№ 601/2111/16 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 601/2111/16

провадження № 61-16128св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), Великобережецька сільська рада Кременецького району Тернопільської області,

відповідач за зустрічним позовом - Великобережецька сільська рада Кременецького району Тернопільської області,

треті особи за зустрічним позовом: Великобережецька сільська рада Кременецького району Тернопільської області, Управління Держгеокадастру в Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуцалюка Андрія Романовича на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2019 року у складі суддів Коротича І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів: Хома М. В., Сташків Б. І., Щавурська Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гуцалюка Андрія Романовича на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Великобережецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,51 га, які знаходяться у с. Іква Кременецького району Тернопільської області.

Позивачці стало відомо те, що межі приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки заходять на межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площа накладення складає 0,0091 га.

Позивач вважає, що відповідач у 2015 році неправомірно приватизував належну їй частину земельної ділянки, без попереднього погодження її меж та без вилучення її у попереднього землекористувача.

З урахуванням викладених обставин просила суд визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 16 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Кременецького районного управління юстиції Тернопільської області ОСОБА_2 на земельну ділянку в с. Іква Кременецького району Тернопільської області, площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 6123481400:05:001:0150, а також скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Великобережецька сільська рада Кременецького району Тернопільської області, Відділ у Кременецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області м. Кременець, про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації державних актів про право власності на земельні ділянки.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що передача земель у власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням чинного на той час земельного законодавства, оскільки рішення про передачу земель було прийнято сільською радою, тоді як повинно було прийматись районною Радою народних депутатів. Також відсутня технічна документація, що посвідчує право власності на вищевказані земельні ділянки, що є підставою для скасування державних актів на право власності на земельні ділянки. Крім цього, в оскаржуваних державних актах невірно зазначено кадастрові номери земельних ділянок, тоді як чинним законодавством не передбачено внесення змін та виправлень до Державних актів, тому останні підлягають скасуванню.

З урахуванням викладених обставин просив суд визнати недійсними видані ОСОБА_1 30 серпня 2004 року Управлінням земельних ресурсів у Кременецькому районі Державні акти серії ТР № 063349 та № 063350 на право власності на земельні ділянки площами 0,25 га та 0,40 га, кадастрові номери 6123481404050010033 та 6123481404050010032, які знаходяться в с. Іква Кременецького району Тернопільської області, а також скасувати державну реєстрацію цих земельних ділянок.

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, згідно якої просив визнати недійсним рішення Великобережецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 20 листопада 2001 року № 146 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,51 га для ведення особистого підсобного господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд виходив з їх недоведеності та необгрунтованості.

Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Гуцалюк А. Р. подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуцалюка А. Р. залишено без задоволення, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Гуцалюка А. Р. надійшла касаційна скарга на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

23 вересня 2019 року від ОСОБА_2 на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуцалюка А. Р. відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 вересня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням сесії Великобережецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 20 листопада 2001 року вирішено закріпити за ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 27 га; виділити ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,49 га, яка прилягає до закріпленої земельної ділянки; передати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку 0, 25 га для обслуговування житлового будинку та 0, 51 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 оформила право власності, отримавши 30 серпня 2004 року два державні акти на право власності на земельні ділянки: 1) земельну ділянку площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства у с. Іква Кременецького райну; 2) земельну ділянку площею 0, 25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Іква Кременецького району.

Відповідачу ОСОБА_2 рішенням Великобережецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 03 серпня 2015 року № 651 надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,12 га в с. Іква Кременецького району за рахунок земель, не наданих у власність і постійне користування в межах населених пунктів.

Рішенням Великобережецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 11 вересня 2015 року № 664 ОСОБА_2 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність площею 0,12 га в с. Іква Кременецького району за кадастровим номером 6123481400:05:001:0150. Передано безоплатно у власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.

16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідають.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржується, тому в цій частині перегляду у касаційному порядку не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні приписи містяться і у статті 1 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

Так, статтями 116 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Згідно частини першої, другої статті 118 ЗК України громадянин зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною шостою, сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини першої статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначений у статті 141 ЗК України є вичерпним.

Відповідно до статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства; конфіскації земельної ділянки; примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

За положеннями частини першої-другої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку.

Позивач за первісним позовом вважає, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на належну їй земельну ділянку.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що земельна ділянка відповідача частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у власності (користуванні) позивача.

При таких обставинах, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не доведено факту накладення земельних ділянок, а також факту порушення чинного законодавства при виготовленні свідоцтва на право власності на земельну ділянку відповідача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі, ухваливши законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання позивача на не підписання нею протоколу погодження меж земельної ділянки, як землекористувачем суміжної земельної ділянки відповідача, є необґрунтованим, оскільки погодження меж є виключною допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки. Підписання акту (протоколу) погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/15-ц (провадження № 61-19526ск18).

Щодо доводів заявника стосовно заявленого ОСОБА_2 у суді першої інстанції клопотання про призначення судової експертизи, від якої він до початку її проведення відмовився, не оплативши її вартість, то позивачка не була позбавлена можливості заявляти клопотання про проведення аналогічної експертизи, чого не зробила як у суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуцалюк Андрія Романовича залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Великобережецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило