№ 602/140/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 602/140/23

провадження № 61-13364 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області у складі судді Радосюка А. В. від 14 травня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хоми М. В.,

Гірського Б. О., Костіва О. З. від 27 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2023 року акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»

в особі філії Тернопільське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк», Банк) звернулося до суду із позовом до

ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 три проценти річних

по простроченому основному кредитному боргу.

Позовна заява мотивована тим, що ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 445 від 20 липня 2007 року, згідно з якого Банк надав позичальнику - ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в сумі 69 000 доларів США зі сплатою

13,5 процентів річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше

19 липня 2012 року.

На забезпечення виконання вказаного кредитного договору між Банком та

ОСОБА_2 20 липня 2007 року укладено іпотечний договір № 1739. Предметом застави за цим Договором є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення (приміщення складу з підвальним приміщенням), що знаходиться в

АДРЕСА_1 , загальною площею 393,80 кв.м; земельна ділянка для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром 0,06602 га, кадастровий номер 6123810100020040153, що розташована на території Лановецької міської ради в

АДРЕСА_1 ; трикімнатна квартира АДРЕСА_2 .

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань, Банк звернувся із позовною заявою до Лановецького районного суду Тернопільської області про дострокове стягнення боргу в сумі 82 257,02 доларів США, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

13 липня 2010 року Лановецьким районним судом Тернопільської області винесено рішення у справі № 2-153/10, яким задоволено позов Банку та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 657 996,88 грн, стягнувши дану заборгованість шляхом звернення на належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним в іпотеку нерухоме майно згідно з іпотечним договором від 20 липня 2007 року.

10 січня 2018 року Банк звернувся до Лановецького районного суду Тернопільської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, оскільки Банк у своїх позовних вимогах просив стягнути з ОСОБА_1 83 257,02 доларів США, проте в судовому рішенні зазначено стягнути 657 996,88 грн.

25 січня 2018 року Лановецьким районним судом Тернопільської області винесено додаткове рішення, відповідно до якого резолютивну частину рішення Лановецького район суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у

справі 2-153/2010 викладено в наступній редакції: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Ощадбанк» 83 257,02 доларів США, що станом на 13 липня 2010 року, згідно з курсом Національного банку України еквівалентно 657 996,88 грн, шляхом звернення стягнення належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним в іпотеку згідно з іпотечного договору від 20 липня 2007 року нерухоме майно.

Згідно з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 445

від 20 липня 2007 року за період з 02 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року наявна заборгованість в сумі 3 016,47 доларів США - загальна сума три проценти річних по всіх сумах простроченого основного боргу та процентів, оскільки кредитні зобов`язання відповідачем належним чином не виконані.

Посилаючись на викладене, АТ «Ощадбанк» просило суд їх позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 14 травня

2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду

від 27 серпня 2024 року позов АТ «Ощадбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 3 016,47 доларів США - три проценти річних по простроченому основному боргу та 2 684 грн сплаченого судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, тому в останнього виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судовими рішеннями у справі № 602/1082/19 вже стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача три проценти річних по простроченому боргу за кредитним договором у розмірі 5 025,28 доларів США,

є безпідставними, оскільки зі змісту судових рішень у вказаній справі вбачається, що три проценти річних від простроченої суми основного боргу у розмірі

5 025,28 доларів США нараховані за період з 20 жовтня 2016 року по 21 жовтня

2019 року, тоді як у цій справі, три проценти річних нараховані за інший період

з 02 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року, що свідчить про різні предмети позову у вказаних справах.

Також суд вказав, що наведений позивачем розрахунок заборгованості також підтверджується судовими рішеннями, зокрема, постановою Верховного Суду

від 21 грудня 2022 року у справі № 602/1082/19, така ж сума заборгованості - 48 726,54 доларів США станом на 03 березня 2020 року відображена і в наданому банком розрахунку заборгованості у цій справі. При цьому відповідач не надав жодних доказів про те, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості відображено не усі сплачені ним суми і не спростував зазначену у цьому розрахунку суму заборгованості.

Також суди послалися на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області

від 14 травня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 27 серпня 2024 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 602/140/23із Лановецького районного суду Тернопільської області, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області

від 14 травня 2024 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

28 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скаргаОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду:

від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц; від 23 листопада 2022 року

у справі №285/3536/20.

Вказує, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки вимога про стягнення трьох процентів річних не могла бути задоволена, так як нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні (задавнена вимога). Судовими рішеннями у справі № 602/1082/19 вже стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача три проценти річних по простроченому боргу за кредитним договором у розмірі 5 025,28 доларів США.

При цьому, посилається на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2022 року

у справі № 602/1082/19, в якій касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня

2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2022 року

в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості за основним боргом у розмірі 48 726,54 доларів США скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. У частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 5 025,28 доларів США у рахунок три проценти річних від простроченої суми основного боргу рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2022 року залишено без змін.

Постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, винесеною державним виконавцем Шумського відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Завірюхою А. П., виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 602/1082/16, виданого 14 вересня 2021 року Лановецьким районним судом закінчено у зв`язку із фактичним виконанням боржником в повному обсязі рішення.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, зокрема й тих, які встановлені судовим рішенням у справі, в якій брали участь ті самі особи, і які в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають, вбачається, що боржником повністю погашено заборгованості за кредитним договором № 445

від 20 липня 2007 року, яка стягувалась згідно з виконавчого листа, виданого

14 вересня 2021 року Лановецьким районним судом Тернопільської області у справі № 602/1082/19, тому вимога про стягнення трьох процентів річних у цій справі не могла бути задоволена.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від АТ «Державний ощадний банк України» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягннення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 липня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 445, згідно з якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 69 000 доларів США зі сплатою 13,5 процентів річних у порядку, на умовах та в строки, визначені Договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит до 19 липня 2012 року.

На забезпечення виконання кредитного договору № 446 від 20 липня 2007 року між Банком і ОСОБА_2 20 липня 2007 року укладено іпотечний договір № 1739, предметом застави за цим Договором є рухоме майно, а саме:

1) нежиле приміщення (приміщення складу з підвальним приміщенням),

що знаходиться в

АДРЕСА_1 , загальною площею 393,80 кв. м;

2) земельна ділянка для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром

0,06602 га, кадастровий номер 6123810100020040153, що розташована на території Лановецької міської ради в АДРЕСА_1 ;

3) трикімнатна квартира

АДРЕСА_2 .

13 липня 2010 року Лановецьким районним судом Тернопільської області винесено рішення у справі № 2-153/10, яким задоволено позов Банку та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 657 996,88 грн, стягнувши дану заборгованість шляхом звернення на належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним в іпотеку згідно з іпотечного договору від 20 липня 2007 року нерухоме майно.

25 січня 2018 року Лановецьким районним судом Тернопільської області винесено додаткове рішення, відповідно до якого резолютивну частину рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі 2-153/2010 викладено в наступній редакції: стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ВАТ «Ощадбанк» 83 257,02 доларів США, що станом на 13 липня 2010 року, згідно з курсу Національного банку України еквівалентно 657 996,88 грн, шляхом звернення стягнення належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним в іпотеку згідно з іпотечного договору від 20 липня 2007 року нерухоме майно.

18 липня 2019 року позивачем змінено організаційно-правову форму з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування на АТ «Державний ощадний банк України», що підтверджується копією витягу зі Статуту

АТ «Державний ощадний банк України», копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед філією - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» за кредитним договором № 445 від 20 липня 2007 року станом на 23 лютого 2023 року загальна сума боргу становить

48 726,54 доларів США.

Відповідно до звіту щодо розрахунку трьох процентів річних від прострочених сум заборгованості перед Банком за кредитним договором № 445 від 20 липня

2007 року, розрахунок трьох процентів річних за період з 02 лютого 2020 року

по 23 лютого 2022 року становить 3 016,47 доларів США.

Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 602/1082/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості за основним боргом у розмірі

48 726,54 доларів США скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. У частині стягнення з ОСОБА_1 на користь

АТ «Ощадбанк» 5 025,28 доларів США в рахунок три проценти річних

від простроченої суми основного боргу рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2022 року залишено без змін (провадження

№ 61-7521 св 22).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини першої статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

(1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

(3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).

Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду

від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, провадження № 61-13760сво21.

Схожий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 зроблено правовий висновок про те, що: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3% річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов`язання, яке (основне зобов`язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв`язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов`язанням, яке випливає з основного зобов`язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов`язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги.

Адже, натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».

Суди вищезазначену практику Верховного Суду не врахували.

Таким чином, судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, тому в останнього виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, є необґрунтованими, так як вимога про стягнення трьох процентів річних не могла бути задоволена, оскільки нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, так як Верховним Судом відмовлено у стягненні основної суми кредиту через пропуск позовної давності.

При цьому постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, винесеною державним виконавцем Шумського відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Завірюхою А. П., виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 602/1082/16, виданого 14 вересня 2021 року Лановецьким районним судом закінчено у зв`язку із фактичним виконанням боржником в повному обсязі рішення.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов АТ «Ощадбанк», на вказане увагу не звернули та зробили помилкові висновки по суті вирішення спору.

Посилання судів у цій справі на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 602/1082/19, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня

2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» основної суми кредиту відмовлено, але стягнуто три проценти річних від простроченої суми основного боргу (провадження № 61-7521 св 22), колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного суду (постанови Верховного Суду

від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18),

від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня

2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Оскільки з приводу спірного правового питання, яке виникло у цій справі, є відповідна постанова об`єднаної палати, в якій викладено правовий висновок, то саме вона підлягає застосуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПКУкраїни підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Ощадбанк».

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до матеріалів справи за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 4 026 грн, а за подання касаційної скарги у розмірі 5 368 грн.

З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з АТ «Ощадбанк» в особі філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 9 394 грн.

Керуючись статтями 141 400 401 409 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 14 травня

2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути ізакціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 9 394 (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири) гривні.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець