№ 601/478/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 травня 2022 року

м. Київ

справа № 601/478/18

провадження № 61-6455св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області, орган опіки та піклування Кременецької міської ради,

за зустрічним позовом

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Мочальської В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

20 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину нерухомості, а саме на: 1/2 частку будівлі складу свинарника загальною площею 555,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 109 805,50 грн; 1/2 частку будівлі складу загальною площею 539,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 106 907,50 грн; 1/2 частку господарського приміщення телятника-свинарника загальною площею 438,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 88 722,05 грн; 1/2 частку автогаражів, загальною площею 72,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 17 488,00 грн; на 1/2 частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 48 353,50 грн.

Позов обґрунтований тим, що після розірвання шлюбу в судовому порядку у грудні 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продовжували проживати однією сім`єю, вели спільне господарство до 17 травня 2011 року - часу реєстрації розірвання шлюбу.

18 березня 2019 року ОСОБА_1 подала позов до суду першої інстанції про визнання за нею права власності на частку в спільному майні подружжя за період спільного проживання з 11 січня 2006 року до 24 травня 2011 року. До складу спільно нажитого майна позивач включає об`єкти нежитлової нерухомості в АДРЕСА_1 , № 2T, № 2У, № 4С, зброю та незакінчений будівництвом, готовністю 45 %, будинок АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 просила визнати право власності на: 22,5 % частини незавершеного будівництвом житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, за адресою: АДРЕСА_3 , що становить 1/2 частину збудованого на момент реєстрації розірвання шлюбу; 1/2 частку зброї, яка зареєстрована за ОСОБА_6 : мисливські гладкоствольні рушниці: ІЖ-27, 12 калібру, № НОМЕР_1 , ТОЗ-34, 12 калібру, № НОМЕР_2 ; мисливський нарізний карабін ОПСКС, калібру 7,62 мм, № НОМЕР_3 , мисливську дрібнокаліберну гвинтівку ТОЗ - 701, калібру 5,6 мм, № НОМЕР_4 , пристрій вітчизняного виробництва, споряджений патронами для відстрілу гумовими кулями, марки ФОРТ-12 Р, калібру 9 мм, № НОМЕР_5 , вартість не визначена.

Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 28 вересня 1985 року вона перебувала із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який 18 грудня 2010 року розірвано в судовому порядку. До моменту розірвання шлюбу вона із ОСОБА_6 проживала однією сім`єю, що підтверджується довідкою про реєстрацію його місця проживання, а також його деклараціями про доходи як державного службовця та автобіографіями. Вказувала на те, що шлюб між нею і ОСОБА_6 вважається розірваним лише 24 травня 2011 року - з часу, коли внесено відповідні відомості до записів актів цивільного стану громадян про шлюб. Зазначала, що за час шлюбу вони набули у спільну сумісну власність майно, яке підлягає поділу. У 2010-2011 роках разом із ОСОБА_6 придбано будматеріали та збудовано готовністю 45 % житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , в якому їй належить 22,5 %.

21 травня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , яка на вказаний період часу претендувала на спадкування майна із законними спадкоємцями, та до законних спадкоємців майна померлого чоловіка ОСОБА_6 - дочки ОСОБА_2 , неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , інтереси якої представляє мати ОСОБА_4 , про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя.

Позов ОСОБА_3 мотивала тим, що з 10 червня 2011 року до 28 квітня 2017 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 . Майно належить їй як законній дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане за час перебування в шлюбі.

Просила визнати за нею право власності на: 1/2 частку будівлі складу свинарника загальною площею 555,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 109 805,50 грн; 1/2 частку будівлі складу загальною площею 539,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 106 907,50 грн; 1/2 частку господарського приміщення телятника-свинарника загальною площею 438,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 88 722,50 грн; 1/2 частку автогаражів загальною площею 72,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 17 488,00 грн.

Зазначала, що права на вказані об`єкти нерухомості виникли восени 2011 року. За час шлюбу придбано автомобіль марки «НУUNDAI SANTA FE 2.2», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , дата реєстрації 14 квітня 2012 року і трактор колісний МТЗ-80 УК, вартістю 10 000,00 грн (самостійно складена машина), реєстраційний номер НОМЕР_7 , дата реєстрації 27 вересня 2012 року.

18 червня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог, просила: визнати житловий будинок АДРЕСА_2 , особистою приватною власністю ОСОБА_6 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину приміщення АДРЕСА_4 , як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину приміщення АДРЕСА_5 , як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

28 грудня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог, просила: визнати об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ; визнати її співзабудовником цього об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями); визнати за нею право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «НУUNDAI SANTA FE 2.2», 2012 року випуску; 1/2 частину трактора колісного МТЗ-80 УК (самостійно складена машина), реєстраційний номер НОМЕР_7 ; Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 19 524,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовивши в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що за час розгляду справи позивачка не довела факту спільного проживання із ОСОБА_6 у період із 11 січня 2006 року до 2011 року, а також її участі в придбанні за спільні кошти подружжя господарських приміщень у селі Білокриниця та зброї.

Відмовивши в позові ОСОБА_1 про визнання права власності на 22,5 % частини незавершеного будівництвом житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_3 , суд першої інстанції зазначив, що незавершений будівництвом житловий будинок не може бути об`єктом поділу. На використані у будівництві будматеріали ОСОБА_1 не має права, оскільки не надала належних та допустимих доказів їх придбання.

Частково задовольнивши позов ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля і трактора, суд першої інстанції виходив з того, що на час придбання цього транспорту ОСОБА_3 і ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі та спільно набули вказане майно.

Відмовивши в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/2 частину приміщень № 15/4 та 15/5 за адресою: АДРЕСА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що вона не довела збільшення істотної вартості майна за рахунок поліпшень, які здійснені під час шлюбу.

Відмовивши в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею прав співзабудовника на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що вона не довела, що джерелом коштів для придбання будівельних матеріалів для зведення спірного будинку, здійснення будівельних робіт, крім коштів ОСОБА_6 , були і спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та її померлого чоловіка.

Відмовивши в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень у Білокриниця, суд виходив з того, що ці позовні вимоги ґрунтуються лише на її поясненнях.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інтанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року скасовано в частині вирішення позову ОСОБА_1 щодо зброї, нежилих приміщень у АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 , № 2У, АДРЕСА_8 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на вказане майно та визнано за ОСОБА_1 право власності на:

1/2 частку зброї, яка зареєстрована за ОСОБА_6 : мисливські гладкоствольні рушниці: ІЖ-27, 2/12 калібру, № НОМЕР_1 , ТОЗ-34, 2/12 калібру, № НОМЕР_2 ; мисливський нарізний карабін ОПСКС, калібру 7,62 мм, № НОМЕР_3 , мисливську дрібнокаліберну гвинтівку ТОЗ-1701, калібру 5,6 мм, № НОМЕР_4 , пристрій відчизняного виробництва, споряджений патронами для відстрілу гумовими кулями, марки ФОРТ-12 Р, калібру 9 мм, № НОМЕР_5 , вартість не визначена; 1/2 частку будівлі свинарника загальною площею 555,9 кв. м на АДРЕСА_1 , вартістю 109 805,50 грн; 1/2 частку будівлі складу загальною площею 539, 6 кв. м на АДРЕСА_1 , вартістю 106 907,50 грн; 1/2 частку господарського приміщення телятника-свинарника загальною площею 438,6 кв. м на АДРЕСА_7 , вартістю 88 722, 50 грн; 1/2 частку автогаражів загальною площею 72,2 кв. м на АДРЕСА_8 , вартістю 17 488,00 грн.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 щодо незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_3 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 і ОСОБА_3 на вказане майно та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку цього незавершеного будівництвом будинку.

Рішення Кременецького районного суду від 04 жовтня 2019 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 щодо нежилого приміщення на АДРЕСА_5 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 і ОСОБА_3 на це приміщення та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку цього нежилого приміщення, вартістю 413 500,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення Кременецького районного суду Тернопільської області залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою в частині вимог щодо нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та зброї; апеляційна скарга ОСОБА_3 є обґрунтованою в частині вирішення її вимог стосовно нежилого приміщення на АДРЕСА_5 , незакінченого будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_3 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2020 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3 щодо 1/2 частки нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 та відмовити у цій частині позову.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, просила скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні її позову про поділ об`єкта незавершеного будівництва й задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині, залишити без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2

ОСОБА_2 скаржує припинення спільної сумісної власності ОСОБА_6 і ОСОБА_3 на нежитлове приміщення на АДРЕСА_5 й визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку вказаногоприміщення вартістю 413 500,00 грн.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року, провадження № 6-1447цс17.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що квитанції, якими ОСОБА_3 підтверджує свою участь у поліпшенні нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , не є належними доказами, оскільки в них немає інформації про покупця будівельних матеріалів та не вказано, куди саме вони були використані. Висновки експерта про наявність поліпшень спірного майна викладені лише зі слів замовника.

ОСОБА_3 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин того, що вартість нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 і істотно збільшилася внаслідок здійснених за час перебування у шлюбі поліпшень; висновок експерта щодо істотного збільшення вартості будівлі не відповідає дійсності. Суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_3 в цій частині позову.

Вона отримала від ОСОБА_3 висновок експерта від 22 лютого 2019 року № ЕЗ- 7/18 за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, проте супровідний лист до цього висновку їй не надсилався, тому вказаний висновок експерта як доказ у справі є недопустимим. Крім того, експерт не оглядав приміщення до проведених у ньому поліпшень, таку інформацію йому надала ОСОБА_3 ; технічний стан будівлі у 2006 році відповідає її технічному стану тепер, тобто вагомого поліпшення об`єкта нерухомості не відбулося. Суд апеляційної інстанції не врахував показів свідків, які здійснювали ремонтні роботи в цьому приміщенні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні її позову щодо 1/2 частки від 45 % незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_3 та задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині.

28 жовтня 2005 року вони із ОСОБА_6 придбали домогосподарство на АДРЕСА_3 , дозвіл на його будівництво виданий ОСОБА_6 24 квітня 2007 року. У 2010 році вони придбали будівельні матеріли, з весни до грудня 2011 року добудували фундамент, продовжили будівництво будинку, дах і стини, будівництво господарських будівель. Готовність об`єкта будівництва становила 45 %. Тому 1/2 частка від 45 % належить їй. ОСОБА_3 не надала доказів її участі у будівництві вказаного будинку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3

ОСОБА_3 оскаржує задоволення позову ОСОБА_1 .

Якна підставу касаційного оскарження посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18; у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, провадження № 61-3752св18, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, провадження № 61-6436св18, від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, провадження № 61-1028св18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 761/3136/16-ц, провадження № 61-12607св18, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, провадження № 61-5400св19, від 21 листопада 2018 року у справі № 539/2669/15-ц, провадження № 61-18459св18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц, провадження № 61-8500св18, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, провадження № 61-30536св18, від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц, провадження № 61-31318св18; постановах Верховного Суду України від 22 листопада 2017 року, провадження № 6-2830цс16, від 23 вересня 2015 року, провадження № 6-258цс15.

Нежилі господарські споруди в с. Білокриниця придбані у період, коли ОСОБА_1 хоч і перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , проте фактичні шлюбні відносини між ними вже припинилися.

ОСОБА_1 розлучилася із чоловіком 24 травня 2011 року та після цієї діти не зверталася до ОСОБА_6 щодо поділу спільного майна, про порушення своїх прав могла дізнатися раніше 2017 року. Питання про поновлення пропущеного ОСОБА_1 строку взагалі не ставилося, а тому її вимоги задоволенню не підлягають.

Зброю чоловік купував для індивідуального користування, дозвіл на придбання та зберігання мисливської зброї видавався саме ОСОБА_6 , тому це майно не підлягає поділу. Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про залишення позову без розгляду, яку задоволено ухвалою суду від 29 березня 2019 року. У подальшому ОСОБА_1 подала новий позов, який суд прийняв без оплати судового збору й дотримання інших вимог до процесуального документа. Щодо одного й того самого спору у справі одночасно є ухвала про залишення позову без розгляду й рішення суду по суті спору. Прийнявши до розгляду «позов у новій редакції», що не передбачено ЦПК України, суд порушив принцип змагальності сторін.

Надані ОСОБА_1 висновки про вартість майна не можуть бути належними доказами у справі, оскільки оцінку майна здійснено без огляду та ознайомлення із об`єктами оцінки, і ці висновки подані як додаток до позовної заяви, яка залишена без розгляду. Оплату оцінки майна здійснила ОСОБА_2 , тому вказані висновки не можуть бути доказом несення судових витрат ОСОБА_1 .

З неї стягнено на користь ОСОБА_1 витрати на оплату послуг адвоката у позові, який залишений без розгляду. Суд стягнув з неї витрати на правову допомогу на підставі неналежних доказів.

Аргументи інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить задовольнити скаргу та зазначає, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_5 набуте у власність ОСОБА_6 за договором дарування до шлюбу із ОСОБА_3 . Ремонтні роботи за вказаною адресою проведені у період до 2011 року, ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження будь-яких ремонтних робіт за її участю. ОСОБА_3 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин того, що вартість нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 і істотно збільшилася внаслідок поліпшень здійснених за час її перебування у шлюбі із ОСОБА_6

ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення та зазначає, що ринкова вартість нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 у період її шлюбу із ОСОБА_6 збільшилася на 505 000,00 грн за рахунок спільних коштів, тому це майно підлягає поділу між колишнім подружжям. Клопотань щодо проведення повторної чи дадаткової експертизи ОСОБА_2 не заявляла, висновок експерта від 22 лютого 2019 року № ЕЗ-37/18 доказами не спростувала.

ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити скаргу без задоволення та зазначає, що будинок АДРЕСА_3 зводився вже під час їх шлюбу, в ньому вони почали проживати сім'єю. ОСОБА_1 не надала доказів її участі у будівництві будинку до 45 % готовності та придбанні будматеріалів. ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду із такими вимогами, оскільки була обізнана про те, що вони з чоловіком проживають у будинку з 2012 року. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про залишення позову без розгляду, яку задоволено ухвалою суду від 29 березня 2019 року. У подальшому ОСОБА_1 подала новий позов, який суд прийняв без оплати судового збору й дотримання інших вимог до процесуального документа.

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить задовольнити скаргу та посилається на обставини, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_1

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу без задоволення та зазначає, що при поділі спільного майна подружжя перебіг позовної давності починається з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права на майно. Вона дізналася про такі обставини у лютому 2018 року, коли нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Вогнепальна зброя придбана за кошти подружжя, не належить до речей індивідуального користування та підлягає поділу. Крім того, мисливська зброя не виключена із цивільного обороту. Позовна заява у новій редакції є уточненням первісних вимог та подана на стадії підготовчого судового засідання, що узгоджується із вимогами цивільного процесу. Докази, додані до первісної заяви, досліджувалися судами. Оцінку майна проведено відповідно до вимог законодавства, ОСОБА_3 неодноразово посилалася на ці висновки на підтвердження своїх вимог. Разом з тим вона не згодна з витратами на правову допомогу й на оплату експертиз, які стягнуто з неї, оскільки вказані суми надмірно завищені.

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу без задоволення та зазначає, що ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав дізналася у лютому 2018 року, коли нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно. Вогнепальна зброя придбана за кошти подружжя, не належить до речей індивідуального користування та підлягає поділу. Неналежне надання адвокатом Січковської С. С. правової допомоги в оформленні заяви про зміну позовних вимог не може обмежувати її у доступі до правосуддя. Оцінку майна проведено відповідно до законодавства, ОСОБА_3 неодноразово посилалася на ці висновки на підтвердження своїх вимог. Разом з тим вона не згодна із витратами на правову допомогу й на оплату експертиз, які стягнуто з неї, оскільки вказані суми надмірно завищені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи.

Ухвалами Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

Заяви про прийняття спадщини в шестимісячний строк щодо майна померлого подано дочкою ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_3 .

Законним спадкоємцем майна померлого є малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Кременецької нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Постановою державного нотаріуса Кременецької державної нотаріальної контори від 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що вона не подала правовстановлюючих документів на майно, яке належить ОСОБА_6 , що підтверджують право власності подружжя на таке майно.

Постановою державного нотаріуса Кременецької державної нотаріальної контори від 11 травня 2018 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у зв`язку з розглядом судом справи № 2/601/359/2018.

28 травня 1985 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».

Рішенням Тернопільського міського суду від 18 грудня 2003 року у справі № 2-7648 шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 розірвано.

24 травня 2011 року оформлено розірвання шлюбу між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , про що внесено відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу.

11 червня 2011 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції в Рівненській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , якій після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».

ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 в автобіографіях від 03 березня 2006 року, 01 квітня 2010 року, 27 вересня 2010 року зазначив ОСОБА_1 як дружину.

Відповідно до декларацій про доходи, зобов`язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця ОСОБА_6 за 2009 рік, 2010 рік членом його сім`ї є дружина ОСОБА_1 .

За ОСОБА_6 зареєстровано таку зброю: 31 березня 2000 року мисливські гладкоствольні рушниці: ІЖ -27 12мм калібру, № НОМЕР_1 , та ТОЗ-34, 12 мм калібру № НОМЕР_2 ; 30 грудня 1996 року мисливський нарізний карабін НОМЕР_8 калібру 7,62 мм, № НОМЕР_3 ; 20 січня 1998 року мисливську дрібнокаліберну гвинтівку ТОЗ-1701 калібру 5,6 мм., № НОМЕР_9 ; 25 жовтня 2000 року пристрій вітчизняного виробництва споряджений патронами для відстрілу гумовими кулями марки, ФОРТ-12 Р, калібру 9 мм, № НОМЕР_5 .

На день смерті ОСОБА_6 був титульним власником об`єтів нерухомості:

житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 12червня 2007 року, державна реєстрація проведена 10липня 2007 року;

незавершиного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 63.5 кв. м, житловою площею 28,6 кв. м, готовністю 100 %, не прийнятого в експлуатацію;

господарського приміщення телятник-свинарник в АДРЕСА_7 , загальною площею 438,6 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_10 від 03 вересня 2011 року, яке видано на підставі рішення Білокриницької сільської ради від 18 березня 2010 року № 15 та зареєстроване 03 вересня 2011 року в Кременецькому БТІ;

господарського приміщення свинарника в АДРЕСА_1 , загальною площею 555,9 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_11 від 03 вересня 2011 року, яке видано на підставі рішення Білокриницької сільської ради від 27 грудня 2010 року № 78 та зареєстровано 03 вересня 2011 року в Кременецькому БТІ;

господарського приміщення складу в АДРЕСА_1 , загальною площею 539,6 кв.м, вартістю 213 815 грн, відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_10 від 03 вересня 2011 року, яке видано на підставі рішення Білокриницької сільської ради від 27грудня 2010 року № 78 та зареєстровано 03 вересня 2011 року в Кременецькому БТІ;

господарського приміщення автогаражі у АДРЕСА_8 , загальною площею 72,2 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_12 від 03 вересня 2011 року, яке видано на підставі рішення Білокриницької сільської ради від 27 грудня 2010 року № 77 та зареєстровано 03 вересня 2011 року в Кременецькому БТІ;

нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , загальною площею 575,6 кв. м, на підставі договору дарування від 03 серпня 2006 року та зареєстрованого того ж дня в Кременецькому БТІ;

нежитлового приміщення на АДРЕСА_4 , загальною площею 410,6 кв. м, на підставі договору дарування від 03 серпня 2006 року, зареєстрованого того ж дня в Кременецькому БТІ.

ОСОБА_6 протягом 2009-2010 років придбав відповідно до договорів купівлі-продажу майнового паю у фізичних осіб майнові паї колишнього КСП Білокриниця на загальну суму 29 416, 00 грн.

Відповідно до пункту 2 договорів купівлі-продажу майнового паю покупець ОСОБА_6 сплатив продавцям вартість паю, яка визначена у пункті 1 договору, в межах терміну, який охоплює 2009-2010 рік залежно від дати укладення такого договору.

На підставі викуплених майнових паїв частки ОСОБА_6 у пайовому фонді майна СВК Біла Криниця становлять: 5 690 грн, 4 848 грн, 4 690 грн, 6 367 грн згідно зі свідоцтвами про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ТР-1Х № 002121 від 24 грудня 2009 року, серії ТР-1Х № 002252 від 21 вересня 2010 року, серії ТР-1Х № 002247 від 27 січня 2010 року, серії ТР-1Х № 002255 від 28 жовтня 2010 року, виданими Білокриницькою сільською радою.

