Постанова
Іменем України
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 593/591/22
провадження № 61-650св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Бережанська кредитна спілка «Взаємодопомога»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Бережанської кредитної спілки «Взаємодопомога» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Костів О. З., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2022 року Бережанська кредитна спілка «Взаємодопомога» (далі - Бережанська КС «Взаємодопомога», Кредитна спілка)звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21 червня 2018 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 95, за яким позичальник в межах кредитного ліміту в розмірі 221 500 грн мала право отримати будь-які суми кредиту та при повній або частковій сплаті кредиту - повторно отримати кредит в межах встановленого ліміту. На виконання умов кредитного договору Кредитна спілка передала ОСОБА_1 кредитні кошти на загальну суму 294 316,82 грн під 60 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 червня 2019 року. Однак всупереч погодженим умовам кредитного договору позичальник не дотрималася визначеного графіку розрахунків, не повернула кредитні кошти у встановлені строки, сплативши лише 134 063,51 грн в рахунок погашення тіла кредиту та 162 208,50 грн - відсотків. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 17 травня 2022 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 160 357,19 грн, з яких: 160 253,31 грн - тіло кредиту; 103,88 грн - відсотки. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника 21 червня 2018 року між Бережанською КС «Взаємодопомога» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 95/95, за яким поручитель зобов`язалася виконати за боржника в повному обсязі грошові зобов`язання за кредитним договором в сумі 221 500 грн, за умови невиконання або неналежного виконання боржником самостійно своїх зобов`язань. Враховуючи викладене, Кредитна спілкапросила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 вересня 2022 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Бережанської КС «Взаємодопомога» борг за договором відновлювальної кредитної лінії від 21 червня 2018 року № 95 в сумі 160 357,19 грн, з яких: 160 253,31 грн - сума неповернутого тіла кредиту; 103,88 грн - сума нарахованих відсотків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов Кредитної спілки доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мартищук Л. П. задоволено. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 вересня 2022 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 заборгованості в сумі 160 357,19 грн, судового збору та за надання правничої допомоги на користь Бережанської КС «Взаємодопомога» скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання у зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення цієї відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема шляхом скорочення строку повернення кредиту. Як вбачається з матеріалів справи, у кредитному договорі встановлено кредитний ліміт в розмірі 221 500 грн, тоді як позичальнику ОСОБА_1 було видано кредитні кошти в сумі 294 316,82 грн, тобто на 72 816,82 грн більше встановленого ліміту, що збільшило обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 без її письмової згоди на таке збільшення. При цьому кредитна заборгованість нарахована позивачем, виходячи з фактично отриманої позичальником суми кредиту в розмірі 294 316,82 грн, а не 221 500 грн, як це передбачено умовами кредитного договору. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Кредитної спілки до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню у зв`язку з припиненням поруки за договором поруки від 21 червня 2018 року № 95/95 з підстав, передбачених частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2023 року Бережанська КС «Взаємодопомога» подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, а рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 вересня 2022 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кредитна спілка вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 559 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII) у подібних правовідносинах. Апеляційний суд залишив поза увагою те, що згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу І Закону № 2478-VIII частину першу статті 559 ЦК України викладено в новій редакції, за змістом якої у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання, а пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII передбачено, що цей Закон застосовується також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію. Отже, в даному випадку порука ОСОБА_2 за договором поруки від 21 червня 2018 року № 95/95 не є припиненою, оскільки вона несе відповідальність за порушення зобов`язання в обсязі, що існував до збільшення відповідальності боржника.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бережанського районного суду Тернопільської області.
02 лютого 2023 року справа № 593/591/22 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині відмови в задоволенні позову Кредитної спілки, пред`явленого до поручителя ОСОБА_2 , тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 21 червня 2018 року між Бережанською КС «Взаємодопомога» та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 95, за яким позичальник в межах кредитного ліміту в розмірі 221 500 грн мала право отримати будь-які суми кредиту та при повній або частковій сплаті кредиту - повторно отримати кредит в межах встановленого ліміту.
На виконання умов вищезгаданого кредитного договору Бережанська КС «Взаємодопомога» передала ОСОБА_1 кредитні кошти на загальну суму 294 316,82 грн під 60 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 червня 2019 року.
Однак всупереч погодженим умовам кредитного договору позичальник не дотрималася визначеного графіку розрахунків, не повернула кредитні кошти у встановлені строки, сплативши лише 134 063,51 грн в рахунок погашення тіла кредиту та 162 208,50 грн - на погашення відсотків.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2018 року між Бережанською КС «Взаємодопомога» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 95/95, за яким поручитель зобов`язалася відповідати перед кредитором за сплату боржником кредиту в сумі 221 500 грн та відсотків, нарахованих на суму кредиту, згідно з умовами кредитного договору.
Пунктами 3.1, 5.1 договору поруки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором поручитель зобов`язується не пізніше 3 календарних днів з моменту повідомлення кредитором про невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов`язань сплатити кредитору відповідну суму грошових коштів. Кредитор та боржник не мають права змінювати умови кредитного договору без згоди на те поручителя. В іншому разі поручитель не відповідає перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань з моменту внесення змін.
Згідно з наданим Кредитною спілкою розрахунком станом на 17 травня 2022 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 160 357,19 грн, з яких: 160 253,31 грн - тіло кредиту; 103,88 грн - відсотки. Цей розрахунок проведено, виходячи з отриманої позичальником суми кредиту в розмірі 294 316,82 грн, а не 221 500 грн, як це передбачено умовами кредитного договору.
Частиною першою статті 651 ЦК України визначено, що зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час підвищення кредитором суми кредиту, порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог статті 559 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15-ц, провадження № 61-9194св21).
В постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12 вказано, що згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 договору поруки від 31 липня 2008 року, укладеного з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором іпотечного кредиту, ОСОБА_3 поручилась перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за цим кредитним договором та додатковими договорами (угодами) до нього, які можуть бути укладені в майбутньому. 01 вересня 2009 року між банком і ОСОБА_4 укладено угоду про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного вище договору про іпотечний кредит, відповідно до якої розмір основної суми кредиту збільшено до 178 236,53 доларів США, строк повернення кредиту збільшено до 22 років, зі строком остаточного погашення не пізніше 01 серпня 2030 року, та збільшено з 31 серпня 2010 року процентну ставку за договором до 13,92 % річних. Доказів про те, що ОСОБА_3 була повідомлена про укладення 01 вересня 2009 року вказаної угоди та надала свою згоду на продовження договору поруки, відповідачами не надано. За таких обставин суд, ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, обґрунтовано виходив із того, що сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням об`єму відповідальності без згоди поручителя за відсутності в договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Твердження Банку про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підпункт 1.1 пункту 1 договору поруки) є безпідставним, оскільки положення зазначеного договору не містять інформації про те, що така зміна та доповнення умов основного договору повинні були здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін. Доводи заяви та надана ухвала суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами частини першої статті 559 ЦК України. Проте судова палата вважає, що підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Суд обґрунтовано виходив із того, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) наведено правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Отже, порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19) вказано, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що Бережанська КС «Взаємодопомога» в односторонньому порядку змінила забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення суми кредиту, що збільшило обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 і потребувало її згоди на таке збільшення, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову Кредитної спілки, пред`явленого до названого поручителя, з огляду на те, що порука за договором поруки від 21 червня 2018 року № 95/95 є припиненою з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого у вищевказаній частиніухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 559 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок сформований, зокрема в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 756/2784/15 (провадження № 61-15957св21), в якій, зазначено, що згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу Закону № 2478-VIII, який набрав чинності 04 листопада 2018 року та введений в дію 04 лютого 2019 року, частину першу статті 559 ЦК України викладено у такій редакції: «1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання». Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Отже, за загальним принципом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, апеляційним судом правильно застосована частина перша статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час підвищення банком відсоткової ставки без згоди поручителя, та в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 607/12624/16-ц (провадження № 61-1739св20), в якій, вказано, що суд апеляційної інстанції помилково застосував Закон № 2478-VIII, оскільки у спірних правовідносинах строк для звернення банку з позовом до поручителів закінчився до моменту набуття чинності названим Законом (04 лютого 2019 року), тобто відносини щодо поруки припинені до введення в дію Закону № 2478-VIII, тому положення цього Закону не можуть бути застосовані до врегулювання спірних правовідносин.
У справі, яка переглядається, положення частини першої статті 559 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII не могли бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на те, що підвищення суми кредиту без згоди поручителя, а отже, припинення поруки ОСОБА_2 за договором поруки від 21 червня 2018 року № 95/95, мало місце до введення в дію Закону № 2478-VIII (04 лютого 2019 року).
Отже, з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні позову Кредитної спілки, пред`явленого до поручителя ОСОБА_2 , апеляційним судом було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Цим судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду в частині вирішення позову Кредитної спілки, пред`явленого до поручителя ОСОБА_2 , та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позову Кредитної спілки, пред`явленого до поручителя ОСОБА_2 , відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Бережанської кредитної спілки «Взаємодопомога» залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині вирішення позову Бережанської кредитної спілки «Взаємодопомога» до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко