№ 596/384/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа №596/384/17

провадження № 61-22127св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Гусятинської районної державної адміністрації,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Лисюк І.О., та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів Ткача З.Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Гусятинської райдержадміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини.

Позов обґрунтовував тим, що відповідачка не дає йому можливості бачитись з їх спільним сином ОСОБА_4 , який проживає разом з матір`ю, а коли позивач приїжджає до сина в с. Сороки Гусятинського району, влаштовує сварки.

З 2013 року ОСОБА_1 періодично їздить на заробітки у Польщу, а тому не може часто навідуватись до сина. Окрім цього, відстань між місцем проживання позивача та місцем проживання дитини є значною і потребує багато часу перебування в дорозі, а мати позивача (бабуся дитини) має похилий вік і їй важко долати значну відстань, щоб побачитись з онуком.

З метою захисту прав дитини та його прав як батька, ОСОБА_1 просив суд:

- надати право побачень з сином за місцем постійного проживання малолітнього ОСОБА_4 (с.Сорока Гусятинського району Тернопільської області) кожну останню суботу місяця з 9 години до 21 години;

- надати дозвіл на виїзд малолітньому сину разом з батьком в смт. Дубище Рожищенського району Волинської області з 24 грудня по 30 грудня (на 7 днів) та з 01 по 30 липня (на 30 днів) кожного року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року, залишене без змін постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2018 року, позовну заяву задоволено частково.

Зобов`язаноОСОБА_3 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та у його вихованні.

Визначеноспособи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні його малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: надати право побачень з сином за місцем постійного проживання малолітнього ОСОБА_4 (с.Сорока Гусятинського району Тернопільської області) кожну останню суботу місяця з 9 години до 21 години.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовну заяву частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи чотирирічний вік дитини та стан його здоров`я, що потребують постійної присутності, турботи та нагляду з боку матері, віддаленість місця проживання батька від місця проживання сина (біля 400 км) вимоги позову щодо надання дозволу на виїзд малолітнього сина з батьком в смт. Дубище Волинської області в даний момент необґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У березні 2018 року ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Гусятинського районного суду Тернопільської області матеріали цивільної справи № 596/384/17.

У січня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у наданні дозволу на виїзд малолітнього сина з батьком в смт. Дубище Волинської області та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення даних позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було прийнято до уваги те, що орган опіки та піклування не вирішував питання та не надав свого висновку відносно доцільності надання дозволу позивачу на виїзд з малолітнім сином до місця проживання позивача у вищевказані періоди.

Судами не було прийнято до уваги те, що позивач не заперечував проти того, щоб дитину під час виїзду до місця проживання позивача супроводжувала матір.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористувались правом на відзив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 ( а.с.83).

Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір`ю ОСОБА_3 в с. Сорока, Гусятинського району Тернопільської області.

Після припинення між сторонами сімейних відносин, вони не можуть дійти згоди щодо вирішення спільно усіх питань щодо виховання їх сина, що позбавляє батька, який проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні та особистому спілкуванні з нею, сторони не можуть дійти згоди щодо участі ОСОБА_1 у вихованні і спілкуванні з дитиною.

У зв`язку із спором між сторонами щодо участі батька у вихованні дитини, позивач 28 грудня 2016 року звернувся із заявою до служби у справах дітей Гусятинської районної державної адміністрації.(а.с.53).

Згідно із висновку комісії з питань захисту прав дитини при Гусятинській районній державній адміністрації від 20 січня 2017 року № 01-18/38, комісія вважає за доцільне визначити участь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: відвідувати дитину два рази на місяць у помешканні в якому проживає малолітній ОСОБА_4 або біля помешкання, враховуючи інтереси дитини (а.с.43).

Відповідно до розпорядження голови Гусятинської районної державної адміністрації від 27 січня 2017 року № 47-од, орган опіки та піклування визначив участь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: відвідувати дитину два рази на місяць, враховуючи інтереси дитини (а.с.44).

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає з батьками в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-36).

ОСОБА_1 періодично їздить на заробітки до Польщі .

В судовому засіданні сторони визнали той факт, що малолітній ОСОБА_4 , 2013 року часто хворіє на простудні захворювання, ларингіт.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2018 року оскаржується тільки в частині позовних вимог ОСОБА_1 про надання права виїзду дитини до його місця проживання на встановлений період.

В іншій частині оскаржувані судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, обов`язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов`язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків вимагатиме від судів ретельної перевірки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHR v.UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав зауважує людини, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v.UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Відповідно до частини другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Суд при встановленні способу спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини, зокрема батько зобов`язаний приймати участь у вихованні дитини постійно, а не тільки за домовленістю із матір`ю. Не врахування цього при вирішенні спору і встановлення способу спілкування позивача із дитиною виключно за домовленістю із відповідачем та у його присутності, може протиправно обмежити їх участь у вихованні дитини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у наданні дозволу на виїзд малолітньому сину разом з батьком за його місцем проживання на встановлений період, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 141 153 157 159 СК України, статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», та враховуючи вік дитини, її стан здоров`я, частоту захворювань та необхідність при цьому догляду матері, значну віддаленість місця проживання позивача, наявність конфліктних відносин між колишнім подружжям, у результаті чого дійшли правильного висновку, що до моменту існування вказаних обставин та в інтересах дитини відсутні підстави для виїзду малолітньої дитини до місця проживання батька у визначені періоди.

Окрім того, матеріали справи містять виписку із рішення ЛКК КЗ «Гусятинського ЦПМСД» № 36 від 29 січня 2018 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 часто недужає гострими респіраторними захворюваннями, рекурентними трахеобронхітом у зв`язку з чим потребує індивідуального догляду у домашніх умовах строком до січня 2019 року (а.с.130, 131).

У період з 25 червня 2016 року по 29 грудня 2018 року ОСОБА_4 перебував на диспансерному обліку та мав статус дитина-інвалід (а.с.131).

Крім того, у подальшому, у разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, при наявності спору між батьками, позивач не позбавлений можливості згідно вимог ст. 158 СК України звернутись до органу опіки та піклування для встановлення способів участі у вихованні дитини або згідно ст. 159 СК України знову звернутись до суду про визначення іншого способу його участі у вихованні дитини.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судами не було прийнято до уваги те, що орган опіки та піклування не вирішував питання та не надав свого висновку відносно доцільності надання дозволу позивачу на виїзд з малолітнім сином до місця проживання позивача у вищевказані періоди не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 19 СК України та ст. 89 ЦПК України висновок органу опіки та піклування самостійно не має заздалегідь встановленого значення.

Окрім того, служба у справах дітей Гусятинської РДА підтримала оскаржувані рішення суду ( а.с.120).

Доводи касаційної скарги відносно того, що судами не було прийнято до уваги те, що позивач не заперечував проти того, щоб дитину під час виїзду до місця проживання позивача супроводжувала матір не заслуговують на увагу, оскільки судами було враховано наявний стан здоров`я дитини, віддаленість місця проживання позивача та інтереси дитини, конфліктні відносини та наявність сварок між колишнім подружжям, а тому вказані доводи зводяться до переоцінки доказів .

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції вцілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про надання права виїзду дитини до місця проживання ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик