ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 604/779/23

провадження № 61-3971св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Золотий жайвір»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Агро Остап`є»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірський Б. О., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У червні 2023 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір») звернулось до суду з позовомдо ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Агро Остап`є»(далі - ФГ «Агро Остап`є») про визнання укладеним договору оренди на новий строк та визнання відсутнім права оренди.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 15 березня 2016 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФГ «Золотий жайвір» (орендар) було укладено договір оренди землі № 2/137 від 15 березня 2016 року.

Згідно з умовами вказаного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,5336 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0315 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Пунктом 7 договору передбачено, що його укладено на 7 років.

По закінченню строку, на який їх було укладено, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Державна реєстрація речового права на спірні земельні ділянки була проведена 12 травня 2016 року.

Під час використання земельних ділянок жодних претензій і зауважень з приводу неналежного виконання орендарем своїх обов`язків за договорами не надходило.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Строк дії договору закінчувався 12 травня 2023 року.

31 березня 2023 року, тобто більш ніж за місяць до закінчення строку договору, позивач, дотримуючись вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», направив власнику земельної ділянки ОСОБА_1 лист-повідомлення № 23/03/30-2 від 30 березня 2023 року про намір скористатись переважним правом на укладення на новий строк договору оренди. До листа було додано три примірники проекту договору оренди землі на новий строк.

Відповіді від орендодавця орендар не отримав та продовжив користуватися земельною ділянкою.

Проте, у червні 2023 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 , не надіславши лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди землі на новий строк, не витребувавши земельну ділянку від позивача, у володінні якого вона перебуває, уклав договір оренди з іншим орендарем - ФГ «Агро Остап`є».

На підставі вказаного договору 13 травня 2023 року державним реєстратором Збаразької міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про інше речове право щодо спірної земельної ділянки за ФГ «Агро Остап`є».

Вважає, що ФГ «Золотий жайвір» як первинний орендар має переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:

- визнати відсутнім права оренди в ФГ «Агро Остап`є» щодо земельної ділянки, площею 1,5336 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0315, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області;

- визнати укладеним договір оренди землі в запропонованій редакції на новий строк.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема тим, що у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, тому підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір» немає.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,ФГ «Золотий жайвір»звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» залишено без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року - без змін.

Стягнуто з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Агро Остап`є» витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000 грн.

Підтримуючи позицію суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вказала, що переважне право орендаря не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Також апеляційний суд виходив з наявності правових підстав для стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Агро Остап`є» витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи у сумі 4 000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15 березня 2024 року ФГ «Золотий жайвір» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргу на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

19 квітня 2024 року ФГ «Агро Остап`є» звернулось до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Також ФГ «Агро Остап`є» просить стягнути з позивача на користь ФГ «Агро Остап`є» судові витрати на надання правничої допомоги за розгляд справи в касаційному порядку у розмірі 8 000 грн, надавши докази та обґрунтування.

23 квітня 2024 року ФГ «Золотий жайвір»звернулось до суду із запереченнями щодо клопотання про стягнення судових витрат, яке заявлено у відзиві на касаційну скарги, обґрунтовуючи, зокрема тим, що заявлений розмір судових витрат є неспівмірним із обсягом наданих послуг.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

16 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 березня 2016 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФГ «Золотий жайвір» (орендар) укладено договір оренди землі № 2/137, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,5336 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0315, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Як убачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 травня 2016 року, 12 травня 2016 року внесено запис про інше речове право на земельну ділянку площею 1,5336 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0315 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області за ФГ «Золотий Жайвір».

Із пункту 7 вказаного договору вбачається, що договір укладено на 7 років. По закінченню строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Пунктом 8 зазначеного договору передбачено, що у випадку якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

05 січня 2023 року від ОСОБА_1 на адресу ФГ «Золотий жайвір» надіслано лист-повідомлення від 04 січня 2023 року, яким орендодавець повідомив орендаря про небажання поновлювати дію договору та намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд.

Вказаний лист-повідомлення надіслано через засоби поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір», що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта».

Позивач на адресу орендодавця ОСОБА_1 направив лист-повідомлення про укладення договору оренди на новий строк № 23/03/30-2 від 30 березня 2023 року, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та додав три примірники проекту договору оренди землі.

Згідно проекту договору оренди землі № 23/03/30-2 від 30 березня 2023 року, орендар ФГ «Золотий Жайвір» пропонує орендодавцю ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3-ох відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі продукцією.

Вказаний лист-повідомлення направлено ОСОБА_1 31 березня 2023 року, що підтверджується описом вкладення, накладною на відправлення та фіскальним чеком.

Крім цього, орендар ФГ «Золотий жайвір» 31 березня 2023 року направляв орендодавцю ОСОБА_1 повідомлення про продовження терміну оренди земельної ділянки від 30 березня 2023 року. У даному повідомленні ФГ «Золотий жайвір» посилається на те, що пунктом 21 договору оренди землі термін повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку необхідності - потреби зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору. Зазначив, що орендарем до закінчення дії договору оренди землі було засіяно орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим виникла потреба у їх зібранні, а тому у випадку неприйняття пропозиції про укладення договору оренди на новий строк, повернення земельної ділянки буде здійснене у відповідності до вимог статті 34 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 334282623 від 01 червня 2023 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01 червня 2023 року на підставі листа-повідомлення від 04 січня 2023 року внесено відомості про припинення речового права (права оренди) ФГ «Золотий жайвір» на зазначену вище земельну ділянку.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав № 334283355 від 01 червня 2023 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право оренди земельної ділянки площею 1,5336 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0315 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), на підставі договору оренди землі від 13 травня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Агро Остап`є».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Законом України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Судами установлено, що позивач 30 березня 2023 року направив ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк з огляду на державну реєстрацію договорів 12 травня 2016 року.

Отже, позивачем не було пропущено визначений законом місячний строк на повідомлення орендодавця про своє бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Аналіз положень частини першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц (провадження

№ 14-65цс18).

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19, від 17 травня 2022 року у справі № 384/30/21 (провадження № 61-21267св21), від 24 квітня 2023 року у справі № 608/2591/21 (провадження № 61-813св23) та інших.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

Судами встановлено, що листом-повідомленням від 04 січня 2023 року ОСОБА_1 повідомив ФГ «Золотий жайвір» про небажання поновлювати дію договору оренди землі.

При таких обставинах, установивши фактичні обставини у справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін договору, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору, у зв`язку з тим що ОСОБА_1 як орендодавець заперечував проти поновлення договору оренди землі.

Установивши, що після закінчення строку дії договору оренди між ФГ «Золотий жайвір» як орендарем і ОСОБА_1 як орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеним на новий строк договору оренди землі між ФГ «Золотий жайвір» та ОСОБА_1 у запропонованій позивачем редакції, оскільки орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Водночас, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18 (провадження № 61-17309св19),

від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 06 квітня 2020 року у справі № 378/382/18 (провадження № 61-2684св19), від 20 серпня 2020 року у справі № 325/1951/19 (провадження № 61-7876св20), від 15 лютого 2023 року у справі № 399/295/11 (провадження № 61-13035св22), від 15 травня 2023 року у справа № 693/137/22 (провадження № 61-1217св23), від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23 (провадження № 61-18021св23),від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23 (провадження № 61-18123св23), від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23(провадження № 61-17970св23), від 27 травня 2024 року у справі № 604/482/23 (провадження № 61-1799св24), від 28 травня 2024 року у справі № 604/648/23 (провадження № 4230св24).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції

Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі

№ 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано ордер на надання правничої правової допомоги, який видано на підставі Договору № 20/04/01 від 24 жовтня 2023 року; копію Договору про надання юридичних послуг № 20/04/01, укладеного 20 квітня 2023 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 08 грудня 2023 року, з яких вбачається, що вартість отриманих послуг з надання правової допомоги складає 8 000 грн за консультації з питань застосування земельного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства в суді апеляційної інстанції, складання процесуальних документів, написання відзиву на апеляційну скаргу, заперечення на клопотання; копію платіжної інструкції № 302 від 28 листопада 2023 року, згідно якої ФГ «Агро Остап`є» сплачено за договором гонорар у розмірі 8 000 грн.

Урахувавши складність справи та виконані роботи (надані послуги), прийнявши до уваги клопотання представника ФГ «Золотий Жайвір» - адвоката Покотила Ю. В. про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Агро Остап`є» витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи у сумі 4 000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

З огляду на наведене постанова Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року в частині розподілу судових витрат є законною та обґрунтованою, а підстав для її скасування немає.

Щодо клопотання ФГ «Агро Остап`є» про стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу представником ФГ «Агро Остап`є» - адвокатом Хацкевичем Р. М. заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000 грн та надано відповідні докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом установлено, що представником ФГ «Агро Остап`є» - Хацкевичем Р. М., надано на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції: копію договору про надання юридичних послуг № 20/04/01

від 20 квітня 2023 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 18 квітня

2024 року, платіжну інструкцію від 20 березня 2024 року № 374, згідно з якою

ФГ «Агро Остап`є» сплатило 8 000 грн у рахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. послуг, врахувавши заперечення ФГ «Золотий жайвір», виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Клопотання фермерського господарства «Агро Остап`є» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Золотий жайвір» на користь фермерського господарства «Агро Остап`є» судові витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов