ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа № 600/2157/21-а
адміністративне провадження № К/990/6000/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (головуючий суддя Лелюк О. П., судді: Григораш В. О., Маренич І. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року (головуючий суддя Сторчак В. Ю., судді: Граб Л. С., Полотнянко Ю. П.)
І. Суть спору
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НБУ щодо невиплати у період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі, а також компенсації за невикористані 11 днів додаткової щорічної оплачуваної відпустки державного службовця за період роботи з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року;
- зобов`язати НБУ нарахувати та виплатити заборгованість із заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 27 784,06 грн, у тому числі: доплату за ранг державного службовця у сумі 1 080,00 грн, надбавку за вислугу років у сумі 26 704,06 грн;
- зобов`язати НБУ нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 5 808,88 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року заробітна плата нараховувалася та виплачувалася позивачу без таких складових як доплата за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років, що суперечить положенням статті 33 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та статті 46 Закону України «Про державну службу» № 4050-VІ. Крім цього, на думку позивача, відповідач безпідставно не виплатив йому при звільненні грошову компенсацію за невикористану відпустку за робочий рік з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року. При цьому, станом на 2015 рік стаж державної служби позивача становив понад 20 років, а тому тривалість належної йому щорічної додаткової відпустки складала 15 днів. Ураховуючи термін дії гарантій, пов`язаних зі статусом державного службовця, по 30 червня 2016 року, то, як уважає ОСОБА_1 , за робочий рік з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року він мав право на 11 днів щорічної додаткової відпустки. Проте щорічна додаткова відпустка позивачу як працівнику з 21 роком стажу державної служби за вказаний вище період не надавалася, і всупереч положенням частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» йому не виплачена при звільненні грошова компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
У період з 13 вересня 1995 року по 15 листопада 2018 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у НБУ з робочим місцем у місті Чернівці, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
01 лютого 2000 року позивачу, який прийняв присягу державного службовця, присвоєно дев`ятий ранг державного службовця, а 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 присвоєно шостий ранг державного службовця. Водночас, згідно із записом трудової книжки № 15 позивач втратив статус державного службовця з 01 травня 2016 року відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року
№ 889-VIII «Про державну службу».
Як вбачається з особової картки ОСОБА_1 , протягом 25 вересня 2015 року по 09 жовтня 2015 року останній використав додаткову відпустку за період з 13 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що з розрахункових листків ОСОБА_1 за період з жовтня 2015 року по червень 2016 року включно вбачається, що заробітна плата йому нараховувалась з урахуванням таких видів грошового забезпечення: за жовтень-грудень 2015 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., відп.дод.; за січень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., лікарн. (НБУ), лікарн. (непрац.); за лютий 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., індекс. з-пл., за вик. цілей та завдань; за березень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., індекс. з-пл.; за квітень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив.; за травень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив., за вик. цілей та завдань; за червень 2016 року - посадовий оклад, за особ. умови та інтенсив.
Наказом НБУ від 13 листопада 2018 року № 4402-к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інженера управління інформатизації регіонів (робоче місце в місті Чернівці) Департаменту інформаційних технологій з 15 листопада 2018 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Зазначеним наказом також зобов`язано здійснити ОСОБА_1 , виплату грошової компенсації: за 1 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 13 вересня 2016 до 12 вересня 2017 року; за 10 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 13 вересня 2017 року до 12 вересня 2018 року; за 4 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 13 вересня 2018 року до 15 листопада 2018 року; за 4 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 13 вересня 2016 року до 12 вересня 2017 року; за 4 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 13 вересня 2017 року до 12 вересня 2018 року; за 1 календарний день невикористаної щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 13 вересня 2018 року до 15 листопада 2018 року. Зобов`язано здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової допомоги в розмірі 7 посадових окладів.
Відповідно до розрахункового листка (30 листопада 2018 року) ОСОБА_1 нараховано суму заробітної плати з урахуванням посадового окладу, компенсації відпустки при звільненні, компенсаційної виплати при звільненні, яка з відрахуванням ПДФО, військового податку та внеску профспілки Управління НБУ в Чернівецькій області, складала 96 284,34 грн. Указана сума була виплачена позивачу 15 листопада 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням № 10533Р.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що зі змісту листа НБУ від 07 квітня 2021 року № 60-005/29961, виданого за результатами розгляду адвокатського запиту АО «Адвокатська компанія «Лекстер» стосовно ОСОБА_1 , останнім використано за робочий рік з 13 вересня 2015 року по 12 вересня 2016 року щорічну відпустку з 11 липня 2016 року по 24 липня 2016 року тривалістю 14 календарних днів та з 19 вересня 2016 року по 03 жовтня 2016 року тривалістю 15 календарних днів, а також щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (ненормований робочий день) тривалістю один календарний день 04 жовтня 2016 року.
Згідно приміток до вказаного листа розрахунок тривалості відпустки здійснено з урахуванням втрати працівниками НБУ статусу державного службовця з 01 травня 2016 року відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року
№ 889-VIII «Про державну службу» та збереженням пільг і компенсацій протягом двох місяців відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України. Розрахунок тривалості відпустки здійснено з 01 липня 2016 року (дата завершення двомісячного терміну збереження пільг і компенсацій у зв`язку з втратою працівниками статусу державного службовця) і до завершення робочого року.
Крім цього, в листі зазначено, що ОСОБА_1 додаткова відпустка як державному службовцю за 21 рік стажу державної служби (13 вересня 2015 року- 12 вересня 2016 року) не надавалась, оскільки право на неї у нього виникло б тільки з 12 вересня 2016 року, після втрати працівниками НБУ статусу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
Згідно з листом НБУ від 22 квітня 2021 року № 60-0005/35148, виданого за результатами розгляду адвокатського запиту АО «Адвокатська компанія «Лекстер» в інтересах ОСОБА_1 , у вересні 2015 року йому нараховувалася та виплачувалася надбавка за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років. Згідно розділу V. Надбавки «Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України», яке затверджене постановою Правління НБУ від 10 липня 2015 року № 456, що набрала чинності з 01 жовтня 2015 року, не передбачено встановлення надбавок за вислугу років та ранг працівникам НБУ.
Уважаючи, що відповідачем протиправно не виплачувались доплата за ранг державного службовця та надбавка за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року, а також при звільненні не була виплачена компенсація за невикористані 11 днів додаткової щорічної оплачуваної відпустки державного службовця за період роботи з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з часу набрання чинності (10 липня 2015 року) Законом України від 18 червня 2015 року № 541-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України» (далі - Закон № 541-VIII) оплата праці службовців (державних службовців) Національного банку уже не регулюється Законом України «Про державну службу», крім іншого, що наведено у частині першій статті 64 Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV «Про Національний банк України», а структура та розмір оплати праці службовців (державних службовців) Національного банку, визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці. При цьому, у даних спірних відносинах саме Закон № 679-XIV є спеціальним законом, який визначає, зокрема, структуру та розмір оплати праці державних службовців НБУ. Законодавець шляхом прийняття спеціального закону уповноважив НБУ визначати умови оплати праці та порядок установлення складових і розмірів заробітної плати державних службовців, які перебувають з ним у трудових відносинах. Оскільки спеціальними нормами права, які регулювали питання структури та розміру оплати праці державних службовців НБУ та які набрали чинності з 10 липня 2015 року та з 01 жовтня 2015 року, не було передбачено нарахування та виплату державним службовцям НБУ доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу названих складових заробітної плати у період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року, тобто у спірний період.
Також, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання НБУ нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 5 808,88 грн, з огляду на те, що з 12 вересня 2015 року позивач отримав право на додаткову відпустку за стаж державної служби 20 років тривалістю 15 календарних днів і таку він використав з 25 вересня 2015 року по 09 жовтня 2015 року, а право на додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби 21 рік виникало б у позивача з 12 вересня 2016 року, однак він втратив статус державного службовця з 01 травня 2016 року, а тому у позивача відсутнє право на додаткову щорічну оплачувану відпустку державного службовця і, як наслідок, відсутнє право на виплату компенсації за невикористані дні такої відпустки.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
09 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування позиції, позивач посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 липня 2020 року при розгляді аналогічного спору у справі № 817/511/17. Так, у пункті 50 цієї постанови Верховний Суд зробив висновок про те, що твердження судів нижчих інстанцій стосовно уповноваження Законом № 679-ХІV Правління Національного банку України визначати умови оплати праці є хибним, оскільки у спірний період Законом № 679-ХІV були надані Правлінню НБ України такі повноваження, однак статтею 64 вказаного закону регламентована відповідність цих умов нормам законодавства про оплату праці, зокрема, Закону України «Про державну службу». Тим самим Верховний Суд відніс норми Закону України «Про державну службу» до законодавства про оплату праці державних службовців, що поширювалося на працівників Нацбанку у період, коли вони мали статус державного службовця. Таким чином, згідно позиції Верховного Суду нова редакція статті 64 Закону № 679-ХІV не виключає застосування до правовідносин щодо оплати праці працівників Національного банку, що мають статус державного службовця, положень Закону України «Про державну службу».
Також, скаржник стверджує, що незалежно від дати втрати ним статусу державного службовця, а також незалежно від зміни законодавства, що регулювало спірні правовідносини, роботодавець відповідно до встановлених умов трудового договору та письмових гарантій був зобов`язаний оплачувати працю позивача та надавати йому відпустки, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку за час перебування його на державній службі.
НБУ поданий відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись з касаційною скаргою відповідач зазначає, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України» від 18 червня 2015 року № 541-VIII, яким внесені зміни у частину першу статті 64 Закону України «Про Національний банк України», а саме: виключено слова «оплати праці», структура та розмір оплати праці службовців НБУ визначається Правлінням НБУ без застосування норм Закону України «Про державну службу». На думку відповідача, посилання позивача на порушення статті Закону України «Про оплату праці» є безпідставним, оскільки Закон України «Про державну службу» у частині структури оплати праці на службовців НБУ з 10 липня 2015 року не поширюється. Крім того, відповідач уважає помилковими посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 817/511/17, оскільки така постанова не є остаточною та містить лише вказівку судам нижчої інстанції більш ретельно вивчити вищезазначене питання.
Також НБУ зауважує, що виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходяться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного стажу державної служби, а тому надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні державного службовця залежали лише від наявності у державного службовця відповідного стажу, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України регламентовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 5 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.
Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Відповідно до статті 7 Закону № 108/95-ВР законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про підприємства в Україні» та інших актів законодавства України.
Статтею 22 Закону № 108/95-ВР передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
На момент виникнення спірних правовідносин принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначав Закон України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI «Про державну службу» (далі - Закон № 4050-VI), пунктом 4 частини першої статті 10 якого визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу державного службовця.
За приписами частин першої, третьої, четвертої статті 46 Закону № 4050-VI установлено, що заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавок до нього та премій, передбачених цим Законом. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється у співвідношенні до мінімальної заробітної плати залежно від стажу державної служби в таких розмірах: більше 1 року - 0,2; більше 5 років - 0,4; більше 10 років - 0,6; більше 15 років - 0,8; більше 20 років - 1,0. Державному службовцю встановлюється надбавка за ранг у співвідношенні до мінімальної заробітної плати залежно від присвоєного йому рангу: за 9 ранг - 0,10; 8 ранг - 0,15; 7 ранг - 0,20; 6 ранг - 0,25; 5 ранг - 0,30; 4 ранг - 0,35; 3 ранг - 0,40; 2 ранг - 0,45; 1 ранг - 0,50.
Починаючи з 01 травня 2016 року відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначав Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 889-VIII його дія не поширюється на службовців Національного банку України.
Статтею 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин;) установлено, що Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 64 Закону № 679-XIV умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов`язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України «Про державну службу».
Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають посади, передбачені штатним розписом.
Правління Національного банку визначає перелік посад працівників, трудовий договір з якими укладається у формі контракту.
Службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України «Про державну службу», якщо цей Закон не встановлює іншого.
Питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до законодавства України.
Ранги державних службовців Національного банку, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Інші ранги присвоюються Головою Національного банку.
До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять працівники, обов`язки яких безпосередньо не пов`язані із виконанням функцій Національного банку.
Структура та розмір оплати праці службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці.
З 01 травня 2016 року у статтю 64 Закону № 679-XIV внесено зміни, викладено цю статтю в іншій редакції, зокрема, передбачено, що умови найму, звільнення, надання відпусток, службові обов`язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку з урахуванням законодавства про працю.
Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають посади, передбачені штатним розписом.
Правління Національного банку визначає перелік посад працівників, трудовий договір з якими укладається у формі контракту.
До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять працівники, обов`язки яких безпосередньо не пов`язані із виконанням функцій Національного банку.
Структура та розмір оплати праці службовців Національного банку визначаються Правлінням Національного банку відповідно до законодавства про оплату праці.
Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу Національного банку встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до норм законодавства про оплату праці.
Постановою Правління Національного банку України від 10 липня 2015 року № 456, яка набрала чинності з 01 жовтня 2015 року, затверджено Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України (далі - Положення №456).
Пунктом 2 Положення № 456 визначено умови оплати праці (заробітної плати) працівників, які перебувають у трудових відносинах із Національним банком України, та порядок установлення їм складових та розмірів заробітної плати.
Відповідно до пункту 10 Положення № 456 оплата праці працівників Національного банку складається з основної і додаткової заробітної плати та інших виплат.
Згідно з пунктами 11 та 12 Положення № 456 основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків). Для працівників Національного банку встановлюється у вигляді посадових окладів. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці. Вона включає премії, надбавки, доплати, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством України.
Поряд з цим, правовідносини, пов`язані з наданням державним службовцям відпусток, регулювалися Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (який був чинний на момент прийняття позивачем присяги державного службовця), статтею 35 якого було установлено, що державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» (яка діяла на момент прийняття позивачем присяги державного службовця) установлено, що: державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.
VІІ. Висновки Верховного Суду
В силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
При цьому, згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією права працівника НБУ, що мав шостий ранг державного службовця, на отримання доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, а також отримання компенсації за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року (до моменту втрати статусу державного службовця).
Що стосується позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, колегія суддів зазначає таке.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки спеціальними нормами права, які регулювали питання структури та розміру оплати праці державних службовців НБУ та які набрали чинності з 10 липня 2015 року та з 01 жовтня 2015 року, не було передбачено нарахування та виплату державним службовцям НБУ доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі, то суди дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу названих складових заробітної плати у період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року, тобто у спірний період.
Водночас, у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 817/511/17.
З цього приводу колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Предметом спору у справі № 817/511/17 є право працівника НБУ, що має сьомий ранг державного службовця, на отримання доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року. Тобто правовідносини у цій справі та справі № 600/2157/21 є подібними.
Так, Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 817/511/17 зазначив: «Період, за який, на думку позивачки, вона мала право на отримання спірних доплат почався 01 жовтня 2015 року і тривав до 30 квітня 2016 року.
У вказаний період діяв Закон України «Про державну службу» № 4050-VI, який не передбачав жодних обмежень його застосування до службовців НБ України. Вказані обмеження почали діяти з 01 травня 2016 року.
Окрім того, Законом № 679-XIV у вказаний період було встановлено, що умови оплати праці службовців НБ України визначаються Законом України «Про державну службу». Дане положення діяло також до 01 травня 2016 року. Після 01 травня 2016 року вказана норма була змінена і нею передбачалось, що умови оплати праці визначаються лише Правлінням НБ України, без посилання на Закон України «Про державну службу».
Таким чином, є необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що спеціальним Законом № 679-XIV з 01 жовтня 2015 року змінено умови оплати праці позивача як службовця НБ України.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що вказані зміни були впровадженні лише з 01 травня 2016 року, тобто не охоплюють спірний період. Твердження судів стосовно уповноваження Законом № 679-XIV Правління Національного банку України визначати умови оплати праці є також хибним, оскільки у спірний період Законом № 679-XIV і були надані Правлінню НБ України повноваження, однак статтею 64 вказаного закону регламентована відповідність цих умов нормам законодавства про оплату праці, зокрема, Закону України «Про державну службу».
Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, внаслідок неправильного встановлення характеру спірних правовідносин в контексті часу їх виникнення, також неправильно були застосовані норми матеріального права. Вказані порушення призвели до протиправного щодо відсутності у позивачки права на отримання доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі у період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року.»
Таким чином, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 817/511/17.
При цьому, доводи відповідача про те, що ця постанова Верховного Суду не є остаточною та містить лише вказівку судам нижчої інстанції більш ретельно вивчити вищезазначене питання, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки Верховний Суд надав тлумачення нормам статтей Законів № 679-XIV та
№ 4050-VI у частині виплати службовцям НБУ доплати за ранг державного службовця і надбавки за вислугу років на державній службі та вказав на період їх застосування.
З огляду на викладене та враховуючи частину другу статті 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги у цій частині, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду у цій частині. Судам слід встановити та дослідити питання щодо встановлення суми заробітної плати, яка підлягала виплаті позивачу у спірний період (з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року), з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 817/511/17 та у цій постанові.
Що стосується позовних вимог у частині зобов`язання НБУ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року у сумі 5 808,88 грн, колегія суддів зазначає таке.
З аналізу статті 35 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та пункту 1 постанови КМУ від 27 квітня 1994 року № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» передбачено право державних службовців, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, на додаткову оплачувану відпустку тривалістю до 15 календарних днів. При цьому, державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.
Тобто, право державного службовця на отримання додаткової оплачуваної відпустки прямо залежить від наявності у особи статусу державного службовця та терміну його перебування на відповідній посаді державної служби.
Як убачається з матеріалів справи та вірно установлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 12 вересня 2015 року позивач отримав право на додаткову відпустку за стаж державної служби 20 років тривалістю 15 календарних днів і таку він використав з 25 вересня 2015 року по 09 жовтня 2015 року. При цьому, право на додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби 21 рік виникало б у ОСОБА_1 з 12 вересня 2016 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на додаткову щорічну оплачувану відпустку державного службовця за період з 12 вересня 2015 року по 30 червня 2016 року і, як наслідок, права на компенсацію за невикористані дні такої відпустки, оскільки з 01 травня 2016 року він втратив статус державного службовця.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України установлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Водночас, згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі за період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Поряд з цим, в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 341 345 349 350 353 355-356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невиплати у період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі та зобов`язання Національного банку України здійснити нарахування та виплатити заборгованість із заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 30 червня 2016 року - скасувати.
Справу у цій частині направити на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О. В. Кашпур
С. А. Уханенко