Відповідно до витягів з протоколів засідання майнової комісії щодо розпаювання майна СВЗП Білокриницька, яке реформовано в СВК Біла Криниця, за 2009-2010 роки ОСОБА_6 виділено майно в натурі, а саме: господарські приміщення (телятник-свинарник), свинарник, склад-фураж, господарське приміщення (автогараж), які знаходяться в селі Білокриниця.

Відповідно до довідки від 01 лютого 2018 року № 197, яка видана Білокриницькою сільською радою, ОСОБА_6 зареєстрований в будинку АДРЕСА_9 , а фактично проживав разом з дружиною ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_3 до дня смерті.

На підставі договору дарування від 28жовтня 2005 року ОСОБА_6 був власником дерев`яного житлового будинку загальною площею 41,6 кв.м, та погребу на АДРЕСА_3 , який знесено відповідно до рішення виконкому Білокриницької сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 30 листопада 2010 року № 75.

Згідно з довідкою Білокриницької сільської ради від 11 лютого 2018 року № 287 будівництво будинку на АДРЕСА_3 розпочато після знесення старого дерев`яного будинку. Будівництво проводилось з літа 2011 року до 2013 року відповідно до будівельного паспорта № НОМЕР_13 та дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на належній ОСОБА_6 земельній ділянці площею 0,25 га.

ОСОБА_3 з 22 червня 2012 року проживає та зареєтрована на АДРЕСА_3 .

Відповідно до висновку експерта від 26 грудня 2018 року № ЕЗ-39/18 за результатами будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи на АДРЕСА_3 старого дерев`яного будинку немає; до складу будинковолодіння на момент проведення експертизи входять такі об`єкти: житловий будинок, будівля сараю-літньої кухні-гаража; навіс; фундамент другого будинку; огорожа, хвіртки, ворота; гравійні доріжки.

Станом на 26 грудня 2018 року ступінь будівельної готовності житлового будинку, будівлі сараю-літньої кухні-гаража становить 100 %, ринкова вартість будинковолодіння - 318 000,00 грн. Загальна площа будинку 63.5 кв. м.

Згідно з висновком експерта від 22лютого 2019 року ЕЗ-38/18 за результатами судово-будівельної та будівельно-технічної експертизи нежитлової будівлі на АДРЕСА_5 встановлено, що ринкова ціна будівлі площею 575,6 кв.м, станом на 21 лютого 2019 року становить 827 000,00 грн, що на 157 % більше в результаті проведених поліпшень.

Згідно з висновком експерта від 22 лютого 2019 року ЕЗ-38/18 за результатами судово-будівельної та будівельно-технічної експертизи нежитлової будівлі на АДРЕСА_4 встановлено, що ринкова ціна будівлі площею 410,6 кв. м, на 21 лютого 2019 року становить 511 000,00 грн, що на 122 % більше в результаті проведених поліпшень на суму 281 000 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційні провадження відкрито з підстав, передбачених у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктах 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_3 .

Про поділ нежитловихприміщень в с. Білокриниця

Відповідно достатті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

При розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_8 (будівлі свинарника, складу, приміщення телятника-свинарника, автогаражів), які були виділені ОСОБА_6 внаслідок розпаювання майна КСП «Білокриницьке», придбані у шлюбі ОСОБА_6 і ОСОБА_1 та підлягають поділу між цим подружжям.

Висновки у цій частині суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_6 придбав майнові паї на загальну суму 29 416,00 грн в колишніх членів КСП «Білокриницьке» протягом 2009-2010 років, у вказаний період він перебував ушлюбі із ОСОБА_1 (шлюб розірвано 24 травня 2011 року), тому нежитлові приміщення є їх спільною власністю. ОСОБА_3 , на яку покладено тягар спростування презумпції спільної власності майна подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , не навела належних та допустимих доказів того, що спірні нежилі господарські приміщення в с. Білокриниця придбано ОСОБА_6 за особисті кошти.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що нежилі господарські споруди в с. Білокриниця придбані у період, коли ОСОБА_1 хоч і перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , проте фактично шлюбні відносини між ними вже припинилися.

Як на підставу касаційного оскарження в цій частині ОСОБА_3 посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №639/7335/15-ц, провадження № 61-1028св18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 761/3136/16-ц, провадження № 61-12607св18, постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2017 року, провадження № 6-2830цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, викладено висновок щодо поширення правового режиму спільного сумісного майна на майно подружжя, який полягає у тому, що презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд апеляційної інстанції встановив, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_11 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_8 (будівлі свинарника, складу, приміщення телятника-свинарника, автогаражів), придбані у шлюбі ОСОБА_6 і ОСОБА_1 . Підстави вважати, що таке майно належить тільки ОСОБА_6 , не встановлені, оскільки доказів на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям ушлюбі, - немає.

Постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №639/7335/15-ц, провадження № 61-1028св18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 761/3136/16-ц, провадження № 61-12607св18, постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2017 року, провадження № 6-2830цс16, стосуються правовідносин щодо укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя, спростування презумпції спільності майна подружжя не є спірним питанням у наведених судових рішеннях, що виключає подібність наведених заявником справ для порівняння із справою, що переглядається.

Щодо поділу мисливської зброї

Суди встановили наявність зареєстрованої за спадкодавцем зброї, яка перебуває на збереженні в Кременецькому відділі поліції Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області.

Зброя зареєстрована на ім`я ОСОБА_6 протягом 1998-2000 років.

У вказаний період часу ОСОБА_1 і ОСОБА_6 перебували в шлюбі.

Суд апеляційної інстанції визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку зброї, яка зареєстрована за ОСОБА_6

ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначає, що зброя купувалася чоловіком для індивідуального користування, дозвіл на придбання та зберігання мисливської зброї видавався саме ОСОБА_6 , тому це майно не підлягає поділу, висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц.

Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із частиною четвертою статті 61 СК України речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, зброя не може вважатися об`єктом індивідуального користування когось із подружжя, а тому не є особистою приватною власністю.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 рокуу справі № 640/20563/16-ц (провадження № 61-25320св18).

Доказів придбання мисливської зброї за особисті кошти ОСОБА_6 не надано.

Відсутність у ОСОБА_1 дозволу на придбання та зберігання мисливської зброї не позбавляє її власності на 1/2 майна подружжя, лише впливає на режим використання зброї.

Пунктом 12.16 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» передбачено, що в разі смерті власника нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя військових зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, основні частини зброї та бойові припаси до неї, пневматична, холодна та охолощена зброя, пристрої та патрони до них у п`ятиденний строк здаються близькими особами до органів поліції на тимчасове зберігання до вирішення питання щодо спадкування майна (але на строк не більше шести місяців).

Якщо хтось із спадкоємців бажає таку зброю (крім нагородної) залишити у власності та користуватися нею, вона може бути зареєстрована на його ім`я в установленому законодавством порядку відповідно до пункту 12.2 глави 12.

Якщо серед спадкоємців немає осіб, які мають право на зберігання зброї, основних частин зброї, пристроїв, то зброя, основні частини зброї і пристрій у місячний строк після строку, указаного в абзаці першому цього пункту, повинні бути реалізовані в установленому законодавством України порядку особі, що має дозвіл органів поліції на придбання зброї, основних частин зброї, пристрою, або здані на реалізацію в магазин з торгівлі зброєю, спеціальними засобами активної оборони.

ОСОБА_3 посилається на те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій частині вирішення спору не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц, провадження № 61-31318св18.

Поділ мисливської зброї, який заявлений у позові, переглядався Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц, провадження № 61-31318св18, проте правильність проведення такого поділу не була предметом касаційного оскарження та, відповідно, перегляду Верховним Судом, тобто зазначена заявником постанова Верховного Суду не містить висновків щодо поділу зброї між подружжям.

Щодо доводів про сплив позовної давності

ОСОБА_3 подала суду заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

ОСОБА_3 в касаційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 розлучилася із чоловіком 24 травня 2011 року та після цієї дати не зверталася до ОСОБА_6 щодо поділу спільного майна, про порушення своїх прав могла дізнатися раніше 2017 року; питання про поновлення пропущеного строку ОСОБА_1 взагалі не ставилося, а тому її вимоги задоволенню не підлягають.

Верховний Суд із такими доводами не погоджується.

Суди встановили, що після реєстрації розірвання шлюбу із ОСОБА_1 . 24 травня 2011 року ОСОБА_6 не вчинив жодних дій на порушення прав ОСОБА_1 щодо майна, придбаного у шлюбі.

Обставини, які створили перешкоди ОСОБА_1 у реалізації прав власника спільного майна подружжя, виникли після відкриття спадщини після смерті колишнього чоловіка та пов`язані з відмовою нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.

У 2017 році після смерті ОСОБА_6 виник спір щодо майна, яке входить до спадщини. Тобто саме з часу відкриття спадщини у ОСОБА_1 виникло право на позов.

З урахуванням викладеного суди дійшли правильного висновку щодо початку перебігу позовної давності за вимогами ОСОБА_1 та дотримання нею цього строку при зверненні до суду.

ОСОБА_3 посилається на те, що суд апеляційної інстанції при вирішення питання щодо позовної давності не застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, у справі № 203/304/17, провадження № 61-5400св19, від 21 листопада 2018 року у справі № 539/2669/15-ц, провадження № 61-18459св18, від 27 лютого 2019 року у справі №567/147/16-ц, провадження № 61-8500св18, та постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, провадження № 6-258цс15.

У наведених постановах момент виникнення спору між колишнім подружжям щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна, що є початковим моментом перебігу позовної давності за вимогами про поділ майна подружжя, визначений відповідно до встановлених у вказаних справах обставин, які є відмінними від цієї справи.

Висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, у справі № 203/304/17, провадження № 61-5400св19, від 21 листопада 2018 року у справі № 539/2669/15-ц, провадження № 61-18459св18, від 27 лютого 2019 року у справі №567/147/16-ц, провадження № 61-8500св18, та постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, провадження № 6-258цс15, застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі відповідно до фактичних обставин спору, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині необґрунтовані.

Щодо залишення без розгляду частини позовних вимог ОСОБА_1

ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилається на те, що у березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про залишення позову без розгляду, яку задоволено ухвалою суду від 29 березня 2019 року. У подальшому ОСОБА_1 подала новий позов, який суд прийняв без оплати судового збору й дотримання інших вимог до процесуального документа. Щодо одного й того ж спору у справі одночасно є ухвала про залишення позову без розгляду й рішення суду по суті спору. Прийнявши до розгляду позов у новій редакції, що не передбачено ЦПК України, суд порушив принцип змагальності сторін.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 197 ЦПК України, суд у підготовчому судовому засіданні заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

Згідно із частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Із матеріалів справи Верховний Суд встановив, що 18 березня 2019 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в новій редакції про встановлення факту набуття майна в шлюбі, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Вивчивши первісну та нову позовні заяви ОСОБА_1 , Верховний Суд вважає, що сторона позивача змінила предмет позову, оскільки доповнила позов додатковим складом майна, яке підлягає поділу, та відмовилася від заявлення вимог про спадкування, не змінюючи підстав позову.

Уточнення позову ОСОБА_1 суд прийняв та ухвалою у відкритому підготовчому судовому засіданні 29 березня 2019 року Кременецький районний суд Тернопільської області залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 у первісній редакції, оскільки нова редакція позовної заяви містила уточнені вимоги.

З урахуваннямвикладеного немає підстав вважати, що уточнена позовна заява ОСОБА_1 є новим позовом, відповідно, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 в цій частині безпідставні.

Щодо інших доводів касаційної скарги ОСОБА_3

ОСОБА_3 зазначає, що надані ОСОБА_1 висновки про вартість майна не можуть бути належними доказами у справі, оскільки оцінку майна здійснено без огляду та ознайомлення з об`єктами оцінки і ці висновки подані як додаток до позовної заяви, яка залишена без розгляду. Оплату оцінки майна здійснила ОСОБА_2 , тому вказані висновки не можуть бути доказом несення судових витрат ОСОБА_1 ; з неї стягнено на користь ОСОБА_1 витрати на оплату послуг адвоката у позові, який залишений без розгляду; суд стягнув з неї витрати на правову допомогу на підставі неналежних доказів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Не погоджуючисьз оцінкою господарських приміщень колишнього СВЗП «Білокриницьке», проведеною оцінювачем ТОВ «ОЦІНКА.ЮА» ОСОБА_11 , ОСОБА_3 не спростувала висновків оцінювача наданням власних доказів щодо оцінки автогаражів загальною площею 72,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 , будівлі складу, загальною площею 539,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_10 , житлового будинку загальною площею 55,9 кв. м, на АДРЕСА_2 , господарського приміщення телятника-свинарника загальною площею 438,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , будівлі свинарника загальною площею 555,9 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Вимогу про стягнення на користь ОСОБА_1 4 500,00 грн оплати оцінювача згідно з договором суд апеляційної інстанції незадовольнив, оскільки ОСОБА_1 не надала фінансового документа про понесені витрати.

У зв`язку із цим безпідставним є посилання ОСОБА_3 на неможливість стягнення із неї вказаної суми, оскільки відповідного стягнення за рішенням суду не відбулося.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язанихз розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими витрати ОСОБА_1 на оплату праці адвокатів: Беня Б. В. на суму 9 100, 00 грн., ОСОБА_12 на суму 6 800 грн, що становить 15 900,00 грн.

З огляду на розмір задоволених вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 необхідно відшкодувати 81 % зі сплачених сум за професійну правничу допомогу, що сукупно становитиме 12 879,00 грн, за рахунок кожного з відповідачів у рівних частках: по 6 449,00 грн з кожного.

Враховуючи, що обставини надання ОСОБА_1 правничих послуг підтверджуються договорами про надання правової допомоги, детальним описом виконаних робіт, актом здачі-приймання виконаних робіт та квитанціями про оплату послуг, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 879,00 грнє співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .

Оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції припинено спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на нежитлове приміщення на АДРЕСА_5 та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку вказаного приміщення вартістю 413 500,00 грн, що оспорюється ОСОБА_2

ОСОБА_2 посилається на те, що в цій частині суд апеляційної інстанції вирішив спір без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року, провадження № 6-1447цс17.

Майнові відносини, які складаються між подружжям, урегульовано нормами СК України. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя: особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно зі статтею 57 СК України у редакції на час укладення шлюбу між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також вказано, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Отже, майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування статті 62 СК України необхідна наявність у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості порівняно з первинною оцінкою об`єкта, а й співвідносити у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами якісні зміни характеристик самого об`єкта і ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи в остаточному об`єкті.

Велика ПалатаВерховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20 зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень унаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу в результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що у статті 62 СК України їх не названо як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку в разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних із внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Подібні висновки щодо передбачених статтею 62 СК України підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно викладені у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року, провадження № 6-1447цс17, які суд апеляційної інстанції врахував при розгляді справи.

Посилаючись на статтю 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя на нежитлове приміщення на АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 мала довести, що збільшення вартості майна є істотним і таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Суд апеляційної інстанції встановив, що поліпшення нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 вчинені за рахунок коштів подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , внесок дружини у перебудову спірного приміщення у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема згідноз висновком експерта від 22 лютого 2019 року ЕЗ-38/18 частина колишнього нежитлового приміщення реконструйована в придатні для праці офісні приміщення з обладнаними кабінетами, вбиральнею. В результаті поліпшень ринкова вартість будівлі збільшилась на 505 000 грн, що становить 157 %.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_2 не спростувала істотність такого збільшення вартості, оскільки суду не надала своїх заперечень, та доказів на спростування доводів позивача.

Позов ОСОБА_3 з приводу спірного приміщення надіслано ОСОБА_2 18 червня 2018 року експрес-повідомленням (а. с. 226, т. 1). Висновки експерта направлено ОСОБА_2 05 березня 2019 року (а. с. 229, т. 3).

Таким чином, ОСОБА_3 виконала обов`язок з надання суду та надіслання відповідачам копій збільшених позовних вимог, доказів, а тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що висновок експерта від 22 лютого 2019 року № ЕЗ-37/18 за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи як доказ у справі є недопустимим з тих підстав, що супровідний лист до цього висновку їй не надсилався, є необґрунтованими.

Своїх зауважень, аргументів щодо висновку експерта ОСОБА_2 суду не висловила, будь-яких належних та допустимих доказів для спростування вимог ОСОБА_3 суду не надала.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин того, що вартість нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 і істотно збільшилася внаслідок здійснених за час перебування у шлюбі поліпшень, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку висновку експерта від 22 лютого 2019 року ЕЗ-38/18 як доказу у справі у сукупності з іншими доказами, а Верховний Суд переоцінки доказів не здійснює.

Не погоджуючись із результатами проведеного дослідження, ОСОБА_2 клопотань щодо проведення повторної чи додаткової експертизи не заявляла та іншими належними доказами висновки експерта не спростовувала, тому доводи її касаційної скарги про недопустимість вказаного доказу не є підставою скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60 63 69 СК України та статей 328 331 368 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 299/1757/16-ц, провадження № 61-4809св18, від 30 січня 2019 року у справі 454/1678/16-ц, провадження № 61-13096св18, від 20 лютого 2019 року у справі № 556/290/17-ц, провадження № 61-1199св17, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц, провадження № 61-8500св18, постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року, провадження№ 6-2921цс16.

Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував наведені висновки, оскільки матеріально-правове обґрунтування підстав поділу між подружжям об`єкта незавершеного будівництва суд апеляційної інстанції навів з урахуванням аналогічних висновків. Результати вирішення спору у наведених справах відмінні від цієї справи з огляду на встановлені фактичні обставини.

Суди встановили, що спірний житловий будинок житловою площею 63,5 кв. м за адресою АДРЕСА_3 є новозбудованим, зі 100 % будівельною готовністю, але не прийнятий в експлуатацію.

Будинок збудовано на земельній ділянці, яка належала на праві особистої власності ОСОБА_13 , на місці старого жилого будинку, що був особистою власністю ОСОБА_6 та знесений в 2010 році, будівництво нового розпочато влітку 2011 року і завершено в 2012 році.

ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів того, що будівництво будинку розпочато під час її шлюбу із ОСОБА_6 , до 24 травня 2011 року, що вона оплатила вартість будматеріалів, які використано при закладенні фундаменту та зведенні стін з цегли (накладні, квитанції про їх оплату).

Незавершений будівництвом житловий будинок є постійним місцем проживання ОСОБА_3 з 22 червня 2012 року.

Повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір стосовно об`єкта незавершеного будівництва, врахувавши зміст вимог і заперечень сторін та належно оцінивши зібрані докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що незавершений будівництвом житловий будинок зведений в шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , тому він є об`єктом їх спільної сумісної власності відповідно до статті 60 СК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які беззаперечно б підтверджували, що будівельні матеріали буди придбані за грошові кошти, які належали їй та ОСОБА_6 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку у своїх рішеннях. Крім того, відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 щодо поділу нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо 1/2 частки від 45 % незазавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_3 та задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині, в частині задоволення позову ОСОБА_1 щодо поділу зброї, нежитлових приміщень на АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_8 (будівлі свинарника, складу, приміщення телятника-свинарника, автогаражів) й розподілу судових витрат в цій частині позовних вимог без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 щодо поділу нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо 1/2 частки від 45 % незазавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_3 та задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині, в частині задоволення позову ОСОБА_1 щодо поділу зброї, нежитлових приміщень на АДРЕСА_7 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_8 (будівлі свинарника, складу, приміщення телятника-свинарника, автогаражів) й розподілу судових витрат в цих частинах позовних вимог - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін в частині вирішення позову ОСОБА_3 про поділ нежитлового приміщення на АДРЕСА_5 , позову ОСОБА_1 про поділ 1/2 частки від 45 % незазавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_3 , та позову ОСОБА_3 в цій частині, позову ОСОБА_1 про поділ зброї, нежитлових приміщень на АДРЕСА_11 , 2У, АДРЕСА_8 (будівлі свинарника, складу, приміщення телятника-свинарника, автогаражів), а також розподілу судових витрат в цій частині вирішення позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко