вимоги не можуть бути вирішені. Вказує, що рішення суду за таких обставин залишиться невиконаним. Відмовляючи
у відкритті провадження у справі, суди не роз?яснили позивачу, до якої юрисдикції йому слід звертатися з цим позовом.
Доводи інших учасників справи
09 грудня 2024 року Зарічний ВДВС подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що розрахунок заборгованості здійснюється
відповідно до відомостей Головного управління статистики у Сумській області, оскільки боржник не працює. ОСОБА_1 не довів належними
і допустимими доказами обставин того, які саме неправомірні дії державного виконавця чи державної казначейської служби завдали йому шкоди, обставин щодо розміру шкоди та причинно-наслідкового зв?язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Викладені доводи ґрунтуються лише на особистих суб?єктивних переконаннях заявника, що суперечать нормам законодавства.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Ковпаківського районного суду
м. Суми від 02 квітня 2024 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ковпаківського районного суду м. Суми.
26 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Зі змісту позовної заяви видно, що ОСОБА_1 , як сторона виконавчого провадження не погоджується з діями державного виконавця щодо виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада
2021 року, з розрахунком щомісячного розміру аліментів і розрахунком заборгованості, які зробив державний виконавець на виконання вказаного рішення суду, у зв?язку з чим ОСОБА_1 просив зобов`язати Зарічний ВДВС виконати рішення суду та провести перерахунок щомісячних сум аліментів.
Надаючи оцінку заявленим вимогам, Верховний Суд враховує таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів
і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень
у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду,
а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно
в судовому порядку.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними
і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця
і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову
в задоволенні скарги.
За правилами частин першої та третьої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), передбачений, зокрема, статтею 195 СК України, відповідно до якої заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або
є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року
у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496цс19) викладений правовий висновок, згідно з яким, оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. У цій справі спір вирішувався саме шляхом подання скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів.
Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 401/3734/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 523/7815/18, від 15 липня 2020 року
у справі № 645/5637/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 569/1662/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 344/17895/19 дійшов висновку, що спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів може розглядатись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Оскільки дії державного виконавця, які вчинені в ході виконання судового рішення, щодо розрахунку щомісячних платежів за аліментами та розрахунку заборгованості зі сплати аліментів позивач вважає неправомірними,
ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, то суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що вказані правовідносини регулюються спеціальними нормами права, встановленими
в розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження також просив зобов?язати Зарічний ВДВС зняти арешт з усього його майна.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) зроблено висновок, що «спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства
у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1, який
є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження
у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
Схожі правові висновки містяться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження
№ 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі
№ 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року
у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі в частині вимог про зобов`язання вчинити дії на виконання рішення суду щодо визначення розміру щомісячних сум аліментів, проведення перерахунку щомісячних сум аліментів відповідно до рішення суду та зняття арешту з майна.
Аргументи заявника про те, що суд не роз?яснив позивачу, в порядку якого судочинства йому слід звертатись з позовом безпідставні, тому що суд відмовив у відкритті провадження у справі зазначивши, що частина вимог не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки такі вимоги слід розглядати в порядку судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Висновків щодо порушення позивачем правил юрисдикції (підсудності) суди попередніх інстанцій не робили, а тому немає підстав для роз?яснення позивачу, до юрисдикції якого судочинства віднесено розгляд вказаних вимог.
Оскільки права ОСОБА_1 щодо невиконання рішення суду можуть бути захищені в порядку оскарження ним рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, то аргументи касаційної скарги про те, що рішення суду залишиться невиконаним, є безпідставні.
За таких обставин доводи касаційної скарги висновків судів першої
та апеляційної інстанцій не спростовують, а свідчать про неправильне тлумачення заявником норм процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга
є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2024 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 серпня
2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 квітня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов