№ 600/691/20-а - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 600/691/20-а

адміністративне провадження № К/9901/30819/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 600/691/20-а

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року (суддя Анісімов О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (суддя-доповідач - Біла Л.М., судді: Курко О.П., Гонтарук В.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), Чернівецької обласної прокуратури, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 2 від 02 квітня 2020 року № 141 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою», яким ОСОБА_1 визнана такою, що не пройшла атестацію;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області від 28 квітня 2020 року № 218-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Чернівецької області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 квітня 2020 року;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Чернівецькій обласній прокуратурі на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів або на рівнозначній посаді;

- стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що з 14 січня 2016 року працювала на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Чернівецької області. За час роботи в органах прокуратури (майже 35 років) до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, неодноразово заохочувалася та має державну нагороду від Верховної Ради України. Незважаючи на це, наказом прокурора Чернівецької області від 28 квітня 2020 року № 218-к її звільнено з посади та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Спірний наказ виданий на підставі рішення кадрової комісії № 2 від 02 квітня 2020 року № 141 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою». Позивачка не погоджується з указаними рішенням та наказом, оскільки вважає, що вони протиправно обмежують та позбавляють її трудових прав та гарантій, передбачених Конституцією України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

3. ОСОБА_1 зазначає, що правовою підставою для звільнення її із займаної посади визначено пункт 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII, яким врегульовано питання звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, станом на день прийняття стосовно неї оскаржуваних рішень ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому вона обіймала посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури не було, а отже і не було правових передумов для її звільнення на цій підставі.

4. Окрім того, позивачка уважає, що у кадрової комісії № 2 були відсутні повноваження на проведення атестації та прийняття рішень за її наслідками, оскільки наказ Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій», який за своїм змістом є нормативно-правовим актом, не пройшов передбачену чинним законодавством України державну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання його протиправним та нечинним.

5. Також у позові ОСОБА_1 зауважила, що суть атестації полягає у періодичному оцінюванні ділової кваліфікації працівників щодо їх відповідності займаній посаді, ефективності здійснення ними роботи. Однак у порушення наведеного, предметом атестації визначено оцінку професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора. При цьому, на сайті Офісу Генерального прокурора навіть не було розміщено даних щодо сертифікації комп`ютерного обладнання та апробації питань для іспиту. Більшість питань із Переліку, розміщеного на сайті перед іспитами, стосувалися законодавства, не пов`язаного з виконуваною нею роботою та спеціалізацією, наприклад, питання щодо особливостей та строків призначення звань працівникам поліції тощо.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

7. Мотиви прийняття судом першої інстанції такого рішення ґрунтуються на тому, що позивач, подавши 11 жовтня 2019 року на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, реалізувала своє право на переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. При цьому будь-яких доказів того, що її волевиявлення у вигляді подання згадуваної вище заяви, не відповідало її справжній волі суду не надано. Водночас, на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, призначеного на 03 березня 2020 року, позивачка не з`явилась, заяву про перенесення дати іспиту не подавала. Таким чином, кадрова комісія № 2 правомірно, керуючись положеннями абзацу 2 пункту 11 розділу І Порядку № 221, прийняла рішення «Про неуспішне проходження прокурорами атестації у зв`язку з неявкою» від 02 квітня 2020 року № 141.

8. Щодо визначення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у якості правової підстави для звільнення ОСОБА_1 , то суд першої інстанції зазначив, що Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX) законодавець фактично доповнив підстави для звільнення прокурора, передбачені в пункті 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. При цьому згідно логіки законодавця, наявність підстав для звільнення прокурора передбачених пунктом 19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX (в тому числі наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури) є безумовною підставою для звільнення такого прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII, навіть у разі відсутності ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

9. Окрім того, цей суд зауважив, що тлумачення положень Законів № 1697-VII та № 113-IX через призму підходу, застосованого позивачем у позовній заяві, унеможливить звільнення прокурора, який не пройшов атестацію, оскільки реалізація положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII можлива виключно з урахуванням статті 60 цього ж Закону, що фактично створює додаткові обмеження для звільнення такого прокурора.

10. Суд апеляційної інстанції погодився з позицією та мотивами, наведеними у рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року, у зв`язку із чим залишив це рішення без змін. Апеляційний суд зазначив, що у спірних правовідносинах позивачка знаходилася у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не могла не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження одного з етапів атестації, з правилами якої вона погодилася, подавши заяву 11 жовтня 2019 року.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

11. На рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

12. Підставами касаційного оскарження позивачка визначила пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

13. На обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачка зазначила, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, а також не враховано висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (постанова від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року справа № 817/3397/15).

14. Так, у справі № 815/1554/17 Верховний Суд зазначав, що наявність у пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення у наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Відтак, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

15. У справі № 815/1554/17 Верховний Суд висловив правову позицію, що звільнення позивача відбулося протиправно, оскільки був відсутній факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення посади позивача. Зміна назви юридичної особи за своєю суттю не є реорганізацією юридичної особи, адже до неї віднесено виключно процедури злиття, приєднання, поділу, перетворення, які щодо прокуратури Чернівецької області не проводилися.

16. Позивачка уважає, що звільнення її з посади та з органів прокуратури на підставі положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII є протиправним, оскільки обставини, вказані у цій нормі, не настали. Звертає увагу, що посилання в оскаржуваному наказі на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу звільнення, з урахуванням підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, вказує на обов`язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а також ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури.

17. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачка вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII на виконання вимог підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX.

18. Порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій позивачка вбачає у ненаданні оцінки її доводам щодо поважності причин неявки на іспит. Зокрема вказує, що у день, коли був призначений іспит - 03 березня 2020 року, вона перебувала на робочому місці та виконувала свої посадові обов`язки. Прокурору Чернівецької області було достеменно відомо, що в указану дату ОСОБА_1 повинна брати участь у тестуванні в м. Києві. Проте, оскільки наказ про відрядження позивачки виданий не був, то в неї були відсутні правові підстави залишити своє робоче місце.

19. Ухвалою від 08 вересня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

20. Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу позивачки просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

21. У відзиві відповідач зазначає, що для звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у порядку, передбаченому пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX, тобто у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, важливим є не юридичний факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів, а один із юридичних фактів, передбачених у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX. При цьому, вказана норма сформульована чітко, однозначно та не допускає множинного тлумачення щодо правових наслідків для прокурорів, які не пройдуть атестацію, передбачену пунктами 7- 18 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX. Ураховуючи, що позивачка має вищу юридичну освіту та значний стаж роботи у галузі права, що дозволяв їй тривалий час займати посаду прокурора, вона могла і була зобов`язана усвідомлювати зміст та значення правових норм закону, які регулюють її статус та покладають на неї, як на прокурора, додаткові обов`язки.

22. Також у відзиві Офісу Генерального прокурора вказано про безпідставність посилань скаржника у касаційній скарзі на згадані постанови Верховного Суду, оскільки останні прийнятті за відмінних, ніж у цій справі, фактичних обставин.

23. Чернівецька обласна прокуратура також подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити позивачці у задоволенні скарги. Свою позицію обласна прокуратура обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX. При цьому, такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури.

24. Стосовно доводів позивачки про не видання прокурором області наказу про її відрядження до м. Києва для складання іспиту, призначеного на 03 березня 2020 року, відповідач у відзиві зазначає, що ОСОБА_1 не подавала заяву про відрядження. У той же час, 28 лютого 2020 року на підставі поданих документів начальників відділів прокурором Чернівецької області видано наказ № 31-в про службове відрядження до Офісу Генерального прокурора працівників прокуратури області для проходження іспиту 03 березня 2020 року. Водночас, оформлення відрядження не було обов`язковим у тій ситуації, адже окремі працівники на період проходження атестації оформлювали відпустки. Проте, і цим правом позивачка не скористалась. Більше того, за наявності бажання взяти участь в проходженні атестації, позивачка мала можливість звернутися до кадрової комісії із заявою про перенесення дати іспиту, чого нею зроблено не було.

25. Окремо відповідач зауважив, що у позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказувала на неможливість прибуття на іспит, а підставою для визнання протиправними та скасування рішень та наказу зазначала незаконність атестації у цілому.

26. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, відповідач зазначив, що вони є також необґрунтованими, адже правовідносини у справах, на які посилається позивачка, та у цій справі, не є подібними.

27. Ухвалою від 25 травня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

28. Позивачка працювала в органах прокуратури з 27 серпня 1985 року, з них на прокурорських посадах з 23 грудня 1998 року.

29. Наказом прокурора Чернівецької області від 14 січня 2016 року № 40-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Чернівецької області з 14 січня 2016 року, звільнивши її з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та зв`язків із громадськістю прокуратури Чернівецької області.

30. За період роботи в органах прокуратури ОСОБА_1 не одноразово заохочувалась.

31. 11 жовтня 2019 року позивачкою на ім`я Генерального прокурора подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Відповідно до змісту цієї заяви ОСОБА_1 підтвердила, що усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, її буде звільнено з посади прокурора.

32. На офіційному сайті Офісу Генерального прокурора 20 лютого 2020 року розміщено графік складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого на 03 березня 2020 року прокурорам призначений іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. До вказано переліку прокурорів під порядковим номером 304 група 2 включено ОСОБА_1 .

33. Відповідно до наявної у справі відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, навпроти прізвища позивача проставлений рукописний запис «не з`явилась».

34. Також протоколом №1 засідання Кадрової комісії № 2 від 03 березня 2020 року у четвертому питанні порядку денного зафіксовано факт неявки прокурорів, в тому числі позивачки, на іспит у формі анонімного тестування із використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що мав місце 03 березня 2020 року (Додаток 4 до Протоколу).

35. Рішенням Кадрової комісії № 2 «Про неуспішне проходження прокурорами атестації у зв`язку з неявкою» від 02 квітня 2020 року №141 ОСОБА_1 визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію у зв`язку із неявкою.

36. Наказом прокурора Чернівецької області № 218-к від 28 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », позивачку звільнено з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 29 квітня 2020 року. Підстава: рішення Кадрової комісії №2 від 02 квітня 2020 року № 141 про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою.

V. Нормативне регулювання

37. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

39. Статтями 2 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

40. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

41. Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

42. Законом № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

43. Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.

44. У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

45. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

46. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

47. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

48. За пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

49. Відповідно до пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

50. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

51. За пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

52. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

53. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

54. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

55. За текстом пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

56. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

57. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

58. Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

59. Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

V. Позиція Верховного Суду

60. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

61. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

62. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 08 вересня 2021 року касаційне провадження у справі відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

63. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить з наступного.

64. Визначальним у вказаному публічно-правовому спорі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а саме: чи обов`язкового для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII).

65. Зі змісту пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX слідує, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї з таких підстав:

66. Аналізуючи вказану норму можна зробити висновок, що:

1) підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1- 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;

2) закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

67. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20.

68. Як установлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX ОСОБА_1 11 жовтня 2019 року подала Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

69. У цій заяві позивачка підтвердила своє бажання пройти атестацію, вказала на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, її буде звільнено з посади прокурора.

70. Отже, позивачка фактично погодилася з установленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора та проведення атестації.

71. Як зазначалося вище, 20 лютого 2020 року на вебсайті Офісу Генерального прокурора було оприлюднено графік складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 03 березня 2020 року. До переліку прокурорів під порядковим номером 304 група 2 включено ОСОБА_1 .

72. Разом з тим, позивачка 03 березня 2020 року, будучи обізнаною про дату, час та місце проведення тестування, на складання іспиту не з`явилась, що підтверджується відомістю про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора та протоколом № 1 засідання Кадрової комісії № 2 від 03 березня 2020 року.

73. Вказані обставини позивачем не спростовувались.

74. Водночас, нормативний зміст пункту 11 розділу І Порядку № 221 свідчить, що неявка прокурора на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора можлива лише у виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту. При цьому, до заяви прокурор повинен долучити копію документа, що підтверджує інформацію про поважні причини його неявки на складення відповідного іспиту.

75. У випадку не вчинення прокурором вищезазначених дій, у разі його неявки для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

76. Судами встановлено та не заперечується позивачкою, що правом на подання заяви перенесення дати складання іспиту вона не скористалась.

77. У зв`язку із цим Кадрова комісія № 2 на підставі пунктів 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 11 розділу І, пункту 1 розділу ІІ Порядку № 221 прийняла рішення від 02 квітня 2020 року № 141 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

78. У подальшому, на підставі вказаного рішення кадрової комісії прокурор Чернівецької області наказом від 28 квітня 2020 року № 218-к звільнив ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

79. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що в даному випадку, юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивачки на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII), є не ліквідація, реорганізація або скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

80. Суд касаційної інстанції уважає таку позицію судів правильною, адже вона ґрунтується на правильному тлумаченні норм матеріального права.

81. Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про державну службу». Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й «Про прокуратуру».

82. Тобто запровадження Законом № 113-IX атестації прокурорів регіональних прокуратур, як однієї з умов для їх переведення в обласні прокуратури, пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо до позивача.

83. Фактично всі доводи позивачки щодо протиправності дій відповідача що проведення атестації ґрунтуються на незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на її думку, порушують, зокрема, права та гарантії, що визначені КЗпП України та Конституцією України.

84. Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

85. Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , подаючи 11 жовтня 2019 року заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, цілком і повністю була ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації та погодилася на їх застосування. Тобто, розуміла наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивачка мала повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого нею зроблено не було.

86. Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно, неявка позивачки на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, є безумовною підставою згідно з пунктом 11 розділу I Порядку № 221 для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав.

87. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

88. Водночас, відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

89. Відтак, за наявності відповідного рішення Другої кадрової комісії від 02 квітня 2020 року № 141 про неуспішне проходження позивачкою атестації, прокурор Чернівецької обласної прокуратури на підставі вказаної норми Закону № 113-IX видав наказ № 218-к від 28 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області.

90. Зважаючи на те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов`язане, зокрема, з наявністю рішення першої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що в такому випадку ліквідація, реорганізація органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів органу прокуратури не є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує звільнення прокурора у разі неуспішного проходження ним атестації.

91. Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

92. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20, № 640/24727/19, від 10 листопада 2021 року у справах № 540/2277/20, № 540/1413/20, від 25 січня 2022 року у справах № 160/6238/20, № 340/1904/20, від 10 лютого 2022 року у справах № 260/1902/20, № 300/1454/20, № 640/1230/20, від 15 лютого 2022 року у справах № 640/25603/19, № 340/1722/20 та ін.

93. Суд зауважує, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Водночас, правова позиція щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, тобто після подання касаційної скарги.

94. Верховний Суд відхиляє доводи позивачки про те, що зазначення у наказі про звільнення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без зазначення конкретної підстави (як-то ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення чисельності прокурорів) породжує для неї негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності, адже ОСОБА_1 , маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не могла не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої вона погодилася, подавши заяву 11 жовтня 2019 року.

95. Також колегія суддів уважає неприйнятними аргументи скаржника про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки її доводам щодо поважності причин неявки на атестацію, оскільки ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі чи в будь-яких інших поданих до суду документах ОСОБА_1 не вказувала про наявність указаних обставин і, відповідно, такі не досліджувалися судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень. Тому, враховуючи положення статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини, а також оцінювати доводи та аргументи, що не були заявлені позивачкою у судах першої та апеляційної інстанцій.

96. На підставі викладеного колегія суддів констатує, що рішення судів ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

97. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

98. У той же час, оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, позивач посилався на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року справа № 817/3397/15.

99. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

100. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

101. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

102. Так, у справі № 815/1554/17 спірні правовідносини стосувалися звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII) і виникли у лютому 2017 року, тобто до набрання чинності Законом № 113-ІХ.

103. У справі № 802/651/16-а позовні вимоги стосувалися поновлення на посаді заступника начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА, звільненого у зв`язку із припиненням управління шляхом ліквідації та враховуючи що надані пропозиції щодо працевлаштування ним були відхилені. Верховним Судом було перевірено дотримання відповідачем вимог КЗпП України при звільненні позивача, зокрема, статей 40 та 49-2.

104. Водночас у справі, що розглядається, відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Особливості звільнення прокурорів, визначені положеннями Законів № 113-ІХ та № 1697-VII, є спеціальними щодо тих, які визначені статтею 40 КЗпП України.

105. У справі № 817/3397/15 вирішувалося питання щодо звільнення через скорочення штатів на підставі підпункту г пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

106. Отже, у порівнюваних справах різними є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, підстави звернення до суду з відповідними позовами, а також нормативне регулювання спірних правовідносин та їх часові проміжки.

107. Таким чином, наведені відмінності порівнюваних справ свідчать про те, що правовідносини у них не є подібними, а тому висновки, зроблені Верховним Судом у справах № 815/1554/17, № 802/651/16-а та № 817/3397/15, не можуть бути застосовані у цьому спорі.

108. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та в наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, врегульовано різними нормами права, що зумовило й різні висновки, яких дійшли суди.

109. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

110. За таких обставин, касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підлягає закриттю.

111. Аналогічний правовий підхід та аналіз наведених судових справ наведений в ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 600/1413/20-а про закриття касаційного провадження.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

112. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 339 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 600/691/20-а закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 600/691/20-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько